Рішення № 65858636, 04.04.2017, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/10396/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2017 року Придніпровський районний суд міста Черкаси у складі:

головуючого судді Шиповича В.В.

секретаря Євтушенко М.В.

за участі позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представників відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Черкаси цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання квартири особистою приватною власністю, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у грудні 2016 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання квартири особистою приватною власністю, вказавши, що з 25.09.2004 року перебував у шлюбі із відповідачем, який було розірвано рішенням суду від 27.11.2015 року. Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей доньку Олесю ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку Злату ІНФОРМАЦІЯ_2. 25.10.2011 року він уклав договір купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_1. Для купівлі вказаної квартири були використані кошти одержані ним в сумі 300000 гривень від своєї матері ОСОБА_6, які вона до цього зняла з депозитних рахунків у ПАТ КБ «ПриватБанк». Про отримання коштів від ОСОБА_6 він 21.10.2011 року склав власноручну розписку. За таких обставин позивач вважав, що придбав спірну квартиру за кошти, які належали йому особисто та до яких відповідач ОСОБА_3 не має жодного відношення. Однак ОСОБА_3 не визнає його права власності на квартиру та подала до суду позов про визнання квартири спільним майном подружжя та її поділ. За таких обставин він вимушений звернутися до суду та просив визнати квартиру за адресою АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_7.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та підтвердили обставини викладені у позові. Додатково пояснили, що передані ОСОБА_1 його матірю кошти в сумі 300000 гривень отримані на умовах повернення в майбутньому, тобто фактично є позикою. ОСОБА_3 ніякої участі у купівлі квартири не приймала, хоча дійсно була присутня у нотаріуса та давала свою письмову згоду на придбання житла.

Відповідач та її представники позов не визнали, оскільки вважали недоведеними позовні вимоги ОСОБА_1. При цьому ОСОБА_3 суду пояснила, що на купівлю квартири за адресою АДРЕСА_1 були використані спільні кошти сімї, які складалися із особистих заощаджень сторін, коштів наданих на придбання квартири батьками обох із подружжя, а також коштів позичених у родичів та спільних знайомих. При укладанні договору купівлі-продажу квартири вона особисто була присутня у нотаріуса та давала свою письмову згоду на придбання ОСОБА_1 квартири в інтересах сімї. Станом на жовтень 2011 року вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною, а до цього працювала та отримувала заробітну плату.

Суд вислухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідка та дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище Шамрай) Н.С. одружились 25.09.2004 року, що підтверджено Свідоцтвом про одруження (а.с. 3).

Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей доньку Олесю ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку Злату ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 4).

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27.09.2015 року у справі №711/8861/15-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано (а.с. 5).

Відповідно до Договору купівлі-продажу квартири від 25.10.2011 року укладеного між ТОВ «Житлобуд-інвест-К», як продавцем, та ОСОБА_1, як покупцем, - продавець передав у власність покупця квартиру АДРЕСА_2, а покупець прийняв квартиру та сплатив за неї обумовлену грошову суму 274950 гривень (а.с. 6). Договір посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_8.

Розрахунок за придбану квартиру здійснено шляхом перерахування ОСОБА_1 на банківський рахунок продавця коштів в сумі 274950 гривень, що підтверджено Квитанцією №5 від 24.10.2011 року ПАТ АБ «Укргазбанк» (а.с. 73). Позивач пояснив, що грошові кошти на купівлю квартири він вніс готівкою в касу банку.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 пояснила, що позивач її син, якому вона у жовтні 2011 року готівкою передала грошові кошти в сумі 300000 гривень на купівлю квартири у АДРЕСА_3, а ОСОБА_1 в свою чергу передав їй розписку про те, що зобовязується повернути ці кошти. Кошти в сумі 300000 гривень не були подарунком, оскільки вони із сином домовилися, що він їх поверне коли зможе. На даний час вона вимог до сина про повернення коштів не предявляла.

Також суду надано для огляду оригінал, а для долучення до матеріалів справи копію, розписки від 21.10.2011 року складеної від імені ОСОБА_1, про те, що останній зобовязується повернути ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 300 тисяч гривень, що надаються нею на придбання квартири за адресою м. Черкаси вул. Героїв Дніпра, 89/117 (а.с. 66).

Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Згідно ч.1 ст. 360-7 ЦПК України, - висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Верховним Судом України при розгляді справи № 6-2641цс15 (постанова від 16.12.2015 року) висловлена Правова позиція про те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. У звязку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися обєктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до обєктів права спільної сумісної власності подружжя.

В той же час у розглядуваній справі позивачем ОСОБА_1 не доведено, що спірна квартира придбана за його особисті кошти та є його особистою приватною власністю.

При цьому суд виходить з того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.4 ст. 60 ЦПК). Однак доводи позивача про придбання квартири за особисті кошти не доведені та містять істотні суперечності.

Так, позивач стверджував, що грошові кошти в сумі 300 тисяч гривень позичені йому на придбання квартири ОСОБА_6 отримала після закриття депозитних вкладів у ПАТ КБ «ПриватБанк». З метою підтвердження вказаного факту позивач надав суду Довідку Банку від 02.02.2016 року про те, що ОСОБА_6 у 2011 року були закриті наступні депозитні вклади у ПАТ КБ «ПриватБанк», - 28.07.2011 року закрито «Депозитний вклад проценти щомісячно 12 місяців» в сумі 101359,83 гривень; 30.08.2011 року закрито вклад «Стандарт 1 місяць» в сумі 100554, 99 гривень; 03.10.2011 року закрито вклад «Стандарт 1 місяць» в сумі 100557,95 гривень (а.с. 7 зв.).

Із назви депозитних вкладів закритих у серпні та жовтні 2011 року «Стандарт 1 місяць» вбачається, що строк їх дії становив 1 місяць. Таким чином кожен із наведених у довідці Банку депозитних вкладів ОСОБА_6 існував в окремий період, а отже надана суду довідка від 02.02.2016 року підтверджує наявність у ОСОБА_6 станом на 03.10.2011 року грошових коштів в сумі 100557,95 гривень, а не 300000 гривень.

Крім того суд враховує, що ОСОБА_1 вважаючи, що спірна квартира придбається за його особисті кошти та стає його особистою приватною власністю, міг наполягати на тому, щоб відповідні відомості про це були зазначені в тексті Договору купівлі-продажу від 25.10.2011 року, однак вказаний договір не містить жодних відомостей про такі обставини. При тому, що згідно п. 10 Договору нотаріус розяснив його сторонам як статтю 59 СК України «Здійснення дружиною, чоловіком права особистої приватної власності» так і статтю 65 СК України «Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя».

Натомість відповідно до п.9 Договору купівлі-продажу квартири, - сторони підтверджують, що дружина покупця (тобто ОСОБА_3С.) згодна з укладенням цього договору, про що нотаріусом 25.10.2011 року посвідчена відповідна заява ОСОБА_3.

Не надаючи юридичну оцінку дійсності Договору позики грошей на який посилався ОСОБА_1, оскільки такі позовні вимоги не були предметом судового розгляду у даній справі, суд в той же час вважає за необхідне зазначити, що використання при купівлі квартири коштів отриманих у позику одним із подружжя, не свідчить про те, що така квартира автоматично стає його особистою приватною власністю.

Статтею 57 СК України, яка визначає майно, що є особистою приватною власністю дружини або чоловіка,не передбачено, що кошти отримані в позику одним із подружжя в інтересах сімї, є його особистою приватною власністю.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_4 була придбана в інтересах не лише ОСОБА_1, а всієї сімї на той час подружжя ОСОБА_1.

За таких обставин судом не встановлено правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання квартири АДРЕСА_4 особистою приватною власністю ОСОБА_1.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати понесені позивачем відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 57, 60-61, 65 СК України, ст. ст. 10-11, 60-61, 88, 209, 212, 214-215, 217, 218, 360-7 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання його особистою приватною власністю квартири АДРЕСА_5.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Черкаської області через Придніпровський районний суд міста Черкаси шляхом подачі в десяти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Головуючий: ОСОБА_9