Ухвала суду № 65837819, 04.04.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/195/2017(м)

265/6296/16-ц

Головуючий у 1-й інстанції Міхєєва І.М.

Суддя-доповідач Гаврилова Г.Л.

Категорія 27

УХВАЛА

Іменем України

04 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Гаврилової Г.Л.

суддів - Пономарьової О.М., Зайцевої С.А.

за участю секретаря - Гаркуши О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 січня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач у жовтні 2016 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 79 395,10 грн., шляхом надання ТОВ "Фінансова компанія «Довіра та гарантія» права продажу вказаної квартири.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником всіх прав та зобов'язань якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_2 30.09.2008 року був укладений Кредитний договір № 014/07-155/163995, згідно із умовами якого ОСОБА_2 було надано кредит у розмірі 60 000 грн., а він зобов'язався сплачувати 24,45% річних за користування кредитом та повернути кредит не пізніше 30.09.2018р., шляхом здійснення щомісячних платежів у розмірі, встановленому графіком погашення кредиту. З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором, 30.09.2008 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір № 014/07-155/163995/1. Предметом іпотеки за даним договором є квартира АДРЕСА_1, загальною площею 17,2 кв. метрів, яка належить відповідачу на підставі договору дарування. В порушення умов укладеного договору ОСОБА_2 належним чином покладені на нього зобов'язання не виконував та рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 07.03.2012 року, яке було прийнято по справі за позовом Банку до відповідача, з останнього була стягнена заборгованість у розмірі 78 609,01 грн. та судові витрати в сумі 786,09 грн. Однак, на час звернення із даним позовом до суду заборгованість за кредитним договором не погашена. 17.06.2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» було укладено договір про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором № 014/07-155/163995 від 30.09.2008 року, а ПАТ «Вектор Банк», у свою чергу, уклав договір з ТОВ "Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про відступлення права грошової вимоги за зазначеним договором. 17.06.2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» було укладено договір про відступлення права грошової вимоги за договором іпотеки, а ПАТ «Вектор Банк», у свою чергу, уклав договір з ТОВ "Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про відступлення права грошової вимоги за зазначеним договором.

Просив звернути стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки № 014/07-155/163995/1 від 30.09.2008 року, а саме: квартиру номер АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2, для задоволення вимог ТОВ "Фінансова компанія «Довіра та гарантія». При цьому визначивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом надання ТОВ "Фінансова компанія «Довіра та гарантія» права продажу квартири, що є предметом іпотеки, від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», з початковою ціною реалізації в розмірі 113 278 грн., а також стягнути судові витрати.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 січня 2017 року позовні вимоги ТОВ "Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_2 задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки № 014/07-155/163995/1 від 30.09.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Тулаіновим Е.А. та зареєстрованого за № 6790, а саме: квартиру номер АДРЕСА_1, загальна площа 17,2 кв.м., яка належить іпотекодавцю ОСОБА_2, на підставі договору дарування, зареєстрованого 19.09.2008р. за № 2690 приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Скалун Р.В. та зареєстрованого 22.09.2008р. в Реєстрі прав власності на нерухоме майно Маріупольським БТІ за № 20312041, номер запису 18742 в книзі 25, реєстраційний номер 5747310, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим БТІ № 20336334 від 23.09.2008р., в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ТОВ "Фінансова компанія «Довіра та гарантія» в розмірі 79 395,10 грн., шляхом надання ТОВ "Фінансова компанія «Довіра та гарантія» права продажу квартири, що є предметом іпотеки, від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», з початковою ціною реалізації в розмірі 113 278 грн. Стягнуто з ОСОБА_2, на користь ТОВ "Фінансова компанія «Довіра та гарантія» судові витрати у розмірі 1378 гривень.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення у та ухвалити нове, яким відмовити ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що при винесенні рішення суд не взяв до уваги, що предметом іпотеки є квартира номер АДРЕСА_1, що відноситься до району проведення АТО. У відповідності до ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», ЗУ «Про тимчасові заходи в період проведення антитерористичної операції» та ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» на нерухоме майно, що знаходиться в зоні АТО, не може бути звернено стягнення. З урахуванням зазначеного вважає, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності позивача ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», який про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином (а.с.131 ). Від представника позивача Якимової Ю.Б. надійшла заява про розгляд справи за її відсутності (а.с. 125).

Заслухавши суддю - доповідача, доводи відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_7, які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що відповідно до кредитного договору № 014/07-155/163995 від 30 вересня 2008 року ОСОБА_2 отримав від ТОВ «Райффайзен Банк Аваль» кредитування за програмою «Кредит під заставу нерухомості R_REF-01» 60 000,00 грн. зі сплатою процентної ставки у розмірі 21,45% річних, строком до 30 вересня 2018 року. Того ж числа між сторонами було укладено іпотечний договір № 014/07-155/163995/1, відповідно до якого Іпотекодавець передав Іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

17 червня 2016 року між ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» було укладено договір № 114/21 про відступлення права вимоги, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 014/07-155/163995 від 30 вересня 2008 року, укладеним між ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 перейшло до ПАТ «Вектор Банк».

17 червня 2016 року між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» було укладено договір відступлення права вимоги № 265/ФК-16, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 014/07-155/163995 від 30 вересня 2008 року, укладеним між ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія».

22 червня 2016 року між ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» було укладено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, відповідно до якого право вимоги за Договором іпотеки, який зареєстрований у реєстрі за № 6790 від 30 вересня 2008 року, укладеним між ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 перейшло до ПАТ «Вектор Банк».

22 червня 2016 року між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» було укладено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, відповідно до якого право вимоги за Договором іпотеки, який зареєстрований у реєстрі за № 6790 від 30 вересня 2008 року, укладеним між ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія».

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

В порушення норм діючого законодавства та умов укладеного між сторонами кредитного договору, відповідач ОСОБА_2 належним чином покладені на нього зобов'язання щодо повернення грошових коштів не виконував.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 березня 2012 року з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було стягнуто заборгованість у розмірі 78 609,01 грн. та судові витрати в сумі 786,09 грн.

Однак, на час звернення ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» із позовом про звернення стягнення на майно до суду заборгованість за кредитним договором не погашена.

Згідно п.7.1. іпотечного договору № 014/07-155/163995/1 від 30 вересня 2008 року Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а в разі їх невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки і задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки.

В договорі іпотеки міститься застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, та одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі в рахунок виконання основного зобов'язання боржником (іпотекодавцем) у порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а саме: іпотекодавець та іпотеко- держатель цим встановили, що в разі невиконання боржником (іпотекодавцем) основного зобов'язання (договору іпотеки), іпотекодержатель для задоволення своїх вимог за цим зобов'язанням має право продати предмет іпотеки будь-якій особі (особам) - покупцеві (покупцям) на власний розсуд згідно з умовами ст. 38 Закону України «Про іпотеку» , а саме цей договір іпотеки є правовою підставою для посвідчення такого договору (договорів)купівлі-продажу нотаріусом.

Згідно до ч. 1, 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що 28 вересня 2016 року відповідно до п.7.2. іпотечного договору № 014/07-155/163995/1 від 30 вересня 2008 року ТОВ «Фінансовою компанією «Довіра та гарантія» було направлено на адресу відповідача вимогу про усунення порушень в порядку ст. 35 ЗУ «Про іпотеку», згідно якої ОСОБА_2 було повідомлено про існування простроченої заборгованості у сумі 886 122,24 грн., запропоновано на протязі тридцяти днів з моменту отримання зазначеної вимоги, виконати основне зобов'язання за кредитним договором, та попереджено іпотекодавця про те, що наслідком невиконання вимоги стане набуття у власність ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» предмету іпотеки за ціною встановленою на момент такого набуття, з наступною реєстрацією цього права щодо зміни власника в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або укладання ТОВ «Фінансовою компанією «Довіра та гарантія» і будь - якою особою договору купівлі-продажу предмету іпотеки від імені іпотекодавця.( а.с.23-24)

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, враховуючи, що позивачем дотримана процедура попередження боржника про належне виконання боргового зобов'язання та умов договору, який був узгоджений між сторонами, судова колегія погоджується з висновками суду про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Доводи апеляції з посиланням на п.1 ст.1 Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав чинності 07 червня 2014 року, згідно якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку, є безпідставним, оскільки згідно п.1.1.1. Кредитного договору № 014/07-155/163995 від 30 вересня 2008 року позичальник отримав суму кредиту у національній валюті України - гривні. Отже вказаний закон, регулює правовідносини, які виплавають із договорів про надання кредитів у іноземній валюті, та посилання відповідача на зазначену норму закону є таким, що не відповідають обставинам справи.

Також колегія суддів зазначає, що приписи наведеного Закону України,які спрямовані на забезпечення валютних кредитів, не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово зупиняє примусове стягнення (відчуження без згоди власника) зазначеного майна.

Разом з тим, мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обовязків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов'язання, а є відстроченням виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про незаконність рішення першої інстанції, з посиланням апелянта на положення статті 9 Закону України ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року, згідно якого протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України (у тому числі фізичним особам - підприємцям) або юридичним особам - суб'єктам малого і середнього підприємництва та перебуває в іпотеці, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 43-47 (у частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах) Закону України "Про іпотеку", оскільки дані приписи закону не зупиняють дію ч.ч.1,2 ст.33 ЗУ «Про іпотеку». Крім цього, слід зазначити, що ст.9 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» діє в порядку виконання судового рішення і не впливає на право іпотекодержателя вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Проте, з огляду на статтю 11 вказаного Закону( Прикінцеві та перехідні положення) він носить тимчасовий характер та діє на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення; за своїм змістом закон визначає, що саме за певних умов та протягом певного проміжку часу виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкт не проводиться, тому судова колегія приходить до висновку, що застосування цього Закону має відбуватись на стадії виконання судового рішення у даній справі .

Відтак, апеляційні доводи з посиланням на Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не узгоджуються і суперечить нормативному змісту цього Закону.

Отже, переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія погоджується з висновками суду щодо задоволення позову, а доводи апеляційної скарги про порушення норм матеріального права є безпідставними.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, та є безумовною підставою для скасування рішення у справі не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303,307,308 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Орджонікідзевсього районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 січня 2017 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді Гаврилова Г.Л.

Пономарьова О.М.

Зайцева С.А.