Постанова № 65859103, 30.03.2017, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" березня 2017 р. Справа № 809/281/17

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Микитин Н.М.

судді Лучко О.О.,

судді Кишинського М.І.,

при секретарі судового засідання Хомі О.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1

представника відповідача Лаврука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про скасування наказу №29-о від 12.01.2017, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальої служби України в якому просить суд:

- скасувати наказ Державної фіскальої служби України від 12.01.2017 року № 29-о ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу внутрішньої безпеки Головного управління ДФС в Івано-Франківській області з 13 січня 2017 року;

- зобов'язати Державну фіскальну службу України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.01.2017 року до дня ухвалення рішення суду.

30.03.2017 року на адресу суду позивачем подано заяву про збільшення (зміну) позовних вимог в порядку статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України, яку ухвалою суду повернуто позивачеві.

Позовні вимоги мотивовані тим, що звільнення позивача з посади начальника відділу внутрішньої безпеки податкової міліції Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області у запас проведено з грубим порушенням статей 47, 116 Кодексу законів про працю України. Вважає, що рішення атестаційної комісії не може бути підставою для його звільнення та, відповідно, наказ ДФС України від 12 січня 2017 року №29-о "Про звільнення ОСОБА_1" підлягає скасуванню. Також його не було ознайомлено з висновком атестації, вважає, що його звільнення є незаконним та безпідставним.

В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав з підстав викладених в адміністративному позові та додаткових письмових поясненнях. Звернув увагу суду на те, що його поновлення на роботі відповідно до наказу від 11.01.2017 № 20-о та звільнення 13.01.2017 відбулось формально, оскільки до роботи його не було допущено. Також зазначив, що посада на якій його було поновлено не була вільною, оскільки начальником відділу внутрішньої безпеки ГУ ДФС в Івано-Франківській області у період його формального перебування на посаді був ОСОБА_3. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечив, з підстав, викладених у письмовому запереченні (а.с. 28-29). Пояснив суду, що 12 січня 2017 року відбулося засідання атестаційної комісії Головного управління внутрішньої безпеки ДФС, на якому прийнято рішення про звільнення позивача. Підставою для прийняття зазначеного рішення є досягнення граничного віку перебування на службі а також те, що під час заслуховування на атестації позивач не володів нормами чинного законодавства із змінами, що регламентує діяльність податкової міліції та безпосередньо законодавства щодо запобігання корупції, а саме Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», Податкового кодексу України, Закону України «Про запобігання корупції». Крім того, у зв'язку з тривалим терміном відсутності на службі - відсутній практичний досвід щодо застосування вказаних норм законодавства. Тому, просить у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

На виконання постанов Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016 року по справі №826/1993/13-а та постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.11.2016 року по справі №809/867/16 наказом Державної фіскальної служби України від 11 січня 2017 року №20-о «Про скасування наказу та поновлення а посаді ОСОБА_1.», ОСОБА_1, було поновлено на посаді начальника відділу внутрішньої безпеки Головного управління ДФС в Івано-Франківській області з 07 лютого 2012 року(а.с. 7).

Як пояснив у судовому засіданні позивач, з таким наказом його було ознайомлено 12.01.2017 перед засіданням атестаційної комісії у м.Києві.

Наказом Державної фіскальної служби України від 12 січня 2017 року №29-о ОСОБА_1 було звільнено у запас (з постановкою на військовий облік) з посади та податкової міліції Державної фіскальної служби України за пунктом 64 піддпунктом «а» (за віком) з 13 січня 2017 року (а.с. 6). Із даним наказом його ознайомлено, шляхом направлення засобами поштового зв'язку його копії.

Підставою прийняття вищенаведеного наказу про звільнення є протокол атестаційної комісії Головного управління внутрішньої безпеки ДФС від 12.01.2017 №12/99-99-22-06-39 (а.с. 37-39).

Не погодившись із наказом про звільнення та його підставами, позивач оскаржив його до суду.

У розумінні п. 15 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

У спірних правовідносинах підлягають застосуванню як норми спеціального законодавства - Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Мінстрів України від 29.07.1991 р. N 114 (далі - Положення № 114) так і положення КЗпП України. При цьому суд враховує, що пріоритетними є норми спеціального закону. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадку, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Як вбачається з наказу про поновлення на посаді від 11.01.2017 № 20-о підставою для такого поновлення слугувала постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.11.2016 № 809/867/16, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу внутрішньої безпеки Головного управління ДФС в Івано-Франківській області з 07 лютого 2012 року.

В судовому засіданні сторони підтвердили, що ОСОБА_1 до фактичного виконання обов'язків начальника відділу внутрішньої безпеки ГУ ДФС в Івано-Франківській області 11.01.2017 та 12.01.2017 допущений не був.

Відповідно до ч. 5 статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території. Вказана норма кореспондує з ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), згідно з якою постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною 2 статті 257 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому, пунктом 3 частини 1 статті 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

В той же час, виходячи зі змісту статей 24, 31, ч. 5 статті 235 КЗпП України, негайне виконання рішення суду означає обов'язок, а не право власника, не пізніше наступного дня після проголошення судового рішення видати наказ (розпорядження) про поновлення працівника на роботі і фактично допустити його до виконання попередніх обов'язків.

Тобто, слід вказати, що згідно з вимогами чинного законодавства рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ, розпорядження про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

Таким чином, вказане свідчить, що фактичного поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу внутрішньої безпеки ГУ ДФС в Івано-Франківській області, з якої його 13.01.2017 року було звільнено, не відбулось.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується сторонами у справі, а відтак, не підлягає доказуванню в силу вимог ч. 3 ст. 72 КАС України, вакансія начальника відділу внутрішньої безпеки ГУ ДФС в Івано-Франківській області не була вивільнена на час поновлення позивача та під час його перебування на посаді. Наведене також підтверджується протоколом атестаційної комісії Головного управління внутрішньої безпеки ДФС від 12.01.2017 №12/99-99-22-06-39, з якого вбачається що участь у засіданні атестаційної комісії брали начальник відділу внутрішньої безпеки ГУ ДФС в Івано-Франківській області ОСОБА_1 та начальник відділу внутрішньої безпеки ГУ ДФС в Івано-Франківській області ОСОБА_3 (а.с. 37-39).

Таким чином, суд вважає, що звільнення позивача з посади, яка у штаті не вивільнена, є протиправним, оскільки наступне звільнення могло бути проведене тільки після фактичного поновлення працівника на посаді. Відтак, з огляду на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що виконання рішення суду від 17.11.2016 № 809/867/16 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі не відбулось, чим в свою чергу порушено охоронювані КЗпП України права позивача, а тому такі права повинні бути відновлені шляхом скасування наказу від № 29-о від 12.01.2017 про його звільнення.

Щодо недотримання відповідачем при звільненні гарантій, передбачених статтями 47, 116 КЗпП України, судом встановлено відсутність таких фактів з огляду на те, що відповідач неодноразово листами від 13.01.2017, 19.01.2017 та 03.02.2017 пропонував позивачу прибути до Державної фіскальної служби України (м.Київ, Львівська площа, 6 каб.223) для ознайомлення з наказом ДФС від 12.01.2017 № 29-о, отримання трудової книжки та повного розрахунку, чим позивач не скористався (а.с.32-34).

Суд не надає оцінки протоколу засідання атестаційної комісії Головного управління внутрішньої безпеки ДФС від 12.01.2017 № 12/99-99-2206-39, оскільки фактичного поновлення на посаді позивача не відбулося.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до вимог п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, середньомісячну заробітну плату слід обчислювати виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Оскільки приписами п. 24 Положення № 114 встановлено, що, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік, та з урахуванням скасування наказу в частині його звільнення, вимоги позивача щодо його поновлення на посаді начальника відділу внутрішньої безпеки Головного управління ДФС в Івано-Франківській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплата якого, нерозривно пов'язана з ухваленням рішення про поновлення звільненої без законних підстав особи, суд приходить до висновку, що такі вимоги підлягають до задоволення.

Також, в судовому засіданні встановлено, що позивач після звільнення не працевлаштовувався. Оскільки відповідачем на вимогу суду не надано належної довідки щодо середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1, то задля гарантування відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.01.2017 року до дня ухвалення рішення суду відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р.

При ухваленні рішення в даній адміністративній справі суд також керувався наступним.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, згідно з ч. 3 цієї ж статті, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування наказу про звільнення позивача, поновлення на попередній посаді, а також про виплату позивачу заробітної плати за весь час вимушеного прогулу є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити.

Згідно зі ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 12 січня 2017 року №29-о «Про звільнення ОСОБА_1».

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу внутрішньої безпеки Головного управління ДФС в Івано-Франківській області з 13 січня 2017 року.

Зобов'язати Державну фіскальну службу України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.01.2017 року до дня ухвалення рішення суду відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р.

Постанову суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць звернути до негайного виконання.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Головуюча суддя: /підпис/ Микитин Н.М.

Судді: /підпис/ Кишинський М.І.

/підпис/ Лучко О.О.

Постанова складена в повному обсязі 04.04.2017.