Рішення № 65815513, 30.03.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/3250/16-ц

Провадження № 22-ц/779/431/2017

Категорія 20

Головуючий у 1 інстанції Юрчак Л. Б.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Максюти І.О.,

суддів: Пнівчук О.В., Мелінишин Г.П.,

секретаря Мельник О.В.,

з участю: апелянта та її представника ОСОБА_2,відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та їх представника ОСОБА_5, відповідача ОСОБА_6 та його представника ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу від 14.07.2016 року, скасування державної реєстрації транспортного засобу, визнання права власності на транспортний засіб, витребування із незаконного володіння транспортного засобу, за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Калуського міськрайонного суду від 25 січня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2016 року ОСОБА_8 звернулася з даним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог та часткову зміну підстави позову, обґрунтувала вимоги тим, що вона на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САТ777453 від 22.01.2014 року була власником транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, модель Sprinter, 316, 2004 року випуску, шасі WDB 9036631 R621106, держаний номерний знак НОМЕР_1, типу «фургон вантажний малотонажний». На підставі виданої нею 23 січня 2014 довіреності ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_4 та ОСОБА_10 були уповноважені на експлуатацію та переобладнання зазначеного транспортного засобу на пасажирський, оскільки метою його придбання було надання послуг перевезення. Після переобладнання транспортного засобу проведено реєстрацію права власності з видачею свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САТ 826779 від 25.04.2014р. із зазначенням типу транспортного засобу «легковий, пасажирський-В», після чого вона жодної довіреності як власник транспортного засобу не видавала. 31.08.2016 шлюб між нею та ОСОБА_3 розірвано. 14.07.2016 даний транспортний засіб перереєстрований на нового власника ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу. Оскільки волевиявлення на укладення правочину вона не виражала, правочин вона не схвалює, продавець не мав права відчужувати транспортний засіб, тому вважає, що правочин вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. Наміру у ОСОБА_6 купувати транспортний засіб не було, а у ОСОБА_4 продавати, кошти за транспортний засіб не передавались, вартість транспортного засобу визначено в рази меншою від ринкової вартості. Спірний транспортний засіб на даний час перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_3 і вона позбавлена можливості користуватись ним. Просила визнати недійсним укладений між ОСОБА_8, від імені якої діяв ОСОБА_4, та ОСОБА_6 договір купівлі-продажу транспортного засобу, скасувати державну реєстрацію транспортного засобу за ОСОБА_6, визнати за нею право власності на цей транспортний засіб та витребувати його з незаконного володіння ОСОБА_6 на її користь.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 25 січня 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_8 витрати за надання правової допомоги на користь ОСОБА_4 в розмірі 3000 грн., на користь ОСОБА_3- 3000 грн., на користь ОСОБА_6- 4600 грн.

У апеляційній скарзі ОСОБА_8зазначає, що при ухваленні рішення судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Просила рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вислухавши апелянта та її представника, відповідачів та їх представників, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст.303 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

За правилом ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд, не встановивши факту недійсності оспорюваного правочину та наявність порушеного права у звязку з вибуттям транспортного засобу поза волею власника, дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.

Судом встановлено, що 21 січня 2014 року Калуським ВРЕР при УДАІ УМВС в Івано-Франківській області видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії САТ №7774553, тип транспортного засобу - вантажний, вантажопасажирський «С», відповідно до якого ОСОБА_8 являлась власником транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, модель Sprinter, 316, 2004 року випуску, шасі WDB 9036631 R621106, державний номерний знак НОМЕР_1.

Відповідно до дублікату довіреності від 23 січня 2014, ОСОБА_8, діючи на основі усної домовленості з уповноваженими, цією довіреністю уповноважила ОСОБА_3, ОСОБА_11, ОСОБА_4 та ОСОБА_10, які діють самостійно, укладати правочини щодо експлуатації та розпорядження спірним транспортним засобом, зокрема: керувати з правом використання за межами України, а також розпоряджатися (продати, обміняти, заставити, здати в оренду тощо) (а.с.111).

25 січня 2014 року Калуським ВРЕР при УДАІ УМВС в Івано-Франківській області видано свідоцтво про реєстрацію ТЗ САТ №826779 тип транспортного засобу легковий, пасажирський «В», відповідно до якого ОСОБА_8 являлась власником транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, модель Sprinter, 316, 2004 року випуску, шасі WDB 9036631 R621106, державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с.74)

Згідно оформленого у територіальному сервісному центрі МВС України № 2642 в Івано-Франківській області договору купівлі-продажу транспортного засобу 2642/2016/2680 від 14 липня 2016, укладеного між ОСОБА_8, від імені якої діяв ОСОБА_4 (продавець), з однієї сторони та ОСОБА_6 (покупець) з іншої, продавець передав у власність покупцеві спірний транспортний засіб за ціною 100 000 грн (а.с.60). Даний договір містить істотні умови договору, підписаний ОСОБА_4 від імені продавця та ОСОБА_6 як покупцем.

За заявою ОСОБА_6 №95746307 від 14 липня 2016 року проведена перереєстрація права власності на автомобіль марки Mercedes-Benz, модель Sprinter, 316, державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с.12, 58, 59).

З витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей встановлено, що дію довіреності від 23 січня 2014 на підставі заяви ОСОБА_8 припинено 12 вересня 2016 (а.с.14).

Звертаючись до суду, позивач посилалася на ті обставини, що правочин вчинено всупереч її волі, внаслідок зловмисної домовленості її представника з іншою стороною, ціна транспортного засобу умисно була занижена і не відповідає ринковим цінам на аналогічні транспортні засоби, а також їй не передані кошти за проданий автомобіль.

Із пояснень, наданих у судовому засіданні ОСОБА_4 встановлено, що на підставі наявної у нього довіреності від власника транспортного засобу ОСОБА_8 він продав транспортний засіб, погодивши ці дії із її чоловіком ОСОБА_3, оскільки автомобіль був несправний. ОСОБА_8 на час продажу автомобіля знаходилася за межами України, тому він скористався наявною у нього довіреністю, продав автомобіль за 100 000 гривень, які передав ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_8 була відсутня на території України, а ОСОБА_3 на час укладення договору був її чоловіком.

ОСОБА_3 у судовому засіданні не заперечував отримання від ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 100 000 гривень за проданий автомобіль, зазначивши, що ОСОБА_8 не вимагає передати ці кошти їй.

ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що отримавши інформацію про продаж спірного транспортного засобу і про його технічний стан (наявність несправності двигуна), вважаючи, що така несправність може бути ним усунута і він зможе експлуатувати автомобіль, вирішив його придбати, передав ОСОБА_4, який діяв від імені продавця за довіреністю, 100 000 гривень і отримав автомобіль. На даний час автомобіль знаходиться у його власності, однак право на керування ним він передав іншій особі і цією особою не є ОСОБА_3

Відповідно до п.п. 2 та 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача в тому разі, якщо майно було викрадене в нього або вибуло з його володіння не з його волі іншим шляхом.

У випадку, якщо майно вибуло з володіння власника на підставі вчиненого правочину перевірці судом при вирішенні справи підлягає чинність правочину.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено в ст. 203 ЦК України. Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Недотримання цієї вимоги є підставою недійсності правочину (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.

Згідно ч. З ст. 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

У відповідності до ч. 1 ст. 245 ЦК України, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Статтею 249 ЦК України передбачено, що особа, яка видала довіреність, може в будь-який час її скасувати. Припинення повноважень представника відбувається внаслідок одностороннього волевиявлення особи, яку він представляє.

За приписами ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цівільні права та обов»язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх в сукупності. Зокрема, у разі вчинення правочину представником суду слід зясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він в межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив в подальшому довіритель укладений представником в його інтересах правочин (правова позиція, висловлена у постанову Верховного Суду України № 6-165 цс 13 від 12 лютого 2014 року).

Загальний порядок укладення договорів будь-якими учасниками цивільних відносин визначено у главі 53 ЦК України. До принципово важливих складових цієї процедури відносяться зміст та форма договору, спосіб, місце укладення.

Правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Відповідно до пункту 8 зазначеного Порядку (в редакції на час укладення договору купівлі- продажу) оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС.

Ідентифікація транспортного засобу - процес визначення категорії, типу, моделі, марки, призначення, виробника та особливостей конструкції транспортного засобу станом на дату першої реєстрації в Україні згідно з маркуванням, реєстраційними документами, експлуатаційною документацією та інформаційними матеріалами виробника (Постанова КМУ від 30.012012р. № 137 «Про затвердження Порядку проведення обов»язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, технічного опису та зразка протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу», Наказ від 31.05.2013р. №537 "Про затвердження Інструкції про порядок проведення криміналістичних досліджень транспортних засобів і реєстраційних документів, що їх супроводжують, працівниками Експертної служби МВС України").

Це узгоджується із положеннями Постанови Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388.

Отже, транспортні засоби ідентифікуються за унікальними серійними номерами, що застосовуються в автомобільній промисловості для індивідуального розпізнавання кожного механічного транспортного засобу, визначення яких подані в міжнародному стандарті ISO 3833. Ідентифікаційний номер транспортного засобу наноситься на транспортному засобі у місцях та у відповідності із вимогами міжнародного стандарту ISO 4030 та заноситься у паспорт транспортного засобу.

Апелянт посилається на те, що в результаті переобладнання спірного транспортного засобу, а саме зміни його типу з вантажного, вантажопасажирського «С», на легковий, пасажирський «В» та отримання у звязку з цим нового свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу було створено нове майно, тому у зв»язку з цим відповідач ОСОБА_4 вийшов за межі повноважень, прописаних у довіреності.

Виходячи із аналізу вищезазначених нормативних документів, такі посилання апелянта не заслуговують на увагу, оскільки транспортні засоби ідентифікуються за даними виробника, які були незмінними. Крім того, залишився незмінним і державний номерний знак, присвоєний транспортному засобу.

Відповідно до довіреності від 23.01.2014р., позивачем ОСОБА_8, як власником транспортного засобу, надані повноваження повіреним ОСОБА_3, ОСОБА_11, ОСОБА_4 та ОСОБА_10, які діяли самостійно, строком до двадцять третього січня дві тисячі двадцять четвертого року з правом передоручення, укладати правочини щодо експлуатації та розпорядження транспортним засобом, зокрема: керувати з правом використання за межами України, а також розпоряджатися (продати, обміняти, заставити, здати в оренду тощо), належним ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ САТ № 777453, виданого Калуським ВРЕР при УДАІ УМВС в Івано-Франківській області 22.01.2014, транспортним засобом марки MERCEDES-BENZ Sprinter 316 CDI випуску 2004 року, шассі (кузов, рама, коляска) №WDB 9036631 R621106, реєстраційний № НОМЕР_1.

З цією метою, відповідно до довіреності, ОСОБА_8 надала зазначеним особам право представляти її інтереси, як власника, в органах нотаріату, Державтоінспекції або в будь-яких інших установах, підприємствах та організаціях з усіх питань, повязаних з експлуатацією та відчуженням транспортного засобу, зокрема ремонтом, проходженням технічного огляду; його переобладнанням (заміна у встановленому порядку кольору, двигуна, кузова, інших деталей в тому числі номерних знаків); при потребі провести заміну або одержати дублікат реєстраційних документів; зняти транспортний засіб з обліку і одержати транзитні номери; укладати від імені власника договори цивільно-правового характеру щодо розпорядження та користування транспортним засобом, одержувати за ними належні власнику грошові суми; у випадку спричинення транспортним засобам під час керування, укладати при необхідності від імені власника угоди про відшкодування заподіяної шкоди,одержувати та сплачувати за такими угодами грошові суми; подавати від імені власника заяви, одержувати необхідні довідки та інші документи і виконувати всі інші дії і формальності, повязані з цією довіреністю.

Враховуючи, що довіреність була посвідчена та зареєстрована нотаріусом у відповідності до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за N 282/20595, ця довіреність не є нікчемним правочином і не оспорюється позивачем в судовому порядку, не була відкликана на момент укладення договору купівлі-продажу, її зміст складає надання повіреним, зокрема відповідачу ОСОБА_4, повноважень щодо розпорядження транспортним засобом, а саме щодо продажу, обміну, застави, здачі в оренду, для чого надане право, пов»язане з експлуатацією та відчудженням транспортного засобу, зокрема його перебладнанням, в обсяг якого входить заміна у встановленому порядку кольору, двигуна, кузова, інших деталей в тому числі номерних знаків, а також проведення заміни або одержання дублікатів реєстраційних документів; зняття транспортного засобу з обліку і одержання транзитних номерів; укладення від імені власника договорів цивільно-правового характеру щодо розпорядження та користування транспортним засобом, одержання за ними належних власнику грошових сум, тому колегія суддів дійшла висновку, що відповідач ОСОБА_4, як повірений ОСОБА_8 за цією довіреністю, діяв у межах наданих йому повноважень довірителем. Отже, не має значення для вирішення спору та обставина, що ОСОБА_8 не був схвалений у наступному вчинений правочин купівлі-продажу транспортного засобу, оскільки дії повіреного вчинені у межах його повноважень.

Факти, викладені у поясненнях відповідачів щодо передачі транспортного засобу покупцю і грошових коштів за нього повіреному власника, не спростовані апелянтом. Жодних доказів про наявність зловмисної домовленості між ОСОБА_4, який діяв від імені продавця, та ОСОБА_6, який є покупцем транспортного засобу, суду не надано, як і не надано належних, допустимих доказів невідповідності ціни проданого транспортного засобу ринковим цінам на аналогічні транспортні засоби.

Відповідно до статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Ця норма не підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли між ОСОБА_8, як продавцем, від імені якої діяв ОСОБА_4, та ОСОБА_6, як покупцем транспортного засобу, оскільки ОСОБА_8 була власником транспортного засобу і її воля на продаж автомобіля виражалася у наданій довіреності, тому наявність іншого окремого документа, який свідчив би про її згоду на продаж, законом не вимагається. Зазначена норма застосовується у разі виникнення спору між одним із подружжя, який не був титульним власником майна, та іншим, на якого були оформлені правовстановлюючі документи на майно і який розпорядився майном без згоди першого.

Крім того, у судовому засіданні із пояснень апелянта встановлено, що нею поданий позов до відповідача ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, який розглядається судом першої інстанції, однак вимоги про визнання спірного автомобіля спільним сумісним майном не заявлялися.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного транспортного засобу.

Крім того, колегія суддів зауважує, що позивач ОСОБА_8 не позбавлена права на захист свого майнового інтересу шляхом пред»явлення позову про стягнення грошових коштів, отриманих від продажу автомобіля.

Вимоги щодо скасування державної реєстрації транспортного засобу за ОСОБА_6, визнання за позивачем права власності на автомобіль та витребування автомобіля з незаконного володіння є похідними вимогами від вимоги про недійсність договору, тому задоволенню не підлягають.

Стягуючи суму судових витрат на правову допомогу, суд першої інстанції допустився помилки, тому колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги і в цій частині слід змінити рішення.

Згідно із ч.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», в редакції до 01.01.2017 року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під часознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні, а в редакції Закону від 20.12.2011 р. № 4191-VI, який набрав чинності з 01 січня 2017 р. 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 представлено укладені з адвокатом ОСОБА_5 договори про надання правової допомоги від 01.11.2016р. та 15.08.2016р., у пунктах 3.1 яких зазначено, що вартість наданої правової допомоги визначається у відповідному акті виконання робіт, який є невід»ємним додатком до договору (а.с. 105, 100), ордери серії ІФ № 001563 від 01.11.2016р. та серії ІФ № 001564 від 15.08.2016р. (а.с.106, 101), акти виконання робіт від 27.01.2017р. та квитанції до прибуткового касового ордера від 01.11.2016р. № 04 та від 07.11.2016р. № 05, які свідчать про сплату коштів кожним по 3000 гривень.

Відповідачем ОСОБА_6 представлено укладений з адвокатом ОСОБА_7 договір про надання правової допомоги від 27.09.2016р., у пункті 3 якого передбачено, що оплата адвокатських послуг здійснюється на підставі домовленості сторін та може бути оформлена окремим додатком до договору (а.с.53), ордер серії ІФ № 003859 від 27.09.2016р. (а.с.96), акт наданих послуг від 08.11.2016р. та квитанцію до прибуткового касового ордера від 08.11.2016р. № 01, яка свідчить про сплату коштів 4600 гривень.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01.05.2016 року по 30.11.2016р. складав 1450 грн., з 01.12.2016р. по 31.12.2016р. 1600 грн., а Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» з 01.01.2017р. визначено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 1600 грн.

Із журналів судового засідання встановлено, що безпосередньо у суді першої інстанції - представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 приймав участь у судових засіданнях 10.11.2016 року-35 хвилин (а.с.119); 16.12.2016 р.-3хв. (а.с.136); 05.01.2017р.-7 хв. (а.с.141); 12.01.2017 року - 1 год. 05 хв.(а.с.145); 25.01.2017 року - 2год.12 хв. (а.с.153); представник ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 приймав участь у судових засіданнях 31.10.2016р. - 1 год.04 хв. (а.с.86), 10.11.2016 року - 35 хвилин (а.с.119); 05.01.2017р.- 7 хв. (а.с.141); 12.01.2017 року - 1 год. 05 хв.(а.с.145); 25.01.2017 року - 2год.12 хв. (а.с.153)

Тобто, розмір витрат на правову допомогу, надану безпосередньо в суді адвокатом ОСОБА_5 складає: 1450х40/100/60х35 +1600х40/100/60х3 + 1600х40/100/60х7 + 1600х40/100/60х65 +1600х40/100/60х132 = 2546,32 грн.; розмір витрат на правову допомогу, надану безпосередньо в суді адвокатом ОСОБА_7 складає: 1450х40/100/60х64 + 1450х40/100/60х35 + 1600х40/100/60х7 + 1600х40/100/60х65 +1600х40/100/60х132 = 3132,98 грн.

Враховуючи ті обставини, що відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не представлено доказів того скільки часу витрачено адвокатом і скільки оплачено за послуги, які стосувалися ознайомлення з матеріалами справи, підготовку заперечень на позов, надання консультацій, що відносяться до предмету договору, а акт виконаних робіт таких відомостей не містить, тому належний розмір компенсації розраховується відповідно до часу, зафіксованого у журналі судових засідань.

За змістом ч.3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Оскільки адвокат ОСОБА_5 представляв інтереси двох відповідачів, ним був сукупно витрачений час у судових засіданнях, тому кожному з відповідачів (ОСОБА_4 та ОСОБА_3С.) підлягають компенсації витрати на правову допомогу по 1273,16 грн (2546,32/2).

Приймаючи до уваги те, що відповідачем ОСОБА_6 представлений акт про надання послуг адвокатом ОСОБА_7, відповідно до якого зазначено найменування послуг, витрачений час, вартість послуги, тому колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_6 підлягають компенсації витрати за правову допомогу, виходячи із витраченого часу у суді першої інстанції під час судових засідань та ознайомлення з матеріалами справи (оскільки сума на ознайомлення з матеріалами справи визначена в межах вартості однієї години), а саме 3132,98 + 500 грн.= 3632,98 грн.

Витрати на оплату послуг консультаційного характеру, написання заперечень на позовну заяву та складання документів, заяв, клопотань не підлягають стягненню в розумінні положень ч. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», оскільки не відносяться до окремих процесуальних дій. Також не підлягають стягненню і витрати на підготовку та написання апеляційної скарги та представництво інтересів в апеляційному суді, оскільки акт наданих послуг складено 08.11.2016р., тобто до ухвалення рішення судом першої інстанції, що дає підстави суду вважати, що такі послуги на час складання акту не надавалися.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314,316, 317 ЦПК України, колегія судів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково .

Рішення Калуського міськрайонного суду від 25 лютого 2017 року змінити в частині стягнення витрат на правову допомогу.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 витрати на правову допомогу у розмірі 1273, 16 (одну тисячу двісті сімдесят три гривні шістнадцять копійок).

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 1273, 16 (одну тисячу двісті сімдесят три гривні шістнадцять копійок).

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 витрати на правову допомогу у розмірі 3632,98 (три тисячі шістсот тридцять дві гривні дев»яносто вісім копійок).

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: І.О. Максюта

ОСОБА_12

ОСОБА_13