Рішення № 65842483, 06.04.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/14188/15- ц

провадження 2/201/472/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2017 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Пухловою О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності, передачу майна в управління та стягнення судових витрат, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Дельта Банк» 01 вересня 2015 року звернулося до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності, фактично передачу майна в управління та стягнення судових витрат. Позивач у своєму позові посилається на те, що 18 березня 2011 року між банком ПАТ «Астра Банк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту, банк видав цьому відповідачу кредит в сумі 227700 грн., встановлені відсотки користування коштами, термін користування коштами банку до 18 березня 2016 року. 02 грудня 2013 року між ПАТ «Астра Банк» і позивачем було укладено договір купівлі-продажу права вимоги, відповідно до якого до позивача перейшов кредитний портфель, в тому числі і по договору з відповідачем. Отже позивач придбав право вимоги до відповідачів за вказаним кредитним договором. З метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між вказаним банком та відповідачами як майновими поручителями позичальника був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку банку передане нерухоме майно, а саме: квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; предмет іпотеки належить іпотекодавцям. Відповідно до договору позичальник зобовязався прийняти, належним чином використовувати та забезпечити повернення кредиту і сплату нарахованих процентів та комісій у встановлені кредитним договором терміни. Але взяті на себе зобовязання відповідач не виконує стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків у встановленні кредитними договорами терміни, утворилась заборгованість: загальна заборгованість 121364 грн. 44 коп.. Борг по вказаному кредитному договору відповідачами банку не погашено, банку завдані збитки. Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Борг за кредитним договором не погашено, в добровільному порядку питання не вирішене, тому позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки (вказане нерухоме майно) шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за банком, передачу цього нерухомого майна їм та стягнення судових витрат, задовольнивши позов у повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в судове засідання не зявилися, про слухання справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили. В зверненні до суду проти позову не заперечували, вимоги не визнали, вказавши, що дійсно брали кредит у позивача, було укладено договори кредиту та іпотеки з відповідачами, можливо є заборгованість з обєктивних причин, але через порушення банку при укладанні договору іпотеки відповідачі оскаржували; не відповідають вимогам закону і розрахунки позивача стосовно заборгованості по сумі заборгованості по кредиту. Але, не дивлячись на це, вони повністю погасили вказаний позивачем борг і зараз підстав стягувати суму боргу чи звертати стягнення на майно не має, що підтверджено документами і не заперечується позивачем. Відповідачами все зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобовязань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі. Фактично не заперечували проти розгляду справи за їх відсутності. Суд вважає можливим слухати справу за відсутності вказаних відповідачів згідно ст. 169 ЦПК України.

Зясувавши думку сторін, перевіривши матеріали справи, оцінивши представлені та добуті докази, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та не підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом в судовому засіданні встановлено, що 18 березня 2011 року між банком ПАТ «Астра Банк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4150101023661004 про надання споживчого кредиту, банк видав цьому відповідачу кредит в сумі 227700 грн., встановлені відсотки користування коштами в розмірі 17.9% річних, термін користування коштами банку до 18 березня 2016 року. 02 грудня 2013 року між ПАТ «Астра Банк» і позивачем було укладено договір купівлі-продажу права вимоги, відповідно до якого до позивача перейшов кредитний портфель, в тому числі і по договору з відповідачем. Отже позивач придбав право вимоги до відповідачів за вказаним кредитним договором. З метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між вказаним банком та відповідачами як майновими поручителями позичальника був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку банку передане нерухоме майно, а саме: квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; предмет іпотеки належить іпотекодавцям. Відповідно до договору позичальник зобовязався прийняти, належним чином використовувати та забезпечити повернення кредиту і сплату нарахованих процентів та комісій у встановлені кредитним договором терміни.

Але, на думку позивача, взяті на себе зобовязання відповідач не виконує стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків у встановленні кредитними договорами терміни, утворилась заборгованість: загальна заборгованість 121364 грн. 44 коп.. Борг по вказаному кредитному договору відповідачами банку не погашено, банку завдані збитки. Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Борг за кредитним договором не погашено, в добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ЦК України).

18 березня 2011 року між банком ПАТ «Астра Банк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4150101023661004 про надання споживчого кредиту, банк видав цьому відповідачу кредит в сумі 227700 грн., встановлені відсотки користування коштами в розмірі 17.9% річних, термін користування коштами банку до 18 березня 2016 року. З метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між вказаним банком та відповідачами як майновими поручителями позичальника був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку банку передане нерухоме майно, а саме: квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; предмет іпотеки належить іпотекодавцям.

02 грудня 2013 року між ПАТ «Астра Банк» і ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю договір факторингу, згідно з яким ПАТ «Астра Банк» у відповідності до ст. ст. 512, 514, 1077-1079, 1082, 1084 ЦК України відступило, а ПАТ «Дельта Банк» прийняло право вимоги, права кредитора і відносно відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 і інш. за кредитним договором № 4150101023661004 від 18 березня 2011 року. Відповідно до зазначеного договору сторони свої зобовязання виконали повністю.

Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобовязується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобовязується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобовязання клієнта перед фактором.

Відповідно до вимог ст. 1082 ЦК України на адресу відповідачів рекомендованим листом позивач надіслав повідомлення-вимогу про погашення кредитної заборгованості, але відповіді отримано не було.

Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України зміна кредитора у зобовязанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до умов договору відповідач зобовязаний повернути кредит позивачу у відповідності до графіку, що наведений у додатку до цього договору, який є його невідємною частиною. В разі порушення позичальником обов'язку повернути кредитодавцеві кредиту відповідності до умов цього договору, позичальник зобовязаний сплатити кредитодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення сплати, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання. У випадку прострочення повернення сум наданого кредиту (в тому числі часткового повернення), та прострочення сплати процентів за користування кредитом відповідно до цього договору, позичальник сплачує кредитодавцю штраф незалежно від строку прострочення. Штраф сплачується в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати/стягнення.

Ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів (ст. 1050 ЦК України).

Відповідно до вказаного кредитного договору за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобовязань, передбачених кредитним договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісій, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена в іноземній валюті. Пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості, але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України на момент її нарахування.

Станом на серпень 2015 року, на думку позивача, заборгованість позичальника перед банком за вказаним кредитним договором від 18 березня 2011 року складає 121364 грн. 44 коп.. Банк звернувся до відповідачів з питанням погашення вказаного боргу, але ті на той час відповіли відмовою.

Для забезпечення виконання зобовязань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки № 4150101023661004/3 від 18 березня 2011 року, відповідно до умов якого в іпотеку банку передане нерухоме майно, а саме: квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; предмет іпотеки належить іпотекодавцям (відповідачам).

Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Але судом під час розгляду справи в суді було встановлено, що відповідачами було повністю погашено заявлену банком заборгованість з кредиту і відсотків, необхідних платежів, про що було надано довідку банку від 17 лютого 2017 року та детальний розрахунок боргу 00 грн. по всім платежам; вказані обставини були письмово підтверджені суду і представником банку, позивачем. Отже на цей час спір між сторонами вичерпаний, питання стягнення заявлених вимог вирішене сторонами і боргу чи інших фінансових зобовязань відповідачі перед позивачем не мають. Але, знаючи це, сторона позивача від позову не відмовилася і не поставила перед судом питання про залишення позовних вимог без розгляду, з чого можливо зробити висновок, що позивач і при таких обставинах на позові наполягає.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотеко держателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосував процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Отже, ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд

зобовязаний визначити розмір заборгованості за основним зобовязанням, в рахунок якого стягується кредитна заборгованість Суд має визначити розмір заборгованості за основним зобовязанням.

Таким чином, позовні вимоги банку не підлягають задоволенню у звязку з недоведеністю у повному обсязі.

Крім того, частиною 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», ст. 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотеко держателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону, відповідно до якої у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Із положень ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» випливає, що звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки можливе тільки за умови дотримання її положень,

Позивач же звернувся до суду з цим позовом ще до закінчення дії кредитного договору і,таким чином, не надав можливості раніше відповідачам вирішити питання повного погашення боргу, що відбулося під час розгляду справи в суді.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ч. 1, 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідачів, повязаними з неналежним виконанням взятих на себе обовязків позивачу було завдано ушкодження здоровя, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому звязку зі вказаними діями позивача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідачі заперечують будь-які домовленості і зобовязання стосовно позивача крім вказаних в договорі кредиту та договорі іпотеки сторін, а позивач цього не довів, можливе твердження позивача про наявність будь-яких інших зобовязань є припущенням.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають обєктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню а ні в частині, а ні повністю.

Не може суд прийняти до уваги позицію сторони позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим обєктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим ПАТ «Дельта Банк» в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності, передачу майна в управління та стягнення судових витрат відмовити.

Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і вони не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 514, 516, 526, 625, 627, 629, 632, 1050, 1051, 1054, 1077, 1082 ЦК України, ст. ст. 33, 35, 36, 37, 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. ст. 3, 10, 11, 57-61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності, передачу майна в управління та стягнення судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -