Рішення № 65778377, 30.03.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/636/17Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В.

Доповідач Ващенко Л. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - Ващенко Л.Г.

суддів - Вадовської Л.М., Плавич Н.Д.

при секретарі - Ярахмедові Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики,

ВСТАНОВИЛА:

27.10.2015 року, ОСОБА_2 звернувся із позовом про стягнення з відповідача грошових коштів за договорами позики від 18.08.2013 року, 03.12.2013 року та від 27.12.2013 року.

Позов обґрунтовано тим, що в 2013 році між позивачем і відповідачем укладались договори позики, відповідно до умов яких позивач передавав відповідачу грошові кошти в іноземній валюті - доларах США, а відповідач видавав розписки про отримання грошових коштів в іноземній валюті і зобов'язувався повернути грошові кошти зі сплатою процентів за їх користування.

Зокрема, на підставі розписки від 03.12.2013 року, відповідач отримав 3 000 у.о. під 3% на місяць.

Посилаючись на те, що розписка видана відповідачем свідчить про укладення договору позики, який укладено з моменту передачі грошових коштів, відповідач належним чином не виконав умови зобов'язання і не повернув грошові кошти на письмову вимогу позивача від 30.09.2015 року, позивач в особі представника, остаточно уточнивши вимоги, просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 03.12.2013 року у розмірі 159 480 гривень, з яких: 76 680 гривень заборгованість за позикою; 80 500 гривень заборгованість по процентам і 2 300 гривень 3% річних за порушення грошового зобов'язання.

Позивач і його представник в суді першої інстанції позов підтримали.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, подав письмові заперечення, зокрема зазначав про те, що розписки не зазначають валюту грошових коштів.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18.11.2016 року позов задоволено частково: суд стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за договорами позики від 18.08.2013 року та від 27.12.2013 року і відмовив у стягненні заборгованості за договором позики від 03.12.2013 року.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду у частині відмови у стягненні заборгованості за договором позики від 03.12.2013 року змінити і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на незаконність рішення суду у цій частині, невідповідність висновків суду обставинам справи, наявність підстав для стягнення заборгованості.

У засіданні колегії суддів: позивач скаргу підтримав; представник відповідача скаргу не визнав.

Рішення суду першої інстанції у частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення на підставі ст. 309 ч.1 п. п. 3,4 ЦПК України.

За змістом ст. 309 ч.1 п.п.3,4 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Позивач в особі представника, остаточно уточнивши вимоги 10.11.2016 року, просив стягнути з відповідача, зокрема, заборгованість за договором позики від 03.12.2013 року у розмірі 159 480 гривень, з яких: 76 680 гривень заборгованість за позикою; 80 500 гривень заборгованість по процентам і 2 300 гривень 3% річних за порушення грошового зобов'язання (а.с.2-5,188-192 т.1).

Позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 03.12.2013 року підлягають задоволенню зважаючи на наступне.

Між сторонами виникли правовідносини із зобов'язання, які регулюються нормами ЦК України.

Колегією суддів встановлено, що в 2013 році між позивачем і відповідачем укладались договори позики, відповідно до умов яких позивач передавав відповідачу грошові кошти в іноземній валюті - доларах США, а відповідач видавав розписки про отримання грошових коштів в іноземній валюті і зобов'язувався повернути грошові кошти зі сплатою процентів за їх користування.

Зокрема, на підставі розписки від 03.12.2013 року, відповідач отримав 3 000 у.о. під 3% на місяць (а.с. 9 т.1).

30.09.2015 року позивач надіслав відповідачу за місцем реєстрації письмову вимогу про погашення заборгованості за договорами позики, у тому числі і за договором від 03.12.2013 року (а.с.10 т.1).

Відповідач в особі представника не заперечував факту видачі відповідачем позивачу розписки про отримання грошових коштів, зокрема розписки від 03.12.2013 року, не погоджуючись лише у частині валюти, процентів та строків виконання грошового зобов'язання, зазначаючи про часткове погашення боргу на загальну суму 2 100 доларів США, що вбачається з письмових заперечень на позов (а.с.149-154,198-203 т.1).

За договором позики одна сторона \позикодавець\ передає у власність другій стороні \позичальнику\ грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошових коштів. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути видана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передачу йому позичальником грошової суми. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок отримання процентів встановлюється договором (ст. ст. 1046 ч.1, 1047 ч.2, 1048 ч.2 ЦК України).

Зважаючи на викладене, слід дійти висновку, що 03.12.2013 року дійсно мав місце факт передачі позивачем і отримання відповідачем під 3% річних грошових коштів у розмірі 3 000 у.о.

Позивач ОСОБА_2 в суді першої і в суді апеляційної інстанцій стверджував, що грошові кошти за розпискою від 03.12.2013 року були визначені сторонами в у.о. і передавались саме в доларах США.

Відповідач, особисто і в особі представника, зазначений факт, ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції, всупереч ст.ст. 57-60 ЦПК України, належними та допустимими доказами не спростували.

Виходячи зі змісту розписки від 03.12.2013 року, грошові кошти передавались не в гривнях, а в іноземній валюті, за ствердженням позивача в доларах США.

Іншого, крім того, що грошові кошти передано в у.о., тобто в доларах США, позивачем не заявлено, а відповідачем відповідно не спростовано.

За таких обставин, колегія суддів виходить з того, що валютою зобов'язання від 03.12.2013 року були долари США.

Позивач просить стягнути заборгованість в еквіваленті до гривні України, що не суперечить вимогам ст. 533 ч.ч.1,2 ЦК України.

За розпискою від 03.12.2013 року з відповідача на користь позивача підлягають стягненню: заборгованість за позикою 76 680 гривень еквівалент 3 000 доларів США \3000х25.56 курс НБУ станом на 09.11.2016 року\; проценти за користування грошовими коштами за період з 04.12.2013 року по 04.11.2016 року у розмірі 80 500 гривень \76680х3%=2300; 2300х35 місяців\.

Крім того, на підставі ст. 625 ч.2 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача стягуються 3% річних за період з 10.11.2015 року по 10.11.2016 року у розмірі 2 300 гривень \76680х3%:365 \рік\ х 365 днів\.

Рішенням суду від 18.11.2016 року з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість за договорами позики від 18.08.2013 року та від 27.12.2013 року, з врахуванням повернутої відповідачем суми коштів у розмірі 53 676 гривень еквівалент 2000 доларів США (а.с.218 т.1).

Позивач і відповідач, у встановленому законом порядку, рішення суду першої інстанції в частині зарахування сплачених коштів, не оскаржили.

Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку в частині відмови у стягненні заборгованості за договором позики від 03.12.2013 року, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду у цій частині - скасуванню з ухваленням нового рішення по суті вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.3,4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2016 року у частині відмови у позові про стягнення грошових коштів за договором позики від 03.12.2013 року - скасувати.

Позов ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики від 03.12.2013 року - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІІН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (ІІН НОМЕР_2) заборгованість за договором позики від 03.12.2013 року у розмірі 159 480 гривень, з яких: 76 680 гривень заборгованість за позикою; 80 500 гривень заборгованість по процентам і 2 300 гривень 3% річних за порушення грошового зобов'язання.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення апеляційного суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області Л.Г. Ващенко

Л.М. Вадовська

Н.Д. Плавич