Ухвала суду № 65837788, 05.04.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/27/2017(м)

263/9699/15-ц

Головуючий у 1-й інстанції Скрипниченко Т.І.

Суддя-доповідач Биліна Т.І.

Категорія 45

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

05 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі у складі:

головуючої - Биліни Т.І.,

суддів - Гаврилової Г.Л., Принцевської В.П.,

при секретарі - Зал Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 листопада 2016 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Жилье-22» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -

ВСТАНОВИЛА:

14.08.2015 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Жилье-22»(надалі ТОВ «Жилье-22») звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги, за уточненими вимогами у розмірі 2785,64 грн. за період з 01.09.20012 р. по 31.01.2016 р., індексу інфляції у розмірі 1264,92 грн., трьох відсотків річних у розмірі 138,69 грн. за період з 01.11.2012 р. по 31.01.2016 р. та судовий збір. Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач власник кв. АДРЕСА_1, користуючись послугами по утриманню будинку, споруд та прибудинкової території не оплачує їх вартість. За заявою ТОВ «Жилье-22» судовим наказом за №263/24741998/15-ц від 19.02.2015 року з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість, проте за заявою боржника вказаний наказ ухвалою суду скасовано. Позивач незважаючи на відсутність письмового договору наполягає на наявності правовідносин між сторонами з приводу надання повного комплексу житлово-комунальних послуг, підтвердженням чого є відсутність претензій з боку відповідача.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 листопада 2016 року позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Жилье-22» борг у розмірі 2739,31 грн. за період з 01.09.2012 року по 31.01.2016 рік, індекс інфляції у розмірі 1231,47 грн. та три проценти річних у розмірі 136,54 грн. за період з 01.11.2012 року по 31.01.2016 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Жилье-22» судовий збір у розмірі 243,60 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_2, посилаючись на його необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 листопада 2016 року, ухвалите нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Стягнути з позивача на його користь судові витрати.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачу належить квартира, розташована в будинку житлово-будівельного кооперативу «Авангард». Між відповідачем та позивачем відсутній договір на обслуговування будинку, а оскільки має місце договір від 21.03.2005 року укладений між ЖБК «Авангард» та ТОВ «Жилье-22», то позов пред'явлено до неналежного відповідача. Розмір оплати не визначений, оскільки виконавчим комітетом Маріупольської міської ради рішень про встановлення тарифів для ТОВ «Жилье-22» не приймалося. Суд стягує заборгованість з відповідача за нелегітимним тарифом 1,61грн./кв.м., передбаченим для будинків 2-го типу на підставі рішення №214 від 16.08.2006 року Маріупольської міської Ради «Про тарифи та послуги по утриманню житла», яке не регулює правовідносини між Маріупольською міською радою та ТОВ «Жилье-22». Посилання суду на інше судове рішення, в якому має місце ствердження про згоду відповідача щодо віднесення його будинку до 2 типу житла помилкове, оскільки в ньому зазначено іншого позивача ТОВ «ЖИТЛО». Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, про. Судом не враховано, що відповідно п.4. Постанови КМУ від 11 грудня 2013 р. № 970 Про затвердження Порядку проведення перерахунку розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у разі перерви в їх наданні, ненадання або надання не в повному обсязі» виконавці ведуть облік доходів, витрат та кількісних і якісних показників надання послуг щодо кожного будинку та кожної складової тарифу окремо. Посилання в рішенні на ст..151,179 ЖК України є незаконним, оскільки вони регулюють правовідносини громадянина власника житлового будинку, а не квартири, яким є відповідач, оскільки квартира та будинок є різними об'єктами права власності. Безпідставно нараховані відсотки та інфляційні втрати.

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтримали доводи апеляційної скарги, просили їх задовольнити.

Представник відповідача «Жилье-22» Напрягло О.В. просив скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

В судове засідання апеляційної інстанції ОСОБА_2 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Зважаючи на положення ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників відповідача, заперечення проти скарги представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення відповідає в повній мірі. Обставини встановлено повно, норми матеріального права, які регулюють спірні відносини, застосовано вірно.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що діюче законодавство передбачає обов'язок власника нести всі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна. До таких витрат належать і витрати, пов'язані з наданням послуг з утримання будинку та прибудинкової території.

Доводи апеляційної скарги, що між відповідачем та позивачем відсутній договір на обслуговування будинку, а оскільки має місце договір від 21.03.2005 року укладений між ЖБК «Авангард» та ТОВ «Жилье-22», тому позов пред'явлено до неналежного відповідача не ґрунтується на законі.

В судовому засіданні як першої так і апеляційної інстанції було встановлено та ніким не спростовано, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 та користувачем послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території які надає ТОВ «Жилье-22».

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів, а також з утримання будинку та прибудинкової території, тощо).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно положень п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків згідно Постанови КМУ від 8 жовтня 1992 року N 572, власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов'язаний: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживач зобов'язаний оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично ними користується.

За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити послуги з утримання будинку та прибудинкової території, виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Крім того відповідач не довів суду, що ним укладено договір з іншим виконавцем послуг з утримання будинку та придомової території і що саме йому він здійснює оплату отриманих послуг.

Доводи апеляційної скарги, що розмір оплати визначено безпідставно, оскільки виконавчим комітетом Маріупольської міської ради рішень про встановлення тарифів для ТОВ «Жилье-22» не приймалося необґрунтовані.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 16.08.2006 року за №24 були затверджені тарифи на послуги по утриманню житла для підприємств комунальної форми власності та узгоджено для підприємств не комунальної власності обслуговуючих житловий фонд. Рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 17.09.2008 року за 351/2 до раніше вказаного рішення були внесені зміни та раніше визначені тарифи були збільшені на 10%. (т.1 а.с.134,135)

До теперішнього часу позивач не змінював розмір вартості наданих послуг, який за утримання будинків і прибудинкових територій дорівнює 1,61 грн./кв.м. та є мінімальним в місті порівняно з вартістю послуг станом на 28.11.2011 року, які надаються іншими аналогічними підприємствами.(т.1 а.с.167)

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, що рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 16.08.2006 року за №24 та від 17.09.2008 року за 351/2 не розповсюджувалися на діяльність позивача або були скасовані.

Доводи апеляційної скарги про безпідставність посилання суду на інше судове рішення, в якому має місце ствердження про згоду відповідача щодо віднесення його будинку до 2 типу житла, оскільки в ньому зазначено іншого позивача ТОВ «ЖИТЛО» - непереконливі.

З матеріалів справи вбачається, що 20.11.2012 року Жовтневим районним судом було ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Жилье-22» заборгованості по оплаті послуг з утримання будинку та прибудинкової території за період з 01.07.2009 року по 31.08.2012 року. За скаргою відповідача рішення суду першої інстанції було переглянуто судом апеляційної інстанції та залишено в силі. Та обставина, що у вступній та мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції від 09.01.2013 року зазначено позивача як ТОВ «Житло» не свідчить, що позивач був іншим, а лише про допущення описки. (т.1 а.с.35-41, 42-44)

Доводи апеляційної скарги, що судом не враховано положення п.4. Постанови КМУ від 11 грудня 2013 р. № 970 Про затвердження Порядку проведення перерахунку розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у разі перерви в їх наданні, ненадання або надання не в повному обсязі» виконавці ведуть облік доходів, витрат та кількісних і якісних показників надання послуг щодо кожного будинку та кожної складової тарифу окремо - неспроможні.

Відповідач не надав суду доказів про наявність перерв в наданні послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій або надання їх не в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги, що є незаконним посилання в рішенні на ст.51,179 ЖК України, оскільки вказані норми регулюють правовідносини громадянина власника житлового будинку, а не квартири, яким є відповідач, оскільки квартира та будинок є різними об'єктами права власності - необґрунтовані.

Доводи апеляційної скарги, що судом безпідставно стягнуті відсотки та інфляційні втрати непереконливі.

Споживач, який отримує послуги повинен виконувати належним чином свої обов'язки по їх оплаті, тобто у споживача перед постачальником виникає грошове зобов'язання. Не належне виконання зобов'язань тягне за собою відповідальність передбачену законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

З урахуванням зазначеного висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення відсотків та інфляційних витрат ґрунтуються на законі, оскільки відповідач ігнорує свої обов'язки по оплаті послуг з утримання будинку та прибудинкової території з 01.09.2012 року.

Усі доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та усі документи долучені представниками відповідача до матеріалів справи, колегія суддів переглянула і дійшла висновків, що судом першої інстанції фактичні обставини з`ясовані повно та всебічно, висновки суду відповідають встановленим фактам. Суд розглянув цивільну справу з дотриманням загальних засад цивільного судочинства - принципу змагальності сторін і диспозитивності цивільного судочинства, що передбачено ст. 11 ЦПК України.

Враховуючи вищенаведене, а також, те, що апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення немає.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цією ухвалою.

Головуючий: Т.І. Биліна

Судді: Г.Л. Гаврилова

В.П. Принцевська