Ухвала суду № 65858236, 23.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2017 року м. Київ К/800/1174/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Донця О.Є.,

суддів: Голяшкіна О.В.,

Мороза В.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "ТРУДОВА СПІВДРУЖНІСТЬ" на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 21.10.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2015 року у адміністративній справі за позовом Громадської організації "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "ТРУДОВА СПІВДРУЖНІСТЬ" до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року Громадська організація "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "ТРУДОВА СПІВДРУЖНІСТЬ" звернулася до окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київської міської ради, в якому просила скасувати рішення Київської міської ради від 02.04.2015 року № 317/1182 «Про забезпечення недопущення самочинного будівництва та самовільного зайняття земельних ділянок» .

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 21.10.2015 року у задоволенні позовних вимог Громадській організації "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "ТРУДОВА СПІВДРУЖНІСТЬ" було відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2015 року апеляційну скаргу Громадської організації "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "ТРУДОВА СПІВДРУЖНІСТЬ" було залишено без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 21.10.2015 року - без змін.

У касаційній скарзі Громадська організація "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "ТРУДОВА СПІВДРУЖНІСТЬ", не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову кружного адміністративного суду м. Києва від 21.10.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2015 року та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Громадської організації "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "ТРУДОВА СПІВДРУЖНІСТЬ" задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не надають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.04.2015 року на офіційному сайті Державної регуляторної служби України розміщено проект рішення Київської міської ради «Про забезпечення недопущення самочинного будівництва та самовільного зайняття земельних ділянок», яким передбачено забезпечення вжиття заходів щодо недопущення самовільного розміщення тимчасових споруд та їх незаконної реконструкції під об'єкти нерухомого майна, а також вжиття заходів щодо забезпечення недопущення самочинного будівництва інших об'єктів в м. Києві, забезпечення взаємодії структурних підрозділів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо вжиття заходів по демонтажу самовільно розміщених тимчасових споруд та інших об'єктів самочинного будівництва, а також забезпечення відшкодування збитків завданих об'єктам благоустрою внаслідок самовільного розміщення тимчасових споруд та здійснення самочинного будівництва.

Проект вказаного рішення оприлюднений разом з пояснювальною запискою

Відповідно до статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», регуляторний акт - це прийнятий повноважним регуляторним органом нормативно-правовий акт, який (або окремі положення якого) спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який (або окремі положення якого) спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Статтею 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» встановлено що, регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Згідно із пунктом 1.4 розділу 1 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 року №34/5, нормативно-правовий акт - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 24.04.2015 року на офіційному сайті Державної регуляторної служби України розміщено проект рішення Київської міської ради «Про забезпечення недопущення самочинного будівництва та самовільного зайняття земельних ділянок».

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пунктом 8 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушуються, створено або створюються перешкоди для реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

При цьому, захист прав, свобод та інтересів слід відрізняти від їх охорони. Охорона прав та інтересів має на меті запобігти їх порушенню. Охорона здійснюється шляхом встановлення відповідних норм права, правових стимулів, заборон тощо. Натомість, захист прав здійснюється виключно у разі їх порушення.

Таким чином, під час розгляду справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, а позивачу при зверненні до суду із позовом до суб'єкта владних повноважень в порядку адміністративного судочинства слід довести попереднє виникнення між сторонами у справі публічно-правових відносин та порушення своїх прав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що пунктом 5 пояснювальної записки до вказаного проекту рішення Київської міської ради «Про забезпечення недопущення самочинного будівництва та самовільного зайняття земельних ділянок» передбачено, що проект рішення в загальному не стосується інтересів інших органів, але окремі його положення мають рекомендаційний характер для органів державного архітектурно-будівельного контролю та органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Більше того, зазначено, що проект рішення не підлягає громадському обговоренню, не є регуляторним актом, не визначає права та обов'язки суб'єктів господарювання та громадян, а спрямований на узагальнення індивідуально-конкретних приписів на підставі існуючих та діючих нормативно-правових актів, які регулюють відповідну сферу правового регулювання.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що позивач не вказує на те, які саме його права були порушені прийняттям оскаржуваного рішення, а лише зазначає про їх ймовірне порушення у майбутньому, що суперечить основним засадам адміністративного судочинства, оскільки судове рішення не може ставитись в залежність від настання або ненастання в майбутньому певних обставин.

Враховуючи вищенаведене, звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи у сфері публічно-правових відносин не порушено.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуване рішення не регулює суспільні відносини, що містять норми права, має персоніфікований та розпорядчий характер виключно для структурних підрозділів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та інших органів, віднесених до сфери управління Київської міської ради та її виконавчого органу (Київської міської державної адміністрації), а тому воно не підпадає під поняття регуляторного акта, а при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Громадської організації "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "ТРУДОВА СПІВДРУЖНІСТЬ" - залишити без задоволення, а постанову постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 21.10.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2015 року у адміністративній справі за позовом Громадської організації "Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг "ТРУДОВА СПІВДРУЖНІСТЬ" до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому статтями 235 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: О.Є. Донець

О.В. Голяшкін

В.Ф. Мороз