Рішення № 65814013, 30.03.2017, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "30" березня 2017 р. Справа № 906/106/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Маріщенко Л.О.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - дов. №1 від 21.11.2016

від відповідача: ОСОБА_2 - дов. від 20.07.2016

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Державного підприємства "Спецагролізинг" (м. Київ)

до Дочірнього підприємства Відкритого акціонерного товариства "Вібросепаратор "ВС-Партнер" (м. Житомир)

про зобов'язання повернути майно

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про зобов'язання повернути майно передане на зберігання Дочірньому підприємству Відкритого акціонерного товариства "Вібросепаратор "ВС-Партнер" згідно договору зберігання майна № 2 від 03.12.2012, посилаючись на укладений між сторонами акт приймання-передачі від 03.12.2012 на зберігання відповідачем спірного майна.

09.03.2017 відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в позові в повному обсязі (а.с.50-53).

Ухвалою суду від 09.03.2017 у справі №906/106/17 господарським судом були надіслані запити до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Житомирській області та Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо надання відомостей про укладених між сторонами договорів, а саме:договіру поставки № 1 від 03.12.2012 комплексу очисно - сушильно-збиральний КОСЗ-2000 на суму 4 153 215,00 грн; договору поставки № 2 від 03.12.2012 комплексу зерноочисний КЗ-50 на суму 526 762,00 грн; договору поставки № 3 від 03.12.2012 трьох зернокидачів самопересувний ЗМ-110 №031212-01,02 та 03 - ЗМ на загальну суму 237 267,00 грн; договору поставки № 4 від 03.12.2012 двох елеваторів ковшовий зерновий ЕКЗ-25-01 №041212-01 ЕКЗ та № 041212-02-ЕКЗ на загальну суму 81 522,00 грн; договору зберігання майна № 2 від 03.12.2012.

27.03.2017 відповідач надав суду письмові пояснення за №7 на спростування вимог позивача (а.с.102).

28.03.2017 до господарського суду надійшла відповідь лише від Житомирської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області від 24.03.2017 про відсутність інформації податкового та бухгалтерського обліку Дочірнього підприємства Відкритого акціонерного товариства "Вібросепаратор "ВС-Партнер".(а.с.103)

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві, посилаючись на акт - прийому передачі майна на зберігання від 03.12.2012 за умов відсутності у нього самого договору зберігання спірного майна за №2, на який ідеться посилання у цьому акті, та на виписку з банківського рахунку від 24.04.2013 щодо оплати позивачем коштів в сумі 400,00 грн за зберігання майна з грудня 2012 по березень 2013 згідно рахунку відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив у повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях (а.с. 50-53, 100-102). Зазначив, що у зв'язку з відсутністю між позивачем та відповідачем правовідносин щодо зберігання, договір зберігання № 2 від 03.12.2012 у відповідача відсутній. Також, відсутні будь-які документи про зберігання майна відповідачем, отримання коштів від позивача за зберігання тощо. Також, зазначив, що згідно ксерокопії акта приймання-передачі від 03.12.2012 майно передане на зберігання у 2012 році, а вимога повернути майно здійснена лише подачею позову до суду у січні 2017 року, тобто сплив строк позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

За даними позивача 03.12.2012 між Державним підприємством "Спецагролізинг" (покупець/позивач) та Дочірнім підприємством Відкритого акціонерного товариства "Вібросепаратор" "ВС-Партнер" (постачальник/відповідач) укладено наступні договори постачання:

- договір № 1 від 03.12.2012, за яким передано у власність покупця комплекс очисно-сушильно-зберігальний КОСЗ-2000 з заводським номером 011212-01КОСЗ у кількості 1 (одна) одиниця, про що свідчить акт приймання-передачі від 03.12.2012 та видаткова накладна №ВС-0000517 від 03.12.2012;

- договір № 2 від 03.12.2012, за яким передано у власність покупця комплекс зерноочисний КЗ-50 з заводським номером 021212-01КЗ у кількості 1 (одна) одиниця, про що свідчить акт приймання-передачі від 03.12.2012 та видаткова накладна №ВС-0000518 від 03.12.2012;

- договір № 3 від 03.12.2012, за яким передано у власність покупця зерноскидачі самопересувні ЗМ-110 у кількості 3 (три) одиниці із заводськими номерами 031212-013 М, 031212-023М, 031212-ОЗЗМ, про що свідчить акт приймання-передачі від 03.12.2012 та видаткова накладна №ВС-0000519 від 03.12.2012;

- договір № 4 від 03.12.2012, за яким передано у власність покупця елеватори кошові зернові ЕКЗ-25-01 у кількості 2 (дві) одиниці із заводськими номерами 041212-01ЕКЗ, 041212-02ЕКЗ, про що свідчить акт приймання-передачі від 03.12.2012 та видаткова накладна №ВС-0000520 від 03.12.2012.

Факт існування правовідносин щодо поставки товару представник відповідача не заперечив.

Крім того, на твердження позивача, 03.12.2012 між Державним підприємством "Спецагролізинг" (поклажодавець/позивач) та Дочірнім підприємством Відкритого акціонерного товариства "Вібросепаратор" "ВС-Партнер" (зберігач/відповідач) було укладено Договір зберігання майна № 2, за яким передано закуплену техніку (далі - Майно), що підтверджується актом приймання-передачі від 03.12.2012.

Як вбачається з акту приймання-передачі від 03.12.2012, який підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками, позивач (поклажодавець) передає відповідачеві (зберігачу), а зберігач приймає на зберігання: комплекс очисно-сушильно-зберігальний КОСЗ-2000 з заводським номером 011212-01КОСЗ, комплекс зерноочисний КЗ-50 з заводським номером 021212-О1КЗ, зерноскидачі самопересувні ЗМ-110 у кількості 3 одиниці із заводськими номерами 031212-013М, 031212-023М, 031212-ОЗЗМ, елеватори кошові зернові ЕКЗ-25-01 у кількості 2 одиниці із заводськими номерами 041212-01ЕКЗ, 041212-02ЕКЗ. Даний акт приймання-передачі є н е в і д' є м н о ю частиною договору зберігання № 2 від 03.12.2012 (а.с. 17).

За даними позивача згідно розділу 2 Договору зберігання № 2 від 03.12.2012 строк зберігання вищезазначеного майна сплинув. Відповідно письмової домовленості сторін, додаткових угод тощо стосовно зміни терміну зберігання за даним договором у ДП "Спецагролізинг" немає. Відповідно до п.3.2.5 вищезазначеного договору, зберігач зобов'язаний протягом 3 календарних днів з моменту припинення дії Договору повернути поклажодавцю майно зі зберігання у порядку, передбаченому розділом 5 Договору.

У зв'язку з чим ДП "Спецагролізинг" листом від 27.05.2016 № 61 звернулось до ДП ВАТ "Вібросепаратор" "ВС-Партнер" з вимогою повернути майно, яке було передано останньому за договором зберігання № 2 від 03.12.2012, у тижневий термін з моменту отримання листа (а.с. 18-19).

В підтвердження направлення/вручення даної вимоги відповідачу, позивачем подано повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.20). Лист залишено без відповіді.

Однак, даний доказ оцінюється господарським судом критично, оскільки відсутній належний доказ - опис вкладення, на підтвердження, що саме дана вимога про повернення майна надсилалась в даному поштовому відправленні.

Не виконання відповідачем вимоги щодо повернення майна стало приводом для звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Оцінюючи подані докази, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, з врахуванням приписів чинного законодавства, суд вважає, що вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.2.5 постанови Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (стаття 173 Господарського кодексу України).

Статтею 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Згідно з ч. 1 ст. 937 ЦК України Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 208 цього Кодексу передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами, а згідно ч. 1 ст. 51 цього Кодексу до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

У ч. 3 ст. 937 ЦК України письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Господарський суд приймає до уваги, що сторони спору у розумінні ст. 55 Господарського кодексу України є суб'єктами господарювання, тому виникнення господарських правовідносин із зберігання майна мало ґрунтуватись насамперед на господарському договорі, з погодженими істотними умовами як предмет, ціна та строк дії договору (ст. 180 цього Кодексу), а при виконанні господарського договору сторони мали керуватись як положеннями цього Кодексу, так і відповідними положеннями Цивільного кодексу України (ч. 2 ст. 193 ГК України).

Згідно зі статтями 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, відповідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Твердження позивача про існування договору зберігання № 2 від 03.12.2012 ґрунтується на акті приймання-передачі від 03.12.2012, в якому йде посилання на те, що акт є невід'ємною частиною договору.

Однак, ні копій, ні оригіналу договору зберігання №2 від 03.12.2012 позивачем не подано, у зв'язку з відсутністю його на підприємстві (а.с. 39).

Відтак, у господарського суду відсутня можливість дослідження умов договору для встановлення фактів порушення відповідачем його обов'язків.

В свою чергу представник відповідача повністю заперечив факт підписання між сторонами договору зберігання № 2 від 03.12.2012. Зазначив, що оспорюване майно на зберіганні у відповідача відсутнє. Крім того, вказав, що на підприємстві відсутні будь-які документи, які б свідчили про укладення договору №2 на зберігання майна від 03.12.2012 та фактичного його зберігання відповідачем.

Відповідно п. 2.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 ГПК). Якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись господарським судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами ГПК.

Здійснивши оцінку акту приймання-передачі майна від 03.12.2012, який є невід'ємною частиною договору зберігання № 2 від 03.12.2012, господарський суд приходить до висновку, що останній не є достатньою підставою для задоволення позовних вимог.

В матеріалах справи наявний акт приймання-передачі (повернення) продукції до договору поставки № 1 від 03.12.2012 складений 01.04.2013, який був наданий суду представником позивача (а.с.110). Згідно даного акту, позивач передає відповідачу комплекс очисно-сушильно-зберігальний КОСЗ-2000 з заводським номером 011212-01КОСЗ у кількості 1 (одна) одиниця за ціною 4153215,00 грн, який входить до переліку, зазначеному в акті приймання-передачі від 03.12.2012 (а.с. 17).

При дослідженні даного акту у господарського суду виникли сумніви щодо беззаперечної наявності (передачі) спірного майна у відповідача, оскільки майно (його частина) - комплекс очисно-сушильно-зберігальний КОСЗ-2000 з заводським номером 011212-01КОСЗ у кількості 1 (одна) одиниця за ціною 4153215,00 грн згідно даного акту повертався відповідачу 01.04.2013 на підставі договору поставки №1 від 03.12.2012, то можливо все майно було повернуто позивачу до 01.04.2013.

Дані дії також підтверджуються копією банківської виписки від 24.04.2013 щодо проведення позивачем оплати за послуги відповідального зберігання згідно рахунку-фактури № ВС-000044 від 31.03.2013 в сумі 400,00 грн лише за грудень 2012, січень-березень 2013, тобто до 01.04.2013. (а.с.108), але відповідний рахунок у позивача відсутній.

В підтвердження підстав нарахування даної суми позивачем подано акт № ВС-0000002 від 31.03.2013 здачі - приймання робіт (надання послуг), в якому також йде посилання на договір зберігання № 2 від 03.12.2012 (а.с. 107).

Однак, даний акт існує у позивача лише в копії, а представник відповідача вказав на недоліки оформлення даного акту та на те, що підпис на акті викликає сумнів її справжності.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що оплата позивачем відповідачу за послуги відповідального зберігання в сумі 400,00 грн не є прямим доказом оплати вищезазначеного майна саме на підставі договору зберігання № 2 від 03.12.2012.

Крім того, як вбачається з пояснень представників сторін з моменту передачі майна на зберігання (03.12.2012) по день звернення з позовом до суду (24.01.2017) між сторонами не складалося жодного документа щодо перевірки зберігання майна (його умов зберігання та схоронності) та взагалі його наявності на підприємстві, а також не було руху коштів по оплаті договору зберігання майна № 2 від 03.12.2012 за весь період зберігання.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд не приймає акт приймання-передачі майна від 03.12.2012 як належний доказ, оскільки позивачем не доведено настання цивільно-правових наслідків щодо повернення спірного майна на підставі даного акту.

Отже, матеріали справи не містять належних доказів передачі спірного майна саме на підставі договору зберігання № 2 від 03.12.2012.

Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як па підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач не довів тих обставин, на які посилався в позові.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.43 ГПК України).

Враховуючи вищезазначене, суд визнає заявлені позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо судового збору, то відповідно ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті пов'язані з розглядом справи, при відмові в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст. 32-34, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 06.04.17

Суддя Маріщенко Л.О.

Друк:

1 - у справу,

2 - позивачу (рея. з повід.)

3 - відповідачу (рек. з повід.)