Ухвала суду № 65818015, 28.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" березня 2017 р. м. Київ К/800/46581/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Мороза В.Ф.,

Донця О.Є.,

при секретарі: Ловецької Т.В.,

за участю сторін: представника відповідача Піддубного А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою Львівської митниці ДФС на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року у справі № 813/8725/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дунай Агро» до Львівської митниці ДФС про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ «Дунай Агро» звернулось до суду з позовом до Львівської митниці ДФС та, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило:

визнати протиправними та скасувати рішення Львівської митниці Міндоходів від 26 вересня 2014 року № 209000006/2014/000012/1 про визначення митної вартості товарів;

зобов'язати Львівську митницю ДФС визначити митну вартість товарів, що її скориговано на підставі рішення про коригування митної вартості товарів від 26 вересня 2014 року № 209000006/2014/000012/1, за методом визначення митної вартості за ціною Контракту від 25 березня 2014 року № UA01-2014;

стягнути суму наданої позивачем гарантії у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 55 Митного кодексу України, у зв'язку з прийняттям рішення про коригування митної вартості товарів від 26 вересня 2014 року № 209000006/2014/000012/1 у розмірі 9040,89 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що митним органом протиправно, на підставі хибного висновку щодо заниження позивачем митної вартості товарів (зразків насіння озимої м'якої пшениці), що ввозилися на територію України, прийнято необґрунтоване рішення щодо її коригування, а у зв'язку з прийняттям останнього позивач сплатив суму фінансової гарантії, яка підлягає стягненню на його користь з відповідача.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року, позов задоволено повністю. Суд постановив:

визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці Міндоходів про визначення митної вартості товарів 209000006/2014/000012/1 від 26.09.2014 року;

зобов'язати Львівську митницю ДФС визначити митну вартість товарів, що її було скориговано на підставі Рішення про коригування митної вартості товарів №209000006/2014/000012/1 від 26.09.2014 року за методом визначення митної вартості за ціною Контракту №UA01-2014 від 25.03.2014 року;

стягнути суму гарантії наданої позивачем, у порядку передбаченому ч. 7 с. 55 Митного кодексу України, у зв'язку з прийняттям рішення про коригування митної вартості товарів № 209000006/2014/000012/1 від 26.09.2014 року у розмірі 9040,89 грн.

У поданій касаційній скарзі Львівська митниця ДФС, із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Probstdorfer Saatzbcht GesmbH&CoKG (продавець) та позивачем (покупець) укладений контракт від 25 березня 2014 року № UA01-2014 на купівлю насіння на умовах поставки FCA 2301 Пробстдорф, Австрія.

Під час митного оформлення імпортованого на виконання умов названого договору товару (митна декларація № 209160000/2014/014335), а саме зразків насіння озимої м'якої пшениці Triticum aestivum врожаю 2014 року, сорту «MIDAS» (МІДАС) 1-ша репродукція, обробленого розфасованого у паперові мішки по 30 кг, призначених для вивчення попиту і реклами та продукції, ТОВ «Дунай Агро» заявлено митну вартість товару за основним методом на рівні 51,60 Євро (20 Євро за тону товару).

Рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів від 26 вересня 2014 року № 209000006/2014/000012/1 заявлену митну вартість скориговано з таких мотивів, що митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов зазначених у частинах другій-третій статті 53 Митного кодексу України. Цим рішенням здійснено коригування митної вартості, і визначено вартість товару в розмірі 1780,20 Євро.

У зв'язку з винесенням вказаного рішення та незгоди позивача із ним, позивачем сплачено 5742,55 грн. у якості фінансової гарантії у порядку частини сьомої статті 55 Митного кодексу України, а товар випущено у вільний обіг.

Вважаючи протиправним рішення про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із протиправності оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару як такого, що прийнято за наявності факту надання декларантом відповідачеві достовірних відомостей про визначення митної вартості за ціною угоди, які базувалися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддавалися обчисленню. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій також дійшли висновку про наявність підстав для зобов'язання митниці визнати митну вартість товару на рівні, задекларованому позивачем, та стягнути суму, сплачену останнім у якості фінансової гарантії.

Колегія суддів вказує на передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Вказану норму слід розуміти так, що судове рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, порушення яких є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції. Це випливає з конституційного принципу законності (пункт 1 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 9 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому законність необхідно трактувати не суто формально - як дотримання вимог закону, а у ширшому значенні - у світлі верховенства права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Таким чином, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Таких висновків необхідно дотримуватися судам під час ухвалення рішень.

Судами викладеного не дотримано з огляду на наступне.

Відповідно до статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 54 Митного кодексу України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний: здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно з частиною третьою статті 53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

За змістом частини другої статті 55 Митного кодексу України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України (у разі визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за першим методом).

При цьому, митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов`язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, або ж у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.

З огляду на викладене, у справах цієї категорії, серед іншого, дослідженню підлягає обґрунтованість дій митного органу щодо витребовування у декларанта додаткових документів на стадії первинного декларування.

Однак, суди від дослідження вказаного питання усунулись та взагалі не надали оцінку первинно поданому позивачем пакету документів, пославшись лише на їх достатність для митного оформлення за першим методом. Крім того, суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки доводам митного органу щодо встановлених ним розбіжностей, які зафіксовані у графі 33 оскаржуваного рішення, а також твердженням про пов'язаність між собою сторін контракту від 25 березня 2014 року № UA01-2014, позаяк на цьому неодноразово наполягав відповідач.

З змістом пункту 9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» у мотивувальній частині рішення необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору.

Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

Мотивувальна частина кожного рішення повинна мати посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права і у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на відповідні статті Кодексу адміністративного судочинства України та інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права й обов'язки сторін.

Суди повинні мати на увазі, що саме лише посилання в мотивувальній частині на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією.

Колегія суддів зазначає, що, попре викладене, при вирішенні цієї справи суди обох інстанцій обмежились цитуванням положень статей митного та іншого законодавства та не зазначили, як відповідні правові норми впливають на встановлені судами обставини справи.

Викладене в сукупності свідчить порушення судами попередніх інстанцій принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, зважаючи на недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішень судів обох інстанцій із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судам при новому розгляді необхідно надати оцінку спірним відносинам із урахуванням вищевикладеного, статті VII Генеральної угода з тарифів і торгівлі, та правових позицій Верховного Суду України, які викладені, зокрема, у постановах від 15 квітня 2014 року (справа № 21-29а14), від 12 листопада 2014 року (справи №№ 21-268а14, 21-391а14), від 25 листопада 2014 року (справи №№ 21-338а14 та 21-207а14), від 24 березня 2015 року (справа № 21-3а15).

Керуючись статями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Львівської митниці ДФС задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року у справі № 813/8725/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута в порядку статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: