Ухвала суду № 65778969, 30.03.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3433/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Кононенко Н. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого: Кононенко Н.А.

суддів: Гайворонського С.П.,

ОСОБА_2

при секретарі: Цихиселі Л.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 доОСОБА_4 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета споруСлужби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради та приватного нотаріуса Білгород-Дністровського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_5 провизнання договору дарування недійсним,за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 ОСОБА_7 на рішення Білгород-Дністровського міського суду Одеської області від 14 лютого 2017 року, -

встановила:

02 липня 2016 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом який в подальшому було уточнено доОСОБА_4 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета споруСлужби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради та приватного нотаріуса Білгород-Дністровського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_5 провизнання недійсним укладеного 12.05.2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 договору дарування 3/4 часток будинку, розташованого за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Ізмаїльська, будинок 101, що складається в цілому з: житлового будинку, загальною площею 61,4 кв.м., житловою площею 32,6 кв.м., літ. «А», підвалу літ. «В», сараїв літ. «Б» та «К», літньої кухні літ. «З», вбиральні літ. «І», споруд № 1, 2, 8-10, І, ІІ.

Позовні вимоги мотивовані тим, що12.05.2016 року ОСОБА_6, перебуваючи під сильним психологічним тиском свого батька ОСОБА_4 і ОСОБА_8, підписав договір дарування, яким передав безоплатно у власність ОСОБА_4 дарунок у вигляді 3/4 часток житлового будинку під № 101 по вул. Ізмаїльській в м. Білгород-Дністровському Одеської області, які належали ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Між тим, за твердженням позивача, волевиявлення його як учасника правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

Також, ОСОБА_6 посилається на те, що 05.11.2010 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_9 У шлюбі у них 10.04.2011 року народилася донька ОСОБА_10 Крім цього, у ОСОБА_9 є донька від першого шлюбу. Так, уся сімя, ОСОБА_6, його дружина ОСОБА_6 (дошлюбне прізвище Завгородня) Н.М. та їх діти з 05.11.2010 року і по теперішній час проживають разом у 3/4 частинах житлового будинку під № 101 по вул. Ізмаїльській в м. Білгород-Дністровському Одеської області і нарівні користуються цим приміщенням, що документально підтверджується.

Крім того, позивач вважає, що в порушенняп.8 спірного Договору дарування, цей Договір носить фіктивний характер і не відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки, оскільки ОСОБА_6, як проживав з сімєю у своїх 3/4 частинах житлового будинку під № 101 по вул. Ізмаїльській в м. Білгород-Дністровському Одеської області, так і проживає. У свою чергу, ОСОБА_4, як проживав у своїй частині будинку так і проживає. Ключі від частини будинку позивача в нього і залишились. Так, що ні про яке прийняття дарунка не може бути мови. А у нотаріуса ОСОБА_6 не отримував оригінального примірника договору дарування, після його нотаріального посвідчення, що, на його думку, зроблено з метою, щоб ні він, ні члени його сімї не оскаржували в суді даний незаконний договір дарування.

Рішенням Білгород-Дністровського міського суду Одеської області від 14 лютого 2017 року в задоволенні позовних вимогОСОБА_3 до ОСОБА_4 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради та приватного нотаріуса Білгород-Дністровського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду представник ОСОБА_6 ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу у якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_6 у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив з того, що оспорюваний договір дарування частини житлового будинку, від 12 травня 2016 року між ОСОБА_6Г та ОСОБА_4, був укладений з дотриманням вимог цивільного законодавства та жодним чином не призвів до звуження обсягу існуючих прав або порушення охоронюваних законом інтересів дітей чи інших осіб щодо жилого приміщення.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач тричі уточнював свох позовні вимоги, стверджуючи, що договір дарування частини житлового будинку був укладений ним під тиском з боку відповідача проти його справжньої волі внаслідок застосування до нього психічного тиску, а у подальшому змінив підстави позову та заявляв, що правочин було вчинено ним під впливом тяжкої для нього обставини, на вкрай невигідних умовах і остаточно визначив свої позовні вимоги про визнання правочину недійсним, як такого, що суперечить інтересам його неповнолітніх дітей.

У ході судового розгляду справи позивач не надав доказів на підтвердження його доводів про застосування до нього психічного тиску з метою спонукання до укладення оспорюваного договору проти його дійсної волі чи наявності тяжкої обставини, за відсутності якої правочин не було б укладено.

Надумку судової колегії, районний суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що праванеповнолітніх дітей не були порушені у звязку з укладенням спірного правочину.

Так судом встановлено, що позивач на момент укладення договору дарування був одноособовим власником ? частин будинку № 101 по вул. Ізмаїльській у м.Білгород Дністровську.

Інші особи (в тому числі і неповнолітні діти) там не зареєстровані, а відповідно не набули права користування ним.

Про те, що у будинку проживають неповнолітні діти, позивач нотаріусу свідомо не повідомив, а отже у нотаріуса не було жодних підстав вимагати попередньої згоди органу опіки та піклування на вчинення правочину з відчуження нерухомого майна.

Стаття 41 Конституції України закріпляє право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ці ж принципи проголошені і у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які означають, що принцип непорушності права власності є правом особи на повагу до власності, безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свогомайна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до ст. 3 ЦПК України та ст. 15 ЦК України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні або суспільні інтереси.

Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси інших осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Тобто судовому захисту підлягає лише порушене право.

Виконуючи дану вимогу закону, суд першої інстанції проаналізував фактичні обставини справи і обґрунтовано прийшов до висновку про відсутність підстав для того, аби вважати інтереси позивача порушеними ( бо саме у своїх інтересах він звертався до суду), а відтак відмовив у задоволенні позову.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

Посилання апеляційної скарги на те, що дар не було прийнято обдарованим, не можуть бути підставою для скасування правильного посуті і справедливого рішення суду, бо не відповідають дійсності.

Так сам позивач у ході судового розгляду справи підтвердив, що оригінал оспорюваного договору отримав саме відповідач, а відповідно до частини 4 статті 722 ЦК України прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись: п. 1 ч. 1 ст. 307; ст. 308; 315; 317; 319 ЦПК України, колегія суддів ,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Білгород-Дністровського міського суду Одеської області від 14 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до касаційного суду України.

Судді апеляційного суду Одеської області:

ОСОБА_11

ОСОБА_2

ОСОБА_12