Ухвала суду № 65843729, 06.04.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1964/17 Справа № 202/3668/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Бєльченко Л. А. Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючої - Каратаєвої Л.О.

суддів: - Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,

за участю секретаря - Григор'євій В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання пункту кредитного договору недійсним, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2016 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання пункту кредитного договору недійсним - відмовлено (а.с.52-53).

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та визнати недійсним пункт 3.2 Кредитного договору № DNU0GK00000013 від 22.07.2005 року укладений між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с.56-59).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 липня 2005 року сторонами укладений кредитний договір № DNU0GK00000013.

Відповідно до п.1.1 Кредитного договору Банк зобов'язався надати кредитні кошти шляхом надання готівки через касу на строк до 22.07.2025 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 30680,00 доларів США на покупку квартири у сумі 26000 доларів США та на сплату страхових платежів у сумі 4680,00 доларів США зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісію за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,18% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п.3.11 даного договору.

Відповідно до п.2.2.2. Кредитного договору позичальник зобов'язався сплачувати Банку відсотки за користування кредитом відповідно до п.1.1, 3.1, 3.2

Згідно п. 2.2.3 Кредитного договору позичальник сплачує банку комісію згідно п.1.1 і п.3.11 Кредитного договору.

Відповідно до п.4.1 Кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого зобов'язання, передбаченого п.п. 2.2.2, 2.2.3 Банк має право нарахувати, а позичальник сплатити Банку пеню в розмірі 0,13% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожен день прострочення.

У п. 3.2 Кредитного договору зазначено, що згідно ст.. 212 ЦК України при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених п.п.1.1, 2.2.4, 2.3.3 Договору, позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,26 % на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Розраховані відповідно до цього пункту договору відсотки сплачуються позичальником щомісяця в період сплати понад зазначену в п.1.1. суму щомісячного платежу за Кредитним договором (у випадку погашення заборгованості шляхом надання щомісячного платежу й установлення його суми в п.1.1).

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із безпідставності позовних вимог, оскільки позивачем не доведено, що укладений між нею та банком договір суперечить вимогам Цивільного Кодексу та іншим актам цивільного законодавства, на час укладення договору між позивачем та банком вибір сторін був вільним і відповідав її внутрішній волі, вони були спрямовані на реальне настання правових наслідків, вона отримала кошти в кредит та порушення її прав, гарантованих Законом України «Про захист прав споживачів», нею не доведено.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Так, за правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

За змістом ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на час укладення оспорюваного договору) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Частинами 2 та 4 ст.11 цього Закону встановлено низку обов'язків кредитодавця про надання споживачу інформації про кредит та вимог до змісту договору. Зокрема, кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місце знаходження кредитодавця та кредитні умови. У договорі про надання споживчого кредиту повинні бути зазначені: сума кредиту; детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; дата видачі кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; умови дострокового розірвання договору; інші умови визначені законодавством.

З урахуванням вказаних вимог закону, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про те, що оспорюваний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та в подальшому виконувала його умови.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що при укладенні спірного кредитного договору сторонами погоджені усі його істотні умови та додержано вимоги необхідні для чинності правочину, а підстав, передбачених ст. 203, 215 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, для визнання пункту 3.2 кредитного договору від 22.07.2005 року недійсним немає, позивач не довела, що є її процесуальним обов'язком (ст. 10, 60 ЦПК України). Отже, суд правильно виходили з того, що ОСОБА_4 була надана вся інформація про кредитні послуги, а несправедливих умов договору нею не доведено.

Такі висновки відповідають правовій позицій, викладеній у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів.

Крім того, позивач не скористалася своїм правом на відкликання згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та не просила змінити або роз'яснити окремі положення оспорюваного кредитного договору й звернулася до суду про визнання пункту кредитного договору недійсним з підстав невідповідності закону тільки після звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості за цим договором.

Посилання апелянта на правову позицію №6-2003цс15 від 21.10.2015 року, як підставу визнання пункту 3.2. кредитного договору недійсним, суд не приймає до уваги, оскільки зазначена правова позиція має відношення лише при застосуванні подвійного стягнення щодо штрафу і пені як одного виду цивільно-правової відповідальності.

Судом першої інстанції у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст. 308 ЦПК України правових підстав для скасування рішення не вбачає, а тому, доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: