Окрема думка судді № 65771875, 15.03.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА

15 березня 2017 року Справа № 910/11818/16

Судді Вищого господарського суду України Корсака В.А.

у справі № 910/11818/16 Господарського суду міста Києваза позовомПриватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Мава"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_2простягнення 200 958,47грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2017 у даній справі визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Корсак В.А., судді Швець В.О., Данилова М.В.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.02.2017 касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Постановою Вищого господарського суду Україні від 15.03.2017 у даній справі касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволено. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.123.2016 скасовано, рішення Господарського міста Києва від 01.09.2016 залишено в силі. Стягнуто з Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Мава" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 3 617 (три тисячі шістсот сімнадцять гривні) 30 коп. судового збору за подання касаційної скарги до Вищого господарського суду України.

Керуючись ч. 3 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), висловлюю окрему думку щодо прийнятого рішення.

Предметом позову є стягнення заборгованості за договором оренди у розмірі 200958,47грн., за період з лютого 2016 року по 27 травня 2016 року (включно).

Відповідно до матеріалів справи, 17.06.2014 між сторонами укладено Договір оренди нерухомого майна №59-117/06/2004 (далі - Договір), згідно умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове оплатне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення, загальною площею 1030,60 кв.м, що розташоване на відмітці 0.000 (1 поверх) будівлі Торгово-розважального центру "ІНФОРМАЦІЯ_1", який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Судами встановлено що орендоване майно було передане орендарю за актом приймання -передачі, приміщення перебувало у орендному користуванні відповідача до 27.05.2016, а тому Договір оренди суди визнали припиненим з 27.05.2016.

За умовами п.5.10 Договору сторони встановили розмір щомісячної орендної плати у сумі 19695,44грн. без ПДВ, крім того ПДВ - 3939,08грн., разом 23624,54грн., що є еквівалентом 2009,67доларів США за офіційним курсом НБУ на день підписання цього договору.

Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що сторони досягли згоди про зменшення розміру орендної плати за даним Договором, встановивши фіксовану суму у розмірі 4000,00грн. без доларового еквіваленту і цей факт встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 30.05.2016 у справі №910/4777/16.

Вважаю такий висновок помилковим з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів в розумінні приписів ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України укладення сторонами угоди, яка б встановлювала розмір орендної плати за спірний період саме в сумі 4000,00 грн./на місяць за спірний перід дії договору, а саме з лютого 2016 року по 27 травня 2016 року (включно).

Матеріали справи не містять ніяких даних про те, що сторони укладали додаткову угоду у формі окремого письмового документу щодо внесення змін до договору в частині зменшення розміру орендної плати у спірний період дії договору. При розгляді справи сторони цього факту не заперечували.

Необхідність письмового узгодження між сторонами істотної умови договору - ціни, обумовлена як п.14.3 Договору оренди №59-17/06/2014 від 17.06.2014, яким передбачено, що всі зміни, доповнення, додатки до нього мають юридичну силу, якщо вони оформлені в письмовому вигляді і належним чином підписані сторонами або їх повноважними представниками і є невід'ємною частиною договору, так і приписами ст. 654 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України.

Також, позивач заперечував досягнення між сторонами домовленостей у спрощений спосіб щодо зміни такої істотної умови договору, як розмір орендної плати.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за спірний період позивачем сформовані рахунки № 146 від 19.01.2016 на суму 49 512, 48 грн., №310 від 19.02.2016 на суму 53180,40грн., №311 від 18.03.2016 на суму 53658,14грн., №312 від 19.04.2016 на суму 51215,97грн., всього на загальну суму 200958,47грн., з урахуванням саме узгодженої ціни договору при його укладенні.

Висновок про те, що факт досягнення між сторонами домовленостей про зміну істотної умови договору ціни і визначення її у розмірі 4000,00грн., встановлених рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2016 у справі № 910/4777/16, є помилковим, оскільки предметом розгляду в цій справі був інший період заборгованості, а саме грудень 2014 - січень 2016 року включно. Обставини, наведені у вказаному рішенні, жодним чином не впливають на оцінку правовідносин сторін за спірний період у даній справі оскільки це питання не було предметом розгляду у зазначеній справі.

Частина третя статті 35 ГПК України передбачає, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2016 у справі № 910/4777/16 не містить ніяких даних про встановлення факту зміни сторонами істотних умов на майбутнє, тобто у спірний період. Таким чином, виходячи із вимог зазначеної статті, рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2016 у справі №910/4777/16 не має преюдиціального значення щодо зазначеного питання.

Укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст.759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до абз.1 ч.1, ч.5 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч.1 ст.286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (ч. 2 ст. 3 ГК України).

Відповідно до ст.ст. 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Специфічними ознаками, які притаманні підприємницькій діяльності можна зазначити наступні:

1) самостійність - дозволяє її суб'єкту вжити максимально можливі заходи для успішності такої діяльності та оперативно реагувати на кон'юнктуру ринку, поведінку контрагентів, споживачів тощо;

2) ініціативність - забезпечує пошук і запровадження нових технологій, нових господарських зв'язків, оптимізацію власної діяльності;

3) систематичність - передбачає здійснення такої діяльності постійно, регулярно та на професійній основі;

4) ризиковість (на власний ризик) - передбачає власну відповідальність підприємця у разі невдалого вибору контрагентів тощо;

5) мета - отримання прибутку та досягнення економічних і соціальних результатів

Таким чином, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, а тому, користуючись правом самостійного залучення фінансових ресурсів, здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій та самостійно нести комерційні ризики їх несприятливості, що можуть настати в результаті діяльності. Особа самостійно має розрахувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно прийняти рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво. Отже, відповідач, як орендар у спірних правовідносинах, повинен був при здійсненні своєї господарської діяльності допускати можливість настання несприятливих фінансових наслідків такої діяльності.

В даному випадку, негативні результати господарської діяльності не є підставою для зменшення розміру орендної плати, передбаченої договором.

З огляду на викладене, вважаю, що при розгляді цієї справи, Вищий господарський суд України повинен був залишити постанову апеляційної інстанції про задоволення позову у повному обсязі.

Суддя В. А. Корсак