Ухвала суду № 65884663, 05.04.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/5380/16

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Кравченка К.В.

ОСОБА_1

при секретарі: Діденко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення №435-15 від 30.07.2015р. та зобов'язання прийняти рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2016р. ОСОБА_2 ОСОБА_3 звернувся в суд із адміністративним позовом до ДМС України, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України за №435-15 від 30.07.2015р., яким йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобовязати відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що рішення ДМС України про відмову йому у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню оскільки при його прийнятті відповідач не звернув уваги на те, що він відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також позивач зазначив, що він є громадянином ОСОБА_4, але не може та не бажає користуватися захистом своєї країни. Крім того, він не може повернутися до ОСОБА_4 через ситуацію загальнопоширеного насильства, а також через побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії. Також позивач зазначив, що ситуація у м.Алеппо, де він проживав, є небезпечною у звязку з інтенсивними бойовими діями.

Посилаючись на зазначені обставини просив позов задовольнити.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016р. - адміністративний позов частково задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України №435-15 від 30.07.2015р. про відмову ОСОБА_2 ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобовязано ДМС України повторно розглянути питання про визнання ОСОБА_2 ОСОБА_3 біженцем особою, яка потребує додаткового захисту.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянт просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, постанови суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.200КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення ДМС України за №435-15 від 30.07.2015р. щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_2 Хасана прийнято протиправно та не у спосіб визначений діючим законодавством, без врахування загальновідомої інформації по країні походження.

Вирішуючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та обєктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи і не спростовано сторонами, що ОСОБА_2 ОСОБА_3, 10.05.1989р.н., є громадянином ОСОБА_4, уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_1. За національністю араб, за віросповіданням мусульманин (суніт). Рідна мова арабська, розуміє російську та англійську мови. За сімейним станом - неодружений, має вищу освіту. Повну середню освіту позивач здобув на Батьківщині протягом 1995 - 2007р. у школі «Аль-Кінді» в м.Алеппо. 3 2007 по 2013р. позивач навчався в Одеському національному медичному університеті (м.Одеса, Україна). Позивач є військовозобовязаним. Строкову службу у лавах ОСОБА_5 армії не проходив. Заявник не був членом жодних політичних, молодіжних, громадських, релігійних, військових чи інших організацій.

ОСОБА_5 арабської республіки до України позивач потрапив авіарейсом Алеппо-Одеса 1.02.2011р. на підставі національного паспорту, візи типу О №У03764312 та запрошення Одеського національного медичного університету.

ОСОБА_2 ОСОБА_3 звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою за №145 від 23.06.2014р. про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом першого заступника начальника ГУ ДМС України в Одеській області за №115 27.06.2014р., у відповідності до ст.8 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийнято рішення здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту ОСОБА_2 ОСОБА_3, 10.05.1989р.н..

За результатами розгляду особової справи позивача, посадовими особами ГУ ДМС України в Одеській області на підставі абз.4 п.1 ст.6 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» складено висновок від 13.04.2015р. про відмову громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_3 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На підставі вищевказаного висновку, ДМС України прийнято рішення за №435-15 від 30.07.2015р. про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону, відсутні. У висновку, зокрема, зазначено щодо відсутності підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також міграційний орган зазначив, що аналізом наданих матеріалів разом із наявною інформацією по країні походження заявника можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження, можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину.

Позивач не погодився із зазначеним рішенням та звернувся до суду із відповідним позовом.

Перевіряючи правомірність оскаржуваного рішення ДМС України та підстави, за яких позивач просить визнати його незаконним, судова колегія виходить з наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

За правилами п.13 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951р. і Протоколу щодо статусу біженців 1967р. та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у п.13 ч.1 цієї статті.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951р. та ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття біженець включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому побоювання стати жертвою переслідувань складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, ОСОБА_6 Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту» за іншими причинами, а також суті захисту від 27.04.2004 №8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Як встановлено судовою колегією, позивач звернувся до органів міграційної служби, мотивуючи свою заяву неможливістю повернення на батьківщину через громадянську війну в ОСОБА_4. При цьому, з матеріалів особової справи позивача вбачається, що він є військовозобов'язаним, проте воювати проти свого народу позивач не бажає.

Відповідно до Керівництва УВКБ ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців згідно Конвенції 1951р. і протоколу 1967р. (п. 171): ... якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участь, засуджується міжнародним співтовариством як така що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може з урахуванням всіх інших вимог визначення бути розцінено як переслідування.

Крім того, з аналізу останніх інформаційних матеріалів ЗМІ вбачається, що територія м.Алеппо, звідки походить позивач, знаходиться під перехресним вогнем силовиків, в тому числі, часто піддається ракетним та мінометним обстрілам, що призводить до масової загибелі людей.

Судова колегія зазначає, що існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість існування серйозної та не вибіркової загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства та масової загибелі людей.

Факти масових бомбардувань у м.Алеппо в грудні 2016р. підтверджуються численними повідомленнями у ЗМІ, в тому числі телевізійних новинах, що є загальновідомим фактом.

Враховуючи вищевказані обставини, судова колегія вважає, що рішення ДМС України за №435-15 від 30.07.2015р. не може бути визнано таким, що прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, на підставі встановлених фактів, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно прийняв рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 ОСОБА_3.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що постанова суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.197, 198, 200, 206,254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016р. залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 10 квітня 2017р.

Головуючий:Ю.М. Градовський

Судді: К.В. Кравченко

ОСОБА_1