Ухвала суду № 65775495, 04.04.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2017 р.м.ОдесаСправа № 653/2777/16-а

Категорія: 10.2 Головуючий в 1 інстанції: Шарко Н.А.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Яковлєва О.В.,

суддів - Бойка А.В., Танасогло Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області на постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 02 грудня 2016 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області про визнання протиправними дій,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги управлінню Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області про визнання протиправною відмову у продовженні виплати пенсії по втраті годувальника.

Постановою Генічеського районного суду Херсонської області від 02 грудня 2016 року задоволено позовні вимоги.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом першої інстанції невірно застосовано норми чинного законодавства під час вирішення спірних правовідносин, так як будь-який акт (рішення, документ), що виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території є недійсним та не створює юридичних наслідків.

Внаслідок чого, надана позивачем довідка, що підтверджує факт навчання останнього у ВНЗ на денній формі не є достатньою правовою підставою для поновлення виплати пенсії у зв'язку із втратою годувальника.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а судове рішення - без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Генічеськ Херсонської області.

При цьому, батько позивача помер ІНФОРМАЦІЯ_2, внаслідок чого позивачу призначено виплату пенсії по втраті годувальника.

В свою чергу, позивач після закінчення школи вступив до Таврійського університету імені В.І. Вернадського, четвертого рівня акредитації, на денну форму навчання, що розташований на території АР Крим.

Згодом, після окупацією АР Крим Російською федерацією, вищевказаний університет перейменовано на Федеральний державний автономний освітній заклад вищої освіти «Кримський федеральний університет імені В.І. Вернадського».

На час виникнення спірних правовідносин позивач продовжував навчання у вказаному закладі, що підтверджується довідкою № 40-12/603 від 17 вересня 2015 року.

В свою чергу, позивачем при зверненні до пенсійного органу для продовження виплати пенсії по втраті годувальника надана вищевказана довідка.

Проте, листом відповідача від 12 лютого 2016 року зазначено, що відповідно до положень ст. 9 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», вказана довідка є недійсною та не створює будь-яких правових наслідків.

Крім того, правомірність відмови у призначенні пенсії позивачу перевірялась спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області, за наслідком чого надано позивачу аналогічну відповідь від 26 лютого 2016 року.

Не погоджуючись з отриманими відмовами позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок про задоволення позовних вимог, так як позивач мав право на отримання спірної пенсії по втраті годувальника, з чим погоджується судова колегія, з огляду на наступне.

Так, відповідно до положень ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 21 Конституції України встановлено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму ОСОБА_6 (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Пунктом 2 ч. 2 вказаної статті передбачено, що непрацездатними членами сім'ї, зокрема, вважаються діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років.

Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;

Згідно ч. 1 ст. 38 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

У відповідності до п. 2.3. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року за № 22-1, до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу. Також надаються довідка загальноосвітніх навчальних закладів системи загальної середньої освіти, професійно-технічних, вищих навчальних закладів про те, що особи, зазначені в абзаці другому пункту 2 частини другої статті 36 Закону, навчаються за денною формою навчання.

Згідно ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Частиною 3 вказаної статті встановлено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності відмови пенсійного органу у продовженні виплати позивачу призначеної пенсії по втраті годувальника, на підставі наданої ним довідки № 40-12/603 від 17 вересня 2015 року, яка підтверджує факт його навчання на денній формі в Інституті економіки та управління «Кримського федерального університету ім. Вернадського».

В даному випадку, пенсійним органом не прийнято відповідної довідки, посилаючись на те, що вона видана установою, яка розташована на тимчасово неконтрольованій Україною території.

Так, колегія суддів вважає, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються безумовно незаконною, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законодавством України.

При цьому, в межах спірних правовідносин, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивач є громадянином України, права і свободи якого безпосередньо гарантується Конституції України.

В свою чергу, позивач в жодному разі не може бути позбавленим права на соціальний захист, включаючи право на забезпечення у разі втрати годувальника, із незалежних від нього підстав, якщо він має відповідне право.

Так, судом першої інстанції вірно зазначено, що стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки», які полягають у тому, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Відповідна правова позиція віднайшла своє відображення і у практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнається джерелом права в Україні.

У справі «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) Європейський суд з прав людини констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, який розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться у цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території життя триває. І це життя потрібно робити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [Європейський судом з прав людини]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавити людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать.

Спираючись на сформульований у вищезазначеній справі підхід, Європейський суд з прав людини у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) зауважив, що першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Тому, враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із застосуванням судом першої інстанції вищевказаних загальних принципів, сформульованих в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки спірної довідки, виданої закладом освіти, що знаходиться на окупованій території, як належного доказу у справі, оскільки такий доказ має істотне значення для реалізації гарантованого права позивача на соціальне забезпечення.

Більш того, визнання спірної довідки, в обмеженому контексті захисту прав позивача, ніяким чином не легітимізує владу окупованих територій, а спрямоване виключно на захист гарантованих прав людини.

Внаслідок чого, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що пенсійним органом протиправно відмовлено позивачу у продовженні виплати пенсії по втраті годувальника, з тих підстав, що довідка про навчання видана окупаційною владою не створює юридичних наслідків.

При цьому, колегія суддів не приймає посилання апелянта на пропуск позивачем встановленого шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, так як такий строк повинен відраховуватись після отримання позивачем листа ГУ ПФУ в Херсонській області від 26 лютого 2016 року, яким його сповіщено про недійсність наданої довідки.

Тому, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 185, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області залишити без задоволення, а постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 02 грудня 2016 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: О.В. Яковлєв

Судді: А.В. Бойко

Т.М. Танасогло