Рішення № 65877877, 10.04.2017, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 682/1436/16-ц

Провадження № 22-ц/792/815/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2017 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі головуючого судді Корніюк А.П.,

суддів Пєнти І.В.,Талалай О.І.

секретар Філіпчук О.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Славутського міськрайонного суду від 23 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ТАС» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів,

в с т а н о в и л а :

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_2 зазначала, що 28.05.2014 року між нею та ПАТ «Ідея Банк» було укладено кредитний договір №Р25.981.73862 (далі Договір), за умовами якого банк надав кредит на поточні потреби в сумі 14264 грн. зі сплатою 4% річних за користування кредитними коштами на суму залишку заборгованості строком до 28.05.2018 року. Умовами договору передбачено щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,2% від початкової суми кредиту та сплату в разі дострокового погашення всієї суми кредиту повного ануїтентного платежу за місяць, незалежно від дати погашення. Позивач вважав, що умови кредитного договору щодо встановлення щомісячної плати за обслуговування кредиту та сплати ануїтентного платежу при достроковому погашенні кредиту є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача та порушенням ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів". Також, позивачка вказує, що в порушення вимог ч. 2, п. 2 ч. 5 ст. 11 вказаного Закону її не було ознайомлено з умовами кредитування та введено в оману щодо обовязковості укладення послуг з добровільного страхування. Разом з тим, кредитний договір містить третейське застереження, яке було укладено в порушення вимог п. 14 ч.1 ст. 6 Закону України Про третейські суди, що є підставою для визнання кредитного договору недійсним. А тому з цих підстав ОСОБА_2 просила суд визнати кредитний договір №Р25.981.73862 від 28.05.2014 року недійсним та зобовязати ПАТ «Ідея банк» прийняти у неї суму залишкової заборгованості у розмірі 7515 грн. у термін, що передбачався сторонами для погашення кредиту.

Рішенням Славутського міськрайонного суду від 23 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 вважає рішення суду незаконним, просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 в повному обсязі. Посилається на неповне зясування судом обставин справи, невідповідність його висновків дійсним обставинам, порушення норм процесуального та матеріального права, зокрема положень Закону України "Про захист прав споживачів", Закону України Про третейські суди та Закону України Про банки і банківську діяльність. Апелянт вказує, що розглядаючи спір, суд не дав належної оцінки тій обставині, що позивач під час укладення кредитного договору не був ознайомлений з умовами кредитування та, що в силу положень п. 2.4. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банк зобовязаний був отримати від споживача письмове підтвердження про ознайомлення з інформацією. Апелянт вважає, що недотримання та не виконання відповідачем вимог Закону України "Про захист прав споживачів" щодо істотних умов договору є підставою для визнання даного кредитного договору недійсним. На момент укладення спірного кредитного договору ОСОБА_3 України Про третейські суди містив заборону розгляду третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, в тому числі споживачів послуг банку, тому вважає передбачене договором третейське застереження незаконним. Також апелянт вважає несправедливими положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміну витрат, зокрема щодо щомісячної плати позичальником за обслуговування кредитної заборгованості, оскільки банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь.

Позивачка ОСОБА_2, її представник ОСОБА_1, представники ПАТ «Ідея Банк» і ПрАТ «СК «ТАС» до суду не зявилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про день, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Згідно п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України визначено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне зясування судом обставин, якими обґрунтовувались позовні вимоги та заперечення сторін; невідповідність висновків суду обставинам справи і порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини, якими обґрунтовувались позовні вимоги щодо визнання недійсними п.п. 1.4, 5.4 умов спірного кредитного договору та не застосував закон, який підлягав застосуванню ( ст. 6 Закону України Про третейські суди).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підписанням кредитного договору позивачка підтвердила, що вона отримала повну, доступну та вичерпну інформацію про умови надання кредиту: щодо сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки, переліком та розміром всіх комісій (тарифів), що повязані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, щодо розміру щомісячних платежів та орієнтованої сукупної вартості подорожання кредиту, враховуючи розмір комісій (тарифів), ознайомлена із Правилами, тарифами та погоджується вважати їх обовязковими до застосування до відносин, що виникли на підставі договору. І спірний кредитний договір укладений із дотриманням ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. А тому відсутні підстави для визнання недійсним кредитного договору.

Однак, з таким висновком в повному обсязі колегія суддів не погоджується і вважає, що через неповне з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та порушенням судом норм матеріального права оскаржуване рішення в частині відмови щодо визнання недійсним п. 1.4. та 5.4. кредитного договору щодо обовязку боржника сплачувати щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості та в частині третейського застереження з підстав недійсності правочину підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині.

В решті позовних вимог оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, виходячи із наступного.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити відсотки.

Встановлено, що 28 травня 2014 року між ПАТ «Ідея Банк» і ОСОБА_2 укладено кредитний договір №Р25.981.73862, за яким банк надав позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 14264 грн. зі сплатою за користування кредитом 4% річних та кінцевим строком повернення кредиту до 28 травня 2018 року. (а.с. 14-15).

Відповідно до п. 1.4 вказаного договору встановлено, що за обслуговування кредиту Банком Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,2000% від початкової суми кредиту.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В силу ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 28.05.2014 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до положень ч. 5 ст. 11, ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозвязку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

В силу положень п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

На думку колегії суддів, щомісячна сплата за обслуговування кредитної заборгованості, яка закріплена в п.1.4 кредитного договору є послугою, що супроводжує кредит, яку банк здійснює на власну користь за рахунок позивача, що є незаконним.

ОСОБА_3 висновки відповідають правовій позиції, висловленої Верховним Судом України в постановах від 25 вересня 2013 року (справа № 6-80цс13), від 16 листопада 2016 року (справа № 6-1746цс16).

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що положення п. 1.4., кредитного договору №Р25.981.73862 від 28.05.2014 року, який укладений між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2 суперечить вимогам діючого законодавства та підлягає визнанню недійсним. А тому доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом першої інстанції не враховано невідповідність п. 1.4 кредитного договору вимогам ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є обґрунтованими.

Крім того, положеннями п. 5.4 кредитного договору №Р25.981.73862 від 28.05.2014 року, який укладений між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2Ф передбачено, що всі вимоги, які виникають при виконанні даного договору або у звязку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду, який є невідємною частиною даної третейської угоди. Умови договору, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, є складовими частинами даної третейської угоди. Місце і дата укладення третейської угоди відповідають місцю і даті укладення договору. Позичальник підписанням цього договору засвідчує, що він ознайомлений з регламентом вищевказаного третейського суду.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про третейські суди юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України Про третейські суди третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Законом України Про внесення змін до статті 6 Закону України Про третейські суди щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам ч.1 ст. 6 Закону України Про третейські суди доповнено п. 14, згідно якого третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). ОСОБА_3 набрав чинності 12 березня 2011 року.

Отже, на час укладання між сторонами кредитного договору (28 травня 2014 року) ОСОБА_3 України Про третейські суди містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

З огляду на наведене, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що третейське застереження в кредитному договорі від 28 травня 2014 року між ОСОБА_2 і ПАТ «Ідея Банк» було укладено в порушення вимог п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України Про третейські суди, тому в цій частині кредитний договір слід визнати недійсним. І колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в частині порушення судом першої інстанції норм, закріплених п. 14 ч.1 ст. 6 Закону України «Про третейські суду» є обґрунтованими.

ОСОБА_3 висновки відповідають правовій позиції, що висловлена Верховним Судом України в постанові від 20 травня 2015 року (справа № 6-64цс15).

Разом з тим колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме в частині невідповідності кредитного договору та положень ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними, виходячи із наступного.

Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачка при укладені кредитного договору отримала у відповідності із зазначеними вище вимогами письмову інформацію про усі умови кредитування за договором, зокрема відомості про кредитодавця; умови кредитування: можлива сума кредиту; строк та мету, на який може бути надано та використано кредит; форма та види його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними; тип процентної ставки; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг; варіанти погашення кредиту, включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умови дострокового повернення кредиту; база розрахунку платежів.

Вказана обставина підтверджується довідкою повідомленням від 28.05.2014 року, відповідно до якої ОСОБА_2 підтвердила, що кредитодавець ПАТ «Ідея Банк» до підписання кредитного договору надав їй в письмовій формі інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту. (а.с.37) І зазначена довідка повідомлення відповідає вимогам п. 2.4. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. А тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним відповідно до положень ч. 1 ст. 230 ЦК України як укладених унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними; позивачка не навела доказів щодо введення її в оману під час укладення договору споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням вона мала можливість та ознайомилася із письмовою інформацією про умови кредитування, із текстом та умовами договору і власноручно їх підписала.

Також, оцінюючи доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції не врахував недійсність п. 1.7 щодо згоди позичальника на укладення договору страхування та п. 2.4 щодо сплати ануїтентного платежу при достроковому погашенні кредиту, колегія суддів вважає їх безпідставними, адже встановлено, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачці документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й інформацію щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у довідці повідомлення від 28.04.2014 року, яка підписана позивачкою, міститься повна інформація стосовно умов кредитування. А тому, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відсутні правові підстави для визнання недійсним кредитного договору №Р25.981.73862 від 28.05.2014 року, що укладений між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2

Вказані висновки відповідають правовій позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 02 грудня 2015 року (справа № 6-1341цс15).

У відповідності з ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому на підставі ч 3 ст. 88 ЦПК України з врахуванням пропорційності задоволених позовних вимог з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати в сумі 578,76 грн. (275,60грн. (551,20грн./2) + 303,16грн. (606,32грн./2)) судового збору.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 313, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Славутського міськрайонного суду від 23 листопада 2016 року щодо відмови у позовній вимозі ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору в частині п. 1.4. та 5.4. скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 щодо визнання недійсним кредитного договору задовольнити частково.

Визнати п. 1.4. кредитного договору №Р25.981.73862 від 28 травня 2014 року, що укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» щодо обов'язку позичальника сплачувати щомісячну плату за обслуговування кредиту в розмірі 2,2000% та п. 5.4 щодо третейського застереження, недійсними з моменту укладення договору.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь держави судовий збір в розмірі 578 грн. 76 коп.

В решті рішення Славутського міськрайонного суду від 23 листопада 2016 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий (підпис) А.П. Корніюк

Судді (підпис) І.В. Пєнта

(підпис) ОСОБА_4

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду А.П. Корніюк

______________

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_5 Справа: №22ц/792/815/17

Доповідач Корніюк А.П. Категорія: 19, 27