Рішення № 65848154, 05.04.2017, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/908/17-ц

2/212/1293/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2017 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Зіміна М.В.,

секретаря судового засідання Борух Ю.К.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 15 лютого 2017 року звернулась до суду з даним позовом в якому зазначає, що вона з 02.12.1984 року до 17.02.2010 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем та працювала на ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» сепараторником та оператором пульта керування на дільниці усереднення та відвантаження концентрату збагачувальної фабрики. Наказом по підприємству від 17.02.2010 року за № 45 була звільнена з підприємства за власним бажанням у звязку із виходом на пенсію. Зазначає, що у лютому 2017 року вона дізналась, що при звільненні у звязку із виходом на пенсію відповідач повинен був виплатити вихідну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, оскільки вона пропрацювала на підприємстві відповідача більше 20 років та була звільнена за власним бажанням у звязку із виходом на пенсію. Однак до часу звернення до суду належні до виплати кошти у вигляді вихідної допомоги не виплачені. Просила стягнути з відповідача невиплачену вихідну допомогу у розмірі 7434,84 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28.07.2010 року по 28.07.2013 року у розмірі 89218,08 грн.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, при цьому послався на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 О в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, проти задоволення позову заперечував посилаючись на письмові заперечення в яких зазначив, що Колективним договором на 2010-2011 роки дійсно передбачена виплата працівникам, які досягли пенсійного віку при виході на пенсію за власним бажанням одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу роботи на комбінаті від 7,5 до 15 років- середньомісячну заробітну плату працівника; від 15 до 20 років дві середньомісячні заробітні плати працівника; від 20 і більше років три середньомісячні заробітні плати працівника. Зазначає, що оскільки позивач звільнилася з підприємства ПрАТ «ЦГЗК» у 2010 році, а на момент звільнення не досягла встановленого пенсійного віку для жінок-55 років, вік останньої на момент звільнення становив 54 роки, виплати позивачу при звільненні не було проведено на законних підставах. Крім того зазначив, що позивачем не надано доказів належності ПрАТ «ЦГЗК» до ТОВ «Метінвест Холдінг», котре підписувало Галузеву угоду зі сторони власників, чи до будь-якого іншого підприємства, котрі підписували Галузеву угоду зі сторони власників. Також зазначив, що позивач звільнилася із підприємства 17.02.2010 року, тому передбачений ст. 233 КЗпП України строк сплинув.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_3 народилась 10 квітня 1957 року, що підтверджується паспортом громадянина України, серії АО 366302.(а.с.7)

В судовому засіданні встановлено, що позивач у період з 02.12.1984 року та по 17.02.2010 року, часу звільнення у звязку із виходом на пенсію, перебувала у трудових відносинах з ПрАТ «ЦГЗК» та працювала сепараторником та оператором пульта керування на дільниці усереднення та відвантаження концентрату збагачувальної фабрики, зазначені обставини не заперечувались сторонами під час розгляду справи, та підтверджуються копією трудової книжки, довідкою про стаж роботи позивача. (а.с.4-6, 56).

Згідно копії наказу ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» за № 45 від 17.02.2010 року ОСОБА_3, оператора пульта керування виробничої дільниці усереднення і відвантаження концентрату збагачувальної фабрики, звільнено з роботи 17.02.2010 року за власним бажанням у звязку з виходом на пенсію, ст. 38 КЗпП України. (а.с.45).

Згідно розрахункового листа за лютий 2010 року ОСОБА_3 при звільненні із підприємства відповідача допомога при виході на пенсію не виплачувалась. (а.с.46).

Відповідно до довідки ПрАТ «ЦГЗК» за № 431 від 20.03.2017 року, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_3 за два останні місяці перед звільненням грудень 2009 року січень 2010 року склала: 2478,28 грн., середньогодинна заробітна плата за останні два місяці перед звільненням склала 14,84 грн. (а.с.39).

Згідно ст.ст.11,60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 13 КЗпП України колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Згідно п.7.10 колективного договору на 2010-2011 роки між генеральним директором та спільним представницьким органом первинних профспілкових організацій ВАТ «ЦГЗК» встановлено зобовязання виплачувати працівникам, які досягли пенсійного віку (жінки 55 років, чоловіки 60 років) при виході на пенсію за власним бажанням одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу роботи на комбінаті: від 7,5 до 15 років- середньомісячні заробітну плату працівника; від 15 до 20 років дві середньомісячні заробітні плати працівника; від 20 і більше років- три середньомісячні заробітні плати працівника. (а.с.38).

Відповідно до п.6.1 Галузевої Угоди гірничо - металургійного комплексу України на 2007-2008 роки встановлено, виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: при стажі від 7,5 до 15 років - середньомісячної заробітної плати; від 15 до 20 років двомісячної середньої заробітної плати; від 20 і більше років - тримісячної середньої заробітної плати. (а.с. 9-11).

Статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року N 3356-XII встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Стаття 9 цього Закону передбачає, що Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угоди діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.

Судом встановлено, що вимоги до власників підприємства, передбачені Галузевою Угодою гірничо-металургійного комплексу України та колективного договору підприємства, в частині соціальних гарантій працівників при виході на пенсію, які були чинні на час звільнення позивача із підприємства відповідача різняться, так Галузевою Угодою передбачено виплачувати при виході на пенсію працівнику одноразову допомогу, така ж норма передбачена і колективним договором, однак колективний договір погіршує становище працівників підприємства в порівнянні з умова Галузевої Угоди, оскільки встановлює обовязковість до віку.

У звязку з викладеним суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин умов саме Галузевої Угоди, виконання якої є обовязком для відповідача.

Галузевою Угодою гірничо-металургійного комплексу України в частині соціальних гарантій (соціального захисту) яка була чинна на час звільнення позивача із підприємства передбачено виплачувати при виході на пенсію працівнику одноразову допомогу залежно від стажу його роботи на підприємстві.

Як встановлено у судовому засіданні що ОСОБА_3 відпрацювала на підприємстві відповідача 25 років 2 місяці 15 днів та була звільнена за власним бажанням у звязку із виходом на пенсію.

Таким чином суд приходить до висновку, що на ОСОБА_3 розповсюджується дія п.6.1 Галузевої Угоди гірничо - металургійного комплексу України та їй при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 ( із змінами та допосвненнями) затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати. Пунктом 2 вищевказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Так, позивач була звільнена з підприємства відповідача 17 лютого 2010 року, тому розрахуноквим періодом є два поперердні повні місяці грудень 2009 року, січень 2010 року. В зазначені місяці середньомісячна заробітна плата позивача за два остнанні місяці перед звільненням складає 2478,28 грн.

При середньомісячній заробітній платі 2478,28 грн. вихідна допомога повинна становити 7434,84 грн. (2478,28 грн. х 3), враховуючи, що відповідачем при звільненні позивача не сплачено вихідну допомогу, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 7434,84 грн.

Положеннями ст. 47 КЗпП України встановлений обовязок для власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Положеннями ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі несплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки передбачені в ст. 116 цього кодексу при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно розяснень викладених у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» розяснено, що при визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку судам необхідно врахувати розмір спірної суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, вини роботодавця у порушенні строків її виплати та інших конкретних обставин справи.

У разі не проведення розрахунку у звязку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, за таких умов: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у звязку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в даному випадку є правом суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України 6-259цс17 від 13 березня 2017 року, яка в силу вимог ч.2 ст. 360-7 ЦПК України повинна враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

На підставі вищевикладеного та зважаючи на наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, враховуючи істотність розміру середнього заробітку порівняно із сумою невиплаченої вихідної допомоги, суд вважає за необхідне, застосовуючи принцип співмірності, стягнувши з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 29739,36 грн. (2478,28 грн.х12).

При цьому суд відкидає доводи представника відповідача щодо пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України роз'яснив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Рішенням №8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України розяснив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішеннях Конституційного Суду України від 15 жовтня2013 року, дає підстави вважати, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Так, згідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Оскільки вихідна допомога є грошовою виплатою, яка не передбачена актами чинного законодавства та входить до структури заробітної плати, а тому позовні вимоги щодо її виплати не обмежується будь-яким строком звернення до суду.

Також згідно до положень ст. 88 ЦПК України з ПрАТ «ЦГЗК» підлягає стягненню на користь держави судовий збір у сумі 640,00 грн.

На підставі ст.ст.47, 97, 116, 117, 233,237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст.10,11,60,208, 212-218,223 ЦПКУкраїни, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_3:

- вихідну допомогу в розмірі 7434 (сім тисяч чотириста тридцять чотири) гривні 84 копійки;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 29739 (двадцять девять тисяч сімсот тридцять девять) гривень 36 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особи які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення в Апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Повний текст рішення складено та підписано 07 квітня 2017 року.

Суддя: М. В. Зімін