Ухвала суду № 65874024, 03.04.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/5765/16 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є.

Провадження № 22-ц/783/2028/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 О. М.

Категорія:53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2017 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

при секретарі: Цапові П.М.,

за участю: представників відповідача (апелянта) ВЧ А2678 ОСОБА_2, ОСОБА_3,

позивача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою Військової частини А2678 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Військової частини А 2678, третя особа командир військової частини А 2678 ОСОБА_6 про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 23 січня 2017 року позов ОСОБА_4 до Військової частини А 2678, третя особа командир військової частини А 2678 ОСОБА_6 про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Скасовано п. 4 наказу № 108 від 30.05.16 р. в частині звільнення ОСОБА_4 з роботи за ч. 1 ст. 40 КЗпП України.Поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді провідного бухгалтера фінансово-економічної служби в/ч А 2678.

Стягнуто з військової частини А2678 в користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 27 128 грн. 06 коп.( сума вказана без врахування податків та обов`язкових платежів).

Стягнуто з військової частини А 2678 в користь держави 1600 грн. судового збору.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 на роботі на посаді провідного бухгалтера фінансово-економічної служби в/ч А 2678 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 3212 грн. 20 коп. ( без врахування податків та обов`язкових платежів ).

В решті вимогвідмовлено за безпідставністю.

Рішення оскаржив відповідач - В/ч А2678.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, судом не враховано, що згідно спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 20.02.2016 року № Д-322/2/1/2 дек (перелік змін до штату №33/027), посада провідного бухгалтера фінансово-економічної служби, на якій перебувала ОСОБА_4 підлягала скороченню. На підставі наказу командира військової частини А2678 від 30.05.2016 року № 108 працівника ЗСУ ОСОБА_4 - провідного бухгалтера фінансово-економічної служби звільнено з посади з 31 травня 2016 року за скороченням штату (п.1 ст. 40 КЗпП України); виплачено їй вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку, компенсацію за невикористані відпустки за робочий період з 20.06.2005 року по 19.06.2006 року - 19 днів, за період з 20.06.2006 року по 19.06.2007 року - 12 днів, за період з 20.06.2010 року по 19.06.2011 року - 31 дні, за період з 20.06.2011 року по 19.06.2012 року - 14 днів, за період з 20.06.2015 року по 31.05.2016 року - 18 днів, всього за 94 дні. Скорочення чи зміни до штату чисельності працівників військової частини А2678 відбувалось згідно функцій покладених виключно на Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил України, а не на керівництво військових обєднань, зєднань, частин, підрозділів, військових установ і навчальних закладів (командирів військових частин). Поновлення на посаді провідного бухгалтера фінансово-економічної служби військової частини А2678 ОСОБА_4 або призначення її на рівнозначну посаду здійснити неможливо у звязку із відсутністю вакантних посад. Також при дослідженні доказів та прийнятті рішення судом першої інстанції, стосовно дотримання вимог Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» враховано виключно докази та пояснення позивача, а докази та пояснення командування військової частини А2678 прийняті, але до уваги не взяті і правова оцінка їм не надана. Військовою частиною А2678 долучалась копія повідомлення на адресу голови профспілкового комітету військової частини А2678 за вихідним № 1194 від 12.05.2016 року стосовно скорочення посади провідного бухгалтера фінансово-економічної служби військової частини А2678. Відтак, просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі.

Третя особа по справі (командир військової частини А 2678 ОСОБА_6), будучи належним чином повідомленими про час і місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не зявився, подавши відповідну заяву про розгляд справи без його участі, що (у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача(апелянта) ОСОБА_2, ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, позивачки ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5 на її заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, з наступних підстав.

Згідно ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення у повній мірі відповідає даним вимогам закону, є справедливим і обґрунтованим.

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та частково задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення останньої відбулось із порушенням вимог КЗпП України, а відтак вимоги позивача в частині скасування п.4 наказу про звільнення з роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є підставними та підлягають до задоволення. Разом з тим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди у звязку із недоведеністю.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 з 20.06.2002 р. перебувала у трудових відносинах з відповідачам, а з 01.12.2011р. була переведена на посаду провідного бухгалтера фінансово-економічної служби в/ч А 2678, що стверджується копію трудової книжки.(а.с.5-7)

Згідно спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 20.02.16 р. № Д-322/2/1/2, скороченню підлягала посада провідного бухгалтера фінансово-економічної служби в/ч А 2678, яку обіймала позивач.

Крім того, судом встановлено і не заперечується сторонами, що ОСОБА_4 була головою профспілкової організації вказаної в/ч до 12 травня 2016р., що стверджується копією протоколу зборів за №6(а.с.53).

Відповідачем, 28.03.2016р. було скеровано попередження про наступне скорочення займаної посади позивачу ОСОБА_4П.( а.с. 25).

В цей же день за № 773 ( а.с. 26) було скеровано повідомлення про скорочення посади провідного бухгалтера фінансово-економічної служби , яку обіймала ОСОБА_4 на імя Голови Територіальної профспілкової організації № 3 професійноїспілки працівників ЗСУ.

Як вбачається із витягу із протоколу ТПО №3 професійної спілки працівників Збройних сил України від 07 квітня 2016р.(а.с.8), розглянувши вищезгадане подання, постановили не надати дозвіл на звільнення. Підставою для такої відмови зазначено(а.с.8) грубе порушення роботодавцем ст.ст. 39,41,42 Закону України « Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»; п.1 ст.40, ст.42,43 КЗпП України та норм Галузевої Угодиміж МО України та ЦК профспілки працівників Збройних Сил України на 2016-2018 р.р..

30 травня 2016 р. відповідачем було видано наказ №108, згідно п.4 якого, працівника ЗСУ Сеньковську Г.П., провідного бухгалтера фінансово-економічної служби, звільнити з посади 31.05.2016 р. за скороченням штату п. 1 ст. 40 КЗпП України.( а.с. 37).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, як ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Відповідно до п.19 постанови Пленуму Верхового Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 року № 9 розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація підприємства, установи, організації, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно з ч.3 ст. 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (зокрема структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).

Стаття 252 КЗпП України безпосередньо пов'язує можливість зміни умов трудового договору, оплату праці, звільнення працівника - члена виборного профспілкового органу, з ініціативи роботодавця лише із наявністю попередньої згоди на таке виборного органу, членом якого є такий працівник, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки.

Таким чином, з врахуванням положень ч. 3 ст. 252 КЗпП України, ст. 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" звільнення ОСОБА_4 за ініціативою адміністрації могло бути проведено лише при умові отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого вона є, а також вищого виборного органу цієї профспілки.

Оскільки, у наданні згоди відповідачу на звільнення ОСОБА_4, профспілкою було відмовлено, беручи до уваги розяснення, які містяться в п.15 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06 листопада 1992р., згідно якого, відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що звільнення позивача відбулось із порушенням вимог КЗпП України, а відтак остання підлягає поновленню на роботі.

Щодо відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно відмовлено в задоволенні цих позовних вимог у звязку з наступним.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237-1 КЗпП України.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст.237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст.3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Разом з тим, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст.237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, що позивачем не доведено, а тому зазначена вимога не підлягала задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції належним чином досліджено усі фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права та дотримано норми процесуального права, а тому рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апелянта, викладені у апеляційній скарзі є безпідставними та такими, що не спростовують правильних висновків суду.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 307, 308, 313, п.1 ч.1 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу Військової частини А2678 - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: О.М.Ванівський

Судді: Р.П. Цяцяк

ОСОБА_7