Рішення № 65812952, 04.04.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.04.17р. Справа № 904/892/17

За позовом Приватного акціонерного товариства "ОСОБА_1 Центр-СТБ" (м. Київ)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (м. Дніпро)

про стягнення попередньої оплати за договором про створення за замовленням та використанням програмного забезпечення № 20150617/1 від 17.06.2015 у розмірі 643 800 грн. 00 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_3 - юрисконсульт (довіреність № 23/12/16 КУЧ від 23.12.2016)

від відповідача: ОСОБА_2 - підприємець (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних

осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань)

ОСОБА_4 - представник (довіреність № 759 від 27.02.2017)

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "ОСОБА_1 Центр-СТБ" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі - відповідач) суму попередньої оплати за договором про створення за замовленням та використанням програмного забезпечення № 20150617/1 від 17.06.2015 у розмірі 643 800 грн. 00 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач прострочив виконання зобов'язань за договором про створення за замовленням та використанням програмного забезпечення № 20150617/1 від 17.06.2015, внаслідок чого позивач листом № 01306/16 від 27.12.2016 відмовився від договору у відповідності до норм частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України, а тому у відповідача виник обов'язок повернути отриману попередню оплату у розмірі 643 800 грн. 00 коп. , що відповідачем у добровільному порядку здійснено не було.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 13.02.2017.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 8955/17 від 10.02.2017), в якому він просив суд розгляд справи відкласти, посилаючись на неотримання позовної заяви та необхідність надання часу для підготовки до судового засідання.

У судове засідання 13.02.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 13.02.2017 не з'явився, при цьому, судом було враховано наявність його клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 13.02.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 27.02.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 12071/17 від 27.02.2017), в яких він зазначає, що в процесі виконання договору сторони дійшли згоди змінити порядок оплати виконуваних за спірним договором робіт, а саме: на прохання відповідача позивачем здійснювалася попередня оплата. Також, у поясненнях позивач вказує про те, що збільшення вартості робіт відбулося за рахунок підвищення обмінного курсу долара США до гривні, що відповідає умовам договору.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 12177/17 від 27.02.2017), в якому він просив суд розгляд справи відкласти, посилаючись на необхідність надання часу для мирного врегулювання спору.

У судове засідання 27.02.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.02.2017 просив суд задовольнити його клопотання та відкласти розгляд справи, посилаючись на можливість мирного врегулювання спору.

Представник позивача у судовому засіданні 27.02.2017 проти задоволення вказаного клопотання заперечував, наголошував на тому, що мирне врегулювання даного спору є неможливим.

Судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні 27.02.2017 виклав зміст позовних вимог, навів доводи в їх обґрунтування Також, представником позивача було викладено зміст письмових пояснень, з урахуванням яких він просив задовольнити його позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.02.2017 проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд задовольнити його клопотання та відкласти розгляд справи, посилаючись на можливість мирного врегулювання.

У судовому засіданні 27.02.2017 судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

У зв'язку з викладеним, у судовому засіданні 27.02.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 13.03.2017.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 14885/17 від 13.03.2017), в якому він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що фактично роботи за договором відповідачем виконувалися та передавалися позивачу, що додатково підтверджується тим, що позивачем проводилася поетапна оплата виконаних робіт, як це передбачено умовами договору. Як вказує відповідач, факт кожної оплати свідчить про прийняття позивачем відповідного етапу робіт. Також відповідач наголошує на тому, що відсутність підписаних обома сторонами актів виконаних робіт не свідчить про неприйняття робіт позивачем, оскільки обов'язок прийняти виконані роботи або відмовитися від їх прийняття покладено саме на замовника, який зобов'язаний надати мотивовану відмову від їх підписання. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що з електронного листування між сторонами вбачається, що результат виконаних робіт задовольняв замовника (позивача) та був завантажений на сервер позивача та протестований, однак кожного разу позивач висував неправомірні вимоги щодо доопрацювання програмного забезпечення, які не були передбачені погодженим сторонами технічним завданням до договору. Порушення строків виконання робіт відповідач пояснює багаторазовою зміною відповідальної особи позивача, а також через висування нових вимог до результату робіт. Крім того, відповідач зауважує, що грошові кошти у розмірі 643 800 грн. 00 коп. є попередньою оплатою по договору, а отже не можуть бути витребувані на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Від відповідача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів (вх.суду 14947/17 від 13.03.2017).

Ухвалою суду від 13.03.2017 клопотання відповідача про продовження строку вирішення спору задоволено та продовжено строк розгляду спору по справі на 15 днів, терміном по 08.04.2017 включно.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 14973/17 від 13.03.2017), в якому він просив суд стягнути з відповідача витрати на відрядження уповноваженого представника у розмірі 1 127 грн. 72 коп. Фактично, вказана сума є вартістю залізничних квитків та є витратами, пов'язаними із явкою представника у судові засідання. На підтвердження фактичного понесення вказаних витрат позивач долучив до матеріалів справи накази про відрядження від 06.02.2017 та від 16.02.2017, посвідчення про відрядження від 06.02.2017 та від 16.02.2017, а також залізничні квитки Київ-Дніпро та Дніпро-Київ.

У судове засідання 13.03.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представником позивача у судовому засіданні 13.03.2017 було наведено додаткові доводи в обґрунтування правомірності позовних вимог, а також заявлено клопотання про відшкодування за рахунок відповідача витрат, пов'язаних із явкою представника позивача у судові засідання.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.03.2017 проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на обставини, викладені ним у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 13.03.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 04.04.2017.

Від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення (вх.суду 17818/17 від 27.03.2017), в яких він зазначає, що у позивача є повний доступ до коду розробленого програмного продукту.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 19396/17 від 04.04.2017), в яких він зазначає, що проведення позивачем часткових оплат не підтверджує факт прийняття відповідного етапу виконаних робіт; вказані оплати здійснювалися у порядку передоплати. Також, позивач заперечує факт отримання від відповідача актів виконаних робіт, на що посилався відповідач у відзиві на позовну заяву. Так, позивач вказує, що акти виконаних робіт він отримав лише 13.03.2017, але вказані документи були повернуті відповідачу без розгляду, оскільки позивач відмовився від договору про створення за замовленням та використанням програмного забезпечення № 20150617/1 від 17.06.2015 у відповідності до норм частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 19586/17 від 04.04.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи банківські виписки, які підтверджують понесення витрат на придбання залізничних квитків позивачем та докази відшкодування їх вартості на картковий рахунок представника позивача.

У судове засідання 04.04.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 04.04.2017 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, з підстав, що наведені ним у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.04.2017 просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог та врахувати обставини, викладені ним у відзиві на позовну заяву.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 04.04.2017 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 04.04.2017 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 17.06.2015 між Приватним акціонерним товариством "ОСОБА_1 Центр-СТБ" (далі - замовник, позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (далі - виконавець, відповідач) було укладено договір про створення за замовленням та використанням програмного забезпечення № 20150617/1 (далі - договір, а.с.10-13 том 1), відповідно до умов якого виконавець по замовленню замовника зобов'язується на підставі та у відповідності з Технічним завданням (додаток № 1 до договору) створити програмний продукт "eWaybill - електронний подорожній лист" (далі - програма), здійснити її гарантійне обслуговування, здійснити супровід одного екземпляра серверної частини та до 200 екземплярів клієнтської частини програми, встановлених у замовника на умовах, визначених в договорі, а також передати замовнику всі (в повному обсязі) виключні майнові права на всі об'єкти права інтелектуальної власності, які будуть створені виконавцем при виконанні договору, а замовник зобов'язується прийняти належним чином виконані роботи, послуги та права, які передаються по договору, та провести оплату у відповідності з умовами договору та переліком етапів робіт, строків виконання та вартості робіт (додаток № 2 до договору) (пункт 1.1. договору).

До договору сторонами було підписано такі додатки:

- № 1 "Технічне завдання";

- № 2 "Перелік етапів, види, строки виконання та вартість робіт".

У пункті 9.1. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та припиняє свою дію після виконання сторонами взятих на себе зобов'язань, а в частині наданих гарантій та переданих прав діє протягом всього строку прав на передання замовнику об'єктів права інтелектуальної власності.

Доказів зміни або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Вирішуючи питання щодо правової природи даного правочину та юридичної кваліфікації зобов'язань за ним суд виходить з такого.

Загальні положення щодо договорів про надання послуг закріпленні у главі 63 Цивільного кодексу України (статті 901 - 907). Відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України послуги розглядаються як окремий вид об'єктів цивільних прав, які відрізняються від інших об'єктів (речей, майнових прав, результатів робіт тощо).

За змістом частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Отже, відповідно до закону, послуга не зводиться до самої дії або діяльності, а розглядається як окреме явище. З огляду на це, для послуг характерним є те, що вони:

- мають нематеріальний характер, а їх результат не набуває уречевлювального вигляду;

- тісно пов'язані з особою виконавця та процесом вчинення ним дій, здійснення діяльності;

- не збігаються із самими діями, здійсненням діяльністю виконавця, а існують як окреме явище.

Для замовника за договором послуга, незважаючи на її нематеріальну сутність, виступає як певне матеріальне благо, заради якого він і вступає у договірні відносини.

Підсумовуючи викладене, послугою є певне нематеріальне благо, яке надається виконавцем і споживається замовником у процесі вчинення певних дій або здійснення певної діяльності.

В той же час, визначення договору підряду міститься в частині 1 статті 837 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Частина 2 статті 837 Цивільного кодексу України доповнює характеристику договору підряду, вказуючи на те, що договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Отже, чітко визначеною метою договору підряду є виконання певної роботи. Це дозволяє провести розмежування між договорами підрядного типу та іншими типами цивільно-правових договорів, зокрема, договорами про надання послуг.

Аналіз наведених положень закону та доводів, які визначають суть підряду та послуги, свідчить про те, що договір підряду відрізняється від договору про надання послуг своїм предметом.

Зокрема, послугам притаманні ознаки, які відрізняють їх від результату робіт, а сама послуга хоч, як і підряд, тісно пов'язана з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення певної діяльності), але не збігається із самими діями, здійсненням діяльності виконавця, а існує як окреме явище - певне нематеріальне благо, споживається в процесі вчинення певної діяльності або здійснення певної діяльності, не набуваючи матеріального вигляду.

В свою чергу, результат виконання підрядником роботи - це матеріалізований об'єкт, що знаходить своє втілення в індивідуально-визначених речах, бо робота виконується за завданням замовника, який має право у будь-який момент перевірити хід і якість роботи підрядника, не втручаючись в його діяльність. Даний матеріалізований результат знаходить своє відображення і в створенні нової речі, і в поліпшенні якості або інших споживчих властивостях вже існуючої речі.

Якщо за договором про надання послуги дії виконавця не мають вирішального значення, оскільки це спосіб надання послуги, то для договору підряду процес виконання роботи є важливим, порушення якого надає замовнику певні права (стаття 849 Цивільного кодексу України).

Предметом Договору є саме досягнення результату, яким є створення Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 програмного забезпечення, що повинно було неодноразово використовуватись Приватним акціонерним товариством "ОСОБА_1 Центр-СТБ" в своїй діяльності.

Крім того, за змістом договору, процес розробки даного програмного забезпечення здійснюється під контролем замовника.

Таким чином, на відміну від договору про надання послуги, для якого спосіб її надання не має вирішального значення, за умовами спірного договору процес створення програмного забезпечення є важливою процедурою, і в процесі даної процедури не споживається те нематеріальне благо, заради якого сторони вступили у договірні відносини, а створюється кінцевий матеріалізований результат, використання якого може мати місце тільки після виконання Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 повного комплексу робіт, визначених договором.

З урахуванням викладеного, судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).

Так, у розділі 5 договору сторонами була визначена ціна договору, зокрема:

- у відповідності зі статтею 524 та частиною 2 статті 533 Цивільного кодексу України, сторони погодили загальну вартість робіт, послуг та прав інтелектуальної власності, виконаних/створених при виконанні договору та встановили еквівалент вартості без ПДВ в доларах США в сумі 20 000,00 доларів США, що на дату підписання договору складає суму 442 000 грн. 00 коп. із розрахунку курсу продажу долара США на міжбанку, на дату попереднього підписання договору, та вказаного на сайті за посиланням http://minfin.com.ua/currency/mb/archive/usd (Архів курсів міжбанку Ask) (пункт 5.1. договору);

- сторони погодили, що у випадку внесення замовником за власною ініціативою додаткових вимог, уточнень, корегувань, не визначених технічним завданням, що тягне за собою відхилення від технічного завдання не більше ніж на 50% без збільшення вартості, вартість може збільшуватися пропорційно об'єму відхилення від технічного завдання, на погоджену сторонами в додатковій угоді договору на суму, не більше, ніж на 50% вартості, вказаної в пункті 5.1. договору (пункт 5.2. договору);

- оплата здійснюється замовником за результатами кожного етапу у відповідності з додатком 2 (пункт 5.3. договору);

- для правильного відображення в обліку вартості робіт, послуг та прав, визначених пунктом 1.1. договору, та у зв'язку зі зміною курсу долара США, по завершенню всіх оплат та за підсумками підписання сторонами акта приймання-передачі створеної виконавцем програми, а також прав від виконавця замовнику, сторони зобов'язуються у випадку необхідності підписати акт зміни вартості вказаних робіт, послуг та прав таким чином, щоб їх вартість дорівнювала загальній сумі платежів по договору (пункт 5.4. договору).

Відповідно до статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

У відповідності до вказаних умов сторонами було підписано додаток № 2 до договору, в якому сторони погодили наступний перелік та строки етапів виконання виконавцем робіт, визначених пунктом 1 договору:

- Спринт 1: з 15.06.2015 до 05.07.2015;

- Спринт 2: з 06.07.2015 до 26.07.2015;

- Спринт 3: з 27.07.2015 до 16.08.2015;

- Спринт 4: з 17.08.2015 до 06.09.2015;

- Спринт 5: з 07.09.2015 до 30.09.2015.

В той же час, у розділі 2 договору сторони погодили порядок виконання договору, а саме:

- виконавець створює програму в цілому в строк до 3 календарних місяців з дати підписання договору (пункт 2.1. договору);

- розробка програми здійснюється поетапно в строки та у відповідності з додатком № 2 (пункт 2.2. договору);

- кожний етап приймається уповноваженою особою замовника, в тому числі засобами електронної пошти, факсу і т.д. Якщо у замовника є будь-які зауваження до проведеного етапу, замовник не приймає виконані роботи та відправляє Програму виконавцю на доопрацювання, надавши свої вимоги та зауваження та встановивши строк доопрацювання. Об'єкти права інтелектуальної власності, створені на кожному етапі, приймаються замовником по акту приймання-передачі. Після підписання вищевказаного акта, об'єкти права інтелектуальної власності, вказані в акті, вважаються затвердженими та прийнятими замовником. Під час передачі замовнику об'єктів права інтелектуальної власності (будь-яких елементів програми та програми в розробці), виконавець зобов'язаний передати замовнику вихідні коди на створені об'єкти, їх технічний опис, а також надати замовнику у вигляді консультації всі необхідні знання по їх використанню (пункт 2.5. договору);

- сторони підписують акт приймання-передачі створеної виконавцем програми, а також прав від виконавця замовнику (пункт 2.11. договору).

У пункті 2 додатку № 2 до договору сторони погодили наступний порядок та строки оплати замовником етапів робіт: оплата за кожен етап, визначений пунктами 1.1.-1.4. додатку, визначається в національній валюті України - гривні за результатами приймання відповідного етапу протягом 3 робочих днів з дати прийняття результатів, а також передача створених на даному етапі об'єктів в розмірі 20% від суми, вказаної в пункті 5.1. договору по курсу продажу долару США на міжбанку, на дату попередню дню оплати, вказану на сайті за посиланням http://minfin.com.ua/currency/mb/archive/usd (Архів курсів міжбанку Ask).

При цьому, стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Під час розгляду справи позивачем були надані письмові пояснення, в яких він зазначає, що в процесі виконання договору сторони дійшли згоди змінити порядок оплати виконуваних за спірним договором робіт, а саме: на прохання відповідача позивачем здійснювалася їх попередня оплата.

В той же час, відповідач вказані обставини заперечував, посилаючись на те, що фактично роботи за договором відповідачем виконувалися та передавалися позивачу, що додатково підтверджується тим, що позивачем проводилася поетапна оплата виконаних робіт, як це передбачено умовами договору. Як вказував відповідач, факт кожної оплати свідчить про прийняття позивачем відповідного етапу робіт.

З приводу вказаних заперечень відповідача суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем в рахунок оплати робіт за договором про створення за замовленням та використанням програмного забезпечення № 20150617/1 від 17.06.2015 було здійснено перерахування відповідачу грошових коштів в загальній сумі 643 800 грн. 00 коп., що підтверджується наступними платіжними дорученнями:

- платіжним дорученням № 5252 від 13.07.2015 на суму 87 480 грн. 00 коп. (а.с.20 том 1);

- платіжним дорученням № 6294 від 11.08.2015 на суму 85 800 грн. 00 коп. (а.с.21 том 1);

- платіжним дорученням № 8120 від 07.10.2015 на суму 85 800 грн. 00 коп. (а.с.22 том 1);

- платіжним дорученням № 9706 від 23.11.2015 на суму 96 280 грн. 00 коп. (а.с.23 том 1);

- платіжним дорученням № 9928 від 02.12.2015 на суму 96 160 грн. 00 коп. (а.с.24 том 1);

- платіжним дорученням № 11228 від 30.12.2015 на суму 96 400 грн. 00 коп. (а.с.25 том 1);

- платіжним дорученням № 11229 від 30.12.2015 на суму 96 400 грн. 00 коп. (а.с.26 том 1).

Оплата позивачем здійснювалася на підставі виставлених відповідачем рахунків (а.с.48-54 том 1).

Отже, в матеріалах справи наявні рахунки на оплату (а.с.48-54 том 1),в кожному з яких відповідач вказав, що оплаті підлягає: "Розробка програмного забезпечення - система електронного документообігу eWaybill". Як з рахунків на оплату так і з платіжних доручень про їх оплату не вбачається, що оплата здійснювалася за прийнятий позивачем етап роботи.

Отже, доказів того, що кожен рахунок виставлявся в оплату виконаного відповідачем та прийнятого позивачем етапу робіт, а також того, що кожна здійснювана позивачем оплата була пов'язана із прийняттям відповідного етапу робіт, матеріали справи не містять. Крім того, наявні у справі докази свідчать про те, що вказані оплати були здійснені позивачем саме в порядку передоплати.

Отже, заперечення відповідача в цій частині не приймаються до уваги судом.

Також під час розгляду справи судом відповідач посилався на те, що відсутність підписаних обома сторонами актів виконаних робіт не свідчить про неприйняття робіт позивачем, оскільки обов'язок прийняти виконані роботи або відмовитися від їх прийняття покладено саме на замовника, який зобов'язаний надати мотивовану відмову від їх підписання.

З приводу вказаних заперечень відповідача суд зазначає таке.

У відповідності до умов пунктів 2.5 та 2.11. договору приймання-передачі кожного етапу робіт здійснюється по акту приймання-передачі, однак, доказів підписання сторонами відповідних актів протягом строку дії договору матеріали справи не містять.

Згідно з частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї з сторін від підписання акта, про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Так, в матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем робіт, обумовлених договором про створення за замовленням та використанням програмного забезпечення № 20150617/1 від 17.06.2015.

Крім того, з наявного в матеріалах справи листування між сторонами за допомогою електронної пошти вбачається, що позивачем за наслідками численних перевірок результатів виконаних відповідачем робіт висловлювалися зауваження щодо недоліків, виявлених під час тестування програмного продукту (а.с.55-110 том 1, а.с.17-125 том 2).

Окрім цього, кожного разу зауваження позивача приймалися відповідачем до уваги та виправлялися, але, як вбачається з електронного листування сторін, протягом тривалого часу відповідачем так і не було належним чином проведено виконання умов договору про створення за замовленням та використанням програмного забезпечення № 20150617/1 від 17.06.2015 та, як наслідок, не було передано за актом приймання-передачі жодного етапу виконаних робіт.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, позивач стверджує, що виконав свої зобов'язання щодо здійснення попередньої оплати та протягом дії договору надавав відповідачу всі необхідні дані.

В той же час, як було вказано вище, у додатку № 2 до договору сторони погодили такі строки етапів виконання виконавцем робіт, визначених пунктом 1 договору:

- Спринт 1: з 15.06.2015 до 05.07.2015;

- Спринт 2: з 06.07.2015 до 26.07.2015;

- Спринт 3: з 27.07.2015 до 16.08.2015;

- Спринт 4: з 17.08.2015 до 06.09.2015;

- Спринт 5: з 07.09.2015 до 30.09.2015.

Як вбачається з матеріалів справи, у визначені договором строки відповідач не здійснив виконання обумовлених договором робіт та не здійснив їх передачу позивачу за актом приймання-передачі, як це визначено умовами спірного договору.

У зв'язку з вказаними обставинами позивач надіслав відповідачу лист № 01306/16 від 27.12.2016, в якому повідомив відповідача про односторонню відмову Приватного акціонерного товариства "ОСОБА_1 Центр-СТБ" від договору та вимагав в строк до 06.01.2017 включно відшкодувати збитки у розмірі 643 800 грн. 00 коп., сплачені в якості передоплати за договором (а.с.27 том 1). Докази направлення вказаного листа на адресу реєстрації відповідача наявні в матеріалах справи (а.с.28 том 1).

Так, право позивача на односторонню відмову від договору передбачено пунктом 7.2. договору, в якому сторони визначили таке: якщо в ході виконання виконавцем програми по договору стане очевидним, що робота не буде виконана виконавцем належним чином з вини виконавця, замовник вправі відмовитися від договору або доручити створення програми іншій особі за рахунок виконавця, а також вимагати від виконавця повного відшкодування завданих йому збитків.

Вказане право замовника також передбачене статтею 849 Цивільного кодексу України, в якій визначено, що замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Дана норма фіксує загальне право кредитора відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків внаслідок втрати інтересу для кредитора у зв'язку з простроченням боржника (частина 3 статті 612 Цивільного кодексу України).

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина 3 статті 651 Цивільного кодексу України).

Отже, договором та законом передбачено право замовника в односторонньому порядку відмовитись від договору підряду.

Лист № 01306/16 від 27.12.2016 про відмову від договору позивач направив відповідачу 27.12.2016, про що свідчить опис вкладення у цінний лист та фіскальний чек (а.с.28 том 1).

Отже, з матеріалів справи вбачається, що замовник (позивач) скористався своїм правом, наданим йому частиною 4 статті 849 Цивільного кодексу України та пунктом 7.2. договору, а саме: відмовився від договору про створення за замовленням та використанням програмного забезпечення № 20150617/1 від 17.06.2015.

При цьому, доказів виконання або часткового виконання робіт, доказів завдання відповідачу збитків, спричинених розірванням договору, відповідачем суду не надано.

Оскільки відповідач роботи за договором у передбачений договором термін не виконав, відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, в зв'язку з чим, позивач має право на захист свого порушеного права, відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Підставою для відшкодування збитків, відповідно до пункту 1 статті 611 Цивільного кодексу України, є порушення зобов'язання.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управне на сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з частиною 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарських відносин.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов'язань - причиною.

Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Понесені Приватним акціонерним товариством "ОСОБА_1 Центр-СТБ" витрати за договором про створення за замовленням та використанням програмного забезпечення № 20150617/1 від 17.06.2015 у розмірі 643 800 грн. 00 коп. перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з порушенням умов договору, а тому вимога Приватного акціонерного товариства "ОСОБА_1 Центр-СТБ" про їх відшкодування є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Водночас, під час розгляду справи судом встановлені обставини, які свідчать про правомірну відмову від договору Приватного акціонерного товариства "ОСОБА_1 Центр-СТБ".

Відтак, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення позивачу сплаченої відповідачу попередньої оплати, оскільки у зв'язку з припиненням дії договору зобов'язання сторін припинилися, а підстави збереження підрядником коштів, що сплачені за роботи, які фактично не виконані, відпали.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення 643 800 грн. 00 коп. попередньої оплати є доведеною, обґрунтованою, відповідачем не спростованою, а відтак, підлягає задоволенню.

Отже, враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Разом з тим, позивачем під час розгляду справи було заявлено клопотання, в якому він просив суд стягнути з відповідача витрати на відрядження уповноваженого представника у розмірі 1 127 грн. 72 коп. Фактично, вказана сума є вартістю залізничних квитків та є витратами, пов'язаними із явкою представника у судові засідання. На підтвердження фактичного понесення вказаних витрат позивач долучив до матеріалів справи накази про відрядження від 06.02.2017 та від 16.02.2017, посвідчення про відрядження від 06.02.2017 та від 16.02.2017, а також залізничні квитки Київ-Дніпро та Дніпро-Київ.

В обґрунтування зазначеного клопотання позивач посилався на територіальну віддаленість місцезнаходження позивача та його представника, у зв'язку з чим у останнього мали місце додаткові витрати, що пов'язані з розглядом справи.

Відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які повязані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, повязаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, повязаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, повязані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обовязковою.

В той же час, позивачем належними доказами підтверджено понесення заявлених до стягнення з відповідача витрат позивачем, на підтвердження чого крім наказів про відрядження від 06.02.2017 та від 16.02.2017, посвідчень про відрядження від 06.02.2017 та від 16.02.2017, а також залізничних квитків Київ-Дніпро та Дніпро-Київ, позивачем долучено до матеріалів справи банківські виписки по рахунку представника позивача - ОСОБА_3, з яких вбачається відшкодування вказаних витрат представнику.

Враховуючи те, що витрати в розмірі 1 127 грн. 72 коп. на придбання проїзних квитків, понесені позивачем у зв'язку із забезпеченням явки свого повноважного представника в судові засідання господарського суду, явка якого судом визнавалася обов'язковою, а також те, що такі витрати пов'язані з розглядом даної справи, суд вважає за можливе судові витрати в цій частині покласти на відповідача.

За таких обставин, керуючись статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, які складаються з суми судового збору в розмірі 9 657 грн. 00 коп. та витрат, пов'язаних з явкою представника позивача у судове засідання, в розмірі 1 127 грн. 72 коп. суд покладає на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (49000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Приватного акціонерного товариства "ОСОБА_1 Центр-СТБ" (03113, м.Київ, вулиця Шевцова, будинок 1; ідентифікаційний код 20044726) - 643 800 грн. 00 коп. попередньої оплати, 9 657 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору, 1 127 грн. 72 коп. витрат, повязаних з явкою представника.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.04.2017.

Суддя ОСОБА_5