Ухвала суду № 65775383, 15.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" березня 2017 р. м. Київ К/800/5640/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (правонаступник Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби)

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012

у справі № 2а/1570/1470/2011 Одеського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пека»

до Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05.07.2012 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Роздільнянської МДПІ від 10.02.2011: № 0000042300, № 0000032300 та № 0000101702.

У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення цим судом норм матеріального та процесуального права, та відмовити у задоволенні позову.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання із податку на прибуток, ПДВ, податку на доходи фізичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 28.01.2011 № 111-26/23-00/32300269.

Згідно з цим актом товариство порушило норми підпункту 4.1.1 пункту 4.1 ст.4, пункту 5.1. підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.5 ст.5, підпункту 11.3.1 пункту 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.4. пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), пункту 1.1 ст.1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 ст.3, підпункту 4.2.1 пункту 4.2 ст.4, пункту 7.1 ст.7, підпункту 16.3.2 пункту 16.3 ст. 16 , підпункту 20.3.2 пункту 20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (Закон № 889-IV). Так, в аті зроблено висновок, що ТОВ «Пека» занижено валовий доход на 2475,00 грн. у податковому обліку за 1 квартал, 1 півріччя, 3 квартали 2009 року, 2009 рік, що встановлено при співставленні даних податкового та бухгалтерського обліку та виявлено розбіжності у їх показниках; завищено валові витрати на загальну суму 7935627,00 грн. у податковому обліку за 1 квартал, 1 півріччя, 3 квартали 2009 року, 2009 рік, 1 квартал, 1 півріччя 2010 року, а саме: 1) 7699794,00 грн. за операціями із поставки від ПП «Торгова група «Юккотрейд» товару (яйця, етикетки), які не мали реального характеру з огляду на відсутність доказів транспортування товару, товарно-супровідної документації, заперечення факту підпису особами, з посиланням на яких стоїть підпис в видаткових накладних, виписаних від імені ПП «Торгова група «Юккотрейд»; 2) 235833,00 грн. - за операціями з поставки транспортних та транспортно-експедиційних послуг від ТОВ «Транспортно-експедиційна компанія «Київ-Логістик» та ТОВ «ЛГ-Кредо Плюс» відповідно, які не мали реального характеру, оскільки відсутні товарно-транспортні накладні, а акти виконаних робіт не розкривають зміст та обсяг послуги. Також, за висновками акту перевірки, позивач завищив податковий кредит на загальну суму 1729040,00 грн. у податковому обліку за період з лютого 2009 року по квітень 2010 року, в тому числі:1) 1487067,00 грн. - за податковими накладними, виписаними від імені ПП «Торгова група «Юккотрейд» за наслідками господарських операцій, які не мали реального характеру; 2) 47167,00 грн. - за податковими накладними, виписаними від імені від ТОВ «Транспортно-експедиційна компанія «Київ-Логістик» та ТОВ «ЛГ-Кредо Плюс» за наслідками господарських операцій, які не мали реального характеру; 3) 52014,00 грн. - за податковими накладними, виписаними від імені ПП «Торгова група «Юккотрейд» та включеними позивачем в іншому періоді, ніж дата виписки; 4) 142792,00 грн. - за податковими накладними, виписаними від імені ТОВ «Проект-Модерн» за наслідками операцій із поставки підрядних послуг (ремонт будівлі за адресою м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 209/211), зв'язок яких із господарською діяльністю не встановлений з огляду на те, що будівля не знаходиться на балансі позивача.

Крім того, позивачем не був утриманий податок із доходів фізичних осіб у сумі 9735,00 грн. за 2009, 2010 роки при нарахування та виплаті на користь громадян ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які були працівниками позивача без укладання трудових угод, доходу у загальній сумі 64900,00 грн.

У результаті цих порушень позивачем занижено податок на прибуток на 1984526,00 грн. у податковому обліку за 1 квартал, 1 півріччя, 3 квартали 2009 року, 2009 рік, 1 квартал, 1 півріччя 2010 року, ПДВ на загальну суму 1729040,00 грн. у податковому обліку за період з лютого 2009 року по квітень 2010 року; податок з доходів фізичних осіб за 2009 рік - 6735,00 грн., 2010 рік - 3000,00 грн.

За результатами перевірки ДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.02.2011: № 0000042300 про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 1984526,00 грн. за основним платежем та на 496131,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000032300 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 1729040,00 грн. за основним платежем та на 432260,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000101702 про збільшення грошового зобов'язання із податку на доходи фізичних осіб на 9735,00 грн. за основним платежем та на 2433,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ПП «Торгова група «Юккотрейд» товару (яйця, етикетки), від ТОВ «Транспортно-експедиційна компанія «Київ-Логістик» та ТОВ «ЛГ-Кредо Плюс» транспортних та транспортно-експедиційних послуг, від імені цих постачальників на адресу позивача виписані видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував валові витрати та податковий кредит у податковому обліку за вищевказані податкові звітні періоди.

Крім того, за податковими накладними, виписаними від імені ТОВ «Проект-Модерн» за наслідками операцій із поставки підрядних послуг (ремонт будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 209/211), позивач сформував податковий кредит у сумі 142792,00 грн. у податковому обліку за червень 2009 року.

Згідно з пунктом 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 квітня 2011 року, за винятком деяких положень) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з підпунктом 5.2.1 цієї статті, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР, втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності ПК України) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат (витрат) та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за податковими накладними, виписаними від імені ПП «Торгова група «Юккотрейд», ТОВ «Транспортно-експедиційна компанія «Київ-Логістик», ТОВ «ЛГ-Кредо Плюс», ТОВ «Проект-Модерн», які були складені за наслідками фактичної поставки товарів та послуг. До таких висновків суд дійшов на підставі оцінки приєднаних до справи копій: видаткових та податкових накладних, наданих до суду апеляційної інстанції копій товарно-транспортних накладних, виписок по банківському рахунку. Оцінюючи надані ДПІ письмові пояснення водіїв ОСОБА_4 та ОСОБА_6, а також головного бухгалтера ОСОБА_7, в яких ці особи засвідчили перевезення товару (яйце) від інших постачальників та відсутність господарських операцій між позивачем і вище зазначеними суб'єктами підприємницької діяльності, апеляційний суд зробив висновок, що ці пояснення не є належним доказом у розумінні ст. 69-72 КАС України.

Однак, з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна погодитись.

Суд першої інстанції, встановивши у судовому процесі відсутність документів на підтвердження транспортування товару від ПП «Торгова група «Юккотрейд» до позивача, товарно-супровідних документів, товарно-транспортних накладних на підтвердження факту поставки від ТОВ «Транспортно-експедиційна компанія «Київ-Логістик», ТОВ «ЛГ-Кредо Плюс» транспортних та транспортно-експедиційних послуг, із врахуванням обставин відсутності у ТОВ «Транспортно-експедиційна компанія «Київ-Логістик» основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення поставки транспортних послуг, правильно оцінив ці факти як свідчення відсутності реального характеру поставок між позивачем та ПП «Торгова група «Юккотрейд», ТОВ «Транспортно-експедиційна компанія «Київ-Логістик», ТОВ «ЛГ-Кредо Плюс». Відповідно до встановлених фактів суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що самі по собі первинні документи, якими оформлені господарських операції, не можуть підтверджувати правомірність податкового обліку на їх підставі.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил № 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому товарно-транспортні накладні повинні містити інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо.

Не було враховано апеляційним судом також норм пункту 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України (ПК), згідно з частиною 1 якого у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення (частина 2 пункту 44.6 ст.44 ПК).

Як встановлено судом першої інстанції, документи на підтвердження транспортування товарів, а також поставки транспортних та транспортно-експедиційних послуг позивачем під час перевірки надані не були.

Помилковими є висновки апеляційного суду щодо оцінки письмових пояснень ОСОБА_4 та ОСОБА_6, ОСОБА_7, оскільки вони були допитані у судовому засіданні судом першої інстанції і оцінка цих пояснень судом першої інстанції зроблена з врахуванням їх показань в судовому процесі.

Відповідно до частини 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з частиною 1 ст. 70 належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи (частина 1 ст. 77 КАС України).

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінка доказів судом першої інстанції була зроблена з дотриманням як наведених норм, так і правил оцінки доказів, встановлених нормами статті 86 КАС України.

Приймаючи як доказ та даючи оцінку доданим позивачем у суді апеляційної інстанції до матеріалів справи копіям товарно-транспортних накладних, апеляційним судом не було дотримано норм частини 2 ст. 195 КАС України.

Згідно з якою суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Правильними є також висновок суду першої інстанції щодо недоведеності зв'язку витрат позивача на оплату підрядних послуг від імені ТОВ «Проект-Модерн» (ремонт будівлі за адресою м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 209/211), за податковими накладними якого позивач сформував податковий кредит у сумі 142792,00 грн. у податковому обліку за червень 2009 року, з огляду на те, що ця будівля була придбана позивачем за договорами купівлі-продажу від 18.02.2010 та від 22.02.2010 у ТОВ «Брайт Стар ЗП». При цьому, ні сама будівля не перебувала у позивача на балансі, ні витрати на оплату підрядних послуг не включались до капітальних інвестицій.

За визначення пункту 1.32 ст.1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на валові витрати та податковий кредит. Це відповідає самому змісту норм пункту 5.2 ст.5 Закону № 334/94-ВР, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, які встановлюють право платника податків зменшити податкові зобов'язання із податку на прибуток на суму витрат, а із ПДВ - на суму податку, сплачених ним у зв'язку з придбанням товарів (послуг) при здійсненні господарської діяльності. Встановлення законодавцем податкових преференцій має на меті стимулювання ділової активності учасників торгівельного обороту, що, в свою чергу, презумує здійснення господарських операцій, що є об'єктом оподаткування, з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не тільки з метою отримання податкової вигоди. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку суми податкового кредиту.

Завідома для платника податків відсутність розумної економічної причини при здійсненні певних витрат в процесі господарської діяльності, як правило, виключає підстави для збільшення у податковому обліку витрат та/або податкового кредиту, оскільки таке у більшості своїй свідчить про відсутність ділової мети у такої господарської операції як притаманної риси господарської діяльності.

Правильними є також висновки суду першої інстанції про правомірність збільшення позивачу грошового зобов'язання із податку на доходи фізичних осіб згідно з податковим повідомленням-рішенням від 10.02.2011 № 0000101702 з огляду на невиконання позивачем обов'язку податкового агента при виплаті доходу на користь водіїв ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

Суд першої інстанції, встановивши у судовому процесі на підставі оцінки доданих до матеріалів справи письмових пояснень ОСОБА_4 від 30.11.2010, ОСОБА_5 від 01.12.2010, ОСОБА_6 від 01.12.2010, показань ОСОБА_4 та ОСОБА_6, наданих у судовому засіданні, встановили, що ОСОБА_4 працював у позивача водієм із січня 2008 року по квітень 2010 року, його середньомісячна заробітна плата складала 2000,00 грн.; ОСОБА_8 - водієм з березня 2009 року по квітень 2009 року, заробітна плата виплачувалася 100,00 грн. за одну поїздку, у березні 2009 року ним було отримано за 23 поїздки -2300,00 грн., а за квітень 2009 року за 6 поїздок - 600,00 грн.; ОСОБА_6 працював водієм у позивача із квітня 2009 року по червень 2010 року, середньомісячна заробітна плата складала 2000,00 грн.

За визначенням пункту 1.15 ст.1 Закону № 889-IV податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 ст.4 цього Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включені доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 ст. 8 Закону № 889-IV податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: а) для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України - податковий агент (підпункт «а» пункту 17.2 ст. 17 Закону № 889-IV).

Підпунктом «а» пункту 19.2 статті 19 визначено, що особи, які відповідно до вказаного Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

З огляду на викладене, у суду апеляційної інстанції не було підстав, встановлених ст. 202 КАС України, для скасування постанови суду першої інстанції. Не відображення податковим агентом виплаченого доходу в облікових документах, що саме по собі є правопорушенням, якщо факт виплати доходу достовірно встановлений судом, не є підставою для звільнення податкового агента від обов'язку сплатити податок.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області задовольнити, скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05.07.2012 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій сособам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. УсенкоСудді: ПідписО.А. Веденяпін підписВ.П. Юрченко