Рішення № 65814638, 30.03.2017, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 березня 2017 року Справа № 913/1384/16

Провадження №18/913/1384/16

За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 транс, м.Київ

до Публічного акціонерного товариства Сталь, м. Сєвєродонецьк Луганської області

про витребування майна

за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства Сталь, м.Сєвєродонецьк Луганської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 транс, м. Київ

про зобов'язання виконати умови договору

Суддя Драгнєвіч О.В.

Секретар судового засідання Дмітрієва К.С.

У засіданні брали участь:

від позивача, відповідача за зустрічним позовом: ОСОБА_2, представник за довіреністю №01/04-17 від 04.01.2017;

від відповідача, позивача за зустрічним позовом: ОСОБА_1, адвокат, посвідчення №5189 від 29.08.2012, ордер на надання правової допомоги серія КВ №166238 від 29.12.2016; договір про надання правової допомоги №12-12/16-Ю від 29.12.2016.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 транс звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до Публічного акціонерного товариства Сталь з вимогою про зобовязання відповідача повернути майно, що було передане відповідачу відповідно до договору № 27/03 відповідального зберігання майна від 27.03.2014, а саме: вагонокомплект, у т.ч. раму бокову ліву, раму бокову праву, балку надресорну, балку шкворневу, буксу балансир на загальну суму 588615,20 грн, а у разі неможливості повернути майно відшкодувати його вартість в сумі 588615,20 грн.

Ухвалою господарського суду Луганської області (у складі судді Корнієнко В.В.) від 22.12.2016 було порушено провадження у справі та її розгляд призначений на 17.01.2017.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 11.01.2017 прийнято зустрічну позовну заяву Публічного акціонерного товариства Сталь від 30.12.2016 до Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 транс про зобовязання виконати умови п.3.1.2. договору № 27/03 відповідального зберігання майна від 27.03.2014, до спільного розгляду з первісним позовом у справі № 913/1384/16 .

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2017 для розгляду справи замість судді Корнієнко В.В., у звязку з його тимчасовою непрацездатністю, визначено суддю Драгнєвіч О.В.

До початку розгляду судом справи по суті, позивачем за первісним позовом через канцелярію суду подано заяву на підставі ст.22 ГПК України про зміну предмету позову та уточнення позовних вимог у справі за вих.№02/02-2 від 02.02.2017 з доказами направлення її копії іншій стороні.

В поданій заяві, позивач усунувши недолік заявлених первісно позовних вимог щодо їх альтернативності, просить суд зобовязати відповідача повернути позивачу, за місцезнаходженням відповідача, майно, що було передане Публічному акціонерному товариству Сталь відповідно до договору №27/03 відповідального зберігання майна від 27.03.2014, а саме: вагонокомплект, у тому числі раму бокову ліву, раму бокову праву, балку надресорну, балку шкворневу, буксу балансир на загальну суму 588 615 грн 20 коп. з ПДВ (а.с.102-105).

Подана позивачем заява про зміну предмету позову за вих.№02/02-2 від 02.02.2017 була прийнята судом, подальший розгляд справи здійснювався з її урахуванням.

На обґрунтування заявлених первісних позовних вимог щодо зобовязання відповідача повернути позивачу, за місцезнаходженням відповідача, майно, що було передане останньому на зберігання, позивач зазначає наступне: у відповідності до положень п.п.2.1.4, 3.2., 5.3. укладеного між сторонами договору № 27/03 відповідального зберігання майна від 27.03.2014 зберігач зобовязаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою, останній має право вимагати повернення майна у будь-який час, зберігач несе відповідальність за збереження та цілісність майна, а у випадку втрати/пошкодження відшкодувати поклажодавцеві завдану шкоду. Позивач вважає, що відповідач порушив його право на поверненню майна, що до спірних правовідносин сторін мають бути застосовані норми матеріального права, що відносяться до договорів зберігання. Позивач двічі листами від 10.11.2014 за вих.№10/11-1 та від 18.11.2014 за вих.№18-11 звертався до відповідача з вимогою повернути майно на адресу місцезнаходження позивача/поклажодавця (м. Київ, вул. Оскольська, буд.31). Однак, листами від 14.11.2014 за вих№1411/01, від 04.12.2015 вих.№537/1 відповідач повідомив про неможливість повернути майно у звязку із забороною вивозу обладнання владою ЛНР, при цьому відповідних доказів щодо звернення для вирішення даного питання та отримання відмови відповідачем не надано.

Оскільки сторони в договорі не встановили місце виконання зобовязання з повернення майна, тому мають бути застосовані загальні правила ст.532 Цивільного кодексу України (зокрема, положення п.5 п.1 ст.532 ЦК України, передбачені для безоплатного користування, зобовязання позички майна), тобто має здійснюватися за місцезнаходженням боржника (особистого виконання зобовязань за договором).

За таких обставин позивач, посилаючись на ст.ст.509, 525, 530, 610, 612, 626, 629 ЦК України, вказав на неналежне виконання відповідачем зобовязань за договором, зокрема, в частині повернення майна позивачу, а тому просив позов задовольнити повністю (а.с.102-105).

Відповідач, позивач за зустрічним позовом, на обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог послався на порушення саме позивачем його законних прав, неналежне виконання останнім, як поклажодавцем, зобовязань за договором в частині своєчасного забрання майна після закінчення строку дії договору зберігання, а саме п.3.1.2. договору, згідно якого позивач зобовязаний був після закінчення строку дії договору забрати майно у зберігача протягом 7 календарних днів. Листи позивача від 14.11.2014 за вих№1411/01, від 04.12.2015 вих.№537/1 не є вимогою позивача про повернення майна, заявленою згідно п.3.2. договору та ст.530 ЦК України, оскільки в цих листах позивач просив здійснити транспортування майна силами та засобами відповідача через відсутність у нього такої можливості, тобто запропонував відповідачу вчинити додаткові дії, які не передбачені умовами договору та не є обовязком останнього. В свою чергу відповідач листами від 14.11.2014 за вих№1411/01, від 04.12.2015 вих.№537/1, підтвердив факт знаходження майна за адресою його зберігання та повідомив про відсутність у нього можливості транспортувати це майно власним коштом за межі м. Луганськ.

За твердженням відповідача, оскільки сторонами в п.1.2. договору було погоджено місце зберігання майна, а саме адреса: м. Луганськ, вул. Фрунзе 107 Д, то забрання та повернення майна має здійснюватися саме за місцем його зберігання.

Крім того, у відповіді на претензію позивача від 20.12.2016 за вих.№20/12/2016 відповідач зазначив про відсутність у нього можливості вивезти майно власними силами. Водночас просив позивача прибути за місцем зберігання майна та забрати його, повідомити про дату та час прибуття. За вказаних обставин, невиконання позивачем зобовязань за договором , а саме п.3.1.2. договору, згідно якого позивач зобовязаний був після закінчення строку дії договору забрати майно у зберігача протягом 7 календарних днів, призводить до порушення законних прав відповідача, оскільки останній продовжує зберігати майно, воно знаходиться на території виробничих приміщень відповідача, заважає нормальній діяльності, унеможливлює використання повною мірою виробничих потужностей для виконання замовлень контрагентів, сприяє понесенню відповідачем додаткових витрат щодо утримання та збереження вказаного майна. За таких обставин відповідач, посилаючись на ст.ст.509, 526, 530, 626, 629, 936-955 ЦК України, просив задовольнити вимоги зустрічного позову (а.с. 61-65).

Ухвалами господарського суду Луганської області від 07.02.2017, 22.02.2017, 09.03.2017 розгляд справи відкладався. За клопотанням представника позивача ухвалою суду від 09.03.2017 на підставі ст.69 ГПК України розгляд спору продовжено на 15 днів, до 31.03.2017 включно.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 06.03.2017 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача, що надійшло через канцелярію суду 06.03.2017, про участь у судовому засіданні від 09.03.2017 в режимі відеоконференції у звязку з тим, що клопотання подано до господарського суду в порушенням вимог ст.741 Господарського процесуального кодексу, менш ніж за сім днів до судового засідання та без належного обгрунтування.

Позивач за первісним позовом в наданих додатково письмових поясненнях від 22.02.2017 (а.с.149), у відзиві на зустрічну позовну заяву від 22.02.2017 (а.с.150-153), у відзиві на зустрічну позовну заяву від 09.03.2017 (а.с.164-168), підтримав раніше викладені доводи та заперечення. Також позивач послався на те, що він не отримував від відповідача вимоги забрати майно окрім вимоги, оформленої безпосередньо у зустрічному позові, поданому до суду; позивач не здійснював перевірку стану та умов зберігання майна, крім того це є правом в силу п.3.3. договору, а не обовязком поклажодавця. Наразі згідно ст.945 ЦК України відповідач, як зберігач, зобовязаний був повідомити позивача про необхідність зміни умов зберігання.

Крім того, позивач ставить під сумнів можливість виконання відповідачем добровільно, або в примусовому порядку рішення суду у разі задоволення позову; зазначає про відсутність наразі у позивача можливості дістатися до м. Луганськ для вивезення майна, навіть якщо належне йому майно знаходиться там. Позивач припускає, що відповідач міг вивезти майно з міста Луганськ ще в 2014 році з огляду на те, що місцезнаходження його змінилося.

Враховуючи зазначене, позивач вимоги відповідача не визнає, окрім того факту, що належне позивачу майно останній має забрати, а відповідач повернути, однак необхідно це здійснити за місцезнаходженням саме відповідача (м. Сєвєродонецьк Луганської області, вул. Енергетиків 54).

В додатково наданих письмових поясненнях від 07.02.2017 (а.с.120-122), від 20.02.2017 (а.с.139-143), від 09.03.2017 (а.с.175-177) відповідач, позивач за зустрічним позовом, підтримав раніше викладені доводи та заперечення, а також зазначив наступне: відповідач не порушував прав позивача оскільки не відмовляв йому у поверненні майна, натомість вимога відповідача як зберігача, викладена у відповіді на претензію від 20.12.2016 за вих.№20/12/2016 залишена позивачем без виконання, останнім не повідомлено про дату та час прибуття, представника не направлено для забрання майна; майно знаходиться за адресою його зберігання, у виробничих приміщеннях, які належать відповідачу, що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; натомість позивачем не надано доказів того, що він звертався до Головного міжрегіонального управління оперативного забезпечення зони проведення антитерористичної операції ДФСУ для отримання дозволу на перевезення вантажу; оскільки позивач в порушення п.3.1.2. договору не забрав своє майно, відповідачем було повернуто платіжним дорученням №1323 від 06.12.2016 як помилково перераховані позивачем 30 грн, що також свідчить про те, що позивач своєчасно на забрав майно після закінчення строку договору.

Також відповідач зазначає про безпідставність доводів позивача про відсутність можливості дістатися до м. Луганськ для забрання майна, перевірки його наявності, останнім не надано доказів вчинення юридично значимих дій для реалізації обовязку згідно п.3.2.1. договору щодо забрання належного йому майна; зобовязання щодо повернення майна на підставі ч.1 ст.197 ГК України, п.3 ч.1 ст.532 ЦК України, має здійснюватися за місцем зберігання майна.

В судове засідання від 30.03.2017 прибули представники обох сторін, які підтримали раніше надані доводи та заперечення. Представник позивача за первісним позовом просив задовольнити первісний позов, відмовити в зустрічному. Представник відповідача, позивача за зустрічним позовом, просив в задоволенні первісних позовних вимог відмовити, задовольнити зустрічний позов.

У судовому засіданні 30.03.2017 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Промислова інвестиційна група транспортного машинобудування ОСОБА_3 Груп (позивач, поклажодавець) та Публічним акціонерним товариством Сталь (відповідач, зберігач) укладено договір №27/03 відповідального зберігання майна від 27.03.2014 (далі - договір, а.с. 23-25).

Відповідно до рішення загальних зборів учасників ТОВ Промислова інвестиційна група транспортного машинобудування ОСОБА_3 Груп від 08.11.2016 (протокол №08-11/16) було замінено найменування товариства на Товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 транс, затверджено нову редакцію статуту, відповідні зміни були зареєстровані та внесені 10.11.2016 до Єдиного держаного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 9, 21-22; 10-20).

Згідно предмету укладеного між сторонами договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку дії цього договору майно, що визначене в акті приймання передачі, що є невідємною частиною цього договору.

В п.1.2. договору сторони визначили місце зберігання майна: Україна, м.Луганськ, вул.Фрунзе, 107Д.

Приймання майна на відповідальне зберігання та повернення його з відповідального зберігання здійснюється сторонами за актами приймання-передачі, які є невідємною частиною договору (п.1.3. договору).

Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання згідно з цим договором, його кількість, вартість та комплектність визначаються сторонами в актах приймання-передачі.

Умовами договору передбачено, що зберігач зобовязаний: вжити всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання (п.2.1.1.); повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього (п.2.1.4.); якщо при прийманні зберігачем майна виявляється пошкодження або недоліки, зберігач зобовязаний письмово повідомити поклажодавця про такі порушення. Якщо зберігач своєчасно не повідомив про це поклажодавця, він несе відповідальність за збитки, спричинені поклажодавцеві через таке неповідомлення. (п.2.2.).

Відповідно до п.3.1.2 поклажодавець зобовязаний після закінчення строку дії даного договору забрати майно у зберігача протягом семи календарних днів.

Також сторонами було погоджено, що поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини) (п.3.2.договору); перевіряти стан та умови зберігання переданого майна (п.3.3. договору).

Згідно п.4.1. договору плата за зберігання майна становить 10 грн на рік та підлягає сплаті на користь зберігача шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок протягом 10 днів після повернення майна з відповідального зберігання.

Зберігач несе відповідальність за зберігання і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, зберігач повинен за свій рахунок відшкодувати поклажодавцеві завдану шкоду (п.5.3 договору)

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (п.7.1. договору).

Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.7.1. цього договору та закінчується 31 грудня 2014 року (п.7.2.договору).

Матеріали справи свідчать про те, що 27.03.2014 року в м. Києві сторони підписали акт приймання-передачі майна, зі змісту якого вбачається, що на виконання умов укладеного між сторонами договору поклажодавець/позивач передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання наступне майно: вагонокомплект (4 штуки), у тому числі, рама бокова ліва (16 штук) вартістю 131976 грн., рама бокова права (16 штук) вартістю 130656 грн 80 коп., балка надресорна (16 штук) вартістю 135672 грн, балка шкворнева (8 штук) вартістю 155732 грн, букса балансир (16 штук) вартістю 34578 грн 40 коп.; всього на загальну суму 588 615 грн 20 коп. без ПДВ.

В акті приймання-передачі майна, в п.2 сторони також визначили місце зберігання майна: Україна, м.Луганськ, вул.Фрунзе, 107Д (а.с. 26).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач до закінчення строку дії договору, у звязку з проведенням антитерористичної операції на території м. Луганськ, листами від 10.11.2014 за вих.№10/11-1 та від 18.11.2014 за вих.№ 18-11 звертався до відповідача з вимогою повернути майно (сталеве лиття), що було передане за договором відповідального зберігання майна №27/03 від 27.03.2014 загальною вартістю 588615,20 грн без ПДВ (а.с.27, 29).

В зазначених листах позивач, посилаючись на відсутність у нього можливості самостійно транспортувати стальне лиття, просив відповідача здійснити самостійно транспортування майна власними силами та доставити його позивачу, на адресу: м.Київ, вул.Оскольська, 31, з гарантуванням подальшої оплати транспортних послуг.

У відповідь листами від 14.11.2014 за вих.№1411/01, від 04.12.2015 за вих.№537/1, відповідач повідомив позивача про те, що все майно, передане позивачем за договором, є наявним та знаходиться на території підприємства. Однак, на даний час відсутня можливість вивезення обладнання з м. Луганськ на адресу позивача у звязку із забороною вивезення обладнання (а.с.28, 30).

Хоча згідно п.4.1. договору поклажодавець мав провести розрахунок зі зберігачем в сумі 10 грн на рік протягом 10 днів після повернення майна з відповідального зберігання, та не зважаючи на те, що майно ще не було повернуто з відповідального зберігання, позивач 05.12.016 перерахував на поточний рахунок відповідача плату за зберігання майна в сумі 30 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1528 (а.с.33).

В подальшому, з метою досудового врегулювання спору позивачем 08.12.2016 направлено відповідачу претензію від 06.12.2016 за вих.№06/12-2, в якій просив повідомити місцезнаходження майна та повернути майно на адресу: м.Київ, вул.Оскольська, 31, що було передане за договором №27/03 від 27.03.2014 за рахунок позивача або компенсувати його ринкову вартість. Позивач просив повідомити відповідача про прийняте рішення, протягом десяти календарних днів з моменту отримання претензії (а.с.31-32).

Позивач у позовній заяві зазначає, що намагався в досудовому порядку врегулювати спір, проте відповідач станом на 15.12.2016 відповіді на претензію не надав, передане на зберігання майно не повернув, що стало підставою для звернення останнього до суду із первісним позовом про зобовязання відповідача повернути позивачу, за місцезнаходженням відповідача, майно, що було передане Публічному акціонерному товариству Сталь відповідно до договору №27/03 відповідального зберігання майна від 27.03.2014, а саме: вагонокомплект, у тому числі раму бокову ліву, раму бокову праву, балку надресорну, балку шкворневу, буксу балансир на загальну суму 588 615 грн 20 коп. з ПДВ (враховуючи подану позивачем заяву про зміну предмету позову та уточнення позовних вимог у справі за вих.№02/02-2 від 02.02.2017, яка була прийнята судом до розгляду, а.с.102-105).

Позивач за первісним позовом посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором відповідального зберігання майна №27/03 від 27.03.2014 в частині повернення на вимогу поклажодавця майна, переданого на відповідальне зберігання. Оскільки сторони в договорі не встановили місце виконання зобовязання з повернення майна, тому мають бути застосовані загальні правила ст.532 Цивільного кодексу України (зокрема, положення пп.5 п.1 ст.532 ЦК України, передбачені для безоплатного користування, зобовязання позички майна), тобто має здійснюватися за місцезнаходженням боржника (особистого виконання зобовязань за договором).

Натомість відповідач, позивач за зустрічним позовом, у наданому відзиві на позовну заяву від 10.01.2017 вказує на передчасність подання позивачем позову до суду, враховуючи вимоги, викладені в претензії, з огляду на те, що претензія позивача від 06.12.2016 за вих.№06/12-2 була отримана відповідачем лише 16.12.2016, що підтверджується витягом з реєстру відстежень поштових пересилань УДППЗ «Укрпошта», на яку останній мав відреагувати протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії, як вказав йому позивач. Однак, позивач, не чекаючи відповіді на претензію 19.12.2016 (згідно поштового штемпеля на конверті) звернувся до суду із відповідним позовом (а.с.42-45, 50).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 20.12.2016 листом за вих.№20/12/2016 надав відповідь на претензію позивача від 06.12.2016 за вих.№06/12-2, якою підтвердив перебування майна у місці його зберігання; пояснив про неможливість вивезення майна власними силами відповідача та можливість його вивезення відповідачем після закінчення проведення антитерористичної операції. Водночас відповідач вказав позивачу на обовязок останнього, як поклажодавця, згідно п.3.1.2. договору, забрати майно у зберігача протягом 7 календарних днів після закінчення строку дії договору. Також відповідач просив повідомити його про наявність можливості у представників позивача прибути до місця зберігання та забрати майно, а також про дату та час прибуття представників позивача до м. Луганськ (а.с.123-124).

Однак, відповіді та відповідного повідомлення від позивача про дату та час прибуття представників позивача за місцезнаходженням майна для можливості його повернення зберігачем та забрання поклажодавцем на виконання п.3.1.2. договору, відповідач не отримав.

За вказаних обставин відповідач вважає, що саме позивачем порушуються його законні права, неналежно виконуються зобовязання, як поклажодавцем, в частині своєчасного забрання майна після закінчення строку дії договору зберігання, а саме п.3.1.2. договору, згідно якого позивач зобовязаний був після закінчення строку дії договору забрати майно у зберігача протягом 7 календарних днів. Оскільки сторонами в п.1.2. договору було погоджено місце зберігання майна, а саме адреса: м. Луганськ, вул. Фрунзе 107 Д, а також враховуючи положення ч.1 ст.197 ГК України, п.3 ч.1 ст.532 ЦК України, забрання та повернення майна має здійснюватися саме за місцем його зберігання.

Оскільки відповідач продовжує зберігати майно після закінчення строку дії договору, яке знаходиться на території його виробничих приміщень, що заважає нормальній діяльності, унеможливлює використання повною мірою виробничих потужностей для виконання замовлень контрагентів, сприяє понесенню відповідачем додаткових витрат щодо утримання та збереження вказаного майна, останній в зустрічному позові просив зобовязати ТОВ ОСОБА_1 транс виконати умови п.3.1.2. договору №27/03 відповідального зберігання майна, укладеного 27.03.2014 між сторонами, а саме : забрати у ПАТ Сталь за адресою місця зберігання майна в м. Луганськ, вул. Фрунзе 107 Д, відповідне майно.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам сторін, суд виходить з наступного.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору № 27/03 відповідального зберігання майна від 27.03.2014, який за своєю правовою природою є договором зберігання.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК україни) передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Водночас, ст.174 ГК України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобовязання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1. ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання (ч. 1 ст. 938 ЦК України).

Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей (ст.949 ЦК України).

Статтею 953 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Позивач на обгрунтування власної позиції посилається на те, що він листами від 10.11.2014 за вих.№10/11-1 та від 18.11.2014 за вих.№18-11 звертався до відповідача з вимогою повернути майно, яка була залишена відповідачем без виконання.

Матеріали справи свідчать про те, що дійсно позивач у звязку з проведенням антитерористичної операції на території м. Луганськ, листами від 10.11.2014 за вих.№10/11-1 та від 18.11.2015 за вих.№ 18-11 звертався до відповідача з проханням повернути майно (сталеве лиття)(а.с.27, 29).

Однак, як вбачається зі змісту вказаних листів, позивач, посилаючись на відсутність у нього можливості самостійно транспортувати стальне лиття, просив відповідача здійснити самостійно транспортування майна власними силами та доставити його позивачу, на адресу: м.Київ, вул.Оскольська, 31, з гарантуванням подальшої оплати транспортних послуг.

У відповідь листами від 14.11.2014 за вих.№1411/01, від 04.12.2015 за вих.№537/1, відповідач повідомив позивача про те, що все майно, передане позивачем за договором, є наявним та знаходиться на території підприємства. Однак, на даний час відсутня можливість вивезення обладнання з м. Луганськ на адресу позивача у звязку із забороною вивезення обладнання (а.с.28, 30).

Отже зі змісту листів, направлених позивачем, вбачається, що останній просив здійснити транспортування майна силами та засобами відповідача та доставити майно до м. Києва, через відсутність у позивача такої можливості. Тобто позивач запропонував відповідачу вчинити додаткові платні дії, які не були передбачені умовами договору зберігання та не є обовязком, зокрема, відповідача як зберігача. У відповідь відповідач повідомив позивача про відсутність у нього такої можливості та про наявну тимчасову заборону щодо вивезення майна з міста.

Наразі сторонами не було узгоджено умови та процедуру повернення/забрання майна зі зберігання.

В подальшому позивач відповідей на направлені відповідачем листи від 14.11.2014 за вих.№1411/01, від 04.12.2015 за вих.№537/1 не надавав, з пропозиціями для визначення порядку та умов повернення майна (повідомлення дати/часу та місця прибуття його представників) щодо узгодження умов повернення майна, визначення можливих варіантів та строків повернення та/або узгодження умов подальшого зберігання майна, поклажодавець/позивач також не звертався.

Судом встановлено, що, враховуючи положення п.7.2. укладеного між сторонами договору, строк його дії закінчився 31 грудня 2014 року.

У відповідності до положень ст.948 ЦК України поклажодавець зобовязаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

В п.1.2. договору, а також в самому акті приймання-передачі майна на зберігання, сторонами було погоджено місце зберігання майна за адресою: Україна, м.Луганськ, вул.Фрунзе, 107Д.

Відповідні зміни до умов договору щодо зміни місця зберігання майна сторонами не вносилися.

В п.3.1.2 договору сторони встановили обовязок поклажодавця забрати після закінчення строку дії договору майно у зберігача протягом семи календарних днів.

Як вже зазначалося, умовами укладеного між сторонами договору не було визначено процедуру/порядок повернення/забрання майна, окрім встановлення сторонами 7 денного строку, протягом якого після закінчення договору поклажодавець мав забрати майно зі зберігання.

У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Під час розгляду спору судом встановлено, що оскільки строк дії договору закінчився ще 31 грудня 2014 року, отже у позивача, як поклажодавця, на підставі п.3.1.2 договору виникло зобовязання забрати майно зі зберігання.

Однак, позивач в порушення п.3.1.2 договору, після закінчення строку дії договору, протягом 7 календарних днів передане на зберігання майно не забрав у відповідача.

Суд також зауважує про те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про звернення позивача, як поклажодавця, до зберігача із вимогою повернути передане на зберігання майно - зокрема погодження із зберігачем конкретної дати, часу та місця здійснення повернення майна. Позивач, висловлюючи в листах бажання повернути майно, не визначав готовність до його забрання, не повідомляв конкретної дати та порядку його вивезення.

Наразі позивач з метою врегулювання спору 08.12.2016 звернувся до відповідача із претензію від 06.12.2016 за вих.№06/12-2, в якій просив повідомити місцезнаходження майна та повернути майно на адресу його місцезнаходження: м.Київ, вул.Оскольська, 31, що було передане за договором №27/03 від 27.03.2014 за рахунок позивача або компенсувати його ринкову вартість. Позивач просив повідомити відповідача про прийняте рішення, протягом десяти календарних днів з моменту отримання претензії (а.с.31-32).

Однак, не чекаючи відповіді на претензію, до закінчення встановленого ним 10 денного строку для відповіді на претензію, позивач 19.12.2016 (згідно поштового штемпеля на конверті) звернувся до суду із відповідним позовом, в якому, зокрема просив зобовязати відповідача повернути позивачу, за місцезнаходженням відповідача, майно.

Як вбачається з матеріалів справи, претензія була отримана відповідачем лише 16.12.2016, що підтверджується витягом з реєстру відстежень поштових пересилань УДППЗ «Укрпошта», на яку останній мав відреагувати протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії, як вказав йому позивач (а.с.42-45, 50).

Відповідач 20.12.2016 листом за вих.№20/12/2016 надав відповідь на претензію, якою підтвердив перебування майна у місці його зберігання; пояснив про неможливість вивезення майна власними силами відповідача та можливість його вивезення відповідачем після закінчення проведення антитерористичної операції. Водночас відповідач вказав позивачу на обовязок останнього, як поклажодавця, згідно п.3.1.2. договору, забрати майно у зберігача протягом 7 календарних днів після закінчення строку дії договору. Також відповідач просив повідомити його про наявність можливості у представників позивача прибути до місця зберігання та забрати майно, а також про дату та час прибуття представників позивача до м. Луганськ (а.с.123-124).

Однак, відповіді та відповідного повідомлення від позивача про дату та час прибуття його представників за місцезнаходженням майна для можливості його повернення зберігачем та забрання поклажодавцем на виконання п.3.1.2. договору, відповідач не отримав, що стало підставою для подання зустрічного позову про зобовязання позивача виконати умови п.3.1.2. договору №27/03, а саме : забрати у відповілача за адресою його місця зберігання майно.

Суд звертає увагу на те, що ухвалою суду, зокрема від 17.01.2017, сторонам надавався додатковий час для можливості врегулювати спір мирним шляхом, визначити конкретну процедуру та строки щодо повернення майна, представникам позивача прибути за місцем зберігання майна, провести інвентаризацію (перевірити стан та умови зберігання майна) та погодити зі зберігачем умови повернення майна згідно п.3.3. договору. Однак зазначене залишилося без виконання.

Крім того, під час розгляду спору сторонами також не було вчинено жодних юридично значимих дій, спрямованих на створення умов для можливості реального забрання/повернення майна, зокрема позивачем як зберігачем не було повідомлено відповідача та погоджено з ним порядок та строки забрання майна, визначено місце дату та час для зустрічі представників сторін, а також не надано відповідь на лист відповідача від 20.12.2016 за вих.№20/12/2016.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що сторонами наразі не вчинялися необхідні дії для забезпечення реальної процедури повернення майна.

Судом враховується, що право позивача на повернення належного йому майна зі зберігання визнається відповідачем та не оспорюється.

Натомість позивач, посилаючись на відсутність наразі у нього можливості дістатися до м. Луганськ для вивезення майна, у позові та наданих додатково письмових поясненнях просив зобовязати відповідача повернути майно позивачу, за місцезнаходженням відповідача.

На обґрунтування заявленої вимоги позивач послався на те, що оскільки сторони в договорі не встановили місце виконання зобовязання з повернення майна, тому мають бути застосовані загальні правила ст.532 Цивільного кодексу України (зокрема, положення п.5 ч.1 ст.532 ЦК України, передбачені для безоплатного користування, зобовязання позички майна), тобто зобовязання має здійснюватися за місцезнаходженням боржника (особистого виконання зобовязань за договором).

Надаючи оцінку вказаним обставинам, суд не може погодитися із доводами позивача, вважає їх помилковими, враховуючи наступне.

Згідно ч.1 ст.197 ГК України, господарське зобовязання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобовязання.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 статті 193 ГК України).

Відповідно до ч. 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Як зазначалось вище, статтею 953 ЦК України та умовами п.2.1.4. договору, встановлено обовязок зберігача повернути передану на зберігання річ поклажодавцю на першу вимогу останнього, а статтею 948 цього Кодексу та п.3.2.1. договору встановлений обовязок поклажодавця забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання, зокрема протягом 7 календарних днів.

Матеріали справи свідчать про те, що на даний час місцезнаходженням відповідача є м. Сєвєродонецьк Луганської області.

Однак, як вбачається, в листах до позивача, а також в зустрічному позові та додатково наданих письмових поясненнях, відповідач повідомляв позивача та підтверджував факт знаходження майна за місцем його зберігання в м. Луганську.

Крім того, на обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог, відповідач зазначав, що невиконання позивачем зобовязань за договором, а саме п.3.1.2. договору, згідно якого позивач зобовязаний був після закінчення строку дії договору забрати майно у зберігача протягом 7 календарних днів, призводить до порушення законних прав відповідача, оскільки останній продовжує зберігати майно, воно знаходиться на території виробничих приміщень відповідача, заважає нормальній діяльності, унеможливлює використання повною мірою виробничих потужностей для виконання замовлень контрагентів, сприяє понесенню відповідачем додаткових витрат щодо утримання та збереження вказаного майна.

Наразі з наданої відповідачем інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №79693784 станом на 06.02.2017 вбачається, що виробничі приміщення за вказаною адресою місця зберігання належать відповідачу (а.с.125-135).

Суд критично оцінює доводи позивача з приводу висловлених сумнівів та припущення щодо можливого вивезення відповідачем майна.

Як зясовано судом, протягом строку дії договору та в подальшому, а також під час розгляду даного спору, позивач не скористався належним йому правом згідно п.3.3. договору та не перевіряв стан та умови зберігання переданого майна. Докази того, що майно, належне позивачу, не знаходиться за місцем його зберігання, було вивезене, або пошкоджене/знищене, в матеріалах справи відсутні.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до положень п. 3 ч. 1 статті 532 ЦК України якщо місце виконання зобовязання з передачі майна не встановлено у договорі, виконання провадиться за місцем зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобовязання.

Як вже зазначалося, самі сторони в п.1.2. договору, а також в акті приймання-передачі майна на зберігання встановили місце зберігання спірного майна : Україна, м.Луганськ, вул.Фрунзе, 107Д. Відповідні зміни до умов договору щодо зміни місця зберігання майна або погодження місця повернення/забрання майна сторонами не вносилися.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про помилковість висновку позивача щодо необхідності застосування саме п.5 ч.1 ст.532 ЦК України, яким передбачено, що за іншими зобовязаннями виконання проводиться за місцем проживання/місцезнаходження боржника.

За таких обставин, зобовязання відповідача повернути зазначене майно та зобовязання позивача його забрати після закінчення строку дії договору повинно виконуватись за місце зберіганням майна.

Відповідно до положень ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Як було зазначено вище, строк дії договору відповідального зберігання закінчився 31 грудня 2014 року згідно п.7.2. договору.

З наведеної вище переписки сторін та змісту вимог, заявлених у поданих сторонами первісному та зустрічному позовах, вбачається, що позивач прагне повернути передане ним на зберігання майно, однак вважає, що зберігач повинен вивезти майно з місця зберігання та доставити його за юридичною адресою свого теперішнього місцезнаходження, а відповідач прагне щоб позивач забрав майно зі зберігання за визначеною сторонами в договорі адресою місце зберігання майна.

Суд враховує, що із суті зобовязань сторін у спірних правовідносинах, положень п.3.2.1. договору, випливає, що необхідною умовою виконання відповідачем свого обовязку по договору відповідального зберігання з повернення майна позивачу за вказаною адресою зберігання є прибуття до цього місця позивача для того, щоб перевірити його стан та забрати вказане майно.

При цьому, як встановлено судом, жодних юридично значимих дій для виконання вказаного зобовязання позивачем вчинено не було. Сторонами не було погоджено дату та час прибуття відповідних представників позивача на місце для здійснення приймання-передачі майна.

На пропозицію відповідача, викладену в листі за вих.№20/12/2016 від 20.12.2016, а також враховуючи вимоги зустрічного позову, щодо повідомлення позивачем конкретної дати, часу, коли можливе прибуття представників позивача до місця зберігання та забрання майна, не відреагував.

Оцінивши наявне в матеріалах справи листування сторін, а також враховуючи те, що позивач, висловлюючи вимогу про повернення майна не вчиняв необхідні дії для можливості виконання відповідачем власного обовязку щодо повернення майна (не повідомив зберігача про конкретну дату, час передачі майна; повноважних осіб, які повинні прибути для отримання майна; не прибув та не перевірив стан, умови зберігання майна), що зокрема, наразі унеможливило виконання відповідачем як зберігачем свого обовязку щодо передачі майна.

За таких обставин також відсутні підстави вважати, що саме відповідач ухиляється від виконання власного обовязку повернення майна позивачу на його вимогу, або створює перешкоди у доступі поклажодавця до місця зберігання майна, або втратив чи пошкодив передане йому на зберігання майно.

Суд також зауважує про те, що наказом першого заступника керівника антитерористичного центру при Службі безпеки України №415ог від 12.06.2015 затверджено Тимчасовий порядок контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.

Розділ 8 вказаного Тимчасового порядку визначає процедуру видачі дозволів на перевезення вантажу (товару) з неконтрольованої території.

Відповідно до п.8.1. Тимчасового порядку, громадянин (власник або уповноважена ним особа), який має намір вивезти вантаж (товар), крім гуманітарної допомоги (продукти харчування, одяг, взуття, ліки, предмети особистої гігієни, тощо) повинен звернутися з відповідною заявою до Головного міжрегіонального управління оперативного забезпечення зони проведення антитерористичної операції ДФС України, представники якого знаходяться, зокрема у м. Маріуполь, м. Краматорськ, м. Лисичанськ. Зазначені органи у термін 5 робочих днів з моменту реєстрації, здійснюють перевірку та надсилають подання до Координаційного центру для включення до відповідних переліків.

Судом враховано, що власником вказаного майна є саме позивач. Строк дії договору відповідального зберігання вже закінчився. Позивач, як власник та довіритель, не надавав та належним чином не оформлював відповідних повноважень відповідачу для розпорядження належним йому майном (зокрема, щодо можливості здійснення вивезення вказаного майна та не погоджував з ним відповідні умови).

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав та можливість задоволення зустрічного позову про зобовязання ТОВ ОСОБА_1 транс виконати умови п.3.1.2. договору №27/03 відповідального зберігання майна від 27.03.2014, а саме: забрати у ПАТ Сталь за адресою місця зберігання майна в м. Луганськ, вул. Фрунзе 107 Д, відповідне майно. В задоволенні первісного позову ТОВ ОСОБА_1 транс про зобовязання відповідача повернути позивачу за місцезнаходженням відповідача, вказане майно слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.В первісному позові Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 транс до Публічного акціонерного товариства Сталь про зобовязання відповідача повернути позивачу за місцезнаходженням відповідача майно, що було передане Публічному акціонерному товариству Сталь відповідно до договору №27/03 відповідального зберігання майна від 27.03.2014, а саме: вагонокомплект, у тому числі раму бокову ліву, раму бокову праву, балку надресорну, балку шкворневу, буксу балансир на загальну суму 588 615 грн 20 коп. з ПДВ, відмовити повністю.

2. Судові витрати зі сплати судового збору віднести на позивача.

3. Зустрічний позов Публічного акціонерного товариства Сталь до Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 транс про зобовязання Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 транс виконати умови п.3.1.2. договору №27/03 відповідального зберігання майна від 27.03.2014, задовольнити повністю.

4. Зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 транс виконати умови п.3.1.2. договору №27/03 відповідального зберігання майна, укладеного 27.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю Промислова інвестиційна група транспортного машинобудування ОСОБА_3 Груп (яке в подальшому змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 транс, м. Київ, вул. Оскольська, буд.31, оф.15, ідентифікаційний код 33493948) та Публічним акціонерним товариством Сталь (м. Сєвєродонецьк Луганської області, вул. Енергетиків, буд.54, ідентифікаційний код 13386478), а саме : забрати у Публічного акціонерного товариства Сталь за адресою місця зберігання майна в м. Луганськ, вул. Фрунзе 107 Д, наступне майно: вагонокомплект, у тому числі (4 штуки), рама бокова ліва (16 штук) вартістю 131976 грн., рама бокова права (16 штук) вартістю 130656 грн 80 коп., балка надресорна (16 штук) вартістю 135672 грн, балка шкворнева (8 штук) вартістю 155732 грн, букса балансир (16 штук) вартістю 34578 грн 40 коп.; всього на загальну суму 588 615 грн 20 коп. без ПДВ.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 транс, 03028, вул.Оскольська, буд.31, оф.15, м.Київ, ідентифікаційний код 33493948 на користь Публічного акціонерного товариства Сталь, 93404, вул.Енергетиків, буд.54, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, ідентифікаційний код 13386478, витрати зі сплати судового збору в сумі 1378 грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 04.04.2017

СуддяО.В. Драгнєвіч