Рішення № 65812330, 03.04.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 28/9/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2017 Справа № 908/199/17

за позовом приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма "Росія" (71162, Запорізька область, Бердянський район, с. Новопетрівка, вул. Набережна, 14-А)

до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

про стягнення 448187,87 грн.

Суддя Федорова О.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність б/н від 17.02.2017р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 01.02.2017 року звернувся позивач - приватне сільськогосподарське підприємство Агрофірма "Росія" з позовною заявою до відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором поставки №0716 у розмірі 448187,87 грн., з яких: 365320,00 грн. - сума боргу, 77645,91 грн. - пеня, 2242,78 грн. - 3% річних, 2979,18 грн. - інфляційні втрати.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №908/199/17 призначено до розгляду судді Федоровій О.В.

Ухвалою суду від 02.02.2017 року порушено провадження у справі № 908/199/17, присвоєно справі номер провадження 28/9/17, судове засідання призначене на 20.02.2017 року. В порядку ст. 65 ГПК України, суд зобов'язав сторін надати документи для всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи. За клопотанням відповідача та в зв'язку з неналежним виконанням учасниками судового процесу вимог суду щодо надання документальних доказів в обґрунтування позиції своїх прав, розгляд справи неодноразово відкладався спочатку на 09.03.2017 р., потім на 03.04.2017 р. Представником позивача неодноразово надавалися пояснення щодо заявлених позовних вимог та розрахунків штрафних і компенсаційних санкцій. Розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу, за наявними у справі матеріалами та закінчений 03.04.2017 р., судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

21.03.2017 р. від позивача до суду надійшли пояснення щодо заявлених позовних вимог та заява про уточнення позовних вимог в частині стягнення боргу та штрафних санкцій, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з ФОП ОСОБА_1 401312,69 грн., які складаються з: 365320,00 грн. заборгованості за договором поставки № 0716, 10959,60 грн. пені, 22862,90 грн. інфляційних втрат та 2170,19 грн. 3% річних.

Заява позивача про уточнення позовних вимог відповідає положенням ст. 22 ГПК України, оскільки по суті є заявою про їх зменшення, прийнята судом до розгляду та задоволена. У зв'язку з чим судом розглядаються вимоги про стягнення з ФОП ОСОБА_1 401312,69 грн., які складаються з: 365320,00грн. заборгованості та 35992,69грн. штрафних та компенсаційних санкцій за неналежне виконання грошового зобов'язання.

Представник позивача в судовому засіданні 03.04.2017 р. підтримав позовні вимоги з урахуванням їх останнього уточнення. Підставою для звернення з позовом до суду зазначено неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № 0716, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 365320,00 грн. Враховуючи умови договору та приписи діючого законодавства, у зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання, позивач нарахував до стягнення пеню у розмірі 10959,60 грн., інфляційні втрати у розмірі 22862,90 грн. та 3% річних у розмірі 2170,19 грн. Позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 173, 174, 193, 198, 216-219, 226, 230, 232 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 655-697 ЦК України.

Відповідач або його уповноважений представник в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про розгляд справи повідомлений належним чином.

Заслухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Приватне сільськогосподарське підприємство Агрофірма «Росія» (постачальник, позивач у справі) та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (покупець, відповідач у справі) уклали договір поставки проса № 0716 (надалі - договір).

В розділі 1.2 договору сторонами узгоджені найменування товару - просо врожаю 2016 року (1.2.1 договору); кількість товару - 220 тон (п. 1.2.2 договору); вартість товару - 4000,00 грн. за одну тону з урахуванням ПДВ; загальна вартість товару складає 880000,00грн.з урахуванням ПДВ (п. 1.2.4 договору); кількість товару визначається відповідно до складських документів на товар, виданих зерновим складом (п. 1.3 договору); поставка товару здійснюється партіями в період з 02.10.2016 р. по 30.10.2016 р. (п. 1.3 договору); доставка товару здійснюється силами та транспортними засобами постачальника. Товар має бути переданий покупцеві за адресою: АДРЕСА_2 (п. 1.3.1 договору).

Пунктом 3.1 договору встановлено, що покупець здійснює оплату вартості товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом трьох календарних днів з моменту отримання загальної кількості товару згідно договору.

Відповідно до п. 3.2 договору постачальник зобов'язується, протягом двох робочих днів з дня поставки товару, надати покупцю оригінали видаткових накладних на товар на повну суму його вартості.

Пунктом 4.2 договору встановлено, що передача товару по кількості та якості відбувається на елеваторі, що засвідчується підписаними сторонами видатковими накладними на товар Актами передачі-приймання.

Товар переходить у власність покупця з моменту його фактичної передачі постачальником та засвідчується оригіналом належним чином складених складських документів на товар в повному обсязі, виданими на ім'я покупця зерновим складом (п. 4.3 договору).

Як зазначає позивач на виконання умов договору № 0716 відповідачу було передано у власність відповідача просо врожаю 2016 року у кількості 101330 тон на суму 405320грн.

Про факт виконання постачальником зобов'язань, а саме поставку товару на загальну суму 405320 грн. свідчать товарно-транспортні накладні № 1086 від 26.10.2016 р., № 1087 від 26.10.2016 р., № 1088 від 27.10.2016 р., видаткові накладні № РН-25106-05 від 25.10.2016 р. (на суму 269760,00 грн.) та № РН-27106-05 від 27.10.2016 р. на суму 135560,00 грн.

На оплату отриманого товару відповідачу виставлені наступні рахунки-фактури №СФ-27106-01 від 27.10.2016 р. на суму 269760,00 грн. зі строком оплати до 30.10.2016 р. та №СФ-31106-04 від 31.10.2016 р. на суму 135560,00 грн. зі строком оплати до 03.11.2016 р.

Відповідач зобов'язання щодо оплати отриманого товару в узгоджені сторонами строки та в повному обсязі не здійснив, сплатив лише 40000 грн., чим порушив умови договору.

Внаслідок часткової оплати отриманого товару сума боргу склала 365320,00 грн., про що сторонами складено та підписано Акт звірки взаємних розрахунків станом на 20.02.2017р. (арк.с. 95).

У зв'язку з наявністю заборгованості на адресу відповідача позивачем була спрямована претензія № 231 від 29.11.2016 р. з вимогою у строк до 05.12.2016 р. сплатити суму боргу. Претензія отримана відповідачем особисто 03.12.2016 р., про що свідчить поштове повідомлення від 29.11.2016 р. (арк.с. 11).

Претензія залишена відповідачем без реагування, борг без оплати.

Невиконання відповідачем зобов'язань за договором № 0716, наявність заборгованості, стало підставою для звернення позивача за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором № 0716 у розмірі 365320,00грн. підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 193 ГК України господарські зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Аналогічні приписи містять ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до приписів ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Укладаючи договір кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо їх виконання, однак відповідач, покладений на нього обов'язок щодо оплати отриманого товару, не виконав, факт порушення відповідачем умов договору, доведений позивачем та визнаний відповідачем.

Відповідно до ст. 22 ГПК України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Згідно зі ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Матеріали справи містять заяву відповідача від 02.03.2017 р. з додатками (арк.с. 81-88), які свідчать про наявності кредиторської заборгованості на його користь, що виникла внаслідок неналежного виконання зобов'язань контрагентом за правочином. Неотримання відповідачем грошових коштів від контрагента стало підставою для порушення строків виконання зобов'язань щодо оплати отриманого товару за договором поставки № 0716.

Отже, визнання відповідачем наявності заборгованості в рамках договору № 0716 відповідає обставинам справи, а вимога позивача про стягнення 365320,00 грн. основного боргу задовольняється судом.

За порушення відповідачем строків оплати отриманого товару, позивач, враховуючи положення п. 6.3 договору, просив стягнути 10959,60 грн. пені за період прострочення з 31.10.2016 р. по 19.12.2016 р. та з 20.12.2016 р. по 05.01.2017 р.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Пунктом 6.3 договору встановлено, що у разі прострочки покупцем термінів оплати постачальнику вартості товару покупець оплачує постачальнику неустойку у формі пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару за кожний день прострочки, але не більше 3% від загальної вартості товару, визначеної у розділі 3 даного договору.

Згідно з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Приписами п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Наданий позивачем розрахунок суми пені суд визнав невірним, оскільки відповідно до розрахунку позивача штрафні санкції нараховані починаючи з 31.10.2016 р. по 19.12.2016 р. (50 днів) на суму заборгованості у розмірі 405320,00 грн. та з 20.12.2016 р. по 05.01.2017 р. (17днів) на суму заборгованості 365320,00 грн.

Між тим, як свідчать матеріали справи поставка товару на користь відповідача відбулася 25.10.2016 р. на суму 269760,00 грн. та 27.10.2016 р. на суму 135560,00 р. На оплату товару виставлені рахунки №СФ-27106-01 від 27.10.2016 р. зі строком оплати до 30.10.2016 р. та № СФ-31106-04 від 31.10.2016 р. зі строком оплати до 03.11.2016 р. Приймаючи до уваги положення п. 3.1 договору, строк оплати настав - 31 жовтня 2016 р. (період прострочення з 01.11.2016 р.) та 03 листопада 2016 р. (період прострочення з 04.11.2016р.).

Також суду надані докази часткової оплати відповідачем вартості отриманого товару, а саме 07.11.2016 р. відповідачем здійснено оплату у розмірі 20000,00грн. з посиланням на призначення платежу згідно рахунку СФ-31106 від 31.10.2016р. та 19.12.2016 р. сплачено 20000,00грн. також згідно рахунку СФ-31106 від 31.10.2016р. з посиланням на призначення платежу. З огляду на зазначене, слідує, що на момент звернення позивача з позовом до суду заборгованість за видатковою накладною № РН-25106-05 від 25.10.2016 р. не змінилась та складає 269760,00 грн.; заборгованість за видатковою накладною № РН-27106-05 від 27.10.2016 р., з урахуванням часткової оплати 07.11.2016 р. та 19.12.2016 р. у розмірі 40000,00 грн., складає 95560,00 грн.

Разом з тим, зазначені ці обставини не враховувались позивачем під час здійснення розрахунку як штрафних, так компенсаційних санкцій.

Згідно з перерахунком, зробленим судом, враховуючи положення п. 6.3 договору та норми права, штрафні санкції у вигляді пені в загальному розмірі складають 13272,39грн.:

- за видатковою накладною № РН-25106-05 від 25.10.2016р. (вартість поставленого товару 269760,00грн.) за період прострочення з 01.11.2016р. по 05.01.2017р. пеня при розрахунку із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ - 13623,50грн.

Проте, беручи до уваги той факт, що сторонами в п. 6.3 договору узгоджений максимальний процент пені, а саме не більше 3% від загальної вартості товару, то суд приходить до висновку, що до сплати підлягає пеня в розмірі 8092,80 грн. (269760,00 х 3%).

- за видатковою накладною № РН-27106-05 від 27.10.2016 р. (вартість поставленого товару 135560,00грн.) за період прострочення з 03.11.2016 р. по 06.11.2016 р., з 07.11.2016 по 18.12.2016 р. (вартість поставленого товару 115560,00грн.), з 19.12.2016р. по 05.01.2017р. (вартість товару 95560,00грн.), при розрахунку із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ розмір пені складає 5179,59грн.

Приймаючи до уваги те, сума пені за видатковою накладною № РН-27106-05 від 27.10.2016 р. нарахована із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ є меншою ніж сума пені розрахована відповідно до її обмеження (3% від загальної вартості товару), суд стягує пеню, обчислену із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ.

За таких обставин, оскільки заявлена до стягнення позивачем сума пені є меншою, ніж нарахована судом, то стягненню підлягає саме пеня в розмірі вимог, заявлених позивачем, - 10959,60 грн. за період з 01.11.2016 р. по 05.01.2017р.

За порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати поставленого товару позивач, посилаючись на приписи ст. 625 ЦК України, просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2170,19 грн., а також 22862,90 грн. інфляційних втрат за період прострочення з 31.10.2016р. по 05.01.2017р.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова позиція викладена в інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року.

У розрахунку 3% річних щодо визначення суми прострочення грошового зобов'язання, періоду прострочення та початку нарахування 3% річних допущені ті самі недоліки, що стосуються розрахунку пені, про які судом зазначено вище.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних суд визнав виконаним невірно, у зв'язку із чим позовні вимоги про стягнення 3% річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання підлягають частковому задоволенню у розмірі 2014,61 грн., в частині стягнення 155,58 грн. річних у позові відмовляється.

Так, за видатковою накладною № РН-25106-05 від 25.10.2016р. (вартість товару 269760,00грн.) за період прострочення з 01.11.2016р. по 05.01.2017р. підлягають задоволенню 3% річних у розмірі 1459,66грн.;

- за видатковою накладною РН-27106-05 від 27.10.2016 р. (вартість товару 135560,00грн.) за період прострочення з 03.11.2016 р. по 06.11.2016 р. - сума 3% річних складає 33,33 грн., з 07.11.2016 по 18.12.2016 р. (вартість товару 115560,00грн.) сума 3% річних складає 388,36 грн., з 19.12.2016р. по 05.01.2017р. (вартість товару 95560,00грн.) розмірі 3% річних 133,26грн. Разом загальний розмір 3% річних за порушення виконання грошового зобов'язання за видатковою накладною РН-27106-05 від 27.10.2016 р. складає 554,95 грн.

Стосовно вимог щодо стягнення інфляційних втрат за період прострочення з 31.10.2016р. по 05.01.2017р. у розмірі 22862,90 грн., слід зазначити наступне:

Відповідно до п. 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

В пунктах 3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат суд визнав виконаними невірно, оскільки позивачем не враховані наведені вище рекомендації Вищого господарського суду України, не прийнято до уваги часткову оплату відповідачем суми заборгованості та здійснено розрахунок інфляційних вимог не за весь місяць.

Перерахувавши належну до стягнення суму інфляційних втрат по кожній видатковій накладній окремо, приймаючи до уваги, що розрахунок повинен здійснюватися виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню у розмірі 5367,96грн., в іншій частині позову щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 17494,94 грн., суд відмовляє в задоволенні позову.

Так, за видатковою накладною № РН-25106-05 від 25.10.2016р. (вартість поставленого товару 269760,00грн.) за період прострочення грудень 2016 р. (прострочення починається з 01.11.2016 р.) інфляційні втрати підлягає задоволенню у розмірі 2427,84грн.;

- за видатковою накладною № РН-27106-05 від 27.10.2016 р. (вартість товару 135560,00грн.), враховуючи часткову оплату 07.11.2016 р. - 20000,00 грн. та 19.12.2016 р. - 20000,00грн.) за період прострочення листопад 2016р. - грудень 2016 р. інфляційні втрати підлягає задоволенню у розмірі 2940,12 грн.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги задовольняються судом частково.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказів оплати наявної заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат відповідач суду не надав.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про судовий збір" (в редакції Закону України №484-VIII від 22.05.2015 р., який набрав чинності 01.09.2015 р.) сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи задоволення судом заяви позивача про зменшення заявлених позовних вимог, суд вважає за доцільне повернути позивачу зайво сплачений судовий збір у розмірі 709,31 грн. після надходження до суду відповідної заяви/клопотання від позивача.

Керуючись ст.ст. 6, 11, 509, 525-526, 530, 625, 629, 655, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 230-232 ГК України, ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма «Росія» (71162, Запорізька область, Бердянський район, с.Новопетрівка, вул. Набережна, 14-А, ідентифікаційний номер 25223209) 365320,00 грн. (триста шістдесят п'ять тисяч триста двадцять грн. 00 коп.) основного боргу, 10959,60 грн. (десять тисяч дев'ятсот п'ятдесят дев'ять грн. 60 коп.) пені, 5367,96 грн. (п'ять тисяч триста шістдесят сім грн. 96 коп.) інфляційних втрат, 2014,61 грн. (дві тисячі чотирнадцять грн. 61 коп.) 3% річних, 5754,93 грн. (п'ять тисяч сімсот п'ятдесят чотири грн. 93 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 06 квітня 2017 р.

Суддя О.В. Федорова