Рішення № 65856217, 29.03.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2017 р.Справа № 922/626/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол", м. Горлівка до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-технічне підприємство "Теплоенергопром", м. Харків про стягнення 57 079,67 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ ВТП "Теплоенергопром" (далі - відповідач) звернулось ПАТ "Концерн Стирол" (далі - позивач). У позові останній просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу з повернення передоплати за договором №ДО-306 від 30.08.2013 у розмірі 47200,00 грн., 7835,20 грн. інфляційних витрат та 2044,47 грн. трьох відсотків річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань по договору №ДО-306, що був укладений між сторонами 30.08.2013. Витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду від 22.02.2017 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 20.03.2017 о 10:45.

17.03.2017 відповідачем до суду був поданий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні. Зокрема, вказує на те, що позивач свідомо затягував процес погодження проекту та не надав відповідачу відповіді, вказівок та можливості продовжити роботи; місцем проведення робот за договором є м. Горлівка Донецької області, яке є зоною проведення АТО з 14.04.2014, а також зазначив, що позивач звернувся до суду після спливу строку позовної давності. Наданий відзив досліджений судом та долучений до матеріалів справи.

17.03.2017 до суду від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності по справі №922/626/17. Надана заява досліджена судом та долучена до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду від 20.03.2017 було задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи, розгляд справи був відкладений до 29.03.2017 о 11:30.

27.03.2017 до суду від позивача надійшли письмові заперечення на відзив відповідача. Надані заперечення та додані до них документи досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 29.03.2017 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити в задоволенні позову та застосувати позовну давність.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

30.08.2013 між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) був укладений договір № ДО-306 (надалі - договір), відповідно до умов якого виконавець зобов'язався за дорученням замовника виконати комплекс робіт із вводу в експлуатацію одоризаційної установки КСОГ2К (надалі - роботи), а замовник в свою чергу зобов'язався прийняти вказані роботи, та оплатити їх на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 12.1 договору, він вступає в силу з дня його підписання обома сторонами та дії до 31.12.2014 або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору. Згідно п. 12.3 договору, закінчення строку його дії не звільняє сторони від відповідальності за невиконання або неналежне його виконання, які мали місце у період дії договору.

Орієнтовна вартість робіт по договору становить 108388,00 грн. (п. 2.1 договору).

Відповідно з п. 2.4. договору, оплата вартості робіт здійснюється у два етапи:

-1-й етап - передплата в розмірі 47 200,00 грн. здійснюється в продовж 7-ми банківських днів з дати підписання договору.

-2-й етап - остаточна оплата суми по договору здійснюється впродовж 14-ти календарних днів з дати реєстрації обєкту в органах Держпромнагляду.

Відповідно до п.3.1. договору, загальний строк виконання робіт складає 100 робочих днів. Строк виконання кожного виду робіт вказано у Додатку №1 (Специфікація) до договору. Датою початку робіт вважається дата перерахування замовником на розрахунковий рахунок виконавця попередньої оплати у розмірі 47200,00 грн.

03.10.2013 позивачем була здійснена попередня оплата у розмірі 47200,00 грн., що підтверджується платіжним доручення № 9882 від 03.10.2013 (а.с.19).

Отже, строк виконання відповідачем робіт по договору - до 24.02.2014.

20.02.2014 позивач направив відповідачу листа (вих. номер 267) в якому зазначив, що у разі не виконання робіт по договору відповідачу будуть нараховані штрафні санкції, відповідно до умов договору.

25.02.2014 відповідач надав відповідь (вих. номер 94) на вказаний лист позивача, в якій повідомив, що проект знаходиться на стадії завершення та орієнтовно відповідач буде готовий приступити до виконання робіт по договору з 24.03.2014.

25.03.2014 позивач направив відповідачу листа (вих. номер 292) в якому просив повідомити позивача про готовність розпочати роботи по договору та орієнтовну дату початку виконання робіт.

Втім, як зазначає позивач у позові, на початок квітня 2014 року відповідач свої зобов'язання за договором щодо виконання робіт не виконав.

11.04.2014 позивач звернувся до відповідача з претензією (№ 06.01-3/4) з вимогою про сплату штрафних санкцій за прострочення виконання робіт, відповідно до п.8.1. договору, у розмірі 0,1% від орієнтованої вартості робіт (п.2.1. договору), за кожен день прострочення.

Проте, відповіді на вказану претензію відповідач не надав.

18 серпня 2015 року позивач звернувся до відповідача з листом № 92/08-15 з вимогою про повернення сплаченої попередньої оплати за договором № ДО-306 від 30.08.2013 у розмірі 47 200,00 грн. Згідно з даними, які містяться у поштовому повідомленні про отримання вказаного листа, даний лист було отримано відповідачем 01.09.2015. Однак, відповіді на вказаний лист з боку відповідача надано не було.

Листом № 204/01 - 17 від 25.01.2017 позивач повідомив відповідача про те, що відмовляється від договору на підставі ст. 849 ЦК України та вимагає повернути суму сплаченої попередньої оплати у розмірі 47200,00 грн. Однак, відповіді на вказаний лист відповідач не надав, суду попередньої оплати не повернув.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт господарювання (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій. а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань крім випадків, передбаченим законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує на те, що ним були виконані роботи, передбачені п.1 специфікації (додаток № 1 до договору № ДО-306 від 30.08.2013) та надано на погодження позивачеві проект одоризаційної установки КСОГ2К, за що в подальшому, а саме 03.10.2013, позивач перерахував 47200,00 грн. При цьому, як стверджує відповідач, позивач так і не надав йому відповідь, чи збирається він погоджувати вищезазначений проект чи ні.

Вказані твердження відповідача суд вважає безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вони спростовуються наданим до матеріалів справи доказами, а саме: листом відповідача від 25.02.2014 (вих. номер 94) в якому відповідач зазначив, що проект знаходиться на стадії завершення та орієнтовно відповідач буде готовий приступити до виконання робіт по договору з 24.03.2014.

Крім того, відповідно до п.п. 6.1 - 6.3 договору виконання робіт за ним оформлюється відповідними актами здачі-приймання виконаних робіт. Отже, підтвердженням факту виконання робіт за договором є належним чином оформлені за кожним пунктом специфікації акти здачі-приймання виконаних робіт. Однак, жодний із вищевказаних документів в матеріалах справи відсутній та/або не наданий відповідачем як доказ виконання ним своїх зобовязань за вищезазначеним договором. При цьому відповідач посилається на те, що ним було передано на погодження позивачу проект одоризаційної установки КСОГ2К. Таке твердження відповідача не приймається судом, оскільки відповідачем суду не подано доказів такої передачі.

Твердження відповідача щодо звільнення його від відповідальності через дії в зоні проведення АТО, також не можуть бути прийняті судом до уваги, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 № 1669-VII визначено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у Затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року №405/2014.

На сьогодні перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджено Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085.

Згідно із ст. 10 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобовязань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Вимоги цієї статті поширюються на відносини, що виникають у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань та встановлюють форму посвідчення підстав звільнення від відповідальності - сертифікат Торгово-промислової палати України про засвідчення обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце па території проведення антитерористичної операції.

Як зазначалося вище, відповідач свої зобов'язання, щодо виконання робіт за договором підряду, повинен був виконати в строк до 24.02.2014, в той час датою виникнення обставин, на які посилається відповідач у відзиві на позовну заяву (проведення антитерористичної операції) - є 14.04.2014.

За змістом ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин.

Отже, всупереч ст. 10 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції, відповідачем суду не подані належні докази, які підтверджують обставини непереборної сили (форс-мажору), на які він посилається у відзиві на позовну заяву. Таким чином, відповідачем не дотримано вимог чинного законодавства та не доведено, що належне виконання своїх зобов'язань, виявилось неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, у зв'язку з цим, заперечення відповідача відхиляються як необґрунтовані.

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання щодо своєчасного виконання робіт по договору, а позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 47200,00 грн. є обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 7835,20 грн. інфляційних витрат та 2044,47 грн. 3% річних.

Розглянувши позовні вимоги в цій частині, суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за невиконану роботу.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

На суму попередньої оплати можуть нараховуваться проценти відповідно до статті 536 ЦК України або договором може бути встановлений обов'язок виконавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми.

Як роз'яснено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

17.03.2017 відповідачем у справі подано заяву про застосування строку позовної давності.

Розглянувши заяву відповідача суд відмовляє в її задоволенні, виходячи з наступного.

Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до п.3.1 договору, загальний строк виконання робіт складає 100 робочих днів. Датою початку робіт вважається дата перерахування передплати у розмірі 47200,00 грн. на рахунок виконавця. Попередня оплата була проведена позивачем 03.10.2013. Таким чином, відповідач повинен був виконати роботи за договором підряду в строк 100 робочих днів - до 24.02.2014. Позивач звернувся до суду з позовною заявою 20.02.2017 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції канцелярії господарського суду про одержання позовної заяви.

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не було пропущено строк позовної давності, в межах якого позивач має право звернутись до суду за захистом порушених прав.

Як розяснено у п. 10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення", результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 ГПК), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 ГПК).

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 47200,00 грн. попередньої оплати, в решті позовних вимог - суд відмовляє.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-технічного підприємства "Теплоенергопром" (61106, м. Харків, пр. Московський, 283, код ЄДРПОУ 30237667) на користь Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" (84610, Донецька область, м. Горлівка, вул. Горлівської дивізії, 10, код ЄДРПОУ 05761614) передоплату за договором № ДО-306 від 30.08.2013 у розмірі 47200,00 грн. та судовий збір в розмірі 1323,07 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення.

Повне рішення складено 03.04.2017 р.

Суддя ОСОБА_3