Ухвала суду № 65883910, 05.04.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/3162/16

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Вербицької Н.В., Джабурія О.В.,

за участю секретаря Сємак О.В.,

представника позивача ОСОБА_1, представників відповідача Білоконь Н.О., Ніколенка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

01.07.2016р. ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Державної міграційної служби України (надалі - ДМС України) про визнання протиправним та скасування рішення від 12.03.2016р. №145-16 про втрату статусу біженця; зобов'язання повернути їй посвідчення біженця.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що її візит до країни походження Афганістану необхідно оцінювати з урахуванням індивідуальних обставин, у зв'язку зі смертю матері. Під час візиту країни походження позивач використовувала проїзний документ біженця, а не національний паспорт, тобто не користувалася захистом країни свої громадської належності.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15.12.2016р. позов задоволений; визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України від 12.03.2016р. №145-16; зобов'язано ДМС України повернути позивачу посвідчення біженця.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішення, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на помилкове застосування судом, при вирішенні справи, вимог закону, внаслідок чого просить рішення суду скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що громадянка Афганістану ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 набула статус біженця в Україні на підставі наказу Управління у справах національностей та міграції Київської міської державної адміністрації від 27.09.2000 року №521 відповідно до ст.1 Закону України «Про біженців».

На розгляд до Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства надійшло клопотання Одеського прикордонного загону від 06.04.2015 року № 51/1063 щодо позбавлення статусу біженця громадянки Афганістану ОСОБА_4, яка 05.04.2015 року в'їхала до України через пункт пропуску для міжнародного авіаційного сполучення «Одеса» авіарейсом ТНY467 сполученням «Стамбул - Одеса». /а.с.39-40/

Факт перебування позивача в Афганістані підтверджується посадковим контрольним талом, де вказано номер рейсу ТК 737 сполученням «Мазарі - Шаріф» (Афганістан) - «Стамбул» (Туреччина) авіакомпанії «Турецькі авіалінії». На територію Туреччини особа не в'їжджала, а прослідувала через транзитний зал аеропорту «Ататюрк». /а.с.41/

12.03.2016 року ДМС України прийняла рішення №145-16 про втрату позивачем статусу біженця у зв'язку з тим, що вона добровільно повернулася до країни, яку вона залишила внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. /а.с.34-35/

31.03.2016 року ГУ ДМС України в Одеській області прийняло повідомлення № 151 про втрату статусу біженця ОСОБА_4. /а.с.9/

Перевіривши матеріали справи, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог з наступних підстав.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України №3671-VІ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», міжнародними актами, в тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Згідно пункту частини 1 статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства).

Аналогічна норма закріплена у пункті 1 розділу С статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року, згідно якої положення цієї Конвенції не поширюються на осіб, які добровільно повторно скористалися захистом країни громадянської належності (підданства).

Відповідно до пунктів 118, 119 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців «добровільне поновлення користування захистом країни своєї громадянської належності» означає, що біженець, який добровільно знову скористався захистом країни своєї громадянської належності, не потребує міжнародного захисту. Тим самим, він продемонстрував, що більше не перебуває у положенні, коли «не може або не хоче користуватися захистом країни своєї громадянської належності».

Це положення про припинення передбачає три умови: 1) добровільність: біженець повинен діяти добровільно; 2) намір: біженець повинен мати намір здійснювати дії з ціллю знову скористатися захистом країни своєї громадянської належності; 3)відновлення: біженець повинен дійсно отримати такий захист.

Як вбачається з матеріалів справи, приймаючи рішення спірне рішення, Державна міграційна служба України як на правову підставу для його прийняття посилалася на пункт 1 частини 1 статті 11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», стверджуючи, що позивач добровільно скористалася захистом країни громадянської належності (підданства).

При цьому, підставою для такого висновку став виключно факт відвідування позивачем країни громадянської належності. Разом з тим, за результатами проведеної 07.07.2015 року співбесіди з позивачем з'ясувалося, що вона виїжджала до Афганістану на поховання матері, надавши у підтвердження своїх слів копію свідоцтва про смерть.

Згідно пункту 125 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців в тих випадках, коли біженець відвідує країну свого проживання звичайного місце проживання, але не з національним паспортом, а наприклад, з проїзним документом, виданим країною його місця проживання, він розглядається деякими державами в якості особи, що відновила використання захисної країни свого попереднього звичайного місце проживання і такий, що втратив свій статус біженця у відповідності із теперішній станом про припинення. Але такі випадки слід розглядати із врахуванням індивідуальних обставин. Відвідування батьків похилого віку або хворих будуть мати іншу оцінку відносин біженця із країною свого походження звичайного місце проживання, аніж регулярні візити в цю країну, які здійснені для проведення відпустки або в цілях встановлення ділових відносин.

Тимчасовий виїзд позивача до країни громадянської належності не може бути розцінений як виключна підстава вважати, що він добровільно знову скористався захистом цієї країни. Така позиція має бути підтверджена певними вмотивованими доказами з обов'язковим дотриманням процедури позбавлення статусу біженця.

У той же час, як було встановлено судом першої інстанцій, відповідачем не надано жодних доказів на спростування наявності у позивача особистих (сімейних) причин для відвідування країни громадянської належності, так само як і наведених вище обставин, які б підтверджували намір скористатися захистом країни громадянської належності та фактичне надання такого захисту.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позбавляючи позивача статусу біженця, відповідач діяв з порушенням встановленої процедури та без урахування всіх несприятливих наслідків для прав, свобод та інтересів позивача, а тому оскаржуване рішення не можна визнати законним.

На підставі викладеного, оскільки суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст.200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.В. Крусян

Суддя: Н.В. Вербицька

Суддя: О.В. Джабурія