Постанова № 65770777, 30.03.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2017 р. Справа № 554/6810/16-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 30.09.2016р. по справі № 554/6810/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області

про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА

Позивачка ОСОБА_1 в особі представника позивача ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (далі по тексту - Полтавське об'єднане УПФУ, відповідач), в якому просила суд зобов'язати Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області перерахувати та поновити виплату пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 ОСОБА_1 з урахуванням усіх підвищень, надбавок індексацій та доплат відповідно до чинного законодавства з 07.10.2009 р., як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни.

Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 30.09.2016 року по справі № 554/6810/16-а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Позивач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить суд апеляційної інстанції постанову Октябрського районного суду м. Полтави від 30.09.2016 року по справі № 554/6810/16-а, прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги пояснила, що до грудня 2006 року проживала у м. Полтаві, отримувала пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв'язку з чим виплату пенсії припинено. 29.04.2016 року позивачка через представника ОСОБА_2 звернулась до Полтавського об'єднаного УПФУ із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії, однак, відповідачем було відмовлено з посиланням на ненадання позивачкою документа, що засвідчує місце проживання (реєстрації). Рішення про відмову в поновленні пенсії Управлінням не приймалось. Зазначила, що з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 07.10.2009 р. № 24-рп/2009 відновилось право пенсіонерів, які виїхали на постійне проживання, зокрема, до Ізраїлю, на отримання раніше призначеної пенсії. При цьому, виплати пенсій повинні бути відновлені з дати набрання чинності вищевказаним рішенням. З посиланням на п.2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» наполягає на тому, що поновлення виплати пенсій здійснюється за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідач в надісланих до суду письмових запереченнях просив суд апеляційної інстанції відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги, постанову суду першої інстанції залишити без змін. Вказав на пропущення позивачкою шестимісячного строку звернення до суду з даним позовом, передбаченого ч.2 ст.99 КАС України. Зазначив, що позивачкою всупереч вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, не були надані докази того, що вона є громадянкою України, згідно з п.1.5 Порядку, у зв'язку з чим заява ОСОБА_1 була розглянута згідно із Законом України «Про звернення громадян», тобто, рішення по цій заяві із відмовою у поновленні виплати пенсії не приймалось. Крім того, стверджує, що рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 поширюється лише на тих пенсіонерів, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 року, однак, ОСОБА_1 виїхала до Ізраїлю у 2006 році. Також відмітив, що зазначеним рішенням Конституційного Суду України вказано про необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору. На виконання зазначеного рішення Конституційного Суду України розроблено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон». Після прийняття вищезазначених нормативно-правових актів, якими передбачено умови та порядок виплати пенсії особам, що постійно проживають за кордоном, органи Пенсійного фонду будуть мати правові підстави для здійснення пенсійної виплати.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Полтави з 05 липня 1982 року та отримувала пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2.

У грудні місяці 2006 року позивач виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю (а.с.9).

29 квітня 2016 року представник позивачки ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Полтавського об'єднаного УПФУ із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії на пільгових умовах за списком № 2 в розмірі відповідно до чинного законодавства, як непрацюючому пенсіонеру.

Не отримавши відповіді на вказану заяву, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом про зобов'язання Полтавського об'єднаного УПФУ перерахувати та поновити виплату пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 ОСОБА_1 з урахуванням усіх підвищень, надбавок індексацій та доплат відповідно до чинного законодавства з 07.10.2009 р., як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою в особі її представника ОСОБА_2 оскаржується відмова Полтавського об'єднаного УПФУ у здійсненні перерахунку та поновлення пенсії, однак, рішення про відмову у здійсненні перерахунку та поновлення пенсії позивачці Управлінням не приймалося.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, була зареєстрована в АДРЕСА_1, та з 05.07.1982 року отримувала пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 в органах Пенсійного фонду України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією пенсійного посвідчення (а.с. 5).

Виплату пенсії позивачці було припинено у 2006 році у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю. Позивач на даний час постійно проживає в Ізраїлі, однак має громадянство України, що підтверджується копією паспорту громадянина України для виїзду за кордон (а.с.9).

З матеріалів справи вбачається, що в травні 2015 р. ОСОБА_1 через представника звернулась до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок та поновлення виплати призначеної їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до чинного законодавства як непрацюючому пенсіонеру (а.с. 4).

До заяви про поновлення та перерахунок пенсії представником позивача було додано нотаріально посвідчені копії довіреності, паспорта, пенсійного посвідчення; нотаріально посвідчену копію картки платника податків; заяву про перерахування пенсійних виплат на банківський рахунок; копію паспорта представника (зворотній бік а.с.4).

Листом № 49/Б-17 від 18.06.2016 року Полтавським об'єднаним УПФУ було повідомлено, що відповідно до п.п.1.5, 2.8, 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі по тексту - Порядок № 22-1) заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію; особа, яка звертається за пенсією, повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації); поновлення виплати пенсії здійснюється за документами, що є в пенсійній справі, та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії, або з урахуванням додатково наданих документів. Враховуючи викладене, відповідачем зазначено, що для поновлення виплати пенсії позивачці необхідно особисто звернутися та надати до Управління паспорт (в оригіналі, для написання заяви), трудову книжку (копію та оригінал).

Відповідно до ч. 1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV (далі по тексту - Закон № 1058), виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058 у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 р. пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону N 1058-IV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону № 1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону N 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".

Після прийняття вищевказаного рішення Конституційного Суду України і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 19.05.2015 року по справі № 21-168а15, від 06.10.2015 року по справі № 608/1189/14-а, яка є обов'язковою для врахування з огляду на приписи ч.1 ст.244-2 КАС України.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Пунктом 1.7 Порядку № 22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Згідно з п. 2.8. Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (п.2.22 Порядку № 22-1).

Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію (п.2.23 Порядку № 22-1).

Згідно з п.4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

У відповідності до п.4.10 Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідачем всупереч наведеній нормі не було прийнято рішення про поновлення вплати пенсії ОСОБА_1 за її заявою та про перерахунок пенсії або про відмову в поновленні виплати та перерахунку пенсії.

Заяву позивачки було розглянуто та надано відповідь в порядку Закону України «Про звернення громадян», хоча це не передбачено Законом № 1058-ІV та Порядком № 22-1.

Посилання відповідача на неподання позивачкою документу, який засвідчує, що ОСОБА_1 є громадянкою України, передбаченого п.1.5 Порядку № 22-1, спростовуються наявною в матеріалах справи копією заяви позивачки від 29.04.2016 року з переліком наданих документів, відповідно до якого позивачкою було надано до Полтавського об'єднаного УПФУ нотаріально завірену копію паспорту громадянина України.

Враховуючи викладене, твердження відповідача про ненадання позивачкою паспорту не є підставою для розгляду її заяви в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян».

Доводи відповідача, викладені у листі від 18.05.2016 року № 49/Б-17, про необхідність прибуття позивачки особисто до Полтавського об'єднаного УПФУ для подачі заяви про поновлення виплати пенсії, є необґрунтованими, оскільки пунктом 1.5 Порядку № 22-1 передбачено можливість подачі такої заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Суд першої інстанції в оскаржуваній постанові помилково зазначив, що позивачкою в особі представника оскаржується відмова Полтавського об'єднаного УПФУ у здійсненні перерахунку та поновлення пенсії, та відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову пославшись на те, що рішення про відмову у здійсненні перерахунку та поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 не приймалось.

Однак, як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач не просив скасувати рішення про відмову в поновленні виплати та перерахунку пенсії, а ставив питання про зобов'язання перерахувати та поновити виплату пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 ОСОБА_1 з урахуванням усіх підвищень, надбавок індексацій та доплат відповідно до чинного законодавства з 07.10.2009 р., як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни.

Між тим, перерахунок пенсії та поновлення її виплати проводиться за рішенням органу Пенсійного фонду, прийнятим за наслідками розгляду заяви пенсіонера (його представника), документів, наявних у пенсійній справі, та документів, наданих пенсіонером (його представником).

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно ч.2 ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідачем не розглянуто належним чином заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії та її перерахунок, та не прийнято передбаченого Порядком № 22-1 рішення за її заявою, приходить до висновку, що належним способом захисту прав позивача у спірних відносинах є зобов'язання Полтавського об'єднаного УПФУ розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії та її перерахунок в порядку, передбаченому постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року.

У відповідності до ст.202 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, є підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Згідно ч.2 ст.205 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може прийняти нову постанову, якою суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Октябрського районного суду м. Полтави від 30.09.2016 року по справі № 554/6810/16-а підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст.41, 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст.ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 30.09.2016р. по справі № 554/6810/16-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.

Зобов'язати Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.04.2016 року про перерахунок та поновлення виплати пенсії, подану її представником ОСОБА_2, в порядку, передбаченому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Перцова Т.С.Судді Дюкарєва С.В. Жигилій С.П. Повний текст постанови виготовлений та підписаний 04.04.2017 р.