Ухвала суду № 65883791, 05.04.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2017 р.м.ОдесаСправа № 821/1554/16

Категорія: 3.1.3 Головуючий в 1 інстанції: Кисильова О.Й.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Федусика А.Г.

при секретарі Кучмій І.В.

за участю представника апелянта Демидової А.В.,

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу управління Державної міграційної служби України в Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19.12.2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, Нововоронцовського районного сектору управління Державної міграційної служби у Херсонській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, Нововоронцовського районного сектору Управління ДМС у Херсонській області та просив скасувати рішення Нововоронцовського районного сектору УДМС України в Херсонській області від 30.07.2016 року № 1 про відмову у наданні ОСОБА_3 дозволу на імміграцію в Україну та зобов'язати повторно розглянути заяву від 03.11.2015 року про надання дозволу на імміграцію в Україну.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що позивач є громадянином Лівану, який у грудні 2012 року уклав шлюб з ОСОБА_5, яка є громадянкою України. 09.08.2015 р. позивач прибув на територію України, а 11.08.2015 року разом із дружиною звернувся до Нововоронцовського районного сектору УДМС України в Херсонській області з метою подачі документів для отримання дозволу на імміграцію. У період з 18 по 20 серпня 2015 року позивач особисто подав заяву про надання дозволу на імміграцію із пакетом документів, що передбачені пунктом 11 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію № 1983. У зв'язку із сімейними обставинами 04.09.2015 року позивач залишив територію України. У подальшому, листом від 30.07.2016 року позивача повідомлено про те, що прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну з посиланням на п. 4 ст. 10 Закону України "Про імміграцію", чим, на думку позивача, протиправно позбавлено його права на отримання дозволу на імміграцію в Україну Також позивач зазначає, що посилання відповідача на наявність обставин, які перешкоджають отримати дозвіл на імміграцію є безпідставними, оскільки ним дотримано всі вимоги чинного законодавства України для отримання дозволу на імміграцію в Україну.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 19.12.2016 року адміністративний позов задоволено. Скасовано рішення Нововоронцовського районного сектору управління Державної міграційної служби України в Херсонській області від 30.07.2016 року № 1 про відмову у наданні ОСОБА_3 дозволу на імміграцію в Україну. Зобов'язано Нововоронцовський районний сектор управління Державної міграційної служби України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 03.11.2015 року про надання дозволу на імміграцію в Україну.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, управління Державної міграційної служби України в Херсонській області в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Лівану, 22.12.2012 року уклав шлюб із громадянкою України ОСОБА_5.

04.09.2014 року ОСОБА_3 видано посвідку на тимчасове проживання в Україні, термін якої продовжено до 28.08.2016 року.

Також з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3 звернувся до Нововоронцовського районного сектору УДМС України в Херсонській області у серпні 2015 року із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію", перебуває у шлюбі понад два роки з громадянкою України, подавши документи, передбачені пунктом 11 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію й поданнями про його скасування і виконання прийнятих рішень.

При перевірці поданих позивачем документів завідувачем Нововоронцовського районного сектору УДМС встановлено відсутність довідок про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 в Україні та за кордоном, у зв'язку з чим заявнику запропоновано надати необхідні довідки з метою започаткування провадження за заявою.

Після надання довідок, 03.11.2015 року розпочато провадження за заявою ОСОБА_3 про надання дозволу на імміграцію, а 04.11.2015 року сформовано справу та направлено запити до УДМС та Служби Безпеки України, Національного центрального бюро Інтерполу та Держприкордонслужби для перевірки особи позивача на наявність підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну.

Тобто заява ОСОБА_3 про надання дозволу на імміграцію в Україну зареєстрована відповідачем 03.11.2015 року, що не суперечить частині другій статті 9 Закону України "Про імміграцію".

30.07.2016 року Нововоронцовським районним сектором УДМС України в Херсонській області прийнято рішення про відмову ОСОБА_3 у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну, з посиланням на пункт 4 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію", як на підставу для відмови.

Задовольняючи позовні вимоги судом першої інстанції зазначено, що при винесені рішення про відмову в надані дозволу на імміграцію, відповідачем не надано належної оцінки наявності законних підстав для відмови в надані дозволу на імміграцію.

Судова колегія суду апеляційної інстанції вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, а висновки суду першої інстанції обґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно ст. 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Дозволом на імміграцію є рішення, що надає іноземцям та особам без громадянства право на імміграцію.

Відповідно до статті 4 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Пунктом 1 частини 3 статті 4 визначено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 9 Закону № 2491-ІІІ заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою (ч. 2 ст. 9 № 2491-ІІІ).

Відповідно до частини 11 статті 9 Закону № 2491-ІІІ термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання. Перелік документів, які додаються до заяви для надання дозволу на імміграцію та перелік яких визначений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я також визначений вказаною статтею.

Частиною 1 статті 10 Закону № 2491-ІІІ встановлено перелік обставин, за яких дозвіл на імміграцію не надається:

1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;

3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;

4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 (далі - Порядок).

Порядок подання заяви про отримання дозволу на імміграцію, перелік необхідних документів та порядок їх розгляду, крім статті 9 Закону № 2491-ІІІ визначені пунктами 11-14, за якими територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. Регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит.

Регіональні органи Служби безпеки України, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит.

У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (пункт 16 Порядку).

На виконання пункту 14 Порядку після отримання та реєстрації заяви позивача про надання дозволу на імміграцію в Україну, Нововоронцовським районним сектором управління Державної міграційної служби у Херсонській області було направлено відповідні інформаційні запити.

На адресу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області надійшла відповідь Управління Служби безпеки України в Херсонській області від 02.07.2016 року № 22/20/596-1666, в якій зазначено про доцільність відмови громадянину Лівану ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в оформленні дозволу на імміграцію на підставі частини 4 статті 10 Закону України "Про імміграцію" із урахуванням результатів комплексу перевірочних заходів, якими встановлено в діях ОСОБА_3 ознаки порушення чинного законодавства України.

Тобто з урахуванням зазначеного вбачається, що єдиною підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну визначено лист Управління Служби безпеки України в Херсонській області від 02.07.2016 року № 22/20/596-1666, який не містить жодних конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення ОСОБА_3 протиправних дій, які містять ознаки порушення чинного законодавства України.

Також у названому листі не містяться посилання на конкретні обставини, встановлені щодо позивача, які відповідно до частини 1 статті 10 Закону можуть бути підставами для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

На виконання ухвали суду першої інстанції від 06.12.2016 року управлінням Служби безпеки України в Херсонській області було надіслано лист від 16.12.2016 року № 71/22/3-9129, з якого вбачається, що перевірочними заходами встановлено відсутність громадянина Лівану ОСОБА_3 за місцем проживання, зазначеним ним у заяві та наданих документах понад 9 місяців, а тому управління рекомендувало управлінню Державної міграційної служби України відмовити у наданні дозволу на імміграцію через порушення, визначене ч. 4 ст. 10 Закону України "Про імміграцію". При цьому, документальні матеріали, що підтверджують викладені обставини, містять гриф "обмежений доступ", а тому їх копії не можуть бути надані суду.

Також управлінням СБУ в Херсонській області зазначено, що "… матеріали, які підтверджують викладені обставини визнано такими, що втратили практичне значення і не мають культурної цінності, а тому їх знищено у встановленому порядку.. ".

Тобто, за відомостями СБУ, обставиною, що свідчить про порушення ОСОБА_3 чинного законодавства України, є відсутність громадянина Лівану ОСОБА_3 за місцем проживання, зазначеним ним у заяві та наданих документах понад 9 місяців тому, а докази цього відсутні з причини їх знищення.

У свою чергу, за пунктом 4 частини 1 статті 10 Закону № 2491-ІІІ обставиною, за якою дозвіл на імміграцію не надається є зазначення особою в заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей чи подання підроблених документів.

Судова колегія суду апеляційної інстації погоджується з висновком суду, що лист управління Служби безпеки України в Херсонській області носить рекомендаційний характер, а тому не є безумовною підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

Також судова колегія суду апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступні обсавини, з матеріалів справи вбачається, що позивач є чоловіком громадянки України, що відповідно до пункту 1 частини 3 статті 4 Закону № 2491-ІІІ дає йому позаквотне право на отримання дозволу на імміграцію в Україну. Крім того у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_5 у 20014 році у позивача народилася донька ОСОБА_6.

Положеннями ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ч.2 ст.8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно змісту рішень Європейська комісія з прав людини в справі «Боррехаб проти Нідерландів», рішення Європейського суду з прав людини в справі «Каплан та інші проти Норвегії», вбачається, що роз'єднання сім'ї без доведення таким заходом втручання досягнення мети - захисту національної, громадської безпеки, запобігання правопорушень чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, навіть за умови дотримання вимоги законодавства, не відповідає вимогам ч. 2 ст. 8 Конвенції.

Разом з тим, приймаючи рішення про відмову у наданні ОСОБА_3 дозволу на імміграцію в Україну, апелянтом не було зазначено, яким чином находження позивачем на теритьорії України буде сприяти захисту національної, громадської безпеки, буде запобігати правопорушенням чи злочинам та сприяти захисту здоров'я, моралі, прав і свобод інших осіб. Навпаки, колегія суддів вважає, що не надання ОСОБА_3 дозволу на імміграцію в Україну, може завдати дружині позивача, яка є громадянкою України значної шкоди, в тому числі, психологічного характеру.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відмова у наданні ОСОБА_3 дозволу на імміграцію в Україну буде суперечити принципу пропорційності, передбаченому в п.8 ч.3 ст.2 КАС України, за яким у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Таким чином, постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обгрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Доводи апелянта викладені у апеляційній скарзі за змістом ідентичні наданим до адміністративного позову запереченням, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195,196,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу управління Державної міграційної служби України в Херсонській області залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19.12.2016 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після складання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено та підписано 10.04.2017 року

Головуючий: суддя Л.Є. Зуєва

суддя О.А. Шевчук

суддя А.Г. Федусик