Постанова № 65882520, 06.04.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

06 квітня 2017 року Справа № 918/600/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Мамченко Ю.А. ,

судді Дужич С.П.

при секретарі судового засідання: Левчук І.О.

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" на ухвалу господарського суду Рівненської області від 06.03.17 р. у справі №918/600/15

за позовом ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод"

третя особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - розпорядника майна Публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" Ткачук Д.В.

про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 79 150,00 грн. (скарга на дії ДВС)

за участю представників:

від позивача (стягувача): ОСОБА_3 (довіреність від 14.09.15 р.)

від відповідача (боржника): Губар Н.В. (довіреність б/н від 30.11.16р.);

від третьої особи: не з'явились;

від органу ДВС: Черуха В.М. (довіреність №4812 від 06.04.17 р.)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 16.07.2015р. задоволено частково позов та стягнено з публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 59 520,80 грн. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" в доход Державного бюджету судовий збір в розмірі 1827,00 грн.

17.08.2015р. на виконання вказаного рішення господарським судом Рівненської області видано накази.

07.02.2017р. боржник, не погоджуючись з діями державного виконавця, вчиненими в ході примусового виконання наказу № 918/600/16 від 17.08.2015 року, подав відповідну скаргу.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 06.03.17р. у справі №918/600/15 (суддя Андрійчук О.В.) відхилено скаргу публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" на дії державного виконавця Рівненського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою публічне акціонерне товариство "Завод "Технопривод" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник звертає увагу суду на те, що як вбачається з оскаржуваної ухвали суду, спростовуючи доводи скаржника, суд зазначив, що відповідно до ухвали господарського суду Рівненської області від 12.03.2015р. по справі № 918/111/15 порушено провадження по справі про банкрутство ПАТ «Завод «Технопривод» та, зокрема, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Надалі, посилаючись на приписи ст.19 закону про банкрутство, суд зазначив, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на рабезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та ишсонання рішень у немайнових спорах, а також забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій.

Крім того, посилаючись на приписи ст.19 вказаного закону, суд зазначив, зокрема, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове

Згідно з постановами державного виконавця від 22.12.2016р. та 29.12.2016р., винесених в межах зведеного виконавчого провадження №53210698 та наявних у матеріалах справи, накладено арешт на кошти та все майно (рухоме та нерухоме) ПАТ «Завод «Технопривод».

Не погоджуючись із вказаними діями державного виконавця, скаржник звернувся із віповідною скаргою до місцевого господарського суду.

При цьому, відповідно до вказаної скарги та пояснень по справі скаржник зазначав, що ухвалою господарського суду Рівненської області від 12.03.2015р. по справі 18/111/15, порушено провадження по справі про банкрутство ПАТ «Завод «Технопривод».

Відповідно до ч.6 ст.16 закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (закон про банкрутство), за наслідками розгляду заяви про порушення зави про банкрутство та відзиву боржника господарський суд виносить ухвалу, зокрема, про порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ч.15 ст.16 закону, з моменту порушення провадження у справі про банкрутство, зокрема, арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Тобто, з моменту порушення провадження стосовно боржника справи про банкрутство, він пебуває в особливому правовому режимі, і спеціальні норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мають пріоритет щодо інших законодавчих актів.

Таким чином, накладення арештів, чи інших обмежень на майно боржника, стосовно якого порушено провадження у справі про банкрутство, будь-яким органом, окрім господарського суду який розглядає справу про банкрутство є порушенням чинного законодавства України.

Зазначеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, відповідно до постанови від 16.11.2016р. по справі № 908/6334/14, копія якої наявна у матеріалах.

Відповідно до наведеного, дії державного виконавця, щодо накладення арешту на грошові кошти та майно ПАТ «Завод «Технопривод», за умови провадження у господарському суді рівненської області справи про банкрутство ПАТ «Завод «Технопривод», є незаконним, оскільки суперечить приписам ст.16 закону про банкрутство, у зв'язку із чим оскаржувані постанови иють бути скасовані.

Ухвалою від 20.03.2017р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено судове засідання на "30" березня 2017 р. о 11:30 год. у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №4.

29.03.2017 року на адресу суду від Рівненського районного відділу Державної виконавчої служби на дійшов відзив на апеляційну скаргу. Так, у відзиві на апеляційну скаргу представник ДВС посилається на те, що у відділі на виконанні перебуває зведене виконавче провадження № 53210698 від 22.12.2016р. щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на користь ОСОБА_6,ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11на загальну суму 729555грн.42коп.

22.12.16р. винесено постанову про приєднання виконавчого провадження щодо виконання наказу про стягнення коштів з ПАТ «Завод «Технопривод» на користь ОСОБА_1, до зведеного виконавчого провадження.

Постанови про арешт майна боржника та арешт коштів боржника винесені в ході виконання зведеного виконавчого провадження.

Відповідно до ч.5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Згідно ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно ст. 56 вказаного вище Закону постанова про арешт виноситься не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

22.12.2016р. відповідно до ст.48 Закону України винесено постанову про арешт майна боржника, та внесено дані до відповідних реєстрів.

29.12.2016р. винесено постанову про арешт коштів та направлено на виконання до банківських установ.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»

Мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна (частина друга статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1404-УІІІ від 02.06.2016).

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах;

забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;

не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;

зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;

не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується до вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, що виникли через відмову боржника від виконання правочинів (договорів) у процедурі санації, у порядку, передбаченому цим Законом.

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних креяиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Відповідно до ст.94 Кодексу законів про працю України, ч.І ст.1 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку власник, або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

До структури заробітної плати відповідно до ст.2 ЗУ «Про оплату праці» включаються виплати за виконану роботу, а також гарантії та компенсації за невідпрацьований час.

Згідно ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За структурою Кодексу законів про працю України ст.117, якою визначено підстави виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відносить до розділу VII «Оплата праці» даного Кодексу.

Відповідно до п.2.2, 2.2.8 наказу Державного комітету статистики України від 13.01.2004р. № 5 «Про затвердження Інструкції зі статистики заробітної плати» фонд додаткової заробітної плати включає в тому числі суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.

Враховуючи викладене, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні це є компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку, на яку не поширюється дія мораторію, передбачена Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Якщо, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відноситься до структури заробітної плати, на яку не поширюється дія мораторія, заходи щодо примусового виконання вжиті державним виконавцем (в тому числі винесення постанови про арешт майна та постанови про арешт коштів) є законними та відповідають вимогам чинного законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного суду України від 14 листопада 2012 року у справі №6-139 цс 12 та у постанові Вищого господарського суду україни від 25 лютого 2015 року у справі № 909/1066/13.

Також 30.03.2017 року від представника стягувача ОСОБА_1 надійшо відзив на апеляційну скаргу в якій останній висловив анологічну позицію викладену представником ДВС у своєму відзиві.

У судове засідання 30.03.2017 року з»явився лише представник апелянта. Інші представники у судове засідання не з»явилися. Проте від представника стягувача ОСОБА_1 через канцелярію Рівненського апеляційного господарського суду надійшла заява про відкладення розгляду апеляційної скарги, а також надав клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги.

Ухвалою суду від 30.03.2017 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги на 15 днів та відкладено її розгляд на 06.04.2017 року.

Розпорядженням керівника апарату суду від 06.04.2017 року та протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів у зв»язку із перебуванням судді Коломис В.В. у відпустці затверджено склад колегії суддів: головуючий суддя Саврій В.А. суддя Мамченко Ю.А. та суддя Дужич С.П.

У судове засдання 06.04.2017 року представники сторін з»явилися доводи викладені в апеляційній скарзі та у відзивах на апеляційну скаргу підтримали.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 16.07.2015 року позов задоволено частково та стягнено з публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 59 520,80 грн.

Цим же рішенням стягнено з публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" в доход Державного бюджету судовий збір в розмірі 1 827,00 грн.

17.08.2015 року на виконання рішення суду від 16.07.2015 року у справі № 918/600/15 видано наказ, яким стягнено з ублічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 59 520,80 грн.

22.12.2016 року постановою органу ДВС відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу № 918/600/15 від 17.08.2015 року.

22.12.2016 року постановою органу ДВС вказаний наказ у порядку ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження" приєднано до зведеного виконавчого провадження.

22.12.2016 року органом ДВС у рамках зведеного виконавчого провадження винесено постанову про арешт майна боржника.

29.12.2016 року органом ДВС у рамках зведеного виконавчого провадження винесено постанову про арешт коштів боржника.

Як вбачається із скарги, остання обґрунтована тим, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство, зокрема арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження майном, можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство, у зв'язку з чим дії органу ДВС щодо накладення арешту на грошові кошти та майно боржника є незаконними.

Враховуючи викладене, скаржник просить суд визнати дії органу ДВС незаконними, скасувати постанови органу ДВС про накладення арешту на грошові кошти і майно боржника та зобов'язати орган ДВС здійснити дії із внесення відомостей про скасування вказаних постанов до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Рівненської області від 12.03.2015 року порушено провадження у справі №918/111/15 про банкрутство публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, протягом якого забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах, забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій, зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Оголошення про порушення справи про банкрутство боржника опубліковано на сайті Вищого господарського суду України 13.03.2015 року за № 15664.

Відповідно до ч.ч. 1-3, 6, 7 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє органи державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах. Під час процедури розпорядження майном боржнику дозволяється задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з ч. 5 цієї статті не поширюється дія мораторію. Задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, допускається лише в межах провадження у справі про банкрутство. Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

У свою чергу, згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що дія мораторію не поширюється на виплату заробітної плати, тобто законодавчо встановленої заборони на звернення стягнення на майно боржника для задоволення вимог кредиторів, на які дія мораторію не поширюється.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Рівненської області від 16.07.2015 року стягнено з публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Судом встановлено, що між сторонами у цій справі виник спір із приводу порушення відповідачем законодавства про оплату праці з передбачених ст. ст. 116, 117 КЗпП України підстав.

Зазначені норми трудового права структурно віднесені до розд. VII "Оплата праці" указаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку.

Відповідно до ч.2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» у структурі заробітної плати передбачена додаткова заробітна плата, яка є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій та віднесена також до складу фонду додаткової оплати праці підпунктом 2.2.4 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5.

Таким чином, затримка розрахунку при звільненні за своєю природою пов'язана з трудовими відносинами, є оплатою праці та відноситься до структури заробітної плати.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що дія мораторію не поширюється на вимоги колишніх працівників про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (постанови Верховного Суду України у справах № 6-109цс12 від 03.10.2012 року, № 6-121цс12 від 17.10.2012 року, № 6-124цс12 від 31.10.2012 року, № 6-135цс12 від 07.11.2012 року, № 6-132цс № 6-126цс12, 6-139цс12 від 14.11.2012 року).

Місцевий господарський суд правомірно послався на постанову Верховного Суду України № 6-76цс14 від 02.07.2014 року в якій сказано, що згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (ч. 6 ст. 12 у редакції Закону від 13.07.2002 року, ч. 5 ст. 19 у редакції Закону від 18.01.2013 року, які були чинними на час існування спірних правовідносин) дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати. Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність тривалого періоду здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби, незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті компенсації за невикористану відпустку порівняно із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.

Враховуючи викладене, виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні прирівнюється до вимог про виплату заробітної плати, на які дія мораторію не поширюється.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій за рішеннями про виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи, авторської винагороди, повернення невикористаних та своєчасно неповернутих коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, рішеннями немайнового характеру, у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника).

Отже, мораторій на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги ОСОБА_1, а тому виконавче провадження не підлягає зупиненню, незважаючи на те, що відносно боржника порушено справу про банкрутство, а відтак орган ДВС зобов'язаний вчиняти дії, спрямовані на примусове виконання судового рішення, у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".

Так, за ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 7 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Крім цього, згідно з ч.ч. 1, 2, 5 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Також, слід зазначити, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом, зокрема винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна (ч.ч. 1, 2 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження").

З урахуванням вимог Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", орган ДВС мав право накласти арешт на грошові кошти і майно боржника з метою примусового виконання рішення господарського суду Рівненської області у справі № 918/600/15 від 16.07.2015 року та виданого на його виконання наказу.

Крім цього колегія суддів вважає, що вимоги скаржника про зобов'язання органу ДВС здійснити дії із внесення відомостей про скасування відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру обтяжень рухомого майна, внесених за твердженням скаржника на підставі постанови про накладення арешту на все майно боржника від 22.12.2016 року, то за відсутності підстав для скасування вказаної постанови в розрізі наказу господарського суду Рівненської області № 918/600/15 від 17.08.2015 року, відсутні й підстави для задоволення відповідної вимоги.

Місцевий господарський суд вірно відмітив, що підстави для задоволення такої вимоги відсутні також з огляду на те, що постанова про накладення арешту на майно боржника від 22.12.2016 року винесена щодо 7 виконавчих документів, тоді як суд розглянув скаргу в межах лише одного наказу господарського суду, а відтак не може прийняти рішення щодо постанови в цілому, у тому числі записів, внесених на її підставі.

Статтею 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст.116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Згідно з приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

У силу вимоги ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Правомірним є посилання місцевого господарського суду на рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" від 06.10.2011 року відповідно до якого існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні ст. 1 Першого протоколу ("Бурдов проти Росії" та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено п. 1 ст. 1 Першого протоколу (справа "ОСОБА_12 проти України", рішення від 15.10.2009 року).

Таким чином, рішення господарського суду Рівненської області у справі № 918/600/15 від 16.07.2015 року, яке є остаточним і обов'язком до виконання, підлягає примусовому виконанню у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", оскільки мораторій на вимоги про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не поширюється, у тому числі шляхом накладення арешту на майно (кошти) боржника та їх подальшого стягнення для задоволення вимог стягувача за виконавчим документом під контролем арбітражного керуючого та господарського суду.

З огляду на викладене суд першої інстанції прийшов до вірно висновку, що доводи скаржника є неправомірними, а його скарга такою, що підлягає відхиленню.

Згідно ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

З огляду на викладене, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, тому суд відповідності до норм матеріального та процесуального права і її слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу боржника - публічного акціонерного товариства "Завод "Технопривод" на ухвалу господарського суду Рівненської області від 06.03.17 р. у справі №918/600/15 - залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Дужич С.П.