Постанова № 65878530, 07.04.2017, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2017 року Справа № 803/381/17

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Валюха В.М.,

розглянувши в місті Луцьку в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Волинської області, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Апеляційного суду Волинської області, Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 22.02.1988 по 22.03.1988 та з 16.05.1988 по 27.05.1988 виконувала обов'язки народного судді Ківерцівського районного народного суду Волинської області, з 15.08.1988 по 12.09.1988 та з 15.09.1988 по 11.04.1990 виконувала обов'язки народного судді Іваничівського районного народного суду Волинської області. З 12.04.1990 по 12.09.1991 позивач обіймала посаду народного судді Маневицького районного народного суду, а з 13.09.1991 по 16.07.1999 обіймала посаду народного судді Ківерцівського районного народного суду Волинської області.

19.05.1999 позивач була обрана суддею безстроково, з 19.07.1999 по 15.09.2016 обіймала посаду судді Волинського обласного суду, який 20.08.2001 перейменований на Апеляційний суд Волинської області.

Постановою Верховної Ради України № 1515-VІІІ від 08.09.2016 позивач була звільнена з посади судді у відставку, в зв'язку з поданням заяви, відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України, а наказом Апеляційного суду Волинської області № 97/15 від 15.09.2016 - відрахована зі штату цього суду.

02.02.2017 позивач звернулася із заявою до голови Апеляційного суду Волинської області про виплату вихідної допомоги, проте відповіді не отримала.

Позивач вважає, що з часу прийняття Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 держава на законодавчому рівні гарантувала достатній рівень соціального забезпечення суддів та право судді на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, зазначене право є складовою правового інституту, що регулює статус судді у відставці. Держава гарантувала позивачу право на відставку за умови наявності стажу на посаді судді не менше 20 років та на отримання при виході у відставку вихідної допомоги (у розмірі місячного заробітку судді за останньою посадою за кожен повний рік на посаді, але не менше шестимісячного заробітку).

Станом на серпень 2008 року стаж позивача на посаді судді, згідно з діючим на той час законодавством, складав 20 років і з цього часу позивач набула право на отримання вихідної допомоги при виході у відставку. Продовжуючи працювати на посаді судді в наступні роки позивач мала законні правомірні очікування отримати задекларовану державою вихідну допомогу при виході у відставку, яка надалі була закріплена на законодавчому рівні статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010, відповідно до вимог якої судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Законом України від 27.03.2014 № 1166-VІІ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було виключено, що однак не позбавляє позивача права на одержання вихідної допомоги при виході у відставку, право на яку позивач набула до виключення цієї норми із Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що не повинно ставитися в залежність від часу його реалізації, оскільки законом надано право продовжувати працювати на посаді судді до досягнення 65 річного віку. Залишаючись працювати на посаді судді, маючи право на відставку та одержання вихідної допомоги при виході у відставку, позивач усвідомлювала, що держава на конституційному (пункти 2, 9 частини п'ятої статті 126 Основного Закону України) та законодавчому рівнях гарантує право на відставку та отримання вихідної допомоги у разі відставки, оскільки право на її отримання є складовою правового інституту відставки судді, і позивач як суддя у свою чергу мала законні правомірні очікування щодо її отримання, як один з елементів гарантії незалежності. Про це, зокрема, свідчить і той факт, що Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ, який набув чинності 30.09.2016, передбачено право судді на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою (стаття 143).

Позивач вважає, що виключивши статтю 136 із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо виплати вихідної допомоги судді у відставці Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014, законодавець позбавив її раніше задекларованої державою гарантії на отримання вихідної допомоги, що є незаконним, несправедливим та суперечить визначеному на законодавчому рівні правовому статусу судді, зокрема його відставки.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для виплати вихідної допомоги позивач просить врахувати рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, міжнародні стандарти у сфері судочинства, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Отже, оскільки позивач набула право на вихідну допомогу, гарантовану державою, починаючи з серпня 2008 року, зокрема, статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010, тому вважає, що Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014, яким було виключено статтю 136 із Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не позбавляє її права на вихідну допомогу, яке позивач набула до прийняття цього Закону, та не може бути дискримінаційним до неї як судді, звільненої у відставку в період між виключенням статті 136 із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і набранням чинності 30.09.2016 Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ, яким передбачено право судді на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою. Позивач вважає, що оскільки фінансування Апеляційного суду Волинської області здійснюється ДСА України із Державного бюджету, то відсутність належного фінансування на виплату такої вихідної допомоги з боку ДСА України призвела до бездіяльності суду щодо не нарахування та невиплати вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, а тому ця бездіяльність є протиправною та такою, що не відповідає вимогам закону, міжнародним правовим нормам та принципу рівності суддів.

Позивач просить зобов'язати ДСА України виділити кошти Апеляційному суду Волинської області на виплату вихідної допомоги, визнати протиправною бездіяльність Апеляційного суду Волинської області щодо ненарахування та невиплати позивачу при виході у відставку вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою та зобов'язати Апеляційний суд Волинської області нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

В поданих до суду письмових запереченнях проти позову від 27.03.2017 № 1.24/4/2017 (а. с. 33-35) відповідач Апеляційний суд Волинської області адміністративний позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, чинній на день подання позивачем заяви у відставку і на день звільнення при виході у відставку, суддям не належала до виплати вихідна допомога, а відповідач не може нести юридичної відповідальності за звуження державою обсягу існуючих прав позивача та за невиплату вихідної допомоги через відсутність відповідної правової норми.

Представник відповідача ДСА України Трофимчук Ю.І. у письмових запереченнях проти позову від 28.03.2017 № 659/07-13 (а. с. 36-40) адміністративний позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що на час прийняття Верховною Радою України постанови № 1515-VІІІ від 08.09.2016 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що регламентувала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної неоподатковуваної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, втратила свою чинність згідно із Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VІІ, та враховуючи, що підлягають застосуванню норми законодавства, які діють на час прийняття рішення про звільнення судді, підстави для нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги відсутні.

В судовому засіданні, яке відбулося 31.03.2017, позивач ОСОБА_1 адміністративний позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, та просить позовні вимоги задовольнити.

Представники відповідачів Апеляційного суду Волинської області та ДСА України Підгайна О.М. та Трофимчук Ю.І. адміністративний позов не визнали з підстав, викладених у письмових запереченнях, та просять відмовити у його задоволенні.

В подальшому, до судового засідання, призначеного на 11:00 07.04.2017, особи, які беруть участь у справі, подали письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності (а. с. 54, 55, 57).

З урахуванням вимог частини першої статті 41, частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та у зв'язку із надходженням до судового засідання заяв про розгляд справи за відсутності сторін, судовий розгляд та вирішення справи здійснено в порядку письмового провадження, без фіксування адміністративного процесу технічними засобами.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 03.08.1987 по 15.09.1988 працювала на посаді стажиста Ківерцівського районного народного суду Волинської області, з 15.09.1988 по 12.04.1990 - виконувала обов'язки народного судді Іваничівського районного народного суду Волинської області, з 12.04.1990 по 12.09.1991 - на посаді народного судді Маневицького районного народного суду, з 13.09.1991 по 16.07.1999 - на посаді народного судді Ківерцівського районного народного суду Волинської області, з 19.07.1999 по 20.08.2001 - на посаді судді Волинського обласного суду, з 20.08.2001 по 15.09.2016 - на посаді судді Апеляційного суду Волинської області, що підтверджується біографічною довідкою від 30.03.2017, виданою Апеляційним судом Волинської області (а. с. 43), записами у трудовій книжці НОМЕР_1 (а. с. 13-15). Крім того, рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 11.08.2006 встановлено, що ОСОБА_1, дошлюбне прізвище ОСОБА_1, з 22.02.1988 по 22.03.1988 та з 16.05.1988 по 27.05.1988 виконувала обов'язки народного судді Ківерцівського районного народного суду, з 15.08.1988 по 12.09.1988 - обов'язки народного судді Іваничівського районного народного суду Волинської області (а. с. 8).

Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 № 1515-VIII «Про звільнення суддів» відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України, у зв'язку із поданням заяви про відставку звільнено ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного Суду Волинської області (а. с. 23-24).

Згідно із пунктом 8 наказу Апеляційного суду Волинської області від 15.09.2016 № 9.7/15 «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 вважати такою, що звільнена з посади судді Апеляційного суду Волинської області, та відраховано позивача зі штату працівників апеляційного суду 15.09.2016 (а. с. 21-22).

При звільненні з посади судді 15.09.2016 ОСОБА_1 нараховано до виплати 27791,17 грн. (в т. ч.: оклад за період з 01.09.2016 по 15.09.2016 в сумі 7975,00 грн., доплата за вислугу років в сумі 2610,00 грн., компенсація за невикористану відпустку в кількості 20 днів в сумі 17206,17 грн.), при цьому, вихідну допомогу їй не було нараховано та виплачено, що підтверджується довідкою Апеляційного суду Волинської області від 30.03.2017 № 21 (а. с. 44).

Кошторисом Апеляційного суду Волинської області на 2016 рік видатки на виплату вихідної допомоги суддям передбачені не були (а. с. 45-46).

01.02.2017 ОСОБА_1 звернулася із заявою до голови Апеляційного суду Волинської області про вирішення, за погодженням з ДСА України, питання щодо нарахування та виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат (а. с. 6-7).

Листом від 30.03.2017 № 9.50/35/2017 Апеляційний суд Волинської області повідомив суддів у відставці (в т.ч. ОСОБА_1.) про звернення до ДСА України щодо вжиття заходів для відновлення права суддів у відставці на отримання вихідної допомоги (а. с. 47).

При вирішенні даного публічно-правового спору суд виходить із таких положень нормативно-правових актів.

15.12.1992 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ (далі - Закон № 2862-ХІІ), згідно із частинами першою-третьою статті 43 якого було передбачено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків. За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності, як і до виходу у відставку. Судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Згідно із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус суддів» від 24.02.1994 № 4015-ХІІ, частину третю статті 43 Закону № 2862-ХІІ було викладено в іншій редакції, відповідно до якої судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

07.07.2010 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ (далі - Закон № 2453-VІ), з набранням чинності яким Закон № 2862-ХІІ втратив чинність.

При цьому, у Законі № 2453-VІ була збережена норма щодо отримання вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку. Так, згідно із частиною першою статті 136 Закону № 2453-VІ судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Згідно із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 № 2756-VI, частину першу статті 136 Закону № 2453-VІ викладено в іншій редакції, відповідно до якої судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Проте, в подальшому, Верховна Рада України прийняла Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VII (далі - Закон № 1166-VII), згідно з яким статтю 136 Закону № 2453-VІ було виключено.

При цьому, необхідно також звернути увагу, що Законом № 1166-VII були виключені із відповідних законів норми, які передбачали право на отримання вихідної допомоги не лише суддями, які вийшли у відставку, а й іншими посадовими особами держави у зв'язку з виходом на пенсію, зокрема виключено: частину шістнадцяту статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (якою було передбачено, що прокурорам і слідчим у разі виходу на пенсію за вислугою років чи по інвалідності виплачується грошова допомога у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи прокурором, слідчим прокуратури чи на посадах у науково-навчальних закладах прокуратури); частину тринадцяту статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ (якою було визначено, що державним службовцям у разі виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів); частину одинадцяту статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2011 № 2493-ІІІ (якою було передбачено, що у разі звільнення з роботи в органах місцевого самоврядування у зв'язку з виходом на пенсію посадовим особам місцевого самоврядування виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів за наявності не менше 10 років стажу на посадах в органах місцевого самоврядування чи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців); частину п'яту статті 40 Закону України «Про дипломатичну службу» від 20.09.2001 № 2728-ІІІ (якою було визначено, що працівникам дипломатичної служби у разі виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога у розмірі 10 місячних посадових окладів).

Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII (далі - Закон № 192-VIII) Закон України «Про судоустрій і статус суддів» було викладено у новій редакції, проте, розділом Х, який регулював статус судді у відставці, не було передбачено виплату суддям, які вийшли у відставку вихідної допомоги.

30.09.2016 набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), згідно з яким втратив чинність Закон України «Про судоустрій і статус суддів» у попередній редакції.

Крім того, Законом № 1402-VIII було відновлено право на отримання вихідної допомоги при виході судді у відставку: згідно із частиною першою статті 143 Закону № 1402-VIII судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Таким чином, станом на день звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Волинської області у зв'язку із поданням заяви про відставку (15.09.2016) чинна на цей день редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» взагалі не містила будь-яких правових норм, які б регламентували виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, та розмір такої допомоги.

Правову позицію щодо правової природи вихідної допомоги було висловлено у рішенні Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013 у справі № 1-1/2013 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Так, у пункті 3.1 рішення від 19.11.2013 № 10-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що аналіз розділу VIII Конституції України та Закону № 2453 дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

У пункті 3.2 вказаного рішення від 19.11.2013 № 10-рп/2013 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір. Кошти, які отримують судді як вихідну допомогу, є одним із видів їхнього доходу, а тому законодавець може розглядати їх як об'єкт оподаткування, що узгоджується з вимогами частини першої статті 67 Основного Закону України.

З урахуванням наведеного, суд не погоджується із доводами позивача про те, що право на отримання вихідної допомоги позивач набула у 2008 році у зв'язку із наявністю стажу на посаді судді 20 років, оскільки за приписами статті 43 Закону № 2862-ХІІ, статті 136 Закону № 2453-VІ та згідно з роз'ясненнями Конституційного Суду України, викладеними у рішенні від 19.11.2013 № 10-рп/2013, право на виплату вихідної допомоги суддя набував не у зв'язку із перебуванням на посаді судді понад 20 років, а у зв'язку із його відставкою, яка є особливою формою звільнення судді з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді.

Суд також звертає увагу, що Закон № 1166-VII, яким було виключено статтю 136 Закону № 2453-VІ (яка передбачала виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку), неконституційним у встановленому порядку визнаний не був, а Пленум Верховного Суду України постановою від 25.12.2015 № 24 «Про відмову в зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності підпункту 1 пункту 28 Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» визнав, що підстави для звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності підпункту 1 пункту 28 Закону № 1166-VII відсутні.

Крім того, оскільки у рішенні Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013 висловлено правову позицію стосовно вихідної допомоги (за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку та не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання), тому суд не бере до уваги покликання позивача в обґрунтування своєї позиції на рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 11.10.2005 № 8-рп/2005.

Суд також не вбачає підстав стверджувати про порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року в частині порушення права на захист власності, з огляду на таке.

Так, у пунктах 22, 23 рішення від 10.03.2011 у справі «Сук проти України» (заява № 10972/05) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення. Питання, що має бути розглянуто, полягає у тому, чи надавали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на інтерес, який по суті захищається статтею 1 Першого протоколу (див. рішення щодо прийнятності у справі «Броньовські проти Польщі» (Broniowski v. Poland) [ВП], заява №31443/96, пункт 98, ECHR 2002-X). Суд вважає, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Таким чином, оскільки статтю 136 Закону № 2453-VІ було виключено згідно із Законом № 1166-VII, який не визнаний неконституційним, на день звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Волинської області у зв'язку із поданням заяви про відставку (15.09.2016) у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» була відсутня чинною норма, яка б передбачала виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, тому, на думку суду, у відповідача Апеляційного суду Волинської області були відсутні правові підстави для виплати вихідної допомоги позивачу. Враховуючи також, що за правовою позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013, парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір, а за практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 10.03.2011 у справі «Сук проти України», заява № 10972/05) держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету, та може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни, тому з наведених мотивів у задоволенні усіх взаємопов'язаних позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії необхідно відмовити.

Керуючись статтями 41, 122, 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 254 КАС України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя В.М.Валюх