Ухвала суду № 65770315, 30.03.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15758/16 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Мацедонської В.Е., при секретарі - Шевчук А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року адміністративну справу за позовом Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Поляна» до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Калина», Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Квантум», Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Резиденція», Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Сонячне містечко», Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив «Слайс», Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Спартак», Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Вправний господар», Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив «Фортеця», Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Еревія», Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Батумський», про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Поляна» звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо не підготування та не подання на розгляд Верховної Ради України пропозиції стосовно приведення Житлового кодексу Української PCP від 30 червня 1983 р. № 5464-Х у відповідність до Закону України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 р. № 1087-IV, а також щодо не приведення Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української PCP від 30 квітня 1985 року № 186, у відповідність до Закону України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 року № 1087-IV. Позивач просив також зобов'язати Кабінет Міністрів України підготувати та подати на розгляд до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення Житлового кодексу Української PCP від 30 червня 1983 р. № 5464-Х у відповідність до Закону України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 р. № 1087-IV та зобов'язати відповідача привести Примірний Статут житлово-будівельного кооперативу, затверджений Постановою Ради Міністрів Української PCP від 30 квітня 1985 року № 186, у відповідність до Закону України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 р. № 1087-IV.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року адміністративний позов задоволено повністю.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Поляна» зареєстровано виконавчим комітетом Харківської міської ради 19 листопада 2008 р.

Відповідно до статті 133 Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 р. № 5464-Х (надалі за текстом - «ЖК УРСР») громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру.

Частиною 1 статті 134 ЖК УРСР установлено, що на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР) і потребують поліпшення житлових умов.

Згідно частини 2 статті 135 ЖК УРСР до членів житлово-будівельного кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР) і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені в частині першій статті 143, частині другій статті 145 і частині першій статті 146 цього Кодексу.

Частина 1 статті 136 ЗЖК УРСР передбачає, що громадяни, які перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу, приймаються до членів організовуваного кооперативу в порядку черговості.

За змістом статті 137 ЖК УРСР житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР. Примірний статут житлово-будівельного кооперативу затверджується Радою Міністрів Української РСР. Громадяни, яких включено до затвердженого виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів списку осіб, що вступають до організовуваного житлово-будівельного кооперативу, вважаються членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельного кооперативу, - з дня затвердження виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу. Примірний Статут житлово-будівельного кооперативу затверджено постановою Ради Міністрів УРСР № 186 від 30 квітня 1985 р. (надалі за текстом - «Примірний Статут»).

Згідно пункту 2 Примірного Статуту житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів. До кооперативів, що організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, приймаються громадяни, які перебувають у відповідному виконавчому комітеті на обліку бажаючих вступити до кооперативу (у списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою). До кооперативів, що організуються при підприємствах, установах, організаціях, приймаються працівники цих підприємств, установ, організацій, які перебувають на обліку бажаючих вступити до кооперативу (у списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою), а також інші громадяни у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР. У порядку доукомплектування до зазначених кооперативів за направленням виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів можуть бути прийняті громадяни, зазначені в абзаці третьому цього пункту. При підприємстві, установі, організації з дозволу виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів може організовуватися кооператив для працівників кількох підприємств, установ, організацій, розташованих у даному населеному пункті.

Пунктом 3 Примірного Статуту установлено, що число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.

Відповідно до пункту 4 Примірного Статуту виконавчий комітет місцевої Ради народних депутатів або адміністрація підприємства, установи, організації чи орган кооперативної або іншої громадської організації і профспілковий комітет на підставі заяв громадян, які перебувають на обліку бажаючих вступити до кооперативу (у списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою), з додержанням установленої черговості складають списки громадян, які вступають до даного кооперативу, і членів їх сімей та проводять загальні збори громадян, на яких приймається рішення про організацію кооперативу.

Згідно пункту 7 Примірного Статуту громадяни приймаються до членів житлово-будівельного кооперативу після досягнення ними вісімнадцятирічного віку, а ті, що одружилися або влаштувалися на роботу в передбачених законом випадках до досягнення зазначеного віку, - відповідно з часу одруження або влаштування на роботу. Неповнолітній спадкоємець члена кооперативу, який проживає разом з ним, може бути прийнятий до членів кооперативу з тим, щоб до досягнення ним повноліття його права і обов'язки здійснював опікун (піклувальник). До членів молодіжних житлово-будівельних кооперативів приймаються особи віком до 30 років.

Пункти 8 та 9 Примірного Статуту передбачають, що до членів кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені у пункті 37, абзаці першому пункту 43 і абзаці першому пункту 55 цього Примірного статуту. Громадяни, які перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу, приймаються до членів організовуваного кооперативу в порядку черговості.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 94 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р. № 436-IV кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.

28.08.2003 р. набув чинності Закон України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 р. № 1087-IV (надалі за текстом - «Закон № 1087-IV»).

У статті 2 названого Закону надано визначення термінів, що виживаються у ньому, розкрито і зміст терміну «кооператив» - це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Стаття 5 Закону № 1087-IV передбачає, що законодавство про кооперацію базується на нормах Конституції України і Цивільного кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів з питань кооперації.

Відповідно до частин 2 та 5 статті 7 Закону № 1087-IV засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

Згідно статті 10 Закону № 1087-IV членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності.

Згідно статті 11 Закону № 1087-IV вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом.

За приписами частини 5 стаття 37 Закону № 1087-IV забороняється втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування у фінансово-господарську та іншу діяльність кооперативних організацій, крім випадків, прямо передбачених законом.

Таким чином, норми ЖК УРСР, Примірного Статуту та Закону № 1087-IV по різному регулюють питання, пов'язані зі створенням та діяльністю кооперативів.

Ухвалюючи Рішення від 3 жовтня 1997 року у справі № 4-зп за конституційним зверненням ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України Конституційний Суд України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному.

Закон № 1087-IV не містить прямого застереження щодо повного або часткового скасування відповідних норм ЖК УРСР та Примірного Статуту.

Разом з тим, пунктами 2, 4 Розділу VII Прикінцеві Положення Закону № 1087-IV зобов'язано:

- кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набрання чинності цим Законом, протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом;

- Кабінет Міністрів України протягом року з дня набрання чинності цим Законом: підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

За приписами статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 113 Основного Закону Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

За змістом статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції і законів України.

Статтею 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 р. № 794-VII до основних завдань Кабінету Міністрів України віднесено виконання законів України.

Відповідно до частини 1 статті 19 названого Закону діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

З огляду на наведені правові норми слід погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що не виконавши пряму вимогу Закону № 1087-IV стосовно необхідності у річний строк підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із ним, Кабінет Міністрів України допустив протиправну бездіяльність.

Посилання відповідача на те, що правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначені Законом № 1087-IV, а відтак відсутня необхідність у приведенні правових актів у відповідність із ним, є очевидно необґрунтованим, оскільки саме цей Закон зобов'язує Кабінет Міністрів України вчинити такі дії.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що місцевим адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а твердження скаржника про те, що ухвалюючи рішення у справі суд втрутився в дискреційні повноваження Уряду України є помилковим.

Дискреційними повноваженнями є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним.

Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки він в силу закону зобов'язаний до вчинення конкретних дій, тобто не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд.

У даній правовій ситуації існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень, а отже повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 198, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя В.П.Мельничук

суддя В.Е.Мацедонська

Ухвала складена в повному обсязі 04 квітня 2017 р.

Головуючий суддя Лічевецький І.О.

Судді: Мельничук В.П.

Мацедонська В.Е.