Постанова № 65856990, 05.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/26753/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В, Кучми А.Ю.,

при секретарі Кривді В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Начальника відділу кадрового забезпечення Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві ОСОБА_4, Заступника начальника Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві ОСОБА_5, Начальника управління кадрового забезпечення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві ОСОБА_6, Міністерства внутрішніх справ України, Заступника начальника відділу інспекції з особового складу управління кадрового забезпечення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві ОСОБА_7, Начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві ОСОБА_8, Головного управління Національної поліції у місті Києві, Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправними рішень та бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом про: 1) визнання незаконним та скасування наказу ГУ МВС від 06.11.2015 року №1009 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ за підпунктом "г" пункту 64 "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29 липня 1991 року; 2) зобов'язання МВС Україна та Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві, ГУ МВС України в м. Києві, ГУ НП у м. Києві, Подільського УП ГУНП у м. Києві поновити позивача на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника сектору боротьби зі злочинами пов'язаними з торгівлею людьми Подільського УП ГУ НП у м. Києві з 06.11.2015 року із збереженням спеціального звання та надати позивачу можливість пройти процес переатестації, передбачений Законом України "Про національну поліцію" та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17 листопада 2015 року №1465 з метою визначення відповідності вимогам, що висуваються до посади поліцейського та можливості подальшого проходження служби в національній поліції, рішення про поновлення на роботі піддати негайному виконанню; 3) стягнення з ГУ МВС України в м. Києві на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 листопада 2015 року по день поновлення на роботі; 4) стягнення з ГУ МВС України в м. Києві на користь позивача суму заборгованості - фінансової різниці за 7, 8 семестр навчання, що виникла у позивача перед Національною академією внутрішніх справ України по договору від 24 квітня 2016 року №12-160 В, внаслідок незаконного звільнення з органів внутрішніх справ наказом від 06 листопада 2015 року №1009, у розмірі 6 548,00 грн.; 5) зобов'язання Подільського РУ ГУ МВС в м. Києві внести виправлення до трудової книжки позивача стосовно звільнення позивача; 6) визнання протиправними дії Начальника відділу кадрового забезпечення Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_4 та Заступника начальника Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_5, що виразились у грубому порушенні трудових прав позивача, шляхом відмови в прийнятті та реєстрації рапорту позивача, в якому він виявив бажання проходити службу в поліції, трудову дискримінацію; 7) зобов'язання МВС України та ГУ НПУ у місті Києві провести службове розслідування по факту протиправних дій Начальника відділу кадрового забезпечення Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_4, Заступника начальника Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_5, Начальника управління кадрового забезпечення ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_6, Заступника начальника відділу інспекції з особового складу управління кадрового забезпечення ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_7, Начальника ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_8 та притягнути останніх до дисциплінарної відповідальності; 8) визнання протиправними дії Начальника управління кадрового забезпечення ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_6, що виразились у грубому порушенні трудових прав позивача, шляхом умисного включення позивача до наказу №1009 о/с від 06.11.2015 року про звільнення, незважаючи на те, що 05 листопада 2015 року він виявив бажання проходити службу в поліції та трудову дискримінацію; 9) визнання протиправними дії Заступника начальника відділу інспекції з особового складу управління кадрового забезпечення ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_7, що виразились у грубому порушенні трудових прав позивача, а саме пункту 2-1 Кодексу законів про працю України, шляхом трудової дискримінації, а саме: а) підготовку та внесення інформації про те, що позивач оскаржував дії керівництва ГУ МВС до МВС України та у судовому порядку до листа управління кадрового забезпечення №14/Єо4093 від 30 жовтня 2015 року, що призвело до незаконного звільнення позивача; б) встановлення ОСОБА_7 невідповідності позивача вимогам поліцейського, що призвело до незаконного звільнення; 10) стягнення з Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві, РУ ГУ МВС України в м. Києві на користь позивача вихідну допомогу у розмірі місячного грошового забезпечення та зобов'язання їх виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки з моменту отримання письмової вимоги (07 грудня 2015 року) по день фактичного розрахунку на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України; 11) визнання протиправними дії начальника ГУ МВС ОСОБА_8, що виразились у: а) фальсифікації інформації викладеної у службовій характеристиці від 28.10.2015 року, яка стала підставою для звільнення позивача; б) розповсюдження інформації, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача; 12) зобов'язання начальника ГУ МВС ОСОБА_8, ГУ МВС України в м. Києві, МВС України та ГУНП в м. Києві письмово спростувати відомості, поширені у службовій характеристиці від 28.10.2015 року, шляхом видачі нової позитивної характеристики та приєднання її до особової справи, та її направлення на адресу запитувача (ГУ СБУ у м. Києві та Київській області); зобов'язання ГУ МВС України в м. Києві, ГУНП в м. Києві та начальника ГУ МВС ОСОБА_8Д прибрати вказану характеристику з особової справи позивача; 13) стягнення з ГУ МВС та ОСОБА_8 завдану внаслідок незаконного звільнення та поширення відомостей, що принижують честь та гідність, моральну шкоду у розмірі 40 000,00 грн.; 14) визнання протиправною бездіяльність МВС України, ГУ МВС України в м. Києві та ГУНП в м. Києві що виразились у порушенні статті 492 Кодексу законів про працю України та пункту 64-г Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114, шляхом не запропонування позивачу роботи в підрозділі МВС України та не встановлення можливості подальшого використання на службі, що призвело до його звільнення; 15) визнання протиправною бездіяльність МВС України, ГУ МВС України в м. Києві та ГУНП в м. Києві що виразилась у недопущенні позивача до проходження атестації для визначення відповідності вимогам, що висуваються до поліцейських; 16) стягнення з Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві та ГУ МВС України в м. Києві на користь позивача середній заробіток на весь час затримки розрахунку при звільненні з 07 листопада 2015 року по день фактичного розрахунку 11 грудня 2015 року на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України в сумі 5 032,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2017 року позов задоволено частково: визнано протиправним і скасовано наказ ГУ МВС України в м. Києві від 06.11.2015 року №1009 о/с "Щодо особового складу" в частині звільнення ОСОБА_3; визнано протиправною бездіяльність ГУ МВС України в м. Києві щодо не запропонування ОСОБА_3 інших посад та не встановлення можливості подальшого використання на службі; поновлено позивача на посаді начальника сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві; стягнуто з Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 37 347,00 грн.; стягнуто з Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 497,96 грн.; зобов'язано ГУНП у м. Києві розглянути питання щодо прийняття ОСОБА_3 на службу до поліції відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію"; допущено до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу про скасування постанови суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та прийняти рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції - змінити з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 проходив службу в органах внутрішніх справ та займав посаду начальника сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми Подільського РУ ГУ МВС в м. Києві.

Наказом ГУ МВС в м. Києві від 06.11.2015 року №1009 о/с "Щодо особового складу" згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України "Про національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено 06.11.2015 року в запас ЗСУ (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3

Вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Перевіряючи повноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування правових норм, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Відповідно до п. 8 Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114, дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема: у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

Згідно п "г" п. 64 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

02.07.2015 року прийнято Закон України "Про національну поліцію", який опубліковано 06.08.2015 та набрав чинності 07.11.2015 року.

Відповідно до п. 8-10 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про національну поліцію" з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, виявивши бажання проходити службу в органах Нацполіції, подав до ГУ МВС рапорт від 03.11.2015 року (зареєстрований у приймальні ГУМВС 05.11.2015 року за вхідним №М-1647-ОП та у Подільському РУГУ 06.11.2015 року за вхідним №55/17170), а також направив поштою вказаний рапорт на адресу ГУ МВС та Подільського РУГУ, в якому просив прийняти (перевести) його на службу до Національної поліції.

Як встановлено судом першої інстанції, вищевказане не спростовано відповідачами, а також не надано доказів, які б підтверджували, що позивач відмовився від проходження служби в поліції та/або не міг бути прийнятий на службу до поліції, зокрема через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що звільнення позивача є незаконним, а отже наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 06 листопада 2015 року №1009 о/с "Щодо особового складу" в частині звільнення ОСОБА_3 підлягає скасуванню та є підставою для поновлення позивача на попередній посаді, а саме на посаді начальника сектору боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві.

Що стосується вимог про зобов'язання внести зміни до трудової книжки позивача, колегія суддів дійшла висновку про відмову у їх задоволенні, оскільки після скасування в судовому порядку оскаржуваного наказу в частині, що стосується ОСОБА_3 та поновлення його на посаді, відповідач має прийняти відповідний наказ, на підставі якого працівником кадрової служби будуть внесені відповідні записи до трудової книжки позивача, у зв'язку з чим до набрання судовим рішенням законної сили вимоги про спонукання відповідача внести такі записи є передчасними.

Щодо вимог про визнання протиправними дій, що виразилися у фальсифікації інформації викладеної у службовій характеристиці, розповсюдження інформації, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, зобов'язання начальника ГУ МВС України, МВС України та ГУНП в м. Києві письмово спростувати відомості поширені у службовій характеристиці та внесення змін до неї, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких встановлено інший порядок судового вирішення.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Так, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення (п.п.3, 4 ч.2 ст. 16 ЦК України).

Статтею 277 ЦК України передбачено також спеціальні способи захисту особистих немайнових прав, якими є право на спростування неправдивої інформації та право на відповідь.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи» визначено, що вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема, права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини /пункт 3/. Оскільки характер спірних правовідносин є цивільно-правовим (незалежно від суб'єктного складу), то всі справи зазначеної категорії підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб'єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства. Справи зазначеної категорії не можуть розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такі спори не мають публічно-правового характеру, навіть якщо стороною в ньому виступає суб'єкт владних повноважень /пункт 7/.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що вимоги про визнання недостовірної інформації щодо позивача, викладеної в службовій характеристиці, зобов'язання відповідача спростувати неправдиві відомості та видати нову позитивну характеристику не відносяться до публічно-правових правовідносин, тому не підлягають розгляду в адміністративній юрисдикції. Дані позовні вимоги слід вирішувати в порядку цивільного судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування постанови суду першої інстанції в цій частині, а провадження підлягає закриттю в порядку п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.

Щодо посилань апелянта на факт трудової дискримінації, які полягають у встановлені невідповідності ОСОБА_3 критеріям поліцейського, колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу, що в силу положень стаття 2-1 Кодексу законів про працю України, забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоровця, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували дискримінацію в розумінні вищевказаної статті, а отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні таких вимог.

Щодо позовних вимог про стягнення вихідної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення, апелянт посилається на статтю 44 Кодексу законів про працю України, згідно з якою при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Однак, колегія суддів наголошує, що звільнення позивача відбулося на підставі пунктів 10 та 11 розділу XI Закону України "Про національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, що вказує на відсутність правових підстав для виплати вихідної допомоги згідно зі статтею 44 Кодексу законів про працю України.

Що стосується вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, колегія суддів пристає на позицію апелянта та вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про їх задоволення, однак з невірним розрахунком суми, які підлягають стягненню.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

Так, відповідно до пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки про доходи №20 від 09.02.2016, виданої Подільським УП ГУ НП України в м. Києві, за останні 2 місяці роботи позивач отримав 10069,50 грн. (4513,25 грн. у вересні 2015 та 5556,25 грн. - жовтень 2015).

За останні 2 місяці роботи позивачем відпрацьовано 43 робочих дні (22 робочих дні у вересні 2015 та 21 - жовтень 2015).

Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 234,17 грн. (10069,50 грн./43 робочих дні).

Виходячи з поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, в даному випадку з 06.11.2015 по 16.01.2017 роки, що становить 300 робочих днів.

Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачу за час вимушеного прогулу становить 70251,00 грн. (234,17 грн.*300 робочих днів).

В частині позовних вимог про зобов'язання виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки з моменту отримання письмової вимоги (07 грудня 2015 року) по день фактичного розрахунку на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України та про стягнення на користь позивача середнього заробітку на весь час затримки розрахунку при звільненні з 07.11.2015 року по день фактичного розрахунку 11.12.2015 року на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України в сумі 5 032,00 грн., суд керується наступними мотивами.

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 у справі №21-8а15 наголошено, що у регулюванні проходження служби співробітниками органів внутрішніх справ пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зауважено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Оскільки, Положення про проходження служби не передбачає відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд вважає допустимим застосувати у цій частині загальні норми трудового законодавства.

Так, стаття 116 Кодексу законів про працю України встановлює, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Як встановлено судом першої інстанції, грошове забезпечення за 6 днів листопада 2015 року у розмірі 1 053,68 грн. виплачене позивачу 04.12.2015 року, премія за жовтень 2015 року, нарахована у грудні 2015 року у розмірі 1 587,46 грн. та виплачена у повному обсязі 11.12.2015 року, що підтверджується листом Головного управління Національної поліції у місті Києві від 24.03.2016 року №14-17/125/30/01-2016, відповідні розрахункові листи та виписка по зарплатному рахунку, відкритому в АБ "Укргазбанк", копії яких містяться у справі (а.с. 20-22, 26, т. 2).

Таким чином, у даному випадку має місце затримка у виплаті належних сум при звільненні.

Водночас, у день звільнення позивач не працював, так як перебував у додатковій оплачуваній відпустці для участі в навчально-екзаменаційній сесії в Національній академії внутрішніх справ на підставі наказу Подільського РУГУ від 24.10.2015 року №86 о/с, та звернувся із вимогою про виплату суми заборгованості 07.12.2015 року.

Наведене свідчить, що Подільське РУГУ має виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки з дня, наступного дня після пред'явлення позивачем вимоги по день фактичного розрахунку, а саме: з 08.12.2015 року по 11.12.2015 року (4 робочих дні), що складає 936,68 грн. (234,17 грн. х 4 робочих дні).

Стосовно вимог про стягнення моральної шкоди, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково відмовив у їх задоволенні з огляду на наступне.

За приписами ч. 2 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Зі змісту цієї норми випливає, що в такому порядку розглядаються адміністративним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Крім того, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Отже, стосовно стягнення моральної шкоди, судом першої інстанції не враховано положення зазначеної правової норми, яка за своєю юридичною природою є загальною нормою, що розповсюджується на всі трудові правовідносини та підлягає застосуванню у даному спорі.

Приймаючи до уваги встановлення судом факту незаконного звільнення ОСОБА_3, яке призвело до порушення права на працю останнього, це є достатнім доказом того, що позивачу було завдано моральну шкоду.

За таких обставин, оцінюючи у сукупності добуті в судовому засіданні докази, суд першої інстанції повинен був встановити, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди обґрунтовані на законі, а тому мають бути частково задоволені.

Що стосується розміру стягнення, суд виходить із суті та обсягу фізичних ї моральних страждань позивача, комплексу негативних наслідків від дій відповідача, а саме: неможливості ОСОБА_3 здійснення свого конституційного права на працю, невпевненості позивача в реалізації своїх життєвих планів та інтересів, що вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а тому на підставі ст. 237-1 КЗпП України судова колегія вважає необхідним стягнути з ГУ МВС України в м. Києві на користь позивача 7000 грн. відшкодування моральної шкоди.

Щодо вимог про стягнення заборгованості, а саме фінансової різниці за 7, 8 семестр навчання, що виникла у позивача перед Національною академією внутрішніх справ України по договору від 24 квітня 2016 року №12-160 В, внаслідок незаконного звільнення з органів внутрішніх справ, у розмірі 6 548,00 грн. колегія суддів вважає їх передчасними, виходячи з того, що після набрання законної сили рішенням суду у даній справі позивач не позбавлений права звернутись до ГУ МВС із відповідними вимогами.

В частині вимог про визнання протиправними дії щодо недопущення позивача до проходження атестації для визначення відповідності вимогам, що висуваються до поліцейських та зобов'язання надати останньому можливість пройти процес переатестації, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про зобов'язання ГУНП у м. Києві розглянути питання щодо прийняття позивача на службу до поліції відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про Національну поліцію» з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

При цьому, п. 9 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону не передбачає проведення атестування чи переатестування працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції.

У спірних правовідносинах встановлено, що позивач є особою, яка виявила бажання проходити службу у поліції, подавши відповідний рапорт, однак його було незаконно звільнено, чим позбавлено права на прийняття до служби в поліції у порядку п. 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію".

Отже в даному випадку підстав для атестування чи переатестування позивача при прийнятті на службу до поліції не передбачено.

Що стосується розподілу судових витрат, колегія суддів пристає на позицію апелянта в цій частині, оскільки у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з ОСОБА_3 на користь Державного бюджету України суму судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 5512,00 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно з ч. 1 ст. 202 КАС підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а постанову суду - скасувати.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 202, 205, 207, 211, 212 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправними дій, що виразилися у фальсифікації інформації викладеної у службовій характеристиці, розповсюдження інформації, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, зобов'язання начальника ГУ МВС України, МВС України та ГУНП в м. Києві письмово спростувати відомості поширені у службовій характеристиці та внесення змін до неї - скасувати, провадження в цій частині - закрити.

Абзац 5 та 6 резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2017 року - скасувати, виклавши їх в наступній редакції:

«Стягнути з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_3 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 70251 (сімдесяти тисяч двісті п'ятдесят одна гривня) грн. 00 коп.

Стягнути з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 936 (дев'ятсот тридцять шість) грн. 68 коп.»

Абзац 10 резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2017 року щодо стягнення судового збору з позивача - виключити.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 7000 (сім тисяч) грн.

В решті - постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 05.04.2017 року

Головуючий суддя: І.В. Саприкіна

Судді: О.В. Карпушова

А.Ю. Кучма

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Кучма А.Ю.

Карпушова О.В.