Ухвала суду № 65760826, 30.03.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 320/4146/16-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 320/4146/16-к Головуючий в 1 інст. Урупа І.В.

Провадження № 11-кп/778/678/17 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_1

Категорія: ч.1ст.286 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2017 року м. Запоріжжя

Судова колегія з кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого судді Рассуждай В.Я.,

суддів Гриценко С.І., Тютюник М.С.,

при секретарі Бойко О.О.,

за участю прокурора Мотренко М.В.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_3,

потерпілої ОСОБА_4,

розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Запорізької області в місті Запоріжжі кримінальне провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 січня 2017 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець і мешканець м. Мелітополь Запорізької області, вул. Каховська, 103, громадянин України, одружений, який має середню освіту, не працюючий, раніше не судимий,

визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та засуджений до 2 років обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування призначеного основного покарання з іспитовим строком 1 рік, з покладанням обовязків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Запобіжний захід не обирався.

Вироком постановлено стягнути з ОСОБА_2К:

- на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 30000 гривень;

- на користь КУ«Запорізьке обласне бюро судово-медичних експертиз» ЗОР витрати, повязані з обстеженням потерпілої ОСОБА_5, в сумі 242,05 гривень;

- на користь держави процесуальні витрати, повязані із залученням експерта для проведення експертиз, в сумі 1440,24 гривень.

Долю речових доказів вирішено у відповідності до ст. 100 КПК України,-

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_2 визнано винуватим в тому, що 30 січня 2016 року приблизно о 17 годині 20 хвилин він, керуючи автомобілем ЗАЗ-Daewoo, реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вул.Героїв України (Кірова) в м.Мелітополі Запорізької області з боку вул. В.Інтернаціоналістів в напрямку пр.ОСОБА_6, в районі будинку № 47, маючи обєктивну можливість заздалегідь виявити пішохода ОСОБА_4, яка знаходилась на нерегульованому пішохідному переході, та маючи технічну можливість запобігти на неї наїзду, своєчасно не вжив заходів до зменшення швидкості та не зупинився, щоб надати дорогу пішоходу, внаслідок чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_4, яка перетинала проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу з права наліво за напрямком руху автомобіля, чим порушив п. 18.1Правил дорожнього руху України. Порушення обвинуваченим ОСОБА_2 п. 18.1 ПДР України знаходяться в прямому причинному звязку з подією дорожньо-транспортної пригоди та наслідками, що настали.

В результаті ДТП потерпіла ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, а саме: розрив заднього рогу медіального меніска з розтягуванням латеральної підтримуючої звязки надколінка з розвитком синовіїту, травматичний набряк мяких тканин правого колінного суглоба.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_3, не оспорюючи доведеність вини та кваліфікацію дій ОСОБА_2, просить вирок змінити у звязку з його суворістю і невідповідністю тяжкості кримінального правопорушення особі обвинуваченого, виключивши з вироку додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, а також зменшивши розмір відшкодування завданої потерпілій моральної шкоди до фактично понесених затрат 750 грн.

В судовому засіданні апеляційного суду захисник обвинуваченого апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги зазначила, що обвинувачений керує транспортним засобом на протязі 30 років та жодного разу порушень ПДР не допускав. Він не заперечує своєї вини, але пояснює що наїзд на пішохода здійснив через те, що дорога була дуже слизькою та він не встиг зупинити автомобіль. В родині лише він має право керування транспортним засобом, йому потрібно возити онука до школи, лікарні. Розмір відшкодування моральної шкоди, стягнутої судом першої інстанції просила зменшити до фактично понесених потерпілою витрат.

Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав подану на його захист апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Додатково зазначив, що на цей час він не працює та пенсію не отримує також. Потерпілій до цього часу жодним чином завдану шкоду не відшкодовував, оскільки після ДТП захворів та два тижні знаходився дома. Його зять звернувся до потерпілої з наміром домовитися про відшкодування шкоди, але її син став вимагати 700 доларів США. Оскільки такої суми у нього не було та частинами отримати гроші він відмовився також, більш до потерпілої з пропозицією відшкодувати шкоду він не звертався. З часу ухвалення судом вироку до потерплої з приводу відшкодування шкоди не звертався також.

Потерпіла ОСОБА_4 в апеляційному суді заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, наполягала на тому, щоб рішення суду в частині позбавлення обвинуваченого права керування транспортним засобом було залишено без змін. Також категорично заперечувала проти зменшення суми, стягнутої у відшкодування моральної шкоди, оскільки їй належить проводити низку хірургічних операцій та стягнуті судом кошти їй потрібні для їх оплати. Наполягала на тому, що обвинувачений жодним чином не намагався в добровільному порядку відшкодувати шкоду.

Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вирок суду вважала законним та обґрунтованим, а призначене покарання таким, що відповідає обставинам вчиненого правопорушення та даним про особу обвинуваченого і просила залишити його без змін.

Заслухавши доповідь судді по справі, обвинуваченого та його захисника, прокурора та потерпілу, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченої за ч.1 ст.286 КК України є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, які досліджувались за згодою усіх учасників провадження, у тому числі обвинуваченого ОСОБА_2 в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, що спричинена обвинуваченим, суд у вироку навів мотиви в обґрунтування свого висновку щодо розміру шкоди, що підлягає стягненню. Рішення суду в цій частині є обґрунтованим, відповідає вимогам цивільного и цивільного процесуального законодавства, постановлено з урахуванням принципів розумності і справедливості, ступені тяжкості моральних страждань потерпілої і інших негативних наслідків, що настали в результаті злочину, скоєного обвинуваченим.

Всупереч доводів апеляційної скарги захисника матеріали провадження свідчать проте, що обвинувачений не є особою пенсійного віку.

Основне покарання обвинуваченому призначено судом відповідно до вимог ст.65 КК України з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, даних про особу обвинуваченого.

Також у вироку наведені мотиви застосування ст. 75 КК України.

Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу неврахування судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження, які полягали в тому, що наїзд на потерпілу ОСОБА_2 вчинив ненавмисно, а через те, що дорога була слизькою і він не встиг вчасно загальмувати перед нерегульованим пішоходи переходом, залишився на місці події до приїзду працівників поліції, а потім поїхав до лікарні, в яку було доставлено потерпілу, що на думку захисника свідчить про відсутність підстав для призначення додаткового покарання, то висновків суду першої інстанції вони не спростовують.

Так злочин, передбачений ч. 1 ст. 286 КК України не передбачає наявність прямого умислу, направленого на спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, тому доводи захисника про те, що наїзд на пішохода було вчинено не навмисно на увагу не заслуговують.

Залишення водія на місці ДТП є не його доброю волею, а обовязком прямо передбаченим законом.

Надання обвинуваченим будь-якої допомоги потерпіла в судовому засіданні апеляційного суду заперечувала.

Що стосується інших доводів з приводу того, що обвинувачений є єдиним членом родини, який має право керування транспортним засобом, то вони в апеляційному суді будь-якими доказами не підтверджені і крім того враховані під час вирішення питання щодо позбавлення особи спеціального права враховані бути не можуть, оскільки обвинувачений не займається професійною діяльністю, повязаною з використанням такого права.

У відповідності до п.21 постанови ВСУ «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005р. у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Пунктом 20 зазначеної постанови визначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження вина пішохода ОСОБА_4 у події, що сталася, відсутня, наїзд на неї було здійснено безпосередньо на пішохідному переході. Як в суді першої інстанції, так і в судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений не спростовував того, що наїзд на пішохода допустив у звязку з тим, що не врахував стан дорожнього покриття та своєчасно не вжив всіх заходів для зменшення швидкості руху.

Також колегія судді апеляційного суду враховує і позицію потерпілої, яка вирок суду в частині призначення додаткового покарання просила залишити без змін.

З огляду на вказані обставини, колегія суддів вважає, що призначене судом першої інстанції покарання ОСОБА_2 є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а також справедливим щодо досягнення мети покарання, виходячи з вимогст. 50 КК України.

Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку, колегією суддів не встановлено.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 січня 2017 року у відношенні ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286 КК України залишити без змін.

Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді:

В.Я.ОСОБА_8 ОСОБА_9Тютюник