Ухвала суду № 65816722, 21.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" березня 2017 р. м. Київ К/800/14374/16

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),суддів Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг Донбасхліб»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2016 року

у справі № 826/21457/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг Донбасхліб»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Холдинг Донбасхліб» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2016 року у справі № 826/21457/15 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві від 27.04.2015 року № 0002472202.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2016 року у справі № 826/21457/15 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2016 року скасовано та прийнято нову постанову. У задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення цього суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Холдинг Донбасхліб» з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Зерноресурс Груп», ТОВ «Зерноальянс Груп» за період з 01.08.2014 року по 31.08.2014 року, відповідачем складено акт від 06.04.2015 року № 1954/26-51-22-02/39020800, яким встановлено порушення п.п. 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, за серпень 2014 року в сумі 4 268 142, 37 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.04.2015 року № 0002472202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 5 335 177, 96 грн., в тому числі 4 268 142, 37 грн. за основним платежем, 1 067 035, 59 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно, оскільки під час судового розгляду не встановлено факту допущення позивачем порушень закону.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, оскільки надані позивачем як платником податку документи не підтверджують виконання спірних господарських операцій.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, частково погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову, зважаючи на таке.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Як встановили суди, між позивачем та ТОВ «Зерноальянс Групп» укладено договір поставки борошна пшеничного від 22.04.2014 року № 2204, а також між позивачем та ТОВ «Зерноресурс Груп» укладено договір поставки сільськогосподарської продукції - борошна житнього обойного від 01.04.2014 року № 01/03, купівлі-продажу борошна пшеничного вищого сорту від 30.07.2014 року № 330/07-2014, надання послуг - технічне обслуговування та ремонт обладнання позивача від 01.07.2014 року № 01/07-2014.

Відповідно до наявних у матеріалах справи документів контрагенти позивача - ТОВ «Зерноальянс Групп», ТОВ «Зерноресурс Груп» станом на час здійснення господарських операцій та проведення перевірки перебували на обліку в органах доходів і зборів України (а.с. 93-100, т. IV).

На підтвердження здійснення відповідними контрагентами поставок товарів і виконання ремонтних робіт, що передбачені умовами зазначених вище договорів, та проведення розрахунків за отримані товари і виконані роботи позивач надав до суду договори, податкові накладні, видаткові накладні, специфікації, посвідчення про якість борошна, товарно-транспортні накладні, договірні ціни і локальні кошториси, акти приймання виконаних будівельних робіт, банківські виписки.

Додатково на обґрунтування правомірності заявлених позовних вимог позивачем надані довідки з органу статистики відносно ТОВ «Холдинг Донбасхліб», договір оренди щодо платного строкового користування об'єктами рухомого та нерухомого майна, акт приймання-передачі майна, договори купівлі-продажу нерухомого майна у ТОВ «Торговий дім «Золотий урожай», а саме ряду споруд хлібзаводів з цехами, кіосками, складами тощо у населених пунктах, зокрема, Донецької області, акти прийому-передачі об'єкта нерухомого майна, витяги з реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності.

Договір між позивачем та ТОВ «Зерноресурс Груп» від 01.07.2014 року № 01/07-2014 укладено з метою здійснення ремонтних робіт на обладнанні та спорудах, придбаних, зокрема, відповідно до зазначених вище договорів.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено наявність взаємозв'язку між витратами ТОВ «Холдинг Донбасхліб» на придбання товарно-матеріальних цінностей (борошна) і ремонтних робіт та здійсненням ним господарської діяльності, а саме: виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, виробництво хліба та хлібобулочних виробів, виробництво борошняних кондитерських виробів, виробництво сухарів і сухого печива та ін.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції в свою чергу дійшла висновку про те, що зазначені документи є необхідними проте недостатніми для підтвердження правомірного формування податкового кредиту, оскільки перевіркою не встановлено, а позивачем не доведено джерело походження товару та можливість виконання робіт. При цьому судом здійснено посилання на податкову інформацію стосовно контрагентів позивача, отриману від Маріупольської ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області.

З даного приводу слід зазначити, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Однак, як вбачається із матеріалів справи, відповідних обставин судами не встановлено.

Крім того, безпідставними є посилання суду апеляційної інстанції на інформацію аналітичної системи «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» щодо контрагентів по ланцюгу постачання, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Отже, судом апеляційної інстанції не мотивовано прийнято податкову інформацію про те, що контрагенти позивача не здійснювали придбання реалізованих у подальшому йому товарів.

В свою чергу, факт пов'язаності осіб в розумінні пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України не є свідченням про нереальність господарських операцій.

Висновки щодо відсутності акта виконаних робіт на суму 945 692, 45 грн., у тому числі 157 615, 41 грн. ПДВ, спростовуються матеріалам справи (а.с. 138-142, т. III).

Також взятий до уваги судом апеляційної інстанції висновок податкового органу про те, що операції є нереальними у зв'язку із тим, що більша частина із них здійснювались на територіях Донецької та Луганської областей, над якими втрачено державний контроль, є необґрунтованим, оскільки контрагентами ТОВ «Холдинг Донбасхліб» були підприємства, зареєстровані в Україні, господарська діяльність здійснювалась у населених пунктах України. На час виконання відповідних поставок та робіт, а це серпень 2014 року, жодних законодавчих заборон чи обмежень щодо таких операцій не було. При цьому Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року № 1669-VII встановлені тимчасові заходи забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, на даний період.

Адміністративне судочинство вирішує спори «особи проти держави» і діє у сфері специфічних публічно-правових відносин, де стороною є особа, яка протистоїть державі - її владним інститутам, захищаючи свої права, свободи та інтереси. В адміністративному судочинстві діє презумпція неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень (стаття 71 КАС України), який зобов'язаний у порядку визначеної процесуальним законом судової процедури довести суду їх правомірність.

Належних доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання зобов'язань по спірним господарським операціям, та щодо відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем не надано.

В свою чергу, положення Податкового кодексу України не встановлюють залежності права платника податків на включення до податкового кредиту сум, які не віднесені іншим суб'єктом до складу своїх податкових зобов'язань.

Стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантує право на мирне володіння своїм майном. Незаконне позбавлення суб'єкта господарювання права на отримання податкової вигоди (у тому числі податкового кредиту) розглядається як позбавлення власності в розумінні Конвенції та підлягає обов'язковому захисту, що збігається із позицією у рішеннях Європейського суду з прав людини в справах «Інтерсплав проти України», «Булвес АД проти Болгарії», «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії».

Разом з тим, задовольняючи позов, суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність у матеріалах справи копій первинних документів на суми податку на додану вартість 305 197, 67 грн. та 7 030, 50 грн., які, як вбачається із матеріалів справи, задекларовано позивачем як податковий кредит у серпні 2014 року та які увійшли до збільшеної суми податку на додану вартість спірного податкового повідомлення-рішення.

Судом апеляційної інстанції, який у задоволенні позову відмовив, обставин ні щодо періоду, ні щодо суті господарської операції не встановлено, а лише продубльовано аналогічні висновки акта перевірки у відповідній частині.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частин четвертої, п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

В свою чергу, суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Однак, враховуючи передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції, надані до цього суду копії первинних документів на підтвердження реальності господарських операцій у відповідній частині не дають підстав встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню в частині вирішення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві від 27.04.2015 року № 0002472202 в сумі 312 228, 17 грн. - за основним платежем та 78 057, 04 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову у задоволенні позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві від 27.04.2015 року № 0002472202 в частині 3 955 914, 20 грн. за основним платежем та 988 978, 55 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

В іншій частині судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 226, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг Донбасхліб» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2016 року у справі № 826/21457/15 скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2016 року у справі № 826/21457/15 в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві від 27.04.2015 року № 0002472202 в сумі 312 228, 17 грн. - за основним платежем та 78 057, 04 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями скасувати.

В цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2016 року у справі № 826/21457/15 залишити в силі.

Ухвала в частині направлення справи на новий розгляд набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

В частині скасування та залишення судових рішень в силі ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.І.Бившева

Т.М.Шипуліна