Ухвала суду № 65838885, 04.04.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 334/9744/15 Головуючий у 1 інстанції: Лисенко Л.І.

Провадження № 22-ц/778/447/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«04» квітня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

ОСОБА_2,

секретар: Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з вказаним позовом до ОСОБА_3

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що відповідно до укладеного договору б/н від 10 лютого 2012 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Щодо зміни кредитного ліміту банк керується п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України.

В порушення умов договору ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у звязку з чим станом на 30 вересня 2015 року має заборгованість 28525,18 грн., яка складається з наступного: 4822,38 грн. - заборгованість за кредитом; 19218,27 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2650 грн. заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до умов кредитного договору: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1334,53 грн. - штраф (процентна складова).

На підставі ст.ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором б/н від 10 лютого 2012 року у розмірі 28525,18 грн. та судові витрати у розмірі 1218 грн.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2016 позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ПриватБанк» заборгованість в сумі 28525,18 грн. та судові витрати в сумі 243 грн. 60 коп.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2016 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Судом першої інстанції встановлені такі обставини.

Сторонами укладений кредитний договір без номеру від 10.02.2012р.(а.с.5-31).

За цим договором ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Договір був укладений у формі анкети-заяви приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "Приватбанк".

Згідно змісту вказаної заяви, підписаною ОСОБА_3, останній погодився, що вказана заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між сторонами договір про надання банківських послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, строк дії платіжної картки до червня 2015 року ( а.с. 160).

За матеріалами справи факт отримання кредитної картки та підписання анкети-заяви ОСОБА_3 не заперечував, так само як і факт користування карткою, зняття з нею готівки, здійснення щомісячних платежів в рахунок погашення кредиту.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором приєднання (ст.634 ЦК України), умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, і який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору, а лише виявляє своє волю на укладення цього договору на запропонованих умовах. У такий спосіб дотримується один із основоположних принципів - свободи договору.

Відповідно до п.п. 2.1.1.2.3 та 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг, після отримання банком від клієнта необхідних документів, а також заяви. Банк проводить перевірку наданих документів і приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінювати /зменшити або збільшити/ кредитний ліміт.

Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

За розрахунком банку станом на 30.11.2015 року заборгованість ОСОБА_3В . за кредитним договором становить 28525,18 грн., що складається з:4822,38 грн. - заборгованість за кредитом; 19218,27 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2650 грн. заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1334,53 грн. - штраф (процентна складова) (а.с.3-4).

Згідно зі ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 258 ч. 2 п. 1 ЦК України).

Відповідно до ст. 267 ч. ч. 3,4 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

До суду з позовом ПАТ КБ "Приватбанк" звернулось 04.11.2015 року.

Відповідно до наданих банком виписок по картковому рахунку 5577212715770940 (а.с.79-82), відповідач здійснював дії, що свідчать про визнання ним боргу перед банком, а саме, відповідач проводив транзакції (в тому числі :25.03.2012 року, 27.02.2013 року), остання з яких мала місце 07.03.2013 року на суму 1000 гривень.

Таким чином, перебіг строку позовної давності почався з моменту настання строку погашення чергового платежу за договором тобто з квітня 2013 року.

На підставі ч.3 ст.264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

На підставі наведеного, правомірними є висновки суду першої інстанції, що строки звернення до суду позивачем пропущені не були і відповідач ОСОБА_3, порушивши взяті на себе зобов'язання за договором, має сплатити ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за тілом кредиту, заборгованість по процентам за його користування, пеню/комісію та штрафи відповідно до складеного позивачем розрахунку заборгованості, належним чином відповідачем не спростованого.

З огляду на викладене, не заслуговує на увагу посилання в апеляційній скарзі на розяснення п.31 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», щодо заборони кредитодавцю вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності.

Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч.ч.1, 2 ст. 68 Закону України "Про банки та банківську діяльність" Національний банк встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

За змістом п.п. 1.10, 4.1. - 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 254 від 18.06.2003, (далі за текстом - Положення) операційна діяльність банку - це сукупність технологічних процесів, пов'язаних з документуванням інформації за операціями банку (далі - операції), проведенням їх реєстрації у відповідних регістрах, перевірянням, вивірянням та здійсненням контролю за операційними ризиками.

Операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи, які мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі. Первинний документ - документ, який містить відомості про операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.п. 5.1. - 5.5. Положення інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку, які ведуться на паперових носіях або в електронній формі.

Банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри: особові рахунки та виписки з них; аналітичні рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій; книги реєстрації відкритих рахунків; оборотно-сальдовий баланс; інші регістри відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку.

Так, зокрема, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня; їх форма затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку.

За положеннями п.п. 5.6, 5.8. Положення виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам, уповноваженим власниками рахунків особам та державним органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України.

Виписки з особового рахунку позичальника є належними та допустимими доказами - саме до такого висновку дійшов Вищий Господарський суд України у постанові від 13.11.2014 р. по справі № 908/4154/13 щодо надання Банком кредитних коштів позичальнику, отримання і використання таких коштів позичальником, нарахування Банком відсотків, комісії, пені, а також часткове погашення Боржником заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин довід апеляційної скарги про те, що розрахунок заборгованості за кредитним договором та виписка з особового рахунку позичальника ОСОБА_3 не є належними та допустимими доказами по справі колегія суддів вважає неприйнятним.

За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується за заявою сторони, зробленою до ухвалення ним рішення.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_3 до ухвалення рішення у справі судом першої інстанції заяви до суду про застосування позовної давності не подавав.

Заяви про застосування позовної давності, на які посилається відповідач (а.с.104,141) подані представником ОСОБА_3 після ухвалення судом рішення.

Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

Оскільки стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.

Аналогічні правові висновки, викладено в постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі №6-780цс15, які, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для усіх судів України.

Довід апеляційної скарги щодо пропуску строку на стягнення штрафів колегія суддів також вважає неприйнятним, оскільки, як вбачається з наданих банком розрахунку та виписки з особового рахунку, зазначені штрафні санкції в розмірі 500 грн. - фіксована частина +1334 грн. 53 коп. процентна складова нараховані банком 04.11.2015 року, тобто в межах річного строку позовної давності (а.с.3-4, 90-93).

Під час апеляційного розгляду встановлено, що суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 212- 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про задоволення позову.

Суд першої інстанції правильно застосував при вирішенні справи ст.ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, за якими зобовязання за договором, у тому числі за договором кредиту, за яким кредитодавець надає кошти, а позичальник зобовязується їх повернути за сплатою процентів, є обовязковими для виконання сторонами, має виконуватися належним чином, із застосуванням відповідальності за порушення грошового зобовязання.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин колегія вважає, що ухвалене в справі судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: