Рішення № 65775886, 04.04.2017, Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 131/1535/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2017 року м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Стадника С.І.

секретаря судового засідання Шевчук Н.О.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду міста Липовець цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", позивач, банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, позичальник) про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначив, що 29.01.2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і відповідачем було укладено кредитний договір № б/н, за яким позичальник отримала кредит в розмірі 3 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, станом на 19.10.2015 року в неї перед банком утворилася заборгованість у розмірі 29 820,95 грн., з них: 3 000,00 грн. заборгованість за кредитом, 19 002,28 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом, 7 818,67 грн. заборгованість за комісією, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов і правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 1 288,05 грн. штраф (відсоткова складова).

Оскільки 07.11.2008 року Іллінецький районний суд Вінницької області ухвалив по справі № 2-н-126 судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором в сумі 4 060,03 грн., позивач просить суд стягнути різницю заборгованості, яка становить 27 548,97 грн.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, до суду надіслав заяву в якій вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просив їх задовольнити, а справу розглянути у його відсутність.

Представник відповідача подав до суду письмові заперечення в яких вказав на необґрунтованість позовних вимог, крім цього просив застосувати до вимог позивача наслідки пропуску строку позовної давності.

Оскільки сторони скористались правом на розгляд справи у їх відсутність, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. За таких обставин суд ухвалює рішення на підставі наявних в справі доказів, при цьому фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

29.01.2008 року між ЗАТ АК "ПриватБанк" і ОСОБА_1 було укладено Договір № б/н, за умовами якого позивач зобов'язався надати позичальнику кошти у вигляді встановленого ліміту на платіжну карту № НОМЕР_2 зі сплатою 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Згідно відомостей програмного комплексу ПАТ КБ "ПриватБанк" МУЛЬТИКАСА (а.с. 96), строк дії картки № НОМЕР_2 отриманою ОСОБА_1 закінчується 30.11.2009 року.

Банк свої зобов'язання перед позичальником за кредитним договором виконав в повному обсязі, що підтверджується випискою по особовому рахунку (а.с. 85-90).

Відповідно до ч.1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст.628 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

У ст. 633 ЦК України передбачено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно з ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Суд встановив, що ЗАТ АК "ПриватБанк" відкрило за заявою ОСОБА_1 картковий рахунок в національній валюті, а також видало корпоративну платіжну картку за № НОМЕР_2.

Порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір процентної ставки за користуванням кредитним лімітом регламентується Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами банку, розміщених в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом з анкетою (заявою) складають договір банківського рахунку. При цьому в заяві зазначена дата її підписання - 29.01.2008 року.

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч.1 ст. 1066 ЦК України)

У ч.1 ст. 1067 ЦК України закріплено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

На відміну від ознак публічного договору, зазначена норма виключає обов'язок банка встановлювати однакові умови для всіх клієнтів. Інші положення Цивільного кодексу України про банківський рахунок додатково вказують на можливість узгодження сторонами умов договору (ч.1, 2, 4 ст. 1068, ч.1 ст. 1069 ЦК України).

Певні обмеження щодо укладення договору банківського рахунка будуть діяти незалежно від того чи є договір банківського рахунка публічним.

Відповідно до ч.2 ст. 1067 ЦК України банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

У абз. 2 ч.2 ст. 1067 ЦК України встановлено, що банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом чи банківськими правилами. Одночасно конкретні умови договору банківського рахунка мають бути погоджені сторонами (ч. 1 ст. 1067 ЦК України).

З зазначеного вбачається, що договір банківського рахунка не відноситься до публічних договорів, оскільки не містить усіх необхідних ознак такого договору.

Визначаючись з правовою природою договору укладеного між ЗАТ АК "ПриватБанк" та ОСОБА_1 шляхом приєднання, суд дійшов висновку, що він є змішаним договором банківського рахунку та кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1068 ЦК України встановлено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Статтею 1069 ЦК України визначені умови кредитування рахунку, зокрема, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, розмір плати за використання клієнтом коштів банку, яке не встановлене договором, не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України (ч.3 ст. 1069 ЦК України).

Дана стаття регулює кредитування рахунка клієнта банком, тобто здійснення банком платежів з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність або недостатність на ньому грошових ресурсів.

Суд встановив, що відповідно до Постанови Правління Національного банку України № 137 від 19.04.2005 року "Про затвердження Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосування" (далі - Постанова НБУ №137, в редакції станом на день оформлення заяви), на підставі заяви ОСОБА_1 їй було відкрито картковий рахунок та надано для здійснення розрахунків при оплаті товарів, що купуються, (робіт, послуг), а також одержання готівкові кошти з рахунку (в банкоматі, в касі банку) платіжну картку.

Слід зазначити, що дебетово-кредитна схема передбачає здійснення клієнтом банку операцій з використанням платіжної картки в межах залишку коштів, які враховуються на його картковому рахунку, а у випадку їхньої відсутності (недоліку) - за рахунок наданого банком кредиту (овердрафту).

Відповідно до пункту 1.5 Постанови НБУ № 137, кредит "овердрафт" - це короткостроковий кредит, що надається банком клієнтові у випадку перевищення суми операції за платіжною карткою над залишком коштів на картковому рахунку. Банк може надати клієнту кредитування рахунка клієнта у випадках, передбачених у договорі. Умова про овердрафт включається не до усіх договорів банківського рахунка. Вона повинна супроводжуватися відкриттям рахунків, правовий режим яких допускає можливість овердрафта.

За відсутності коштів на рахунку надання кредиту у вигляді овердрафту здійснюється негайно шляхом оплати розрахункових документів за рахунок коштів банку в межах встановленого договором ліміту. Договором може бути узгоджений період кредитування, розмір відсоткової ставки за користування кредитом та допустима кількість овердрафтів протягом певного періоду часу.

Суд вважає, що кредитна платіжна схема передбачає здійснення клієнтом банку операцій з використанням платіжної картки за рахунок коштів, які поміщаються зазначеним банком на картковий рахунок, тобто кошти надані банком клієнту в кредит (у межах кредитної лінії).

Відносини, пов'язані з кредитуванням, регулюються договором банківського рахунка, а до питань, що не врегульовані договором застосовуються положення глави 71 цього Кодексу про позику та кредит.

Частина 1 ст. 1054 ЦК України зазначає, що за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Пунктом 1 частини 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк в порядку, що встановлені договором.

Позивач в позовній заяві зазначає, що підписавши заяву 29.01.2008 року ОСОБА_1 приєдналася до "Умов та Правил надання банківських послуг", Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із заявою складають Договір № б/н від 29.01.2008 року, у зв'язку з чим взяла на себе зобов'язання виконувати умови договору.

Отже, для укладення договору банківського обслуговування, який є змішаним за своєю правовою природою і має елементи кредитного договору, сторони повинні були обмінятися всіма документами в яких зафіксований зміст правочину, щоб договір був вчинений у письмовій формі.

Надані позивачем Умови та Правила банківського обслуговування не містять підпису позичальника, будь - яких доказів, які б підтверджували, що саме із цими Умовами і Правилами ознайомлена позичальник підписуючи заяву, в матеріалах справи немає, а відтак їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору. Такий висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом України під час розгляду справи № 6-16цс15, № 6-2320цс16.

Відповідно до статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З зазначеного слідує, що вимога ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення з позичальника штрафів, що визначені пунктом 8.6 Умов і Правил надання банківського банківських послуг є безпідставною, оскільки вони не є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

З матеріалів справи суд встановив, що ОСОБА_1 припинила виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом, у зв'язку із чим в неї виникла заборгованість в сумі 4 060,03 грн., з них: 3 000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 1 060,03 грн. - заборгованість за процентами, що стало приводом для звернення ЗАТ АК "ПриватБанк" до Іллінецького районного суду Вінницької області з заявою про видачу судового наказу.

07.11.2008 року Іллінецький районний суд Вінницької області ухвалив по справі № 2-н-126 судовий наказ (а.с. 227) про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ АК "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором № б/н від 29.01.2008 року в розмірі 4 060,03 грн., з них: 3 000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 1 060,03 грн. - заборгованість за процентами.

Як повідомив Іллінецький районний суд Вінницької області (а.с. 226), 24.12.2015 року справу № 2-н-126/2007 було знищено у зв'язку із закінченням терміну її зберігання.

В подальшому, у зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань з погашення кредиту та процентів за користування кредитом, заборгованість збільшилась і станом на 19.10.2015 року з урахуванням суми, яка стягнута за судовим наказом, за розрахунками ПАТ КБ "ПриватБанк" становить 29 820,95 грн., з них: 3 000,00 грн. заборгованість за кредитом, 19 002,28 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом, 7 818,67 грн. заборгованість за комісією, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов і правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 1 288,05 грн. штраф (відсоткова складова).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, що порушення зобов'язання є його невиконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт порушення (прострочення) відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищезазначені положення закону, а також той факт, що строк виконання основного зобов'язання було змінено і договором не встановлено розмір процентів після спливу зазначеного строку, слід дійти висновку про визначення розміру процентів після вказаного строку на рівні облікової ставки Національного банку України, що узгоджується з висновком Верховного Суду України у справі за №6-1412цс16, який згідно статті 3607 ЦПК України є обов'язковим для врахування судом.

Оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено, що підтверджується судовим наказом Іллінецького районного суду Вінницької області від 07.11.2008 року по справі № 2-н-126, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише в жовтні 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності, що узгоджується з позицією Верховного Суду України по справі №6-900цс16.

Після зміни строку виконання зобов'язання усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки позичальник був зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної дати, а усі наступні щомісячні платежі за графіком після вказаної дати не підлягали виконанню.

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідач просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ст. 259 ЦК України).

Позивач вправі пред'явити свої вимоги, пов'язані з порушенням зобов'язання, протягом строку позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведеного у статті 261 ЦК України, зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому норма частини 1 статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу (постанова Верховного Суду України від 30.09.2015 року по справі № 6-154цс15).

За кредитним договором позичальник зобов'язався щомісяця погашати заборгованість за кредитом, процентами за користування кредитом, а також комісією за розрахункове обслуговування. З зазначеного слідує, що перебіг позовної давності починається з наступного дня після дня внесення щомісячного платежу, передбаченого кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Дослідивши графік погашення кредитної заборгованості суд встановив, що умови кредитного договору передбачають виконання зобов'язання у вигляді періодичних (щомісячних) платежів.

З виписки по рахунку (а.с. 85-90) слідує, що позичальник сплатила в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором кошти в сумі 47,14 грн. - 11.05.2011 року (а.с 86), а 10.02.2015 року з її рахунку, який відкритий для отримання соціальних виплат автоматично було списано кошти на погашення заборгованості за кредитом в сумі 2 004,20 грн (а.с. 90).

У відповідності до частини 4 статті 338 ЦПК України судом враховано висновки і мотиви, з яких 20.07.2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи скасовані рішення суду першої та апеляційної інстанції, які є обов'язковими при новому розгляді справи, зокрема, що оскільки платежі були проведені після спливу строку позовної давності, то такий строк не вважається перерваним.

Перевіряючи законність нарахування банком комісії у сумі 7 818,67 грн., а також з'ясовуючи правову підставу її нарахування, суд встановив, що умовами кредитування, які погодила позивач, передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, проте не передбачено, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику. Оскільки позивач не надав суду доказів, які підтверджують надання послуг передбачених домовленістю сторін, їх нарахування є незаконним (постанова Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року по справі № 6-1746цс16).

Оскільки строк позовної давності сплив до основної вимоги, тобто заборгованості за вимогою про повернення або сплату коштів, спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, штрафів, а також комісії.

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що в задоволенні позову в частині стягнення штрафів та комісії слід відмовити за необґрунтованістю, в решті заявлених вимог, у зв'язку із спливом строку позовної давності.

Розподіл судових витрат слід здійснити у відповідності до статті 88 ЦПК України.

Керуючись ст. 526, 530, 549, 610-612, 1049, 1054, 10561 ЦК України, ст. 10, 11, 57-60, 88, 158, 212-215 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 606 (шістсот шість) грн. 32 коп. за подання апеляційної скарги, а також 1 653 (одну тисячу шістсот п'ятдесят три) грн. 60 коп. за подання касаційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду Вінницької області через Липовецький районний суд Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.І. Стадник