Постанова № 65770423, 27.03.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2017 р. Справа № 591/524/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Котелевець Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 15.02.2017р. по справі № 591/524/17

за позовом ОСОБА_1

до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (далі по тексту - відповідач), в якому просила суд:

- зобов'язати Сумське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсію за віком з 01 грудня 2016 року у розмірі 1247 гривень на місяць, врахувавши, що розмір пенсії ОСОБА_1 не може бути нижчим від мінімального прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 15.02.2017 р. по справі № 591/524/17 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.

Позивач, не погодившись із вказаною постановою, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 8, 19, 46 Конституції України, ст.ст. 1, 7, 26, 27, 28, п. 7-2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст.ст. 1, 2 Закону України "Про прожитковий мінімум", ст.ст. 2, 6, 17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", ст.ст. 2, 8, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Зарічного районного суду м. Суми від 15.02.2017 р. по справі № 591/524/17, прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

27 березня 2017 року на адресу Харківського апеляційного адміністративного суду від відповідача надійшло заперечення на апеляційну скаргу, в яких посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 20.10.2014 року ОСОБА_1 на підставі поданої заяви було призначено достроково пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Розмір пенсії, яку отримує позивач, є меншим за мінімальний розмір пенсії та прожитковий мінімум, встановлений для осіб, які втратили працездатність.

23.01.2017 року позивач звернулась до відповідача із письмовою заявою про проведення перерахунку пенсії, розмір якої на час звернення становив менше, ніж встановлений законом прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність. В заяві позивач також зазначила, що прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, складає з 01.12.2016 року 1247 гривень (а.с.5).

Листом відповідача від 25.01.2017 року № 16/Н, ОСОБА_1 повідомлено про відсутність підстав для проведенні такого перерахунку. Зазначається також, що з 01.12.2016 року проведено перерахунок пенсії позивача, розмір якої становить 1012,48 грн. (а.с.6-7).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Сумське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області у спірних відносинах діяло у спосіб та у межах, передбачених Конституцією та Законами України, і права позивача в цьому випадку порушені не були.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з положеннями п.7-2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до 1 січня 2015 року право дострокового виходу на пенсію за віком мають жінки, яким виповнилося 55 років, за наявності страхового стажу не менше 30 років та за умови звільнення з роботи. У цьому випадку розмір їх пенсії, обчислений відповідно до статті 27 та з урахуванням статті 28 цього Закону, зменшується на 0,5 відсотка за кожний повний чи неповний місяць дострокового виходу на пенсію.

Зменшення розміру пенсії за віком застосовується протягом усього періоду отримання пенсії незалежно від її виду.

Відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року.

Судом першої інстанції встановлено, що з 20.10.2014 року ОСОБА_1 призначено достроково пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", станом на дату звернення за призначенням пенсії позивачу виповнилося 55 років.

Таким чином, на правовідносини з приводу виплати пенсії ОСОБА_1 поширюються положення п.7-2 Перехідних положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а відтак, розмір пенсії за віком, обчислений відповідно до статті 27 і з урахуванням статті 28 цього Закону, зменшується на 0,5 % за кожний повний або неповний місяць дострокового виходу на пенсію, що в підсумку складає 21% (за 42 повні місяці).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

З комплексного аналізу ст.27 та п.7-2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" випливає, що 21-відсоткове зменшення застосовується виключно до пенсії, яка обчислена за формулою, визначеною ст.27 цього Закону. Оскільки доплата до прожиткового мінімуму та доплата за понаднормовий стаж не входять до цієї формули, не враховуються при обчисленні пенсії згідно зі ст.27 цього Закону, 21-відсоткове зменшення пенсії на них не поширюється.

При цьому, статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.05.2016 року складав - 1130 грн., а з 01.12.2016 р. - 1247 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, основний розмір пенсії за віком ОСОБА_1 після проведення індивідуально-масового перерахунку з 01.12.2016 р. склав 692,37 грн. (1448,08 грн. (середньомісячний заробіток для обчислення пенсії) Х 0,47813 (коефіцієнт стажу з урахуванням кратності).

З урахуванням доплати до прожиткового мінімуму в розмірі 554,63 грн. та доплати за понаднормовий стаж - 34,62 грн., а також 21-відсоткового зменшення (-269,14 грн.), розмір пенсії, який виплачується позивачу, складає 1012,48 грн., що становить менше від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.3 ст.8 Конституції України та ч.3 ст.8 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Як вбачається з позовної заяви, позивач звернулась до суду з позовом на підставі ст. 46 Конституції України, яка гарантує, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Позивач зазначає, що її пенсія у розмірі 1012,48 грн. є основним джерелом існування, але нижча від прожиткового мінімуму, встановленого відповідними Законами України.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Верховний Суд України в постанові пленуму "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.1996 р. зазначив, що оскільки Конституція є має вищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії, Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Проте, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, не звернув увагу на наявність порушень прав позивача, які гарантовано їй ч. 3 ст. 46 Конституції України та за захистом яких вона звернулась до адміністративного суду.

Не застосувавши норми Конституції як норми прямої дії, суд першої інстанції порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Статтею 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" визначено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

За приписами ч.2 ст.7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Судом першої інстанції не враховано, що рівень пенсії ОСОБА_1 не гарантує позивачу щомісячно рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

При цьому, судом першої інстанції не було взято до уваги, що імперативною нормою, яка підлягає застосуванню до спірних відносин - статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності необхідного страхового стажу не може бути меншим, ніж прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений законом.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що згідно зі ст.6 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.

У разі якщо сукупність виплат, зазначених у частині першій цієї статті, разом з пенсійними виплатами із системи пенсійного забезпечення та іншими доходами не досягають розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для непрацездатних громадян, такі громадяни мають право на отримання державної соціальної допомоги в порядку, розмірах та за рахунок коштів, визначених законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що пенсія позивачу з урахуванням 21% зменшення за достроковий вихід на пенсію не може становити менше, ніж прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

Також колегія суддів звертає увагу на приписи ч. 2 ст. 8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 18.07.06 р. по справі „Проніна проти України" констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції. При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначив, що у цій справі заявниця зверталась до національних судів з вимогою вирішити її спір щодо пенсії з органами соціального забезпечення. Заявниця посилалась, зокрема, на положення ст. 46 Конституції України, заявляючи, що її пенсія не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум. Однак національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з цієї точки зору, попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. На думку Суду національні суди, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов'язання щодо п. 1 ст. 6 Конвенції.

Колегія суддів, керуючись зазначеним рішення Європейського Суду з прав людини, вважає, що суд першої інстанції при розгляді справи не перевірив аргументи позивачки щодо порушення її прав, гарантованих ст. 46 Конституції України через не забезпечення їй рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, встановленого законом, а тому рішення суду першої інстанції не може вважатися обґрунтованим.

Згідно з ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень, правомірності своїх дій у спірних відносинах належним чином не довів.

Однак, вищезазначене не було враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови.

З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 202 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, є підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Згідно ч.2 ст.205 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може прийняти нову постанову, якою суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Зарічного районного суду м. Суми від 15.02.2017 р. по справі № 591/524/17 підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову ОСОБА_1.

За приписами ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 6 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 за подання адміністративного позову було сплачено судовий збір в розмірі 640,00 грн., що підтверджується квитанцією від 30.01.2017 р. №0.0.696999228 (а.с.2), та за подачу апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 704,00 грн., що підтверджується квитанцією від 22.02.2017 р. №0.0.712392416.1 (а.с.40).

Керуючись ч.1 ст. 41, ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 15.02.2017р. по справі № 591/524/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Зобов'язати Сумське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсію за віком з 01 грудня 2016 року у розмірі не нижчому від мінімального прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, код ЄДРПОУ - 40383837) на користь ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Зарічним РВСМУУМВС України в Сумській області 28.08.2001 р.) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1344 грн. (одна тисяча триста сорок чотири гривні).

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис)Шевцова Н.В.Судді(підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Мінаєва О.М. Повний текст постанови виготовлений 03.04.2017 р.