Рішення № 65780762, 29.03.2017, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/13970/16-ц

Провадження № 2/161/101/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2017 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі:

головуючого судді Івасюти Л.В.

при секретарі Заболотько Д.М.

з участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, яка діє від свого імені та як законний представник в інтересах малолітньої ОСОБА_6 ОСОБА_7, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки і піклування виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_4 свій позов мотивує тим, що з 2002 року вона та двоє її дітей - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 постійно проживають у ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме №40311338 від 08.07.2015 року, вона є одним із співвласників цієї квартири, несе витрати по її утриманню, оплачує комунальні послуги. Крім них, у квартирі зареєстровані ОСОБА_10, його дружина - ОСОБА_5 та їх малолітня дочка ОСОБА_6 ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. ОСОБА_10 за останні шість місяців ні разу у квартиру не приходив та нею не користувався, а його дружина ОСОБА_5 та їх малолітня дочка ОСОБА_6П.І. ніколи не проживали у спірній квартирі . Будь-яких особистих речей, належних відповідачам, у квартирі немає. Відповідачі мають інше постійне місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 та проживали там ще задовго до народження малолітньої дитини ОСОБА_6П.І. Дана квартира є приватною власністю ОСОБА_10 і належить йому з 2007 року. Проживаючи за іншим місцем, відповідачі витрат на утримання спірної квартири не несуть, а формальна реєстрація їх у цій квартирі позбавляє її можливості отримати субсидію. Вона неодноразово просила відповідачів змінити свою адресу реєстрації із пр. Молоді на адресу фактичного місця проживання, проте вони цього не зробили. Викладені вище обставини підтверджуються: довідкою, виданою ЖЕК №8 від 22.09.2016 року №1239 , згідно якої у квартирі АДРЕСА_1, окрім її та її дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_9, більше ніхто не проживає; актом обстеження умов проживання сім'ї ОСОБА_4 від 04.10.2016 року, згідно якого у квартирі постійно проживають вона та її діти ОСОБА_8 і ОСОБА_9, речі малолітніх дітей відсутні; актом обстеження умов проживання сім'ї ОСОБА_10 від 11.10.2016 року, актом перевірки паспортного режиму від 26.04.2011 року, згідно якого факту проживання відповідачів у квартирі не встановлено; довідкою Луцького міського відділу УМВС України у Волинській області, згідно якої ОСОБА_10 та ОСОБА_5 у квартирі впродовж останніх 8 років не проживають; довідкою Луцького відділу поліції ГУ НП у Волинській області, згідно якої ОСОБА_10, ОСОБА_5 та їх малолітня дочка ОСОБА_6П.І. у квартирі із 2007 року по жовтень 2016 року (дату проведення перевірки) не проживають. З наданих доказів слідує, що ОСОБА_10, ОСОБА_5 та їх малолітня дочка ОСОБА_6П.І. відсутні за місцем реєстрації та мають інше постійне місце проживання у ІНФОРМАЦІЯ_4, а отже забезпечені житлом.

Посилаючись на вищенаведене, позивач просив суд визнати ОСОБА_10, ОСОБА_5 та їх малолітню дочку ОСОБА_6 ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2.

Представник позивача подав суду заяву про зменшення позовних вимог, згідно з якою просить суд визнати лише ОСОБА_5 та її малолітню дочку ОСОБА_6 ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а саме: квартирою №128 по пр. Молоді, 11 у місті Луцьку. В судовому засіданні позовні вимоги , з урахуванням поданої заяви про зменшення позовних вимог, підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні позову не визнав, подавши суду письмове заперечення, та пояснив, що відповідачі дійсно не проживають у спірній квартирі, а проживають за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, дана квартира перебуває у власності ОСОБА_10 та останній є співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_2, вправі нею розпоряджатись на власний розсуд, бути в ній зареєстрованим разом з членами своєї сімї, просив в задоволенні позову відмовити.

Представник Служби у справах дітей в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову, вважає, що, в разі його задоволення, будуть порушені права малолітньої дитини.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.11.2014року у справі №161/8638/14-ц позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ОСОБА_11 про встановлення факту проживання однією сім?єю, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу задоволено. Суд вирішив: встановити факт спільного проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_10, як чоловіка та жінки однією сім?єю без шлюбу в період з 05 листопада 1999 року по 28 травня 2007 року; визнати квартиру АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10. Визнати за ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9 право власності за кожним по ? частині квартири АДРЕСА_3; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, укладений від 04 червня 2009 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_11, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_12 за реєстровим номером 1090.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 29 грудня 2014 року, подану ОСОБА_10 апеляційну скаргу задоволено частково, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.11.2014року в частині визнання за ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9 права власності за кожним по 1/4 частині квартири змінено; визнано за ОСОБА_4 право власності на 31/100 частину квартири АДРЕСА_4; визнано за ОСОБА_8, ОСОБА_9 право власності за кожним по 19/100 частин даної квартири. В решті рішення залишено без змін.

З довідки №39-32/1632 від 30.11.2016р., виданої відділом ведення реєстру територіальної громади Луцької міської ради вбачається, що за відомостями Реєстру територіальної громади міста Луцька у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано місце проживання таких осіб: ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_6; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_7; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_9

Судом встановлено і даного факту не заперечував представник відповідача, що відповідачі у спірній квартирі не проживають, а лише зареєстровані зі згоди співвласника спірної квартири ОСОБА_10

Крім того, представник відповідача підтвердив той факт, що у власності ОСОБА_10

є квартира за адресою: м. Луцьк, пр. Відродження, 7/92, в якій він проживає разом із дружиною ОСОБА_5 та дитиною ОСОБА_6П.І., квартира перебуває в іпотеці в рахунок забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 319 Цивільного Кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Як слідує із змісту ст. 41 Конституції України та ч.І ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною першої статті 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку (квартири) має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сімї, інших осіб.

Як розяснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у п.34 постанови від 07.02.2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема, жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, і такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української PCP.

У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.

Відповідно до розяснень, що містяться у п. 15 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01 листопада 1996року, при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сімї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Згідно вимог ст.156 ЖК УРСР та ст.405 ЦК України, члени сімї власника жилого будинку, які проживають разом в будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно із частиною четвертою статті 156 ЖК УРСР до членів сімї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені у частині другій статті 64 цього Кодексу, тобто дружина (чоловік), діти і батьки кожного з подружжя. Членами сімї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування найманим приміщенням.

Таким чином, аналізуючи наведене, та приймаючи до уваги зазначені норми законодавства, суд прийшов до висновку, що відповідач ОСОБА_5 разом з малолітньою дитиною ОСОБА_6 І. є членами сімї співвласника спірної квартири ОСОБА_10, зареєстровані у квартирі з дозволу співвласника ОСОБА_10, тому вправі користуватись цим житлом. Факт непроживання в цій квартирі відповідача з дитиною в даному випадку не є достатньою підставою для визнання їх такими, що втратили право на проживання в ній.

За таких обставин, в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 8, 10, 60, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 319,321,361, 383, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст. 150,156 ЖК УРСР, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, яка діє від свого імені та як законний представник в інтересах малолітньої ОСОБА_6 ОСОБА_7, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки і піклування виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області шляхом подання апеляційної скарги через Луцький міськрайонний суд в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду Л.В. Івасюта