Постанова № 65859099, 05.04.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

05 квітня 2017 р. справа№ 820/309/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.

при секретарі судового засідання Самігулліній К.В.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастерстайлс" до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Мастерстайлс», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення Центральної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 21.12.2016р. № НОМЕР_1 про зменшення відємного значення податкового кредиту з податку на додану вартість за січень 2016 року на суму 21200,0 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає оскаржуване в даній справі податкові повідомлення-рішення такими, що не відповідає приписам чинного законодавства, порушує права позивача.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, виходячи із доводів позовної заяви.

Відповідач, згідно наданих до суду письмових заперечень, позов не визнав та просив в його задоволенні відмовити через безпідставність.

В судовому засіданні представник відповідача позов також не визнав та просив в його задоволенні відмовити у повному обсязі.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в листопаді 2016 року фахівцями Центральної обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по господарським взаємовідносинам з ТОВ «ОЛАНД СТОРМ», код ЄДРПОУ 39931404 за січень 2016 року.

За наслідками перевірки було складено акт від 05.12.2016р. № 4854/20-30-14-01/34392786 (а.с. 14-31), згідно висновків якого встановлено порушення з боку позивача вимог:

п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, що призвело до завищення фінансового результату до оподаткування (збитку), визначеного у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності за 1 півріччя 2016 року на загальну суму 16800,0 грн.;

п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з ПДВ на загальну суму 21200 грн. за січень 2016 року та внаслідок чого встановлено завищення суми відємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 21200 грн.

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки, контролюючим органом прийнято оскаржуване в даній справі податкове повідомлення рішення від 21.12. 2016р. № НОМЕР_1 (а.с. 12), відповідно до якого позивачу зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість за січень 2016 року на суму 21200,0 грн.

Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив їх до суду.

Судом встановлено, що доходячи висновку про наявність виявлених перевіркою порушень та необхідність прийняття оскаржуваного в даній справі податкового повідомлення рішення, відповідач виходив з того, що господарські операції, які мали місце між позивачем та контрагентом позивача ТОВ «ОЛАНД СТОРМ», по взаємовідносинах з якими проводилась податкова перевірка, у перевіреному періоді були нереальними.

При цьому, податковий орган посилався на те, що позивачем до перевірки не було надано сертифікатів або будь-яких інших документів, що підтверджують якість та виробника товарів, придбаних позивачем у ТОВ «ОЛАНД СТОРМ»; місцем складання рахунку-фактури за спірною операцією є місто Київ, проте жодного підтверджуючого документу щодо знаходження керівництва або фахівців підприємства позивача у м. Київ (відрядження, тощо) до перевірки надано не було.

Крім того, посилаючись на податкову інформацію, отриману від інших податкових органів, зокрема від ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, відповідач зазначив, що ТОВ «ОЛАНД СТОРМ» у 2016 році надавав звітність з ПДВ лише за січень-лютий 2016 року, декларація з податку на прибуток за 2015 рік та протягом 2016 року не надана. Відповідно до номенклатури податкових накладних, зареєстрованих у єдиному реєстрі податкових накладних в січні 2016 року, не встановлено постачальника товару, який в подальшому ТОВ «ОЛАНД СТОРМ» реалізувало на адресу позивача.

Також отримана податкова інформація вказувала на те, що ТОВ «ОЛАНД СТОРМ» не має складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, а також трудових ресурсів, які є необхідними для здійснення фінансово-господарської діяльності, в звязку з чим вбачається часткове проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.

Проте суд вважає такі доводи податкового органу та його висновки, що ґрунтуються на них, невірними та передчасними.

При цьому суд зазначає, що копії долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом Положення № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, що також спростовує доводи відповідача про порушення позивачем стандартів бухгалтерського обліку.

Зокрема, судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «ОЛАНД СТОРМ» мали місце господарські відносини з придбання позивачем товару (труба ДСТУ 8734-75 42х6 (10-20) н.дл.), які не оформлювались шляхом складання єдиного письмового договору. Сертифікація вказаного товару не є обовязковою.

На підтвердження фактичного придбання товару свідчать наявні в матеріалах справи копії видаткової накладної від 29.01.2016р. (а.с. 57), яка містить перелік придбаного товару з вказанням його вартості, з урахуванням ПДВ, а також необхідні відмітки про відпуск та отримання товару відповідальними особами продавця та покупця.

В звязку із вказаної господарською операцією ТОВ «ОЛАНД СТОРМ» на адресу позивача було виписано податкові накладні (а.с. 59-61), зареєстровані належним чином в електронному реєстрі податкових накладних. Їх фактична наявність та належне документальне оформлення сторонами у справі не заперечується.

Як свідчать копії платіжних доручень (а.с.63-65), позивачем на адресу ТОВ «ОЛАНД СТОРМ» здійснено оплату за товар грошовими коштами, з урахуванням сум ПДВ, що вказує на виконання ним як покупцем своїх зобовязань за договором.

Перевезення товару підтверджується товарно-транспортною накладною № 29/01-01 від 29.01.2016р. (а.с. 58), актом виконаних робіт з перевезення вантажу, складеним з ФОП ОСОБА_3 (а.с. 67).

На підставі зазначених вище обставин суд доходить висновку, що подані позивачем документи, підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного субєкта господарювання (в оплату отриманих послуг) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду. Можливі наявні недоліки деяких первинних документів не можуть слугувати підставою для невизнання господарської операції, що ними оформлена, за умови належного документального підтвердження даної господарської операції іншими доказами.

Крім того, суд зауважує, що податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від іншої особи, зокрема, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а відтак, якщо останній не виконав свого зобовязання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобовязання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З урахуванням викладеного, факт порушення контрагентом - постачальником своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що одержати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання товару, який експортується (сировини, з якої він може бути виготовлений), ПДВ до державного бюджету не сплачується, а експортер вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто що без участі експортера податкова вигода не може бути одержана; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Зазначена позиція узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини, яку суди України застосовують як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, Європейський Суд з прав людини, у своєму рішенні від 22.01.2009 р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню.

На думку cуду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Наявні в справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад з метою проведення безтоварних операцій та отримання незаконної податкової вигоди.

Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

В звязку із встановленим суд зауважує, що відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, фінансовий результат до оподаткування збільшується:

на суму нарахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів, включених до витрат звітного періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму залишкової вартості окремого обєкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі ліквідації або продажу такого обєкта.

на суму залишкової вартості окремого обєкта невиробничих основних засобів або невиробничих нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі ліквідації або продажу такого обєкта;

на суму витрат на ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів чи невиробничих нематеріальних активів, віднесених до витрат відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України фінансовий результат до оподаткування зменшується:

на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті;

на суму залишкової вартості окремого обєкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого обєкта;

на суму дооцінки основних засобів або нематеріальних активів у межах попередньо віднесених до витрат уцінки відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів у межах попередньо віднесених до витрат втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму первісної вартості придбання або виготовлення окремого обєкта невиробничих основних засобів або невиробничих нематеріальних активів та витрат на їх ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення, у тому числі віднесених до витрат відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі продажу такого обєкта невиробничих основних засобів або нематеріальних активів, але не більше суми доходу (виручки), отриманої від такого продажу.

В даній справі судом встановлено що витрати позивача за спірними операціями є такими, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, що надавало позивачу право на формування відповідних витрат.

Щодо доводів податкового органу про порушення позивачем ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, суд зазначає наступне.

Згідно приписів п.п. 198.1 ст. 198 ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.п. 198.3. зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобовязань платник податку зобовязаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата складання податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.

При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу положень Податкового кодексу України судом встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту витрати зі сплати податку за відсутності податкової накладної, або за наявності податкової накладної, оформленої з порушенням положень ст. 201 Кодексу.

Таким чином, згідно змісту ст. 201 Податкового кодексу України, підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку чинне законодавство не передбачає.

З урахуванням викладеного суд також доходить висновку про обґрунтованість обчислення позивачем суми відємного значення з податку на додану вартість за спірними господарськими операціями та, відповідно, обґрунтованість позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення НОМЕР_1 від 21.12.2016р., оскільки воно ґрунтується на хибних висновках акту перевірки 05.12.2016р. № 4854/20-30-14-01/34392786.

Підсумовуючи наведене, суд зауважує, що відповідно до приписів ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень, обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даній справі відповідачем, як субєктом владних повноважень, суду не надано доказів законності та обґрунтованості оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Керуючись ст. ст. 11, 12, 52, 55, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастерстайлс" до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 21.12.2016 року №0001891401.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастерстайлс" (місцезнаходження:61052, м.Харків, пров. Сімфіропольський, буд.6, код ЄДРПОУ - 343292786) судовий збір у розмірі 2316 (дві тисячі триста шістнадцять) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (61166, м.Харків, пр-т науки, буд.9, код ЄДРПОУ 39859805).

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 07 квітня 2017 року.

Суддя Панченко О.В.