Постанова № 65883761, 16.03.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2017 р. м.ОдесаСправа № 815/4015/16

Категорія: 8.1 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О. Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Градовського Ю.М.

Турецької І.О.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпоративні бізнес системи" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпоративні бізнес системи" до Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області про скасування податкових повідомлень - рішень -,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю"Корпоративні бізнес системи" звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області від 08.08.2016року№0006041403, №0006051403, №0006061403, якими Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним зобов'язанням у розмірі 1 378 639 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 156 780 грн., зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток за 1 квартал 2016 року у розмірі 9 366 980 грн. та визначено грошове зобов'язання по податку на додану вартість за основним зобов'язанням у розмірі 251 865 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 62 966 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу про заниження Товариством податку на прибуток та податку на додану вартість не відповідають фактичним обставинам справи та є неправомірними, оскільки придбане ТОВ "Корпоративні бізнес системи" приміщення під офіс та склад не зареєстроване як об'єкт нерухомого майна та не придатне для вводу в експлуатацію і не може бути зареєстровано як об'єкт нерухомого майна по незалежним від ТОВ обставинам, тому підприємство вимушене винаймати приміщення під склад.

Крім цього зазначено, що діючим законодавством України не передбачено, що курсові різниці підлягають накопичуванню по рахунку 15 "Капітальні інвестиції" та що при вводі в експлуатацію об'єкту збільшується його вартість, отже понесені витрати правомірно включені до собівартості наданих послуг з одночасним відображенням доходів по цим господарським операціям.

Також, на думку позивача, безпідставним є посилання перевіряючих в акті перевірки на завищення витрат, які сформовані від постачальників ПП "АВАЛІС" та ТОВ "Мережева інфраструктура" по господарським операціям з придбання товарів по ланцюгу постачання у сумі 642 866 грн., та послуг, отриманих від СПД ОСОБА_3, оскільки Товариство віднесло до складу витрат вартість придбаних для подальшого продажу товарів на підставі первинних документів, оформлених з дотриманням вимог діючого бухгалтерського та податкового законодавства.

Позивач також вважає, що зазначене в акті перевірки порушення щодо неправомірності включення до складу витрат 75% збитків 2011 року є безпідставними, оскільки за результатами 2011 року ТОВ "Корпоративні бізнес системи" задекларувало від'ємне значення об'єкту оподаткування у сумі 2 373 950 грн. та відповідно п.3 підрозділу ХХ ПКУ до декларації по податку на прибуток за 2012 рік було включено першу частину 25% збитків 2011 року у сумі 593 487грн. Станом на 01.01.2013р. у Товариства обліковувалась сума непогашеного від'ємного значення минулих періодів у сумі 1 780 461грн., яка була включена до наступних показників декларацій 2013 - 2015 років.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Товариство, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем за результатами планової виїзної документальної перевірки ТОВ "Корпоративні бізнес системи" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.03.2016 року, висновки якої відображені в акті перевірки №000073/15-32-14-0335301946 від 21.07.2016 року.

В ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог:

- п.п.44.1 ст.44, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.150.1 ст.150, п.44.2 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.п.140.4.2 п.140.1 ст.140 Податкового кодексу України, внаслідок чого Товариством занижено податок на прибуток в сумі 1 378 639грн. та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування за І квартал 2016 року в сумі 9 366 980грн.;

- п.180.1 ст.180, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.201.4, п.201.5, п.201.6, п.201.7 ст.201, п.44.1 ст.44, п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого Товариством занижено податок на додану вартість в сумі 362 747грн.

Суть порушень, за висновком податкового органу, полягала в тому, що Товариство у періоді, що перевірявся, безпідставно завищило витрати та дохід по курсових різницях по кредиту, за який було придбано дві недобудовані житлові квартири. Зокрема, Товариство віднесло до складу витрат від'ємне значення курсових різниць у зв'язку з отриманням позики у нерезидента для поповнення обігових коштів та використання у власній господарській діяльності таких коштів, але ці кошти використані для придбання нерухомості, яка не використовується в господарській діяльності та рахується по рахунку 15 «Капітальні інвестиції».

Крім цього перевіркою встановлено, що Товариство безпідставно списало дебіторську заборгованість в сумі 1 151 610 грн., яку сформовано за межами перевіряємого періоду, оскільки за даними бухгалтерської звітності не підтверджено використання цих витрат у деклараціях минулих періодів.

Також, на думку податкового органу, Товариство безпідставно задекларувало витрати, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування та сформувало податковий кредит за господарськими операціями з ПП"Аваліс", ТОВ "Мережева інфраструктура" та з ФОП ОСОБА_3, оскільки, за даними інформації ДПІ у Соломянському районі ГУ ДФС ум. Києві "Про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Мережева інфраструктура" та Акту ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 13.11.2013 року, ТОВ "Мережева інфраструктура" визнано банкрутом, у ПП"Аваліс" відсутні об'єкти оподаткування по операціях з придбання та продажу товарів за ланцюгом постачання, а надані до перевірки первинні документи щодо взаємовідносин з ФОП ОСОБА_3, яким Товариству надавались маркетингові послуги, не містять повної інформації щодо реальності господарської операції із вказаним суб'єктом господарювання.

За наслідками перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби України в Одеській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.08.2016 року:

- №0006041403, яким ТОВ "Корпоративні бізнес системи" визначено грошове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в сумі 1 491 509 грн., з яких за основним зобов'язанням - 1 378 639 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 156 780 грн. (а.с.224 т.1);

- №0006051403, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток за 1 квартал 2016 року у розмірі 9 366 980 грн.(а.с.225 т.1)

- №0006061403, яким визначено грошове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 314 831 грн., з яких за основним зобов'язанням - 251 865 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями - 62 966грн.(а.с.226 т.1).

За результатом адміністративного оскарження Державною фіскальною службою України рішенням від 19.10.2016 року №2262/16/99-99-11-01-01-25 скасовані податкові повідомлення - рішення №0006041403 та №0006051403 в частині висновків акту перевірки щодо завищення та заниження доходів і витрат внаслідок відображення у їх складі курсових різниць по кредиту, який було використано для придбання недобудованих житлових квартир, та в частині донарахувань по операціях з ФОП ОСОБА_3

Податкове повідомлення-рішення №0006061403 залишено без змін.

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені податковим органом правомірно та відповідно до положень чинного податкового законодавства України.

Проте колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає помилковим, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 названої статті ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Як встановлено колегією суддів та вбачається з матеріалів справи, позивачем у підприємств-постачальників -ПП"Аваліс" та ТОВ "Мережева інфраструктура" придбано товари та послуги ( програмне забезпечення, поставка виробничого обладнання: комп'ютерна техніка).

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, зокрема, копіями договорів, видатковими та податковими накладними, які свідчать, що зобов'язання за договорами між позивачем та його контрагентами виконувались сторонами у повному обсязі.

Судовою колегією досліджено відповідні документи та встановлено, що вони не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення.

Таким чином, первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі підтверджується належне виконання сторонами умов договорів з зазначеними вище контрагентами, а також формування позивачем податкового кредиту та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Отриманий товар був оплачений позивачем, а на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Крім того, за результатами перевірки не встановлено порушення заповнення первинних бухгалтерських документів та порядку їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку, а наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Доводи відповідача про нереальність господарських операцій з вищевказаними контрагентами, не можуть бути прийняті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Самого по собі факту наявності актів перевірок ДПІ, якими встановлено порушення контрагентами за ланцюгом постачання вимог податкового законодавства при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність такої операцій з придбання товару та наявність у платника податків умислу на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Посилання податкового органу на акти інших ДПІ «Про неможливість проведення зустрічної звірки» контрагентів позивача, на думку судової колегії, є необгрунтованим, оскільки чинне законодавство не ставить в залежність право на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому колегія суддів зазначає, що акт про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача не є належним доказом в підтвердження доводів податкового органу про нереальність виконання господарських операцій, адже актом про неможливість проведення перевірки фіксується лише факт наявності перешкод для здійснення податкового контролю органом ДПС щодо платника, а реальність господарських операції такого платника не є предметом такої перевірки.

Відсутність контрагента позивача за юридичною адресою станом на момент звірки не є доказом правомірності висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям за угодами із вказаним контрагентом у момент їх укладення та виконання.

Згідно із вимогами законодавства належним доказом відсутності підприємства за місцезнаходженням є наявність запису в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб. Відповідного витягу з реєстру з наявністю такого запису податковим органом не надано.

На жодну зі сторін цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності установчих документів контрагента та дотримання ним вимог податкового і іншого законодавства, у тому числі щодо фактичного перебування за юридичною адресою.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та валові витрати з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою та в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів або виконуються роботи постачальником. Посилання ДПІ на відсутність у постачальника позивача об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу також не можна розцінювати як доказ фіктивності спірних операцій. Укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки, а відсутність у власності нерухомого та рухомого майна не є єдиним доказом виникнення у цього витрат, пов'язаних зі збереженням або перевезенням товару від постачальника до покупця.

Отже, подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Таким чином, суд першої інстанції зробив невірний висновок про неправомірність формування позивачем за спірними операціями податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, в той час як у податкового органу не було підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0006061403, яким Товариству визначено грошове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 314 831 грн.

Що стосується висновку суду першої інстанції про правомірність податкових повідомлень-рішень №0006041403 та №0006051403 колегія суддів зазначає, що такий висновок зроблено внаслідок неповного з'ясування обставин справи та не дослідження наявних в матеріалах справи доказів.

Так, як вже зазначалося вище, Товариство, не погодившись з результатами перевірки, оскаржило в адміністративному порядку прийняті ГУ ДФС в Одеській області податкові повідомлення-рішення. За результатом адміністративного оскарження ДФС України рішенням від 19.10.2016 року №2262/16/99-99-11-01-01-25 ці податкові повідомлення - рішення скасувала та правомірно зазначила, що висновки акту перевірки про завищення Товариством доходу та витрат за 2013-2015 роки, у тому числі по курсових різницях по кредиту, за який було придбано недобудовані дві жили квартири, а також щодо заниження фінансового результату до оподаткування, визначеного у фінансовій звітності по операціях з ФОП ОСОБА_3, є неправомірними.

Отже, на момент розгляду справи в суді першої інстанції оскаржувані податкові повідомлення-рішення вже не мали юридичної сили та не тягнули для позивача жодних юридичних наслідків, а відтак, суду першої інстанції слід було вирішити питання щодо відмови позивача від частини позовних вимог та закриття провадження у справі чи відмовити у задоволенні цієї частини позовних вимог за відсутності предмету спору. В будь-якому випадку суд першої інстанції не мав повноважень давати оцінку цим рішенням та визнавати їх правомірними.

В свою чергу, у зв'язку з тим, що в суді апеляційної інстанції позивач наполягав на своїх позовних вимогах, незважаючи на вищенаведені обставини, судова колегія вважає, що у задоволенні цієї частини позову слід відмовити.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки судом першої інстанції не з'ясовані всі обставини справи, їм не надано належної юридичної оцінки, а також допущено порушення норм матеріального та процесуального права, прийняте у справі рішення не може вважатися законним та обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.195,196, п.3 ч.1 ст. 198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст. 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпоративні бізнес системи" - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпоративні бізнес системи" до Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області про скасування податкових повідомлень - рішень - скасувати.

Ухвалити у справі нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпоративні бізнес системи" задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області від 08.08.2016 року №0006061403, яким Товариству визначено грошове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі розмірі 314 831грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: Ю.М. Градовський

І.О.Турецька