Рішення № 65803633, 04.04.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА

Унікальний номер 757/41655/16-ц Головуючий в 1 інстанції - Васильєва Н.П.

Апеляційне провадження №22-ц/796/4002/17 Доповідач - Желепа О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2017 року, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Рубан С.М., Заришняк Г.М.

при секретарі Перетятько А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Національного банку України на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року та додаткове рішення від 30 січня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про поновлення на роботі стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення позивача, представника відповідача , перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою, в якій просив визнати незаконним його звільнення , скасувати наказ про звільнення його з посади начальника відділу контролю Центрального сховища Національного банку України від 28 липня 2016 року номер 3215-к та поновити його на роботі на вказаній посаді з 28 липня 2016 року. Стягнути з НБУ на його користь 14426,20 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 15000,00 гривень витрат на правову допомогу. Позивач посилався на те, що скорочення чисельності працівників у відповідача не було, також був порушений порядок звільнення, не було враховано переважне право на залишенні його на роботі, а також не були запропоновані вакантні посади, для його працевлаштування. Від запропонованої посади він відмовився, оскільки вона не була вакантна, так як робота йому пропонувалась до виходу працівника з декретної відпустки, а інші посади йому не пропонувались.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року визнано незаконним та скасовано наказ Національного банку України номер 3215-к від 28 липня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу контролю Центрального сховища Національного банку України з 28 липня 2016 року у зв'язку з скороченням чисельності штату працівників за п.1 ст.40 КЗПП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу контролю Центрального сховища Національного банку України з 28 липня 2016 року.

Стягнуто з Національного банку /01601 місто Київ вулиця Інститутська 9, код ЄДРПОУ 00032106/ на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, /АДРЕСА_1/ середню заробітну плату за період з 28 липня 2016 року по 22 грудня 2016 року в сумі 107151,07 гривень за виключенням сум виплаченої вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку та сум, виплачених Центром зайнятості, зобов'язано ОСОБА_1 надати таку довідку.

Стягнуто з Національного банку /01601 місто Київ вулиця Інститутська 9, код ЄДРПОУ 00032106/ на користь держави судовий збір в сумі 1170,40 гривень.

В решті позовних вимог відмовлено.

У відповідності до п.4 ч.1 ст.367 ЦПК України рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 22031,07 гривень підлягає негайному виконанню.

Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2017 року стягнуто на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 12 000 грн.

Не погодившись з рішенням суду та додатковим рішенням, відповідач подав апеляційні скарги, в яких просив про їх скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. В скарзі посилався на порушення судом норм матеріального та процесуального права не відповідність висновків суду встановленим обставинам, щодо скорочення чисельності працівників у відповідача та дотримання порядку вивільнення. Позивачу пропонувалась вакантна посада від якої він відмовився, а тому звільнення відбулося з дотриманням норм трудового законодавства.

Також скарга містить доводи про безпідставне стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу, та вихід за межі заявлених вимог в частині визнання незаконним наказу про звільнення позивача.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача доводи скарг підтримав.

Позивача проти задоволення скарг заперечував .

Розглянувши справу в межах доводів поданих скарг, перевіривши законність та обґрунтованість постановленого рішення та додаткового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно п.1ч.1 ст. 40 КЗпП в Україні трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зміни в організації виробництва і праці. В тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч.2, 3 цієї статті звільнення за цією нормою допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

Задовольняючи позов суд вважав встановленими такі обставини.

З 01 грудня 2005 року позивач ОСОБА_1 був прийнятий на конкурсній основі на посаду начальника відділу контролю Центрального сховища Національного банку України, про що свідчить наказ номер 256-к. У відповідності до постанови Правління Національного банку України номер 26 від 21 січня 2016 року «Про централізацію окремих функцій та виключення зі структури Національного банку України Центрального сховища Національного банку України» п. 2 створено у структурі центрального апарату Національного банку України, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 2005 року номер 521 /зі змінами/, Центральне сховище. Пп. З п.13 Постанови номер 26 Директорові Центрального сховища Джусу Ю.М. необхідно надати профспілковій організації, яка діє в Центральному сховищі, інформацію про причини і строки звільнення працівників, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, відповідно до законодавства України / том 1 а.с.25/. Відповідач не надав жодного документу щодо виконання вказаного пункту постанови. Наказом директора Центрального сховища Національного банку України номер 9-к від 27 січня 2016 року / том 1 а.с. 70/ наказано скоротити штат і чисельність працівників Центрального сховища Національного банку України. Департаменту персоналу попередити працівників Центрального сховища НБУ, які підлягають вивільненню, про їх скорочення та необхідність вжиття організаційних заходів відповідно до вимог законодавства України. Відповідачем не надано будь-яких доказів стосовно посад, які мають скорочуватись у зв'язку з виконанням вказаного наказу.

25 квітня 2016 року / том 1 а.с. 41/ позивача було попереджено про наступне звільнення з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗПП України /скорочення штату працівників/. При цьому зазначено, що посада, яку обіймає позивач, підлягає скороченню. В день звільнення позивача з роботи за п.1 ст.40 КЗПП України йому було запропоновано вакантну посаду старшого касира відділу приймання та видачі цінностей управління роботи з готівкою Центрального сховища /до виходу з відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_3./ з посадовим окладом 7880,00 гривень, з якою позивач не погодився /том 1 а.с. 42/. Наказом Національного банку України номер 3215-к від 28 липня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу контролю Центрального сховища Національного банку України з роботи з 28 липня 2016 року у зв'язку з скороченням чисельності та штату працівників, п.1 ст.40 КЗПП України.

Відповідно до інформації про фактичну кількість працівників Центрального сховища /до постанови номер 26 від 21 січня 2016 року та після закінчення реорганізації/ кількість працівників збільшилася на 19 осіб /том 1 а.с. 167/, про що відповідачем надано довідку за підписом начальника відділу планування та оплати праці. Тобто відповідачем не було доведено, що мало місце скорочення чисельності працівників.

Також судом встановлено. що при звільненні позивача не були дотримані вимоги ст. 42КЗПП України. З моменту попередження позивача про можливе звільнення та до його звільнення існували вакантні посади Центрального апарату, про що свідчить інформація, надана відповідачем / том 1 а.с. 168 - 171/, але вони не були запропоновані позивачеві. Більш того, у судовому засіданні представник відповідача зазначив, що позивачеві було запропоновано лише одну вакантну посаду, яка існувала у Центральному сховищі до виходу з декретної відпустки іншого працівника, і саме від вказаної посади позивач відмовився. Але, як вбачається з інформації про вакантні посади станом на 28 липня 2016 року / на день звільнення позивача/ у Центральному сховищі були відсутні вакантні посади / том 1 а.с. 142/. Таким чином, запропонована позивачеві посада старшого касира відділу приймання та видачі цінностей управління з роботи готівкою Центрального сховища не є вакантною посадою.

У відповідності до ст. 49-2 КЗПП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник. За своїм розсудом. Звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці. Як вбачається з довідки Печерського районного Центра зайнятості від 02 грудня 2016 року номер 03-4229 / том 2 а.с. 75/ у період з 01 лютого 2016 року по 01 серпня 2016 року Національний банк України інформацію про заплановане масове вивільнення працівників за формою звітності номер 4- ПН «Інформація про за планове масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці», що затверджена наказом міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року номер 317 відповідно до ст.48, пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення», до Печерського районного центру зайнятості не надавав. Таким чином, представником відповідача не надано доказів виконання відповідачем вимог ст.49-2 КЗПП України. За таких підстав звільнення позивача суд вважав не законним.

У відповідності до довідки, виданої відповідачем 18 жовтня 2016 року номер 60-0042/1763 / том 1 а.с. 116/ середньомісячна заробітна плата позивача складає 22031,07 гривень.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вищенаведені обставини, які мають значення для вирішення спору, які суд вважав встановленими є доведеними.

Висновки суду, щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині поновлення позивача на роботі відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що не була порушена процедура звільнення, так як позивачу пропонувалась інша робота від якої він відмовився, колегія суддів не приймає, оскільки з матеріалів справи вбачається та не заперечувалось представником відповідача, що на час звільнення позивача з роботи у відповідача були наявні безліч вакантних посад, в тому числі декілька посад головного спеціаліста, яку за своїм кваліфікаційним рівнем міг би обійняти позивач, проте, йому була запропонована лише одна посада касира, та і та тимчасова до виходу іншого працівника з декретної відпустки. При цьому вказана посада передбачала укладення договору про повну матеріальну відповідальність та передбачала значно нижчу заробітну плату ніж отримував позивач. Таким чином суд дав належну оцінку вказаним обставинам та дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач не дотримався порядку звільнення позивача.

Суд також вірно встановив, що відповідач порушив ст. 49-2 КзпП України, оскільки не запропонував позивачу жодної вакантної посади одночасно з попередженням про його звільнення, що прямо передбачено цією нормою, а запропонував зайняту посаду працівником який у відпустці по догляду за дитиною, в день звільнення. Суд також вірно врахував, що з наданих відповідачем доказів, вбачається, що фактично у відповідача не відбулося скорочення чисельності працівників, та послався на наявну в справі довідку , складену уповноваженим представником відповідача, з якої вбачається навіть збільшення чисельності штату.

Разом з тим заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, щодо незаконності рішення суду в частині скасування наказу про звільнення.

Так зі змісту позовної заяви позивача вбачається, що останній просив визнати незаконним його звільнення та скасувати наказ.

Проте вимог про визнання незаконним наказу про звільнення позивач не заявляв. Оскільки вказана обставина встановлюється в межах вирішення вимог про поновлення на роботі і відповідно додатково визнавати незаконним наказ про звільнення у суду підстав не було та зазначати про це в резолютивній частині рішення. Також питання скасування незаконного наказу про звільнення відноситься виключно до повноважень роботодавця, який видав цей незаконний наказ, і з ухваленням рішення про поновлення працівника на роботі, відповідач в момент його виконання скасовує наказ про звільнення та видає інший наказ про поновлення на роботі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду в цій частині, виключивши з його резолютивної частини абзац яким зазначено про визнання незаконним наказу про звільнення та його скасування.

Частково обґрунтованими є також доводи скарги, щодо розміру стягнутого середнього заробітку та викладу резолютивної чатини рішення.

Стягуючи середній заробіток за вимушений прогул, суд вважав , що на користь позивача необхідно стягнути заробітну плата за період з 28 липня 2016 року по день постановлення судового рішення по 22 грудня 2016 року, тобто за 4 місяці 19 робочих днів, що складає 107151,07 гривень. Але з вказаної суми підлягають виключенню сума виплаченої відповідачем вихідної допомоги / відповідачем не надано довідку про її виплату/, а також сума, виплачена позивачеві Печерським районним центром зайнятості у зв'язку із взяттям його на облік як безробітного /довідку про сплачену позивачеві суму останній не надав/.

При цьому рішення суду в цій частині є неконкретним і не зрозумілим для його виконання.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядаєтрудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

З довідки наданої відповідачем вбачається, що заробітна плата позивача за травень червень 2016 року( два останні місяці роботи, що передували його звільненню) становить 40 470 грн. 03 коп. В травні та червні 2016 року, відповідач відпрацював 39 робочих днів, таким чином середньоденна заробітна плата позивача становить суму 1037 грн. 69 коп.

Період вимушеного прогулу позивача з 28 липня 2016 року до дати ухвалення рішення районним судом складає 104 робочих дні.

Таким чином середній заробіток позивача за період з 28 липня 2016 року по 22 грудня 2016 року становить 107 919 грн. 76 коп.

Позивачу у зв'язку з його звільненням за скороченням була нарахована та виплачена вихідна допомога 22 031 грн. 07 коп. Також відповідно до довідки з центру зайнятості позивач з серпня 2016 року до грудня 2016 року отримав 21 116 грн.13 коп.

Відповідно до абз. 2 п. 32 постанови пленуму ВСУ від 06.11.1992 оку № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується вихідна допомога, допомога по безробіттю, який працівник мав в цей час. Тобто середній заробіток, який відповідач зобов'язаний виплатити позивачу за вимушений прогул становить суму 64 772 грн. 56 коп. При цьому ця сума зазначена без врахування податків та обов'язкових платежів, які підлягають відрахуванню, при виплаті відповідачем цієї суми.

На підстав викладеного, колегія суддів дійшла висновку, щодо необхідності зміни рішення суду в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та відповідно судового збору, який підлягає стягненню на користь держави з відповідача, пропорційно до задоволених вимог.

Стосовно доводів скарги на додаткове рішення то вони є безпідставні. Позивач довів, що йому надавалась правова допомога, надав належні докази про її оплату, розрахунок зроблений особою, що надавала таку допомогу , витраченого часу на вчинені процесуальні дії, а тому підстав для зміни чи скасування рішення суду в цій частині немає. Суд стягнув витрати на правову допомогу з дотриманням норм процесуального закону, та граничних розмірів судових витрат, які компенсуються іншою стороною спору.

Посилання представника відповідача, щодо не постановлення судом ухвали про залучення до справи особи, яка надавала правову допомогу, колегія не приймає, оскільки відсутність такої ухвали не свідчить про те. що така допомога не надавалась та не оплачувалась позивачем по справі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307,309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги Національного банку України задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року змінити, виключивши з його резолютивної частини перший абзац, відповідно до якого визнано незаконним та скасовано наказ про звільнення.

Також змінити рішення суду в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зазначивши, що стягненню підлягає сума середнього заробітку 64 772 грн. 56 коп., (яка обрахована без врахування податків та обов'язкових платежів).

Стягнути з Національного банку України на користь держави судовий збір в сумі 647 грн. 93 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Додаткове рішення від 30 січня 2017 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді: