Постанова № 65879010, 31.03.2017, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2017 року справа № 813/4153/16

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кузана Р.І.,

секретар судового засідання Перчак С.В.,

з участю представників:

позивача ОСОБА_1,

відповідача Паїк М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 (надалі - позивач, ОСОБА_3) звернулась до суду з позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (надалі - відповідач, Дрогобицька ОДПІ), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Дрогобицької ОДПІ від 01.11.2016 №76-О «Про звільнення», на підставі якого з 01.11.2016 ОСОБА_3 звільнено з посади головного державного ревізора-інспектора Бориславського відділення Дрогобицької ОДПІ, відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штатної чисельності);

- поновити позивача на роботі, на посаді головного державного ревізора-інспектора Бориславського відділення Дрогобицької ОДПІ;

- стягнути з Дрогобицької ОДПІ заробітну плату за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказом Дрогобицької ОДПІ від 01.11.2016 №76-О «Про звільнення» позивача звільнено з займаної посади - головного державного ревізора-інспектора Бориславського відділення Дрогобицької ОДПІ, на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку зі скороченням штатної чисельності працівників. Позивач вважає, що вказаний наказ є протиправним, а ОСОБА_3 підлягає поновленню на роботі, оскільки їй було запропоновано тимчасову посаду та не запропоновано жодних інших вакантних посад в інших відділах податкової інспекції, які відповідали рівню її кваліфікації та професійній підготовці. Також, відповідачем при звільненні ОСОБА_3 не було враховано переважне право позивача на залишення на роботі, визначене статтею 42 Кодексу законів про працю України, а саме: висока кваліфікація, тривалий безперервний стаж роботи в органах податкової інспекції. За таких обставин вважає, що даний адміністративний позов слід задовольнити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача щодо задоволення адміністративного позову заперечила з підстав, викладених у письмових запереченнях. Зазначила, що відповідачем при звільненні ОСОБА_3 було дотримано вимоги Кодексу законів про працю України. У зв'язку із структурними змінами в Дрогобицькій ОДПІ проведено скорочення штатної чисельності працівників в кількості 43 штатні одиниці. Позивача 02.02.2016 попереджено про наступне вивільнення із займаної посади та було запропоновано вакантну посаду головного державного інспектора Бориславського відділення Дрогобицької ОДПІ. Від такої пропозиції позивач відмовилась. У зв'язку з цим, ОСОБА_3 звільнено з посади головного державного ревізора-інспектора Бориславського відділення Дрогобицької ОДПІ у зв'язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності за п.1 ст.40 КЗпП України згідно з наказом від 01.11.2016 №76-О «Про звільнення». З цих підстав просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке:

ОСОБА_3 прийнята на роботу до органів Державної податкової служби України з 10.01.1995. Станом на 01.02.2016 позивач працювала на посаді головного державного ревізора-інспектора Бориславського відділення Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області.

Судом встановлено, що на підставі наказів Дрогобицької ОДПІ № 67 від 01.02.2016 «Про введення в дію структури Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області та затвердження переліку індексів структурних підрозділів» та № 69 від 02.02.2016 «Про введення в дію штатного розпису Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області», відповідачем проведено процедуру скорочення (зменшення) штатної чисельності працівників.

Так, з наявних у справі штатних розписів відповідача слідує, що в Дрогобицькій ОДПІ у 2015 році було затверджено штат в кількості 170 штатних одиниць, а в 2016 році передбачено 127 штатних одиниць. Таким чином, штатна чисельність працівників Дрогобицької ОДПІ у 2016 році зменшилась на 43 штатні одиниці.

Відповідно до штатного розпису на 2015 рік в Бориславському відділенні Дрогобицької ОДПІ було передбачено 4 штатні одиниці головних державних ревізорів-інспекторів та 2 штатні одиниці головних державних інспекторів. Тоді як, згідно з штатним розписом на 2016 рік передбачено - 2 штатні одиниці головних державних ревізорів -інспекторів та 4 штатні одиниці головних державних інспекторів.

Таким чином, з аналізу вищезазначених розпорядчих документів слідує, що в даному випадку має місце скорочення штату працівників Дрогобицької ОДПІ.

02.02.2016 позивач ознайомлена із попередженням про вивільнення у зв'язку зі скороченням чисельності працівників Дрогобицької ОДПІ.

31.03.2016 ОСОБА_3 надано пропозицію заміщення вакантної посади головного державного інспектора Бориславського відділення Дрогобицької ОДПІ, тимчасово на час додаткової відпустки для догляду за дитиною до трьох років основного працівника ОСОБА_4

Позивач від вказаної посади відмовилась.

Відповідно до наказу № 32-В від 28.03.2016 «Про надання відпустки» ОСОБА_3 перебувала в основній щорічній відпустці з 01.04.2016 по 04.07.2016. Згідно з вказаним наказом останній день відпустки слід рахувати днем звільнення з роботи.

З 04.07.2016 по 31.10.2016 позивач перебувала на лікарняному, що підтверджується копіями долучених до матеріалів справи листків непрацездатності.

01.11.2016 наказом № 76-О «Про звільнення» позивача звільнено з посади головного державного ревізора-інспектора Бориславського відділення Дрогобицької ОДПІ у зв'язку зі скороченням штатної чисельності працівників, згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Не погодившись з таким наказом ОСОБА_3 звернулась до суду.

Вирішуючи спір, суд керувався таким.

Загальні правові засади і гарантії здійснення громадянами України свого конституційного права на працю визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України), у статті 1 якого передбачено, що названий законодавчий акт регулює трудові відносини всіх працівників.

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи (стаття 24).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (зі змінами і доповненнями) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Тобто, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Таку ж правову позицію підтримав Верховний Суд України в постанові від 10.03.2015 №21-52а15.

При цьому мається на увазі, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичної особи.

Вчинення зазначених дій вимагає від роботодавця й положення ст. 49-2 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 04.08.2010 в справі №6-8884св10.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Отже, з урахуванням положень статті 49-2 КЗпП України звільнення працівника на підставі частини 1 статті 40 КЗпП України можливо не раніше ніж через два місяці після персонального попередження його про звільнення.

Згідно з штатним розписом на 2015 рік посади головного державного ревізора-інспектора поза секторами у Бориславському відділенні Дрогобицької ОДПІ займали ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Відповідно до листа Дрогобицької ОДПІ № 1055/10/13-09-04-00 від 21.02.2017 станом на 02.02.2016 була вакантна (тимчасово, на час відпустки для догляду за дитиною основного працівника) посада начальника відділу погашення заборгованостей.

З наявної у справі довідки Дрогобицької ОДПІ № 8271/10/19-09-04-00 від 14.12.2016 судом встановлено, що після введення в дію нового штатного розпису на 2016 рік на посаду головного державного ревізора-інспектора Бориславського відділення Дрогобицької ОДПІ було переведено ОСОБА_8 (наказ від 10.02.2016 № 8-о) та ОСОБА_9 (наказ від 31.03.2016 № 13-о). Згідно з долученою відповідачем до матеріалів справи зведеною інформацією по працівниках Дрогобицької ОДПІ, вказані особи мали переваги щодо заміщення вакантних посад по відношенню до позивача. Вказана обставина не заперечується представником позивача.

Щодо інших працівників судом встановлено, що ОСОБА_5 має більший стаж державної служби ніж у позивача. Наказом № 13-О від 31.03.2016 її переведено на посаду головного державного ревізора-інспектора сектору податків і зборів з юридичних осіб Бориславського відділення Дрогобицької ОДПІ.

ОСОБА_7 було запропоновано та переведено на тимчасову посаду головного державного ревізора-інспектора сектору податків і зборів з юридичних осіб Бориславського відділення (наказ від 31.03.2016 № 13-О).

Наказом № 56-О від 04.08.2016 ОСОБА_6 була звільнена з займаної посади з 04.08.2016.

Судом встановлено, що Дрогобицькою ОДПІ 31.03.2016 позивачу було запропоновано посаду головного державного інспектора Бориславського відділення Дрогобицької ОДПІ, тимчасово на час додаткової відпустки для догляду за дитиною до трьох років основного працівника ОСОБА_4, як це передбачено частиною другої статті 49-2 КЗпП України.

З пояснень представника позивача та зі змісту позовної заяви випливає, що ОСОБА_3 відмовилась від запропонованої посади у зв'язку з тим, що така посада є тимчасовою і після закінчення відпустки основного працівника позивач підлягала б звільненню з займаної посади.

Позивач стверджує, що ОСОБА_4 безпідставно надано перевагу щодо залишення на роботі та з 25.03.2016 переведено на посаду головного державного інспектора Бориславського відділення Дрогобицької ОДПІ, після чого наказом № 30-В від 25.03.2016 йому надано відпустку по догляду за дитиною до 16.09.2017.

З цього приводу суд зазначає, що до переведення ОСОБА_4 займав рівнозначну посаду головного державного інспектора сектору ІТ Бориславського відділення Дрогобицької ОДПІ. Мав переважне право залишитись на роботі. Відповідно до зведеної інформацієї по працівниках Дрогобицької ОДПІ ОСОБА_4 є єдиним годувальником в сім'ї. Згідно з наказом ТзОВ «Хотел Менеджмент Груп» № 170-К-ТР від 24.03.2016 дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_11 з 25.03.2016 приступила до роботи на посаді адміністратора відділу прийому та розміщення готелю «Міротел Резорт і спа».

Відповідно до правової позиції Пленуму Верховного Суду України, викладеної у постанові від 06.11.92р. N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (зі змінами і доповненнями), трудовий договір може бути розірваний на підставі п.1 ст.40 КЗпП України з особою, що приймалась для заміщення відсутнього працівника та пропрацювала більше чотирьох місяців, при поверненні цього працівника на роботу, якщо відсутня можливість переведення з її згоди на іншу роботу.

Отже, звільнення працівника, який пропрацював на заміщеній посаді менше чотирьох місяців не допускається, а після цього строку роботодавець зобов'язаний розглянути можливість переведення працівника на іншу роботу та запропонувати йому наявні на цей час інші вакантні посади.

Як наслідок, твердження позивача про те, що запропонована їй відповідачем тимчасова посада не може вважатись належним виконанням передбаченого ст. 49-2 КЗпП України обов'язку на переконання суду є необґрунтованими. Крім цього, такі твердження ОСОБА_3 про можливість порушення її прав у майбутньому є передчасними і не знайшли підтвердження наявними в матеріалах справи доказами.

Суд також зазначає, що положення статей 40 та 49-2 КЗпП України зобов'язують власника або уповноважений ним орган запропоновувати працівнику іншу роботу на тому ж підприємстві за відповідною професією чи спеціальністю. Водночас норми вказаних статей не містять вимог щодо кількості таких пропозицій та не зобов'язують урахувати при цьому побажання працівника.

Таким чином, встановлені судом фактичні обставини, підтверджені наявними у справі письмовими доказами, дають підстави дійти висновку, що відповідач дотримався вимог чинного трудового законодавства при звільненні ОСОБА_3

Відповідно до вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дрогобицькою ОДПІ вказані вимоги щодо обов'язку довести правомірність свого рішення щодо звільнення ОСОБА_3 виконано. З урахуванням пояснень представників сторін та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідає критеріям, встановленим частиною третьою статті 2 КАС України та вимогам трудового законодавства, при його прийнятті відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування цього наказу про звільнення ОСОБА_3 є безпідставними.

Стосовно позовних вимог про поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то такі до задоволення також не підлягають, оскільки є похідними від першої позовної вимоги.

Відповідно до положень ст. 94 КАС України судові витрати зі сторін не стягуються.

Керуючись статтями 7-14, 69-71, 86, 94, 159, 160-163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

п о с т а н о в и в :

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Кузан Р.І.