Ухвала суду № 65849583, 04.04.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/2573/15-ц Головуючий у І інстанції Шестопалова Я. В.Провадження № 22-ц/780/2268/17 Доповідач у 2 інстанції Іванова І. В.Категорія 26 04.04.2017

УХВАЛА

Іменем України

04 квітня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - Іванової І.В.,

суддів - Гуля В.В., Верланова С.М.

при секретарі - Якимчук Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 грудня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в інтересах яких діє їх мати ОСОБА_3, ОСОБА_7, треті особи у справі Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ірпінської міської ради, Служба у справах дітей Ірпінської міської ради, Ірпінська міська рада Київської області про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року позивач ТОВ «ОТП Факторинг груп» звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 25.12.2012 року стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь заборгованість за кредитним договором від 10.10.2007 року у розмірі 2 268 357, 69 грн., проте відповідачі рішення не виконують, тому просив звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі Договору іпотеки, а сааме 4х кімнатну квартиру № 1 загальною площею 197,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2, шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації в розмірі 1 516 171, 00 грн., в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором для задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в загальному розмірі 2 244 378, 69 грн., передати предмет іпотеки в управління ТОВ «ОТП Факторинг Україна» з метою його збереження, а також виселити з квартири, що є предметом іпотеки ОСОБА_3, ОСОБА_4 1999 р.н., ОСОБА_5 2007 р.н., ОСОБА_6 2012 р.н., ОСОБА_7 та стягнути з відповідачів суму сплаченого позивачем судового збору.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, посилаючись що на даний час вказане судове рішення про стягнення коштів ними не виконано через скрутне матеріальне становище. Зазначив, що після постановлення рішення суду він вживав усіх заходів з метою врегулювання спору із позивачем мирним шляхом та ним було сплачено 23 979 грн., однак будь яких додаткових угод позивач з ним так і не уклав. Крім того пояснив, що у квартирі яка є предметом іпотеки проживають його дружина та троє неповнолітніх дітей, а отже звернення стягнення на майно призведе до позбавлення їх місця проживання.

Рішенням Ірпінського міського суду від 27 грудня 2016 року позов задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки на підставі Договору іпотеки від 10.10.2007 року а саме: чотирикімнатну квартиру № 1 загальною площею 197,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, від 10.10.2007 року, шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації в розмірі 1 516 171, 00 грн., в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10.10.2007 року для задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в загальному розмірі 2 244 378, 69 грн., що складається з: залишку заборгованості за кредитом в розмірі 1 655 387, 59 грн.; - суми несплачених відсотків за користування кредитом в розмірі 488 991, 10 грн.; - пені за прострочення виконання зобов'язань в розмірі 100 000 грн. Виселено з спірної квартири відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 1999 р.н., ОСОБА_5 2007 р.н., ОСОБА_6 2012 р.н., ОСОБА_7 Вирішено питання про судові витрати. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням ТОВ «ОТП Факторинг» та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги.

ТОВ «ОТП Факторинг» оскаржує рішення суду в частині позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та відмови у передачі предмета іпотеки в управління ТОВ. Посилається, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації в розмірі 1 516 171, 00 грн., порушує його право на подальшу реалізацію предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. А відмова в частині передачі предмета іпотеки в управління постановлена в порушення ст. 34 Закону України «Про іпотеку». Тому просить в цих частинах рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким зазначити, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Також просить задовольнити позовні вимоги про передачу предмету іпотеки в своє управління.

ОСОБА_2 у своїй скарзі зазначив, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та в частині виселення з квартири є необґрунтованим та винесеним з порушенням норм процесуального права, оскільки суд дав помилкову оцінку наявним у справі доказам. Так, при визначенні початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації суд послався на звіт про незалежну оцінку квартири від 25.04.2016 року, який втратив свою чинність, оскільки з дати підписання минуло більше 6 місяців, тому на момент ухвалення рішення вона не відображає дійсної ринкової вартості предмету іпотеки. Крім того ОСОБА_2 зазначив, що наявність у нього на праві власності іншої квартири, площею 29,8 м.кв., не дає права виселення неповнолітніх дітей різної статі, оскільки законодавством передбачено окреме проживання дітей різної статі віком старше 9 років, при виселенні повинно бути надано жиле приміщення зазначене у рішенні суду, оскільки квартира, що предметом іпотеки, куплена частково за його особисті кошті. Також послався, що судом не враховано заяву про застосування строку позовної давності, а також той факт, що вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, що забезпечує виконання того ж самого кредитного договору є подвійним стягненням. Тому просить рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з квартири, стягнення судового збору скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в позовних вимогах.

Розглянувши матеріали справи в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції частково задовольняючи позов, керувався тим, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 неналежним чином виконували умови кредитного договору, мають заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 2 244 378, 69 грн., а отже позивач набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки - чотирикімнатну квартиру та виселення із спірної квартири відповідачів без надання іншого жилого приміщення, оскільки кредитні кошти були надані на придбання спірної квартири, яка і була передана в іпотеку для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором. При цьому суд прийшов до висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, судом встановлено, що10.10.2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк" було укладено кредитний договір № ML-001/117/2007 за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 199 960,20 доларів США зі сплатою плаваючої процентної ставки, що складається з фіксованого відсотка в розмірі 3,99 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору) на оплату комісії банку та придбання нерухомого майна строком до 10.10.2037 року

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 25.12.2012 року у цивільній справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг України» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором позов задоволено частково та стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг України» заборгованість за кредитним договором № ML-001/117/2007 від 10.10.2007 року у розмірі 2 268 357, 69 грн., що складається з: залишку заборгованості за кредитом в розмірі 1 655 387 (один мільйон шістсот п'ятдесят п'ять тисяч триста вісімдесят сім) гривень 59 копійок; - суми несплачених відсотків за користування кредитом в розмірі 488 991 (чотириста вісімдесят вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто одна) гривень 10 копійок; - пені за прострочення виконання зобов'язань в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок. На виконання зазначеного рішення суду 26.03.2013 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» видані виконавчі листи у справі.

Станом на 27.12.2016 року вищевказане рішення суду не виконано, заборгованість за кредитним договором на час розгляду судом справи складає 2 244 378,69 гривень, що складається з: залишку заборгованості за кредитом в розмірі 1 655 387,59 гривень; - суми несплачених відсотків за користування кредитом в розмірі 488 991,10 гривень; - пені за прострочення виконання зобов'язань в розмірі 100 000,00 гривень.

10.10.2007 року в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк" та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки № PCL-001/117/2007, згідно з умовами якого для забезпечення повного і своєчасного виконання Іпотекодавцем боргових зобов'язань (вимоги Іпотекодержателя щодо сплати боржником кожного і всіх його платіжних зобов'язань за Кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено у Кредитному договорі), Іпотекодавець надав Іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме: чотирикімнатну квартиру № 1 загальною площею 197,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, смт. Ворзель, вул. Л.Українки, буд. 42/1б, що належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. 10.10.2007 року та зареєстрованого в реєстрі за № 5457.

Згідно з умовами Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 28.05.2010 року та у відповідності до ст.ст. 512, 514, 1077, 1078, 1079, 1082, 1084 ЦК України ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна», прийняло право вимоги за Кредитним договором № ML-001/117/2007 від 10.10.2007 року, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2. Відповідно до Договору про відступлення права вимоги від 07.06.2010 року, укладеного між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» у зв'язку з укладанням Договору купівлі-продажу Кредитного портфелю № б/н від 28.05.2010 року між Фактором та Клієнтом, за яким Клієнт передав Фактору права вимоги за Кредитним договорами, перелік яких міститься в Додатку № 1 до даного Договору, укладеним між Клієнтом та позичальниками Клієнта, перелік яких міститься в Додатку № 1 до даного договору, що забезпечений іпотекою/заставою за Договорами іпотеки/Договорами застави, перелік яких міститься в Додатку № 1 до даного Договору, укладеними між Клієнтом та Боржниками/Третіми особами, Сторони домовились про наступне: - клієнт передає та відступає Фактору сукупність прав, належних Клієнту за Договорами забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, правом звертати стягнення на заставлене майно; - за цим договором до Фактора переходять всі права клієнта як сторони, що іменується «Іпотекодержатель» чи «Заставодержатель» у зобов'язаннях, які виникли на підставі договорів забезпечення в обсязі і на умовах, що існують на момент набрання чинності цим Договором. Таким чином, до Позивача перейшли всі права Банку щодо права вимоги за договором іпотеки № ML-001/117/2007, посвідченим 10.10.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. та зареєстрованим в реєстрі за реєстровим № 5464.

У зв'язку з тим, що Позичальником не було дотримано умов Кредитного договору щодо сплати кредиту та процентів за користування кредитом, Позивачем на підставі п. 1.9 ч. 2 Кредитного договору та п. 6.4.2 Договору іпотеки було здійснено вимогу дострокового виконання Позичальником його зобов'язань за Кредитним договором в повному обсязі. Позивач листами від 17.03.2015 року та 19.03.2015 року направив відповідачу Вимогу про усунення порушення та про погашення заборгованості за Кредитним договором, попередивши відповідача ОСОБА_2 про настання іпотечного випадку та про можливість застосування права Іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до звіту про незалежну оцінку квартири від 25.04.2016р. ринкова вартість предмета іпотеки - чотирикімнатної квартири № 1, загальною площею 197,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, становить 1 516 171 гривень.

Крім того судом встановлено, що на момент розгляду даного спору у спірній чотирикімнатній квартирі зареєстровані як проживаючі особи відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, яким було направлено вимоги за вих. № 646 та 647 від 17.03.2015 року про добровільне звільнення квартири, однак дані вимоги не виконані.

Також встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 яка відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно є його власністю, на підставі Свідоцтва про право власності НОМЕР_1, 03.03.2011р., виданого на підставі рішення виконавчого комітету Ворзельської селищної ради №85 від 28.04.2010р. Таким чином судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 та його родина мають й інше житлове приміщення.

Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи та фактично не заперечуються сторонами.

Перевіряючи в межах доводів апеляційних скарг висновки суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення було вірно встановлено, що відповідач позичальник ОСОБА_2 не виконує передбачених кредитним договором обов'язків по поверненню отриманих кредитних коштів, має заборгованість за договором, чим у свою чергу порушує права позивача як нового кредитора, які підлягають до захисту шляхом звернення стягнення, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, на предмет іпотеки спірну квартиру, придбану ОСОБА_2 за рахунок кредитних коштів, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для виселення відповідачів із зазначеної квартири без надання їм іншого житла.

Доводи апеляційних скарг про неправомірне застосування судом звіту про незалежну оцінку квартири від 25.04.2016р., яким встановлена ринкова вартість предмета іпотеки для визначення початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації в розмірі 1516171 грн., суперечать вимогам ст.39 Закону України «Про іпотеку», яка передбачає, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду, в тому числі, має бути зазначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Аналіз змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, та аналіз норм ст.ст.38,39 Закону України «Про іпотеку», дає підстави для висновку, що у розумінні норми ст.39 вказаного Закону початкова ціна предмету іпотеки для його реалізації має бути вказана у рішенні у грошовому виразі, тобто має бути зазначена конкретна грошова сума. При цьому визначення початкової ціни має відповідати процедурі, передбаченій ч.6 ст.38 цього Закону.

Аналогічні правові висновки зробив Верховний Суд України при розгляді справ № 6-61цс15 від 27 травня 2015 року та № 6-1935цс15 від 7 жовтня 2015 року, вказавши, що початкова ціна предмету іпотеки має бути вказана у грошовому вираженні і визначатися за процедурою згідно ч.6 ст.38 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ч.2 ст.214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 цього Кодексу.

При цьому, посилання відповідача ОСОБА_2 у апеляційній скарзі про те, що звіт про незалежну оцінку квартири втратив свою чинність, оскільки з дати підписання минуло більше 6 місяців, не можуть бути взяті до уваги, так як стосуються порядку визначення ціни майна боржника державним виконавцем під час виконавчого провадження і не стосується правил вирішення справи в судовому порядку. При цьому відповідач не надав доказів на спростування оцінки вартості майна, визначеного у звіті.

Безпідставні і доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про подвійне стягнення, оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності рішення суду про стягнення заборгованості не може бути наслідком подвійного стягнення за кредитним зобов'язанням, оскільки судом встановлено, що на час розгляду даної справи рішення суду про стягнення заборгованості не виконано.

Так, відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Виконання рішення суду про стягнення заборгованості, яке повинне задовольнити вимоги кредитора за зобов'язанням, тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду щодо відсутності підстав для застосування строку позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки відсутні підстави для припинення договору іпотеки, передбачені статтею 17 Закону України «Про іпотеку», а отже, суд дійшов обґрунтованого висновку про дійсність іпотеки.

Безпідставні і доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про необхідність застосування судом при вирішенні спору положень ст.47 ЖК України яка забороняє заселення в одну кімнату осіб різної статі, якім виповнилося більше 9 років, крім подружжя, поскільки дана норма стосується порядку надання громадянам жилих приміщень, і не стосується даного судового спору щодо звернення стягнення на предмет іпотеки і виселення з іпотечного майна. При цьому суд, під час ухвалення рішення про виселення відповідачів обґрунтовано виходив з положень статті 40 Закону «Про іпотеку», так і норм статті 109 ЖК УРСР.

За змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Саме до цього зводяться висновки Верховного Суду України щодо застосування статті 109 ЖК УРСР та положень статей 39, 40 Закону «Про іпотеку», викладені в постановах від 2 й 30 вересня та 7 жовтня 2015 року.

У даній справі, суд врахувавши вимоги зазначених норм матеріального права, а також те, що відповідач ОСОБА_2 передав в іпотеку квартиру, придбану за рахунок кредиту, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для виселення відповідачів з наданням їм іншого житла. Доводи скарги ОСОБА_2 про те, що крім кредитних коштів він витратив на придбання квартири також свої власні кошти, не спростовують висновків суду.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо неможливості виселення із спірної квартири його неповнолітніх дітей, судова колегія приходить до наступного.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

У даній справі неповнолітні діти відповідача ОСОБА_2, не мали і не мають права власності на спірну квартиру, вони набули права користування зазначеною квартирою, як члени сім'ї власника, відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігають це право протягом часу перебування квартири в іпотеці.

За таких обставин, суд обґрунтовано не прийняв до уваги висновок Органу опіки та піклування щодо недоцільності виселення з квартири неповнолітніх відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6., оскільки при його наданні не було враховано наявність іншого житла у батька неповнолітніх.

Інші доводи та обставини, на які посилається відповідач ОСОБА_2 у апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» щодо незгоди з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог передачі предмета іпотеки в управління позивачу, судова колегія погоджується з висновком суду про те, що така передача спірної квартири є недоцільною, оскільки її цільове призначення не є господарським, та не може використовуватись з метою отримання продукції, плодів та доходів.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що при розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування чи зміни рішення в справі не встановлено, відтак апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та ОСОБА_2 підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 308,314,315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий :

Судді :