Ухвала суду № 65840191, 30.03.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/9063/13-к Головуючий у 1 інстанції: Зубачик Н.Б.

Провадження № 11-кп/783/363/17 Доповідач: Гончарук Л. Я.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2017 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Гончарук Л.Я.,

суддів Головатого В.Я., Макойди З.М.

секретаря судового засідання Щербай В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_1 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 09.02.2017 р. про повернення обвинувального акту у кримінальному провадженні №12013150010000618 від 26.07.2013 р. відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3,

за участю учасників судового провадження:

прокурора Данилів О.М.

захисників ОСОБА_4, ОСОБА_5

обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_3

встановила:

ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 09.02.2017 р. обвинувальний акт у кримінальному провадженні, який внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150010000618 від 26.07.2013року, відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3, обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15 ч.3 ст.191, ч.3 ст.191, ч.1 ст.366 КК України повернуто прокурору Прокуратури Львівської області для усунення недоліків.

Обгрунтовуючи своє рішення, суд зазначив, що прокурором викладено підозру без посилання на нормативні документи, у відповідності до чого сторона обвинувачення прийшла до такого висновку. Так, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачуються в тому, що вони вступили в злочинну змову між собою та невстановленими слідством особами ТзОВ «Вайз Юніон ЛТД», усвідомлюючи завідомо неправдивий характер документів склали та підписали їх. Окрім того, не зазначено чи визнавались акти приймання-передачі недійсними, не зазначено, яка фактична сума мала бути зазначена в даних актах, які б спростовували неправдивість внесених відомостей та незаконність складеного документа в цілому. Органом досудового розслідування не викладено, на підставі якого нормативного акту ОСОБА_2 перебував на посаді в.о. директора КП Львівської обласної ради «Управління капітального будівництва» та не зазначено, чи був обвинувачений ОСОБА_2 наділений повноваженнями здійснювати технічний нагляд на момент вчинення кримінального правопорушення. Не встановлено також, чи вправі був ОСОБА_2 здійснювати в момент вчинення інкримінованих злочинів контроль та підпис документів бухгалтерського обліку. Незрозумілість механізму скоєння кримінального правопорушення, який викладений в обвинувальному акті полягає також в тому, що прокурором в обвинувальному акті дії обвинувачених зазначені в однині: «склав шляхом їхнього підписання завідомо неправдиві офіційні документи», однак як вбачається з формулювання обвинувачення як ОСОБА_2, так і ОСОБА_3 склали одні й ті самі акти, тобто без конкретизації хто і що саме підписували, не конкретизовано, як саме домовилися обвинувачені між собою про вчинення злочину (не вказано час та місце, спосіб), від чого і залежить кваліфікація дій обвинувачених за ст.366 КК України. Суд також зазначає, що в обвинувальному акті не конкретизовано роль кожного з обвинувачених.

На дану ухвалу прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та призначити новий розгляд вказаного кримінального провадження в Галицькому районному суді м. Львова.

Вважає зазначену ухвалу незаконною та необгрунтованою, винесеною з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Окрім цього, висновки суду, викладені у даному судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, вказує, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ч.2 ст.15, ч.3 ст.191, ч.3 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, повністю відповідає усім вимогам, встановленим КПК України. Зокрема, він містить найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер, анкетні відомості кожного обвинуваченого, прізвище, імя, по батькові та займану посаду прокурора, відомості щодо фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінальних правопорушень з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, а також щодо розміру завданої шкоди по кожному епізоду вчинених кримінальних правопорушень. Зазначено також обставини, що помякшують та обтяжують покарання, розмір процесуальних витрат, тощо. З цих підстав висновки суду про невідповідність обвинувального акту вимогам кримінально-процесуального закону не відповідають фактичним обставинам справи.

Вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про правильність правової кваліфікації дій обвинувачених за відповідною частиною ст.366 КК України, вийшов за межі повноважень, наданих суду в стадії підготовчого судового засідання, оскільки в даній стадії судового провадження вирішується лише питання відповідності обвинувального акту вимогам кримінального процесуального закону. Питання щодо правильності кваліфікації дій обвинувачених, яким інкримінується вчинення кримінальних правопорушень, можливо вирішити лише за результатами судового розгляду кримінального провадження, після дослідження усіх поданих сторонами у кримінальному провадженні доказів.

Наголошує, що у обвинувальному акті чітко зазначено, що розтрата чужого майна службовими особами КП ЛОР «Управління капітального будівництва» , а саме в.о. директора ОСОБА_2 та головним інженером ОСОБА_3 відбулась умисно шляхом зловживання ними своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, повторно.У матеріалах кримінального провадження міститься наказ Комунального підприємства Львівської обласної ради «Управління Капітального Будівництва» №34-П від 08.07.2011 про призначення в.о. директором КП ЛОР «УКБ» ОСОБА_2 (а.с.221 т.5), а також Статут Комунального підприємства Львівської обласної ради «Управління Капітального Будівництва» затверджений рішенням Львівської обласної ради від 20.10.2009 № 1045, у П.6.5.-6.9 якого зазначено повноваження директора. Водночас такі у підготовчому судовому засіданні по суті не досліджувались.

Звертає увагу, що у обвинувальному акті дійсно не вказано про те, чи був ОСОБА_2 наділений повноваженнями здійснювати технічний нагляд, оскільки таке питання неналежного здійснення технічного нагляду в обвинувачення ОСОБА_2 не інкримінується і не має жодного відношення до обвинувального акту.

Підкреслює, що у підготовчому судовому засіданні суд повинен встановити факт наявності в обвинувальному акті даних, передбачених п.5 ч.2 ст.291 КПК України, а не досліджувати фактичні обставини кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення і надавати їм правову оцінку, оскільки КПК України не передбачено таких повноважень суду на вказаній стадії, а такі дії повинні здійснюватись у ході судового розгляду шляхом дослідження доказів та при ухваленні вироку.Однак, не розглядаючи кримінальне провадження по суті та не досліджуючи жодні докази, суд, в порушення вимог КПК України, дав оцінку доказам, наявним у матеріалах кримінального провадження.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, захисників та обвинувачених, який заперечили апеляційну скаргу, перевіривши матеріали кримінального провадження та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Згідно частини 4 статті 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Вимоги до обвинувального акту викладені у ст. 291 КПК України.

Підставою для повернення обвинувального акта відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в ухвалі суду першої інстанції вказано, що такий не містить викладу фактичних обставин справи кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, у звязку з чим неможливо встановити чи досліджувалась належним чином обєктивна та субєктивна сторони інкримінованого обвинуваченим кримінального правопорушення, не конкретизовано спосіб і механізм скоєння кримінального правопорушення, однак таке твердження суду першої інстанції є невірним,оскільки питання про те, яким чином мають бути викладені фактичні обставини кримінального провадження, врегульовано у п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, якою встановлено, що обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.

Так як, формулювання обвинувачення та правова кваліфікація кримінального правопорушення викладається в обвинувальному акті слідчим, з наступним затвердження прокурором, або самим прокурором, то в цій частині обвинувального акта викладається позиція сторони обвинувачення у такому виді, як це вважає за правильне прокурор.

Питання про узгодженість викладених фактичних обставин справи з формулюванням обвинувачення та з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, як і конкретизація правової кваліфікації кримінального правопорушення не може бути предметом розгляду у підготовчому судовому засіданні, оскільки на цій стадії судового розгляду провадження суд не вправі входити в оцінку вказаних обставин.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 314 КПК України на стадії підготовчого судового засідання суд має встановити, чи відповідає по формі обвинувальний акт вимогам ст. 291 КПК України і повернення обвинувального акту може мати місце, коли обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України.

Обставини, викладені в обвинувальному акті, формулювання обвинувачення та правова кваліфікація кримінального правопорушення, тобто суть обвинувального акту є предметом розгляду в судовому засіданні провадження по суті.

Отже, в даному випадку суд першої інстанції вдався до оцінки обставин, які складають суть обвинувального акту, тобто вийшов за межі повноважень, наданих йому ст. 314 КПК України, а тому висновок про невідповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України не відповідає фактичним обставинам провадження та не ґрунтується на вимогах закону.

Отже, колегія суддів, приймаючи до уваги доводи апеляційної скарги прокурора, вважає, що підстав для повернення обвинувального акта у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не було, а тому ухвала Галицького районного суду м. Львова від 09.02.2017 р. підлягає до скасування з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу прокурора Данилів О.М. задоволити.

Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 09.02.2017 р., якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні, який внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013150010000618 від 26.07.2013року, відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3, обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15 ч.3 ст.191, ч.3 ст.191, ч.1 ст.366 КК України повернуто прокурору Прокуратури Львівської області для усунення недоліків скасувати і призначити судовий розгляд даного кримінального провадження у Галицькому районному суді м. Львова.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8