Постанова № 65881977, 03.04.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2017 р. Справа№ 910/16401/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Хрипуна О.О.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання: Молокопой І.А.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Офіс Бізнес Груп"

на рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2016

у справі № 910/16401/16 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Гравеліт-21"

до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Офіс Бізнес Груп"

про стягнення 6 005 554,79 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Гравеліт-21" (далі - позивач) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Офіс Бізнес Груп" (далі - відповідач) про стягнення 6 005 554,79 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу № 9-г-псг від 25.03.2016, з яких: 4 933 565,02 грн. - основний борг, 984 964,68 грн. - пеня та 3 % річних у сумі 87 025,09 грн. (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог (т.1, а.с. 88-89).

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.11.2016 у справі № 910/16401/16 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 4 933 565,02 грн., пеню у сумі 984 964,68 грн., 3% річних у сумі 87 025,09 грн. та 90 083,32 грн. судового збору.

Мотивуючи зазначене рішення, суд першої інстанції, пославшись на встановлені ним обставини та умови договору, положення ГК України і ЦК України, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2016 у справі № 910/16401/16 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Зокрема, скаржник вказує, що судом першої інстанції, в порушення вимог ст. 84 ГПК України в оскаржуваному рішенні не вказано на обставини заявлення відповідачем клопотань про відкладення розгляду справи через поважність причин, які унеможливили забезпечення явки уповноваженого представника до суду для надання пояснень по суті спору, подання відзиву на позовну заяву, викладення правової позиції щодо заявлених позовних вимог, так само як і не зазначено, про те, чи прийнято судом до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог, чи забезпечено відповідачеві право на заявлення клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку зі збільшенням розміру позовних вимог. Також скаржник вказує, що оскаржуване рішення було прийнято за відсутності в судовому засіданні уповноваженого представника відповідача, оскільки він не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Відповідач, зокрема, зазначає, що неправильне застосування норм процесуального права виявилося у тому, що суд не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим у п. 3 ст. 83 ГПК України щодо зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яку було заявлено до стягнення з відповідача, розмір якої є надзвичайно великим та становив майже четверту частину заявленої до стягнення суми основного боргу.

Крім того, на думку скаржника, судом не дотримано процесуальних строків розгляду спору, а у тексті рішення відсутнє посилання на продовження процесуального строку розгляду спору в порядку ст. 69 ГПК України.

Як вказує скаржник, до позовної заяви позивачем було приєднано копію акту прийому-передачі природного газу в ПСГ ПАТ ,,Укртрансгаз" від 30.03.2016 № 254/04-16 за підписами уповноважених осіб ТОВ ,,Гравеліт-21" і ТОВ ,,Офіс Бізнес Груп" та скріплені печатками цих осіб, а також з відтиском печатки ПАТ ,,Укртрансгаз" та підписом (або ж відбитком факсиміле) невстановленої особи (відсутнє позначення прізвища, ім'я, по- батькові, посади) з приміткою ,,Узгоджено".

Відповідач вважає неприйнятим те, що в оскаржуваному судовому рішенні судом не надано правової оцінки обставинам того, що в акті від 30.03.2016 № 254/04-16 взагалі відсутнє посилання на договір купівлі- продажу від 25.03.2016 № 9-г-псг, а також те, що судом не надано правової оцінки обставинам наявності в акті відбитку печатки ПАТ ,,Укртрансгаз" без необхідних інших реквізитів. До того ж, на думку відповідача, судом не з'ясовано правового статусу ПАТ ,,Укртрансгаз" у спірних правовідносинах сторін, а також оскаржуване рішення не містить мотивів, у зв'язку з якими суд прийняв цей акт в якості доказу, яким стверджується факт приймання-передачі товару за договором купівлі-продажу, адже в названому акті вказано, що прийом-передача природного газу здійснюється (а не здійснено) в підземних сховищах газу ПАТ ,,Укртрансгаз".

Також, на думку скаржника, розглядаючи спір, що виник з договору купівлі-продажу природного газу, суд не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, адже не встановив яким саме суб'єктом ринку природного газу є позивач і відповідач, яку роль у їх правовідносинах має відігравати Публічне акціонерне товариство ,,Укртрансгаз" і чому, з яких правових підстав. При розгляді справи судом не досліджено чи вірно обліковано позивачем обсяг природного газу, з урахуванням приписів спеціальних нормативно-правових актів - Кодексу газотранспортної системи, Закону України ,,Про ринок природного газу", а також не з'ясовано дотримання порядку документального оформлення приймання-передачі природного газу, не витребувано належних і допустимих доказів, що могли б підтвердити чи спростувати такі обставини.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує на її необґрунтованість та просить залишити оскаржуване рішення без змін, а також просить абз. 2 резолютивної частини рішення викласти у наступній редакції: ,,Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Офіс Бізнес Груп" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 402, ідентифікаційний код 36581832) на користь Договір про спільну діяльність від 16.02.2012 № 4 - уповноважена особа Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Газоконденсатне родовище ,,Денисівське" (61057, м. Харків, провулок Театральний, буд. 4, податковий номер 466573913) основний борг у сумі 4 933 565,02 грн., пеню у сумі 984 964,68 грн., 3 % річних у сумі 87 025,09 грн. та 90 083,32 грн. судового збору. Дана вимога мотивована тим, що на момент розгляду спору в суді апеляційної інстанції відбулася заміна особи у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, повним правонаступником прав та обов'язків ТОВ ,,Гравеліт-21" - продавця за договором №9-г-псг купівлі - продажу природного газу від 25.03.2016 став Договір про спільну діяльність від 16.02.2012 № 4 - уповноважена особа Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Газоконденсатне родовище ,,Денисівське".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Суховий В.Г., судді Коротун О.М., Яковлєв М.Л. та призначено її розгляд.

На адресу суду надійшло клопотання позивача про заміну сторони судового процесу, а саме, замінити у справі сторону позивача ТОВ ,,Гравеліт -21" відповідальний за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання Договору про спільну діяльність від 16.02.2012 № 4 на правонаступника - ТОВ ,,Газоконденсатне родовище ,,Денисівське" - уповноважену особу за договором про спільну діяльність від 16.02.2012 № 4.

На адресу суду надійшло клопотання відповідача про зупинення апеляційного провадження у справі до розгляду іншої пов'язаної справи № 910/3880/17 за позовом ТОВ ,,Офіс Бізнес Груп" до ТОВ ,,Гравеліт-21" як відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність від 16.02.2012 № 4, ПАТ ,,Укртрансгаз" про визнання недійсним договору купівлі - продажу природного газу від 25.03.2016 №9-г-псг та акту прийому - передачі природного газу в ПСГ ПАТ ,,Укртрансгаз" від 30.03.2016 № 254/24-16, що розглядається господарським судом міста Києва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Суховий В.Г., судді Коротун О.М., Хрипун О.О. у зв'язку з проведенням повторного автоматизованого розподілу та призначено її розгляд.

Ухвалою суду від 20.03.2017 залучено до участі у справі правонаступника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Гравеліт-21" - Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Газоконденсатне родовище ,,Денисівське" та відкладено її розгляд на 03.04.2017.

В судове засідання 03.04.2017 з'явилась представник позивача, представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином у порядку, встановленому ГПК України, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення № 0411616852361.

Колегія суддів зауважує, що в ході розгляду спору, відповідачем неодноразово заявлялись клопотання про відкладення розгляду спору, зокрема, в клопотанні відповідача, яке надійшло на адресу суду 20.03.2017 було викладено прохання не розглядати за його відсутності наявні в матеріалах справи заяви (клопотання) позивача, які потребують процесуального реагування, а також безпосередньо апеляційну скаргу, надавши можливість виступити в судовому засіданні самостійно, довести свою правову позицію і висловити думку щодо них для забезпечення принципу рівності сторін, дотримання права на судовий захист.

Слід зазначити, що ухвалою суду від 20.03.2017 у задоволенні даного клопотання відповідача було відмовлено. Крім того, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У даному випадку, наявність у матеріалах справи клопотань відповідача від 24.02.2017, 20.03.2017 про відкладення розгляду справи, неявка належним чином повідомленого відповідача в судове засідання 03.04.2017 не може судом розцінюватись як добросовісність користування своїми процесуальними правами.

Колегія суддів також враховує, що в силу положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі ,,Смірнова проти України").

З огляду на наведене, колегія суддів вважає за можливе здійснювати апеляційний перегляд за наявними у справі матеріалами за відсутності представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце розгляду спору.

В судовому засіданні 03.04.2017 на обговорення поставлено заявлене відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі.

Представник позивача заперечила проти такого клопотання, вказавши, що на момент розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не посилався на недійсність договору №9-г-псг від 25.03.2016.

Колегія суддів вирішила продовжити розгляд справи по суті, оскільки заявлене клопотання про зупинення провадження у даній справі не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За приписами ч.1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Пунктом 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 передбачено, що статтею 79 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Як вбачається з матеріалів, доданих відповідачем до клопотання про зупинення провадження у справі, в лютому 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Офіс Бізнес Груп" звернулось в господарський суд м. Києва з позовом до ТОВ ,,Гравеліт-21", як відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність від 16.02.2012 № 4, ПАТ ,,Укртрансгаз" про визнання недійсним договору купівлі - продажу природного газу від 25.03.2016 №9-г-псг та акту прийому - передачі природного газу в ПСГ ПАТ ,,Укртрансгаз" від 30.03.2016 № 254/24-16, на підставі яких заявлено позов у даній справі.

До матеріалів справи відповідачем залучено копію ухвали господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі № 910/3380/17 та копію позовної заяви, в якій, зокрема, йдеться про те, що договір купівлі - продажу природного газу від 25.03.2016 укладено ним під впливом тяжких обставин і на невигідних умовах, та має бути визнаний недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, тобто, договір є оспорюваним.

Колегія суддів зазначає, що в силу приписів ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З правового аналізу зазначеної норми слід дійти висновку, що апеляційний суд наділений правом перевірити законність і обґрунтованість рішення з врахуванням тих обставин, які існували на час його прийняття.

Однак, про обставини недійсності правочину відповідач в суді першої інстанції не заявляв, а з вищевказаним позовом звернувся в господарський суд міста Києва через три місяці після прийняття оскаржуваного рішення.

Крім того, за наявності відповідних підстав, відповідач не позбавлений права звернутись в судовому порядку з заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

В судовому засіданні 03.04.2017 представник позивача заперечила проти доводів апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.02.2012 між ТОВ ,,Енергія-95", ТОВ ,,Гравеліт-21" та ТОВ ,,Газоконденсатне родовище ,,Денисівське" був укладений договір про спільну діяльність № 4, предметом якого є спільна інвестиційна діяльність та виробнича діяльність учасників щодо здійснення промислової розробки Денисівського газоконденсатного родовища шляхом промислової експлуатації свердловин №№ 2-4 Денисівського газоконденсатного родовища (п. 1.1 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 18.09.2012).

За вказаним договором про спільну діяльність ТОВ ,,Гравеліт-21" є відповідальним за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання цього договору.

25.03.2016 між ТОВ ,,Гравеліт-21" - відповідальний за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність (продавець) та ТОВ ,,Офіс Бізнес Груп" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 9-г-псг (далі - договір), відповідно до якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець - прийняти і сплатити на умовах цього договору природний газ, який знаходиться у ПСГ ПАТ ,,Укртрансгаз".

Згідно з п. 2.1 договору обсяг поставки у березні 2016 року становить 5 255,990 тис. м3 природного газу.

Продавець передає газ в підземних сховищах газу (ПСГ) ПАТ ,,Укртрансгаз" в березні 2016 р., що належить йому на правах власності, а покупець приймає природний газ. Приймання-передача газу оформлюється актом приймання-передачі газу між продавцем і покупцем. Газ вважається переданим продавцем та прийнятим покупцем при підписанні акту приймання-передачі газу (п.п. 4.1.1, 4.1.2 договору).

Відповідно до п.5.1 договору ціна за 1 000,00 м3 природного газу, що поставляється, без витрат на транспортування, на час укладання цього договору складає 5 600,00 грн. Сума договору складає 29 433 565,02 грн.

Відповідно до п.6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України (гривнях) на розрахунковий (поточний) рахунок продавця у 100 % вартості обсягу газу не пізніше 15-го квітня 2016р.

Даний договір набирає чинності з 25 березня 2016 р. і діє в частині передачі газу до 31.03.2016 р. включно, а в частині проведення розрахунків за газ, до їх повного здійснення (п. 10.1).

На виконання договору купівлі-продажу позивач передав, а відповідач прийняв природний газ у загальному обсязі 5 255,990 тис. м3, що підтверджується актом прийому-передачі природного газу в ПСГ ПАТ ,,Укртрансгаз" № 254/04-16 від 30.03.2016.

Пунктом 3 зазначеного акту вказано, що прийом - передача природного газу здійснюється в підземних сховищах газу ПАТ ,,Укртрансгаз".

Акт підписано в трьохсторонньому порядку та скріплено печатками сторін.

Відповідач взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості отриманого газу виконав неналежним чином, оплатив його частково, на суму 24 500 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 610 від 29.03.2016, № 653 від 06.04.2016, № 717 від 15.04.2016, № 721 від 18.04.2016, № 730 від 20.04.2016, № 742 від 21.04.2016, № 754 від 22.04.2016, № 759 від 25.04.2016, № 772 від 26.04.2016, № 13 від 28.04.2016, № 14 від 29.04.2016, № 790 від 04.05.2016, № 802 від 06.05.2016, № 793 від 05.05.2016, № 816 від 10.05.2016, № 817 від 11.05.2016, № 826 від 13.05.2016, № 854 від 23.05.2016, № 11 від 27.05.2016.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач зазначає, що відповідачем неналежним чином виконано умови договору в частині оплати вартості прийнятого газу, та за ним рахується заборгованість в розмірі 4 933 565,02 грн. Крім того, за неналежне виконання зобов'язань, позивачем нараховано на суму основного боргу пеню в розмірі 984 964,68 грн. за період прострочення з 16.04.2016 по 03.10.2016 та 3% річних в розмірі 87 025,09 грн. за період прострочення з 16.04.2016 по 03.10.2016 (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, т.1, а.с. 88-89).

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Правовідносини між сторонами виникли з договору купівлі - продажу природного газу.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 5 255,990 тис. м3 в підземних сховищах газу ПАТ ,,Укртрансгаз", підтвердженням чому є акт прийому - передачі природного газу №254/04-16 від 30.03.2016.

Такий обсяг газу погоджений п.2.1 договору №9-г-псг від 25.03.2016 та п.5.1 визначено його вартість - 29 433 562,02 грн., які покупець (відповідач) в 100% вартості обсягу газу має перерахувати на розрахунковий рахунок позивача не пізніше 15.04.2016 (п.6.1).

Наданими позивачем копіями платіжних доручень (т.1, а.с. 22-40) підтверджується часткова оплата відповідачем отриманого природного газу за договором, на суму 24 500 000,00 грн., тоді як несплаченими залишилось 4 933 565,02 грн.

За змістом ч.1 ст.691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Нормами ч. 1 ст. 692 ЦК України закріплено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець, згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктом 6.1 договору встановлено обов'язок відповідача сплатити 100% вартість обсягу газу не пізніше 15.04.2016.

В порушення умов договору, відповідач вартість прийнятого газу не сплатив в повному обсязі та у визначений п.6.1 строк.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 4 933 565,02 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

За змістом ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності) якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що при порушені покупцем строків розрахунків, обумовлених п. 6.1 цього договору, продавець має право нараховувати покупцю пеню за кожний день прострочення у розмірі 0,1% від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня.

Позивачем заявлено до стягнення пеню в розмірі 984 964,68 грн. за період прострочення з 16.04.2016 по 03.10.2016 (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, т.1, а.с. 88-89).

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів зазначає, що розрахунок здійснено вірно з врахуванням положень договору та норм чинного законодавства, тому вимоги про стягнення пені в розмірі 984 964,68 грн. за період прострочення з 16.04.2016 по 03.10.2016 підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 87 025,09 грн. за період прострочення з 16.04.2016 по 03.10.2016.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, колегія суддів зазначає, що розрахунок здійснено вірно, а тому вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 87 025,09 грн. за період прострочення з 16.04.2016 по 03.10.2016 підлягають задоволенню.

За наведених вище обставин, позовні вимоги у даній справі є обґрунтованими, документально підтвердженими та підлягають задоволенню в повному обсязі, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач вказував на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме:

- в порушення вимог ст. 84 ГПК України в оскаржуваному рішенні не вказано на обставини заявлення відповідачем клопотань про відкладення розгляду справи через поважність причин, які унеможливили забезпечення явки уповноваженого представника до суду для надання пояснень по суті спору, подання відзиву на позовну заяву, викладення правової позиції щодо заявлених позовних вимог, так само як і не зазначено, про те, чи прийнято судом до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог, чи забезпечено відповідачеві право на заявления клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку зі збільшенням розміру позовних вимог;

- оскаржуване рішення було прийнято за відсутності в судовому засіданні уповноваженого представника відповідача, оскільки він не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи;

- суд не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим у п. 3 ст. 83 ГПК України щодо зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яку було заявлено до стягнення з відповідача, розмір якої є надзвичайно великим та становив майже четверту частину заявленої до стягнення суми основного боргу;

- судом не дотримано процесуальних строків розгляду спору, а у тексті рішення відсутнє посилання на продовження процесуального строку розгляду спору в порядку ст. 69 ГПК України.

Колегія суддів відхиляє дані твердження скаржника, як необґрунтовані з огляду на таке.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.09.2016 було порушено провадження у справі № 910/16401/16, прийнято позовну заяву до розгляду та призначено розгляд справи на 29.09.2016. Зазначеною ухвалою, зокрема, зобов'язано відповідача надати суду письмовий відзив на позов.

Положеннями ч. 1 ст. 64 ГПК України передбачено, що суддя прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою.

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у судове засідання.

Як вбачається з матеріалів справи, поштове відправлення на адресу відповідача - м. Київ, бул. Л. Українки, 26, оф. 402, а саме: ухвала від 08.09.2016 отримана останнім 12.09.2016, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення (т.1, а.с. 54).

В судове засідання призначене на 29.09.2016 представник відповідача не з'явився, в матеріалах справи міститься його клопотання про відкладення розгляду справи, відзиву на позов відповідачем не надано.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 29.09.2016 розгляд справи відкладено на 20.10.2016 на підставі ст. 77 ГПК України, зокрема, через неявку відповідача та повторно зобов'язано його надати письмовий відзив на позов.

Позивачем через канцелярію суду 05.10.2016 подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, до якої додано докази направлення копії зазначеної заяви та доданих до неї документів відповідачу (фіскальний чек № 6505 від 04.10.2016 та опис вкладення містяться у матеріалах справи).

В судове засідання 20.10.2016 відповідач повторно не з'явився, надіславши на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.10.2016 у справі №910/16401/16 заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог прийнято до розгляду, розгляд справи відкладено на 14.11.2016 за клопотанням відповідача та повторно зобов'язано його надати письмовий відзив на позов.

Зазначена ухвала отримана відповідачем 21.10.2017, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення (т.1, а.с. 103).

Однак, вимоги судових ухвал суду першої інстанції відповідачем не виконано, відзиву на позов не надано. Явку представника в судове засідання також не забезпечено.

В п. 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 ,,Про судове рішення" роз'яснено, що у зв'язку із збільшенням позивачем розміру позовних вимог відповідач вправі вимагати відкладення розгляду справи (у межах строків вирішення спору, передбачених статтею 69 ГПК) для подання відповідних доказів, але лише в тому випадку, коли таке збільшення обґрунтовується обставинами, про які не було зазначено в позовній заяві, та/або доказами, відсутніми у матеріалах справи.

Відповідачем не заявлялись клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку зі збільшенням позивачем розміру позовних вимог.

Як роз'яснено п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи судом першої інстанції підтверджується матеріалами справи.

Відповідач, в свою чергу, не скористався наданими йому ст. 22 ГПК України процесуальними правами, відзиву на позов не надав, явку представника в судове засідання не забезпечив.

Наведеним вище спростовуються доводи відповідача щодо його неналежного повідомлення та порушення судом першої інстанції вимог ст. 84 ГПК України.

Щодо тверджень відповідача про те, що суд не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим у п. 3 ст. 83 ГПК України щодо зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

У даній справі відповідачем не наведено доводів щодо винятковості випадку, та встановлений судом факт невиконання відповідачем господарського зобов'язання на час винесення рішення не є тією обставиною, за наявності якої суд має право застосувати положення п.3. ст. 83 ГПК України.

Щодо тверджень відповідача про те, що судом не дотримано процесуальних строків розгляду спору, а у тексті рішення відсутнє посилання на продовження процесуального строку розгляду спору в порядку ст. 69 ГПК України слід зазначити таке.

За змістом положень ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більше як на п'ятнадцять днів.

Як вбачається з штемпелю господарського суду міста Києва, позовну заяву ТОВ ,,Гравеліт-21" судом отримано 05.09.2016, рішення у даній справі винесено 14.11.2016, тобто, строк розгляду спору перевищив два місяці на 8 днів. Строк розгляду спору судом не продовжувався.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

У даному випадку, незважаючи на недотримання судом першої інстанції процесуального строку розгляду справи, судом прийнято вірне рішення, тому таке процесуальне порушення не може бути підставою для скасування рішення.

Щодо тверджень скаржника про те, що в оскаржуваному судовому рішенні судом не надано правової оцінки обставинам того, що в акті від 30.03.2016 № 254/04-16 взагалі відсутнє посилання на договір купівлі- продажу від 25.03.2016 № 9-г-псг, а також те, що судом не надано правової оцінки обставинам наявності в акті відбитку печатки ПАТ ,,Укртрансгаз" без необхідних інших реквізитів та судом не з'ясовано правового статусу ПАТ ,,Укртрансгаз" у спірних правовідносинах сторін, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п. 3.1 договору № 9-г-псг від 25.03.2016, кількість газу, яка повинна передаватися продавцем та прийматися покупцем, визначається у відповідності п. 2.1 даного договору, та оформлюється шляхом підписання Акту прийому-передачі газу в ПСГ ПАТ ,,Укртрансгаз". Продавець передає газ в підземних сховищах газу (ПСГ) ПАТ ,,Укртрансгаз" в березні 2016, що належить йому на правах власності, а покупець приймає природний газ. Приймання-передача газу оформлюється актом приймання-передачі газу між продавцем і покупцем та газ вважається переданим продавцем та прийнятим покупцем при підписанні акту приймання - передачі (п.п. 4.1.1-4.1.2 договору).

Тобто, сторони договору погодили передачу газу за актом приймання - передачі саме в підземних сховищах газу ПСГ ПАТ ,,Укртрансгаз".

На виконання умов договору позивачем, відповідачем та ПАТ ,,Укртрансгаз" було складено Акт № 254/04-16 прийому-передачі природного газу в ПСГ ПАТ ,,Укртрансгаз" від 30.03.2016, підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.

Відповідно до акту відповідач прийняв природний газ в обсязі 5 255,990 тис. м3 в підземних сховищах газу ПАТ ,,Укртрансгаз", як це визначено п.4.1.2 договору.

В акті міститься відмітка ,,Узгоджено з ПАТ ,,Укртрансгаз". Підписання акту сторонами договору та узгодження ПАТ ,,Укртрансгаз" підтверджує факт передачі позивачем відповідачу природного газу в обсягах, погоджених договором.

Відсутність в акті прийому - передачі посилання на договір №9-г-псг від 25.03.2016 та прізвища підписанта зі сторони ПАТ ,,Укртрансгаз" не нівелює доказової сили даного акту, оскільки переданий обсяг газу відповідає обсягу, визначеному договором, при цьому, подальше виконання відповідачем договору №9-г-псг від 25.03.2016, а саме, сплата коштів за ним за отриманий природний газ спростовує доводи відповідача стосовно недоведеності факту передачі природного газу.

Також, на думку скаржника, розглядаючи спір, що виник з договору купівлі-продажу природного газу, суд не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, адже не встановив яким саме суб'єктом ринку природного газу є позивач і відповідач, яку роль у їх правовідносинах має відігравати Публічне акціонерне товариство ,,Укртрансгаз" і чому, з яких правових підстав, судом не досліджено чи вірно обліковано позивачем обсяг природного газу, з урахуванням приписів спеціальних нормативно-правових актів - Кодексу газотранспортної системи, Закону України ,,Про ринок природного газу", а також не з'ясовано дотримання порядку документального оформлення приймання-передачі природного газу, не витребувано належних і допустимих доказів, що могли б підтвердити чи спростувати такі обставини.

Слід зазначити, що правовідносини, що склалися між сторонами з приводу приймання - передачі природного газу в підземних сховищах газу (ПСГ) ПАТ ,,Укртрансгаз" регулюються положеннями Кодексу газосховищ та критеріїв, згідно з якими до певного газосховища застосовується режим договірного доступу або режим регульованого доступу (далі - Кодекс газосховищ), затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2495 від 30.09.2015.

Розділом VII Кодексу газосховищ передбачені умови передачі природного газу, що зберігається в газових сховищах.

Замовники мають право укладати угоди, на підставі яких відбувається перехід права власності на природний газ, що зберігається в газосховищах - п. 1 Розділу VII Кодексу газосховищ.

Суб'єкт ринку природного газу, який набуває право власності на природний газ, що зберігається в газосховищах, повинен мати укладений з оператором газосховищ договір зберігання (закачування, відбору) - п. 4 Розділу VII Кодексу газосховищ.

Замовник, який набуває право власності на природний газ, що зберігається в газосховищах, повинен в день укладення угоди мати у своєму розпорядженні за договором зберігання (закачування, відбору) необхідний розподілений обсяг потужності газосховища. Після передачі права власності обсяг природного газу на особовому рахунку замовника, який набуває право власності на природний газ, збільшується на обсяг природного газу, який був придбаний. Після передачі права власності обсяг природного газу на особовому рахунку замовника, який передає право власності на природний газ, зменшується на обсяг природного газу, який був відчужений - п. 5 Розділу VII Кодексу газосховищ.

Оператор газосховищ обліковує перехід права власності на природний газ, що зберігається в газосховищах - п. 7 Розділу VII Кодексу газосховищ.

Відповідно до преамбули Закону України ,,Про ринок природного газу" цей Закон визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.

При цьому, посилання відповідача на положення п. 2 розділу III Кодексу газотранспортної системи, п. 42, 43 ст. 1 Закону України ,,Про ринок природного газу" щодо особливостей приймання-передачі природного газу у фізичних точках входу та точках виходу, не мають відношення до правовідносин, що склалися між сторонами з приводу приймання-передачі газу в ПСГ ПАТ ,,Укртрансгаз", оскільки предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за договором купівлі - продажу природного газу, факт передачі якого, як встановлено вище, підтверджується матеріалами справи, а не обставини його транспортування.

Крім того, в п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 ,,Про судове рішення" роз'яснено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Однак, обставини на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, не могли бути досліджені та оцінені судом першої інстанції, оскільки про них під час розгляду справи заявлено не було.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не є обґрунтованими з підстав наведених вище, а тому колегією суддів відхиляються. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить абз. 2 резолютивної частини рішення викласти у наступній редакції: ,,Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Офіс Бізнес Груп" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 402, ідентифікаційний код 36581832) на користь Договір про спільну діяльність від 16.02.2012 № 4 - уповноважена особа Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Газоконденсатне родовище ,,Денисівське" (61057, м. Харків, провулок Театральний, буд. 4, податковий номер 466573913) основний борг у сумі 4 933 565,02 грн., пеню у сумі 984 964,68 грн., 3 % річних у сумі 87 025,09 грн. та 90 083,32 грн. судового збору. Дана вимога мотивована тим, що на момент розгляду спору в суді апеляційної інстанції відбулася заміна особи у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, повним правонаступником прав та обов'язків ТОВ ,,Гравеліт-21" - продавця за договором №9-г-псг купівлі - продажу природного газу від 25.03.2016 став Договір про спільну діяльність від 16.02.2012 № 4 - уповноважена особа Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Газоконденсатне родовище ,,Денисівське".

Так, дійсно, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 залучено до участі у справі правонаступника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Гравеліт-21" - Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Газоконденсатне родовище ,,Денисівське".

Однак, заміна сторони її правонаступником, не може бути підставою для зміни рішення в розумінні ст. 104 ГПК України.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2016 у справі № 910/16401/16 слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Офіс Бізнес Груп" - залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2016 у справі № 910/16401/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді О.О. Хрипун

О.М. Коротун