Ухвала суду № 65858175, 04.04.2017, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Сало А.Б.

Суддя-доповідач:Іваненко Т.В.

УХВАЛА

іменем України

"04" квітня 2017 р. Справа № 817/710/16

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Іваненко Т.В.

суддів: Кузьменко Л.В.

Франовської К.С.,

за участю секретаря судового засідання Лібеги С.О.,

представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "08" грудня 2016 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський насіннєвий завод" (Євронасіння) до Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

В травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівненський насіннєвий завод (Євронасіння)» звернулося до Державної податкової інспекції у м.Рівному ГУ ДФС у Рівненській області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.12.2015 №0002572202, №0002562202 та №0002582202.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам чинного законодавства, так як вони прийняті контролюючим органом без належної оцінки документів, які підтверджують господарські операції позивача та правильність ведення як бухгалтерського, так і податкового обліку позивача. Зокрема вказав, що витрати на зберігання товару за своєю природою (зберігання готової продукції, що підлягає реалізації) належать до інших витрат, пов'язаних зі збутом товарів (абзац «з» підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК України). Витрати на навантаження та відвантаження продукції включаються до складу витрат на збут як такі, що пов'язані з транспортуванням готового товару. Зазначені витрати жодним чином не пов'язані з доведенням товару до стану, придатного для продажу, або з покращенням його якісних характеристик, у зв'язку з чим відсутні підстави для віднесення таких витрат до витрат, що формують собівартість реалізованих товарів.

Крім того ТОВ «ТЕП Транско» не встановлювало залізничний тариф, а лише фіксувало у відповідних актах розмір тарифу, попередньо сплаченого перевізнику з метою його компенсації ТОВ «РНЗ (Євронасіння)», що в повному обсязі відповідає досягнутим між сторонами договору транспортного експедирування домовленостям.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 08.12.2016 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області №0002572202, №0002562202 та №0002582202 від 23.12.2015.

Присуджено на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненський насіннєвий завод (Євронасіння)» за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Державної податкової інспекції в м.Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області судовий збір у розмірі 29794,00 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. В апеляційній скарзі зазначив, що при зберіганні зернових та технічних культур на елеваторах, зберігачі доводять їх до стану, в якому вони придатні для використання. Таким чином, у зв'язку з тим, що у процесі зберігання зернових та технічних культур на елеваторах змінюються якісні характеристики товару, то зазначені послуги не є витратами підприємства на збут, а є витратами, які необхідно було враховувати підприємством при визначені собівартості реалізованих товарів. Також вказав, що послуги по навантаженню зернових та технічних культур, що надаються зберігачами в межах договорів зберігання не є витратами, що пов'язані зі збутом товарів, а є витратами, які повинні формувати собівартість реалізованих товарів. Крім того, в порушення вимог законодавства ТОВ «ТЕП Транско» встановлювало залізничний тариф для ТОВ «РНЗ (Євронасіння)», тоді як встановлювати залізничний тариф має право виключно Укрзалізниця. Зазначене потягнуло за собою завищення витрат та податкового кредиту по господарських операціях з транспортно-експедиторського обслуговування, які надавались ТОВ «ТЕП Транско» для ТОВ «РНЗ (Євронасіння)».

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача вважає судове рішення законним та просить відхилити апеляційну скаргу відповідача.

Переглянувши судове рішення, доводи апеляційної скарги, розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не належить до задоволення.

Судом встановлено, що ДПІ у м.Рівному ГУ ДФС у Рівненській області проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «РНЗ (Євронасіння)» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт перевірки №376/17-16-22-02/32451624 від 11.12.2015 (т.1 а.с. 15-32).

Перевіркою (розділ 4 акту) встановлено порушення товариством:

- п. 135.1, п.135.2, ст.135, пп.138.10.3 п.138.10, ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010 із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 836 439 грн, в.т.ч. 2013 рік - 61 048 грн, 2014 рік - 775 391 грн, та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2014 рік в сумі 919 509 грн;

- п.198.1. п.198.2, п.198.3, абз.1 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010 із змінами та доповненнями, завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 46 247 грн, в т.ч. за травень 2014 р. на суму - 46247 грн, що призвело до завищення суми від'ємного значення за травень 2014 р. на суму 46247 грн;

- п.169.1.1 п.169.1, пп.169.2.2 п.169.2 ст.169, п.167.1 ст.167, пп.168.1.1 п.168.1 ст.168, п.171.1 ст.171 розділу IV, абз.7 п.1 Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010 із змінами та доповненнями, за якими встановлено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб в періоді, що перевірявся, а саме: не утриманий і не перерахований до бюджету податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 1494,38 грн, в т.ч. в 2013 р. - 946,26 грн, в 2014 р. - 548,12 грн;

- п.51.1 ст.51 глави 2, пп. «б» п.176.2 ст.176 розділу ІV Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010 із змінами та доповненнями, п.1.1, п.1.2, п.3.2, п.3.3 розділу ІІІ «Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку», затвердженого Наказом ДПА України від 24.12.2010 №1020, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2011 №46/18784, по яких встановлено подання податкових розрахунків за формою 1 ДФ за 1-4 кв. 2013 р. та за 1-2 кв. 2014 р. не в повному обсязі, з недостовірними відомостями та помилками.

За результатами розгляду заперечень суб"єкта господарювання на акт перевірки (т.1 а.с.227-230), висновки викладені в акті перевірки від №376/17-16-22-02/32451624 від 11.12.2015 змінені в частині п.2 а саме замість завищення суми від'ємного значення за травень 2014 р. на суму 46247 грн - встановлено завищення суми від'ємного значення за травень 2014 р. на суму 21208,61 грн. В решті, висновки Акту перевірки залишено без змін (лист ДПІ у м.Рівному ГУ ДФС у Рівненській області від 22.12.2015 №26044/17-16-22-02) т.1 а.с.231-232)).

За наслідками проведеної перевірки та акту перевірки №376/17-16-22-02/32451624 від 11.12.2015, ДПІ у м.Рівному ГУ ДФС у Рівненській області прийняті податкові повідомлення-рішення: від 23.12.2015 №0002572202 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 919509 грн. (т.1 а.с.12), від 23.12.2015 №0002562202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1045549 грн, в тому числі за основним платежем 836439 грн та 209110 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т.1 а.с.13), від 23.12.2015 №0002582202 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 21208 грн 61 коп. (т.1 а.с.14), від 22.12.2015 №0000941702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 3060 грн 66 коп. в тому числі за основним платежем 1494 грн 38 коп. та 1566 грн 28 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За наслідками адміністративного оскарження ТОВ «РНЗ (Євронасіння)» податкових повідомлень-рішень, рішенням ГУ ДФС у Рівненській області від 23.02.2016 №119/10с/17-00-10-04-04/307 (а.с.238-242) та рішенням ДФС України від 27.04.2016 №9652/6/99-99-11-01-01-25 (а.с.т.2 а.с.11-15) податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Рівному ГУ ДФС у Рівненській області від 23.12.2015 №0002572202, від 23.12.2015 №0002562202, від 23.12.2015 №0002582202 залишено без змін , а скаргу ТОВ «РНЗ (Євронасіння)» - без задоволення.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з позовом до суду.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову.

Колегія погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Щодо заниження ТОВ «РНЗ (Євронасіння)» доходу, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 2013 рік на суму 94513 грн у зв'язку з розбіжностями між даними податкового обліку та даними бухгалтерського обліку, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.2 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами» затвердженого наказом Міністерства фінансів України 20.08.2015 №727 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за №1300/27745, акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Пунктом 5 вказаного Порядку передбачено, що факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд встановив, що акт перевірки від №376/17-16-22-02/32451624 від 11.12.2015 за своїм змістом не відповідає наведеним вище вимогам та не дозволяє встановити склад вчиненого податкового правопорушення, пов'язаного із заниженням доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

Так встановлено, що в даному акті не наведено, які саме господарські операції не були враховані ТОВ «РНЗ (Євронасіння)» при визначенні оподатковуваного доходу, не висвітлено зміст та суми цих операцій.

Хоча бухгалтерський і податковий облік ґрунтуються на однакових первинних документах, втім застосування різних методів обліку доходів і витрат зумовлює відмінність між бухгалтерським та податковим обліком, в результаті яких визнаються доходи або витрати в бухгалтерському та податковому обліку.

Вказаної правової позиції, стосовно аналогічного предмету правопорушення, притримується і Вищий адміністративний суд України, що зокрема відображено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11 березня 2015 року по справі №2а-1870/8967/11 (в касаційній інстанції К/9991/64946/12).

Водночас, позивачем надано документи, що відображають відомості первинного бухгалтерського обліку, а також реєстр кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку та показників доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування ТОВ «РНЗ (Євронасіння)» (т.2 а.с. 31-42). Зі змісту вказаних документів вбачається відсутність розбіжностей в доходах, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з даними декларації з податку на прибуток Позивача за 2013 рік, як то зазначено в таблиці на сторінці 4 акту перевірки.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доходи, які задекларовані позивачем в періоді, що перевірявся відповідають доходам, які відображені в бухгалтерському обліку останнього.

Щодо порушення позивачем пп.138.10.3 п.138.10 ст.138 ПК України, внаслідок чого ТОВ «РНЗ (Євронасіння)» завищено «Інші витрати» на суму 5222796 грн, у т.ч. за 2013 рік на суму 226795 грн, за 2014 рік на суму 4996001 грн, колегія суддів зазначає таке.

Суд встановив, що вказані витрати сформовано внаслідок віднесення до їх числа сум сплачених за послуги зберігання зерна за договорами зберігання укладеними з: ПАТ «Чотирбоцьке хлібоприймальне підприємство» №30-К/3Б/2013 від 27.12.2013; ТОВ «Волинь-Зерно-Продукт» №325 від 20.12.2013; ТОВ «ІФК «Євроінвестбуд» №644 від 25.12.2013, №642 від 19.12.2013; ТОВ «Агро ХХІ» №1627 від 19.12.2013; №644 від 25.12.2013, №642 від 19.12.2013.

Зі змісту вказаних договорів та актів здачі-приймання робіт, укладених на їх виконання вбачається, що позивачу надавались виключно послуги зберігання зерна. Водночас, послуги доробки зерна не були предметом відносин між позивачем та його контрагентом.

Пунктом 6.1.2. Технічного регламенту зернового складу, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики від 15.06.2004 №228 встановлено, що зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна. Отже, доробка зерна - це окрема послуга, яка надається зберігачем зерна, в свою чергу вказана послуга не включається в послугу зберігання зерна. Згаданий Технічний регламент містить окремі пункти, які стосуються зберігання зерна (п.6.5) та доробки зерна (п. 6.10.).

Листи ТОВ «Агро ХХІ» №Аі-1088а-11-13 від 01.11.2013 та ТОВ «ІФК «Євроінвестбуд» №Єі-450а-11-13 від 01.11.2013, які були досліджені судом, містять тарифи зернових складів на певні види послуг, серед яких є послуги зберігання зерна. При цьому, тарифи на зберігання зерна вказані в даних листах відповідають ціні послуг, вказаних в актах здачі - приймання робіт (наданих послуг).

Відтак судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання відповідача на норми Технічного регламенту зернового складу щодо неможливості надання послуг зберігання без доробки зерна є безпідставними,

Відповідно до пункту 138.4 статті ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно правилами ведення бухгалтерського обліку (пункт 138.5 статті 138 ПК України).

Відповідно до пункту 138.6 статті 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Тобто, до витрат, що формують собівартість придбаного та реалізованого зерна (в розглядуваному випадку), належать витрати, пов'язані з доведенням його до стану, придатного для продажу, покращенням якісних характеристик продукту та, як наслідок, збільшенням його вартості.

В свою чергу, до витрат на збут згідно з підпунктом 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК України належать витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); є) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Суд встановив, що відповідно до регістрів бухгалтерського обліку, витрати на зберігання (навантаження) зернових культур товариством було фактично понесено в 2013 в 2014 році, та відображено в бухгалтерському обліку на рахунку Д-т 93 «Витрати на збут».

Таким чином, твердження відповідача про те, що згідно наданих до перевірки документів вбачається, що при зберіганні зернових культур зберігачі здійснюють з зерновими культурами технологічні операції, що змінюють якісні характеристики зерна, спростовуються актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т.1 а.с.69-78, 87-91, 196-201). Відповідно до актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) по вказаних господарських операціях, предметом наданих послуг були: послуги зберігання кукурудзи, послуги навантаження кукурудзи, послуги зважування вагонів кукурудзи, подача/забір вагонів кукурудзи, видача складських квитанцій.

Тобто характер наданих товариству послуг жодним чином не передбачає покращення якісних характеристик зерна та як наслідок збільшення його вартості.

Відтак колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що хоча витрати на зберігання товару окремо не вказані в жодному абзаці підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК України, ці витрати за своєю природою (зберігання готової продукції, що підлягає реалізації) належать до інших витрат, пов'язаних зі збутом товарів (абзац «з» підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 ПК України).

Суд також вірно зазначив, що витрати на навантаження та відвантаження продукції теж включаються до складу витрат на збут як такі, що пов'язані з транспортуванням готового товару.

Зазначені витрати жодним чином не пов'язані з доведенням товару до стану, придатного для продажу, або з покращенням його якісних характеристик, у зв'язку з чим відсутні підстави для віднесення таких витрат до витрат, що формують собівартість реалізованих товарів.

Аналогічна позиція стосовно застосування вказаних положень ПК України в ідентичних правовідносинах відображена також в постанові Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2015 року по справі №2а-17637/12/2670 (в касаційній інстанції К/800/31072/13).

Щодо порушення позивачем пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України в частині відсутності первинних документів, що підтверджують правомірність формування витрат при взаємовідносинах з ТОВ «ТЕП Транско» та відсутності зв'язку витрат позивача з власною господарською діяльністю, колегія зазначає наступне.

Відповідно до п 138.1. ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Згідно пп. 138.10.3. п. 138.10. ст. 138 ПК України, витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг належать: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до п. 138.2. ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Згідно п. 138.5. ПК України, інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Судом встановлено, що між ТОВ «РНЗ (Євронасіння)» та ТОВ «ТЕП Транско» 20.12.2013 укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування №ТЭО-20/12-13 (далі - Договір) (т.1 а.с.135-139).

Відповідно до п.1.1. Договору виконавець приймає на себе обов'язок за дорученням Замовника організувати доставку вантажу залізничним транспортом на території України та/або на експорт та здійснити необхідні розрахунки з перевізниками, інспекціями, регіональними митницями, брокерськими та іншими організаціями, причетними до доставки вантажів.

На виконання зазначеного Договору, ТОВ «ТЕП Транско» надано послуги ТОВ «РНЗ (Євронасіння)», що підтверджується відповідними актами виконання робіт (надання послуг). Крім цього, ТОВ «ТЕП Транско» надало ТОВ «РНЗ (Євронасіння)» акти № 2/А від 14.03.2014 та № 7/А від 31.03.2014 на оплату (компенсацію) витрат залізничного тарифу, понесених Виконавцем в сумі 277480,8 грн. у т.ч. ПДВ 46246,8 грн. (т.1 а.с.140,142).

ТОВ «РНЗ (Євронасіння)» на підставі вказаних вище первинних бухгалтерських документів віднесло до витрат відповідного періоду суму в розмірі 231234,00 грн, що відповідає нормам діючого на період існування правовідносин законодавства.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання відповідача на неможливість формування залізничного тарифу ТОВ «ТЕП Транско» є необґрунтованим, оскільки останнє не встановлювало залізничний тариф, а лише фіксувало у відповідних актах розмір тарифу попередньо сплаченого перевізнику з метою його компенсації позивачу, що в повному обсязі відповідає досягнутим між сторонами договору транспортного експедирування домовленостям.

Також встановлено, що одним з основних видів діяльності товариства є оптова торгівля зерном (КОД КВЕД 46.21.), а отже укладення договорів транспортного експедирування безпосередньо пов'язане з необхідністю реалізації господарських цілей позивача - здійснення оптової торгівлі зерном.

Щодо правомірності віднесення суми ПДВ в розмірі 21208,61,00 грн при взаємовідносинах з ТОВ «ТЕП Транско» до складу податкового кредиту травня 2014 року, колегія суддів зазначає таке.

Відповідач дійшов висновку про безпідставність формування позивачем податкового кредиту в сумі 46246,8 грн в зв'язку з порушенням товариством п.198.1, п. 198.2, п.198.3, абз. 1 п. 198.6 ст. 198 ПК України, а саме - відсутністю документів, що дають право на формування податкового кредиту.

Відповідно до вимог пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Пунктом 198.2 статті 198 ПК України вказано, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Судом встановлено, що ТОВ «РНЗ (Євронасіння)» на виконання умов договору №ТЭО-20/12-13 від 20.12.2013 підписало з ТОВ «ТЕП Транско» акти на оплату (компенсацію) витрат залізничного тарифу, понесених виконавцем (т.1 а.с.140,142).

В травні 2014 року Товариством віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 21208,61 грн на підставі податкової накладної №194 від 31.03.2014 (т.1 а.с.141).

Встановлено, що отримана позивачем від постачальника послуг податкова накладна №194 від 31.03.2014 відповідає вимогам законодавства, а відтак дає право платнику податків на формування податкового кредиту на відповідні суми.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність посилання відповідача на неможливість формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «ТЕП Транско» в частині відшкодування залізничного тарифу в зв'язку з тим, що залізничний тариф не може встановлюватись вказаним суб'єктом господарювання.

Згідно з частинами першою, другою статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Таким чином, законодавець, визначаючи предмет договору експедирування, передбачає, що експедитор може фактично виконати послуги, пов'язані з перевезенням вантажу, або лише визначити, узгодити та проконтролювати виконання заходів, спрямованих на вирішення передбачених договором завдань. Діяльність експедитора має подвійну природу, позаяк він діє і як посередник, і як безпосередній надавач послуг з організації перевезення.

У той же час, хоча договір транспортного експедирування може включати окремі елементи договору доручення або договору комісії, його правова конструкція не є тотожною цим договорам, у зв'язку з цим чинним законодавством передбачено окреме правове регулювання правовідносин за договором експедирування. Надання комплексу послуг замовнику виконавцем, в тому числі залучення послуг перевізників передбачено умовами договору № ТЭО-20/12-13 від 20.12.2013. Таким чином, усі послуги отримані в межах договору транспортного експедирування підлягають оподаткуванню ПДВ та дають право на формування податкового кредиту, згідно п.198.3 ст.198 ПК України.

Крім цього, відповідно до узагальнюючої податкової консультації щодо порядку оподаткування податком на додану вартість транспортно-експедиторської діяльності, затвердженої наказом ДПС України від 06.07.2012 №610, базою оподаткування ПДВ у експедитора є вартість наданих транспортно-експедиторських послуг (винагорода експедитора) та вартість послуг з перевезення, за умови, що перевізник є платником ПДВ. Якщо перевізник не є платником ПДВ, то вартість наданих таким перевізником послуг не збільшує базу оподаткування ПДВ у експедитора при наданні транспортно-експедиторських послуг замовнику.

Враховуючи, що перевізник - ДП «Укрзалізниця» є платником ПДВ, то ТОВ «ТЕП Транско» зобов'язано збільшити базу оподаткування вказаним податком в разі залучення послуг залізничного перевезення при наданні послуг замовнику. В свою чергу, замовник має право формування податкового кредиту отриманого від виконавця договору транспортного експедирування в частині компенсації послуг перевізника.

Відповідач відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України не довів правомірності прийнятого ним рішення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення про скасування податкових повідомлень-рішень з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанова суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції.

За таких підстав, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "08" грудня 2016 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.В. Іваненко

судді: Л.В. Кузьменко

К.С. Франовська

Повний текст cудового рішення виготовлено "06" квітня 2017 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненський насіннєвий завод" (Євронасіння) вул. Курчатова,62А, м.Рівне, 33018

3- відповідачу/відповідачам: Державна податкова інспекція у м.Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області вул. Відінська,8, м.Рівне, 33023

4-представник позивача Лук"янчук Сергій Миколайович - ,