Постанова № 65816032, 06.04.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2017 р. Справа № 903/67/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демянчук Ю.Г.

судді Крейбух О.Г. ,

судді Юрчук М.І.

при секретарі судового засідання Дика А.І.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 договір про правову допомогу № 04/01/17-1 від 04.01.2017 року

відповідача - Шевчук В.В. довіреність б/н від 16.11.2016 року

третьої особи - Остапкович Н.С. довіреність № 1812/1810/2-16 від 02.12.2016 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" на рішення господарського суду Волинської області від 08.02.2017 р. у справі № 903/67/17

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент інфраструктури та туризму Волинської обласної державної адміністрації

про врегулювання розбіжностей, які виникли при укладенні договору

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася до господарського суду Волинської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" (по тексту - відповідач) про врегулювання розбіжностей, які виникли при укладенні договору.

Позов обґрунтований неможливістю сторін досягнути домовленостей щодо певних пунктів договору № 09/12/16-3 від 09.12.2016 року про надання автостанційних послуг.

Рішенням господарського суду Волинської області від 08.02.2017 у справі № 903/67/17 позовні вимоги задоволено частково, пункти 2.1.14, 2.4.3, 3.1, 3.4, 3.5,4.2.1, 4.2.3, 4.4 Договору про надання автостанційних послуг № 09/12/16-3 від 09.12.2016 року укладеного між приватним акціонерним товариством "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" та підприємцем ОСОБА_4 викладено у редакції перевізника:

п. 2.1.14. Перераховувати кошти від продажу квитків на проїзд в автобусі та за перевезення багажу перевізникові не пізніше п'яти банківських днів з дня відправлення відповідного рейсу, за вирахуванням коштів за обов'язкові послуги підприємства.

п. 2.4.3. Здійснювати продаж квитків через водія перевізника після закриття квитково-касової відомості;

п. 3.1. Перевізник доручає підприємству організувати продаж квитків на зазначені маршрути, які обслуговує перевізник терміном на один рік з наступним письмовим погодженням цього права на наступний рік щороку до 30 травня. При цьому підприємство із загальної суми від реалізації квитків по тарифу на проїзд за перевезення пасажирів сплачує страховій компанії суми страхових внесків, згідно окремого договору. Грошові кошти в розмірі 90% від суми, що залишилася підлягають перерахуванню на розрахунковий рахунок перевізника.

п. 3.4. У разі продажу квитків водієм перевізника після закриття квитково-касової відомості частину автостанційного збору, за вирахуванням вартості послуг з касового продажу квитків громадянам, та суму винагороди за надання послуг згідно з предметом цього договору, за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків, перевізник зобов'язаний перерахувати автостанції, на якій пасажир повинен здійснити посадку;

п. 3.5. Порядок фіксації кількості квитків, проданих водієм перевізника після закриття квитково-касової відомості, встановлюється за домовленістю сторін;

п. 4.2.1. За зрив рейсу без попередження відповідно до підпункту 2.3.5 пункту 2.3 цього договору та за відсутності форс-мажорних обставин:

- у приміському сполученні - 5 грн.;

- у міжміському сполученні - 10 грн.;

п. 4.2.3. За зміну класу рухомого складу, про яку не було повідомлено відповідно до підпункту 2.3.2 пункту 2.3 цього договору - 10 грн.;

п. 4.4. Штрафні санкції за цим договором сплачуються шляхом виставлення рахунку стороною, стосовно якої вчинено порушення цього договору, з наступною сплатою стороною, яка вчинила порушення, коштів шляхом їх перерахування на банківський рахунок протягом десяти робочих днів.

Крім того, суд вирішив не доповнювати договір про надання автостанційних послуг № 09/12/16-3 від 09.12.2016 року між приватним акціонерним товариством "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" та підприємцем ОСОБА_4 пунктами 2.3.10, 2.3.10.1, 2.3.10.2, 2.3.10.3, 2.3.10.4, 2.3.10.5, 3.6, 3.7, 4.2.4 в редакції підприємства.

Не погоджуючись із даним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та постановити нове рішення, яким визнати укладеним договір про надання автостанційних послуг № 09/12/16.3 від 09.12.2016 р. із протоколом розбіжностей Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" від 26.12.2016р.

В обґрунтування підстав для його скасування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує її доводи, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Третя особа не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч. 2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.03.2017 колегією суддів у складі: головуючий суддя Демянчук Ю.Г., суддя Крейбух О.Г., суддя Юрчук М.І. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.04.2017.

В судове засідання прибули представники сторін, які надали суду усні пояснення по суті доводів та заперечень, викладених відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

У судовому засіданні представник третьої особи проти доводів апеляційної скарги заперечила, просила суд оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено наступне.

Підприємець ОСОБА_4 є суб'єктом підприємницької діяльності, що здійснює перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування.

30.11.2016 року між ФОП ОСОБА_4 (перевізник) та Департаментом інфраструктури та туризму Волинської обласної державної адміністрації (організатор) укладено договори про організацію перевезень пасажирів за № 2481, № 2486, № 2488.

Відповідно до п. 2.2.4 договорів перевізником на адресу ПАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" надіслано проект договору про надання автостанційних послуг №09/12/16-3 від 09.12.2016 року, який був розроблений на основі Примірної форми договору про надання послуг автостанцією перевізникові, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 30.11.10 року № 860 (а.с. 29-30).

27.12.2016 року відповідач повернув перевізнику договір з протоколом розбіжностей від 26.12.2016 року.

Листом №2 від 03.01.2017 року позивач погодив запропонований відповідачем п. 2.3.3 протоколу розбіжностей. Решта пунктів залишились не врегульовані (а.с. 41).

Предметом даного судового розгляду є вимоги перевізника до автостанції про врегулювання розбіжностей за договором про надання автостанційних послуг.

При прийнятті рішення, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

За змістом ч.ч. 1 - 3 ст. 32 Закону України "Про автомобільний транспорт" відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором.

Предметом договору № 09/12/16-3 від 09.12.2016 року автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів.

Власники автостанцій зобов'язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю автостанцію.

У відповідності з п. 114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту (надалі - Правил) перевізник укладає з автостанцією договір про надання послуг з автостанцією, яким визначаються перелік та обсяги послуг, їх вартість і порядок проведення розрахунків. Примірну форму договору затверджує Мінінфраструктури.

Порядок розрахунку вартості послуг, що надаються автостанцією перевізникові, визначає Мінінфраструктури.

В п.п.5.1.-5.5. Порядку регулювання діяльності автостанцій, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.09.2010р. № 700, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.11.2010р. за № 1068/18363, зазначено, що відносини власника та перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, які проходять через автостанцію, згідно з пунктом 114 Правил визначаються договором про надання послуг автостанціями, примірна форма якого визначається Міністерством інфраструктури України.

На обумовлений сторонами строк договором визначаються: перелік та обсяги обов'язкових та інших послуг, що надаються автостанцією перевізникові; вартість обов'язкових послуг у відсотках від загальної суми вартості проїзду від реалізованих через каси автостанцій квитків та порядок проведення розрахунків; порядок та строки погодження додаткових рейсів; умови для відпочинку водіїв та відстою автобусів на території автостанції; строки перерахування автостанцією коштів від продажу квитків згідно з пунктом 4.4 розділу IV цього Порядку, розмір неустойки за кожний день прострочення перерахунку; умови щоденного (міжзмінного) відпочинку водіїв (у разі надання послуги); умови перевірки технічного стану автобусів (у разі надання послуги); умови зберігання автобусів (у разі надання послуги).

Строк, на який укладається договір про надання послуг автостанціями, не може бути меншим, ніж строк обслуговування перевізником маршруту (рейсу), визначений договором про організацію перевезень з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною чи районною державною адміністрацією чи дозволом Укртрансінспекції на перевезення пасажирів на маршруті загального користування.

Зважаючи на те, що відповідно до ст. 32 Закону України "Про автомобільний транспорт" та п. 114 Правил укладення договору між перевізником та власником автостанції є обов'язковим, колегія суддів приходить до висновку, звернення до суду є підставним.

Колегія суддів, аналізуючи запропоновані відповідачем умови окремих пунктів договору, зазначає наступне.

П.2.3.10. 1. Зобов'язання водіїв в редакції відповідача: по прибуттю автобуса на АС виконувати розпорядження та вказівки персоналу автостанції з питань організації перевезень і безпеки та дотримуватись "Правил надання послуг пасажирського автотранспорту", інших нормативних документів.

Колегія суддів не вбачає підстав для включення вказаного пункту до договору, оскільки згідно ст. 30 Закону України "Про автомобільний транспорт", п.п. 1, 7, 16 п. 145 Правил саме на перевізника покладені зобов'язання забезпечити дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт та захист прав споживачів; утримувати транспортні засоби в належному технічному та санітарному стані, забезпечувати їх своєчасну подачу для посадки пасажирів і відправлення; виконувати вимоги цих Правил, Правил дорожнього руху та правил технічної експлуатації транспортних засобів.

Суд апеляційної інстанції не приймає доводи відповідача з посиланням на п. 124 Правил, оскільки згідно п. 124 Правил відповідальність за здійснення заходів із забезпечення безпеки руху транспортних засобів та переміщення пасажирів на території автостанції покладається на керівника автостанції.

Керівники автостанцій несуть відповідальність згідно із законом за якість та безпечність послуг, що надаються автостанціями пасажирам і перевізникам, технічний та санітарно гігієнічний стан будівель, споруд, обладнання та території автостанції, крім того, всі права та обов'язки водіїв детально регламентовані п.п. 147, 148 Правил.

П. 2.3.10.2. Зобов'язання водіїв у редакції відповідача:

Проводити посадку пасажирів на АС за участю водія і тільки з касовими квитками, не зупиняти автобус в недозволеному на це місці та не допускати підбору пасажирів без квитків на території автостанцій.

Колегія суддів апеляційного суду не приймає вищезазначеної редакції відповідача, оскільки п. 115 Правил та п. 7.1.2 Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 28.08.2001р. № 565, передбачено право водія здійснювати продаж квитків після закриття квитково-касової відомості на автостанції.

Водночас, згідно з п. 1 Правил останні є обов'язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг (далі - замовники послуг), автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами.

П. 2.3.10.3. Зобов'язання водіїв у редакції відповідача:

Перевезення пасажирів здійснювати згідно встановленого розкладу руху на закріпленому маршруті та забезпечувати збереження багажу і обслуговування пасажирів на всьому маршруті згідно "Правил надання послуг пасажирського автотранспорту".

Підстави включення до договору, яким визначені правовідносини власника з перевізником, окремих зобов'язань водія, що детально врегульовані п.п. 37, 147, 148, 149 Правил і є обов'язковими для виконання, відсутні.

П. 2.3.10.4. Зобов'язання водіїв у редакції відповідача:

В разі неможливості виконання рейсу з технічних або інших поважних причин повідомляти підприємство не пізніше ніж за 24 години до відправлення автобуса.

Колегія суддів редакцію відповідача відхиляє, оскільки п. 2.3.5 договору, погодженим сторонами, визначено, що у разі неможливості виконати рейс з технічних чи інших причин, перевізник зобов'язаний невідкладно сповістити про це підприємство письмово чи за допомогою засобів зв'язку. Тобто, вказане питання вже врегульовано сторонами.

П.2.3.10.5. Зобов'язання водіїв у редакції відповідача:

Забезпечувати проїзд пасажирів до зупинки призначення за маршрутом без додаткових витрат у разі припинення поїздки через технічну несправність автобуса.

Оплата послуг перевізника з попутного перевезення пасажирів до найближчої автостанції у міжміському сполученні здійснюється за рахунок коштів перевізника, під час рейсу якого відбулася пересадка пасажирів, тому суд апеляційної інстанції вважає безпідставним перекладати обов'язки перевізника на водія.

П. 2.4.3, 3.4, 3.5 відповідач пропонує виключити з договору № 09/12/16-3 від 09.12.2016 року.

Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що спірні п. 2.4.3, 3.4, 3.5 договору слід викласти в редакції позивача, оскільки згідно п.115 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту перевізники відповідно до укладених договорів здійснюють продаж квитків через автостанції, агентства з продажу квитків та/або самостійно. Примірну форму договору про продаж квитків затверджує Мінінфраструктури. Продаж квитків може здійснюватися водієм автобуса в разі відсутності у населеному пункті автостанції або агентства з продажу квитків, а також після закриття квитково-касової відомості на автостанції.

В п. 133 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту зазначено, що продаж квитків у пункті відправлення здійснюється з моменту відкриття кас, на проміжних автостанціях - з моменту надходження інформації про наявність вільних місць. Продаж квитків припиняється за три хвилини до відправлення автобуса.

Водії автобусів мають право продавати квитки в салоні автобуса після закриття квитково-касової відомості автостанцією, яка закривається за три хвилини до відправлення автобуса.

Редакція цих питань аналогічна редакції п.п. 2.4.3, 3.3, 3.4 Примірної форми договору.

П. 2.1.14 в редакції позивача: перераховувати кошти від продажу квитків на проїзд в автобусі та за перевезення багажу перевізникові не пізніше п'яти днів з дня відправлення відповідного рейсу, за вирахуванням коштів за обов'язкові послуги підприємства.

Згідно п.п. 4.4, 5.2 Порядку регулювання діяльності автостанцій, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 700 від 27.09.2010 року власник зобов'язаний перераховувати перевізникові сумарну вартість проїзду за реалізовані через каси автостанцій квитки та вартість перевезення багажу (за вирахуванням плати за обов'язкові послуги) у строк, передбачений договором між ними, але не пізніше п'яти банківських днів з дня відправлення відповідного рейсу. На обумовлений сторонами строк договором визначаються, зокрема, строки перерахування автостанцією коштів від продажу квитків згідно з пунктом 4.4 розділу IV цього Порядку, розмір неустойки за кожний день прострочення перерахунку.

Таким чином, підлягає затвердженню редакція позивача з врахуванням уточнення, зокрема, перераховувати кошти від продажу квитків на проїзд в автобусі та за перевезення багажу перевізникові не пізніше п'яти банківських днів з дня відправлення відповідного рейсу, за вирахуванням коштів за обов'язкові послуги підприємства.

П.3.1. в редакції позивача:

Перевізник доручає підприємству організувати продаж квитків на зазначені маршрути, які обслуговує перевізник терміном на один рік з наступним письмовим погодженням цього права на наступний рік щороку до 30 травня. При цьому підприємство із загальної суми від реалізації квитків по тарифу на проїзд за перевезення пасажирів сплачує страховій компанії суми страхових внесків, згідно окремого договору. Грошові кошти в розмірі 90% від суми, що залишилася підлягають перерахуванню на розрахунковий рахунок перевізника.

Відповідно до п.115 постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176 "Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту" перевізники відповідно до укладених договорів здійснюють продаж квитків через автостанції, агентства з продажу квитків та/або самостійно.

В п. 5.2 Порядку регулювання діяльності автостанцій визначено обов'язковість визначення у договорі переліку та обсягу обов'язкових та інших послуг, що надаються автостанцією перевізникові, вартість обов'язкових послуг у відсотках від загальної суми вартості проїзду від реалізованих через каси автостанцією квитків та порядок проведення розрахунків.

Враховуючи обов'язковість визначення у договорі передбачених п. 5.2 умов та можливість самостійно здійснювати продаж квитків, колегія суддів дійшла висновку про викладення даного пункту у редакції позивача.

П 3.6. редакції відповідача:

Витрати, пов'язані із банківським обслуговуванням і інкасацією виручки, покладаються на перевізника.

Редакція відповідача підлягає відхиленню, оскільки згідно п. 2.8 постанови Правління НБУ №637 від 15.12.2004 року "Про затвердження положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженої в Мінюсті України за №40/10320 13.01.2005 року, підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) для переказу на банківські рахунки підприємства (підприємця) може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів без відкриття рахунку. Здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно (у тому числі із застосуванням платіжних пристроїв та через пункти приймання готівки) або через відповідні служби, яким згідно із законодавством надано право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів. Здавання готівкової виручки (готівки) може здійснюватися для зарахування на будь-який банківський рахунок підприємства (підприємця) на його вибір.

Здавання готівки в банк є звичайною господарською операцією, яка регулюється окремим нормативним актом, яким передбачений вільний вибір форми цієї здачі. Цей обов'язок покладається на господарський суб'єкт, який зобов'язується здавати надмірну готівку в банк, а форма (порядок) здачі є вільним його вибором. Відповідно як і вибір форми (порядку) здачі готівки в банк так і всі витрати по такому здаванню готівки несе відповідач.

П 3.7. редакції відповідача:

Доходи за перевезення багажу від реалізованих касових квитків розподіляються порівну.

Редакція відповідача підлягає відхиленню, оскільки згідно п.п. 4.1, 4.2 Порядку регулювання діяльності автостанцій, вартість обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові, визначається у відсотках від загальної суми вартості за тарифом від реалізованих через каси автостанцій власника квитків та вартості перевезення багажу на автобуси відповідного перевізника. Вартість обов'язкових послуг визначається за договором перевізника з власником, але не може бути вищою від вартості, розрахованої за цим Порядком.

П. 4.2.1. та 4.2.3 у редакції відповідача:

Пункт 4.2.1 - за зрив рейсу без попередження відповідно до підпункту 2.3.5. п.2.3 цього договору та за відсутності форс - мажорних обставин: - у приміському сполученні - 5 грн., у міжміському сполученні - 10 грн.

Пункт 4.2.3 - за зміну класу рухомого складу, про яку не було повідомлено відповідно до п.п.2.3.2 пункту 2.3. цього Договору - 20грн.

Колегія суддів відмовляє у прийнятті цих пунктів договору у редакції відповідача, оскільки, відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Позивачем були передбачені в договорі справедливі умови відповідальності як для позивача, так і для відповідача, а саме, розмір штрафу, що має сплачувати позивач відповідачу згідно п. 4.2.1. договору повністю відповідає розміру штрафу, що має сплачувати відповідач згідно п.4.3.6.

П. 4.2.4. Відповідальність сторін у редакції відповідача:

За підбір безквиткових пасажирів та їх самовільне обслуговування водієм автобуса на території автостанції: 10-00 грн. в автобусах приміського сполучення за кожного пасажира, 20,00 грн. в автобусах міжміського сполучення за кожного пасажира, 30,00 грн. в автобусах міжобласного сполучення за кожного пасажира.

Пунктом 14 ст. 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що у разі відсутності у пасажирів квитків, автостанція має право подати письмову заяву про порушення перевізником вимог законодавства про автомобільний транспорт, яка розглядається уповноваженими державними органами по суті та виноситься припис про усунення порушень, тому вказаний пункт в редакції відповідача не підлягає включенню з врахуванням правової позиції Вищого господарського суду України у постанові від 17.07.2012 року у справі № 2/109.

П. 4.4. Відповідальність сторін у редакції відповідача:

Відповідач, обґрунтовуючи власну редакцію п.4.4, зазначає про недоцільність давати заробляти банківським установам на перерахуванні-поверненні будь-яких коштів з рахунків сторін договору. Підприємство на паритетних засадах висловлює готовність зменшити частину штрафних санкцій перевізника на суму підтверджених документально штрафних санкцій, виставлених підприємству.

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 30.11.2010р. № 860 затверджено Примірну форму договору про надання послуг автостанцією перевізникові, п. 4.4 якого передбачено, що штрафні санкції за цим договором сплачуються шляхом виставлення рахунку стороною, стосовно якої вчинено порушення цього договору, з наступною сплатою стороною, яка вчинила порушення, коштів шляхом їх перерахування на банківський рахунок протягом десяти робочих днів.

Колегією суддів не прийнята редакція відповідача оскільки, відповідач просить суд затвердити редакцію пункту договору, де передбачено безспірне утримання коштів, що суперечить змісту ст.ст. 534, 549, 550 ЦК України, якими не передбачено безспірне утримання (списання) коштів.

Аналогічного висновку щодо п.п. 2.4.3, 3.4, 3.5, 4.4, 2.3.10, 2.3.10.1, 2.3.10.2, 2.3.10.3, 2.3.10.4, 2.3.10.5, 3.7, 4.2.4 дійшов Вищий господарський суд України у постанові № 903/489/16 від 28.12.2016 року.

Щодо вимоги відповідача про постановлення нового рішення про визнання укладеним договору про надання автостанційних послуг № 09/12/16.3 від 09.12.2016р. із протоколом розбіжностей ПрАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» від 26.12.2016р., колегією суддів встановлено, що дана вимога не була предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ч.3 ст.101 Господарського процесуального кодексу, в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що редакція проекту договору (в частині спірних пунктів), надана відповідачем покликана встановлювати норми та правила поведінки, які не відносяться до предмету даної угоди. Намагаючись продублювати відповідальність, визначену Правилами, покладаючи її не лише на перевізника, але й на водія, відповідач ні у суду першої інстанції, ані апеляційному суду, не надав належних та допустимих доказів необхідності або доцільності такої дії.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Зміст викладених господарським судом першої інстанції врегульованих спірних умов договору не містить положень, які суперечать нормам законодавства.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Волинської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Судовий збір за подання апеляційної скарги згідно зі ст. 49 ГПК України покладається на відповідача/скаржника у зв'язку із відмовою у її задоволенні.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 08.02.2017 у справі № 903/67/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 903/67/17 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.