Ухвала суду № 65757998, 05.04.2017, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/2716/17

1-кп/219/412/2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2017 року. Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі :

головуючого судді Радченко Л.А. ,

при секретарі Лосинської І.М.,

з участю прокурора Колмакова А.І.,

захисника Дьяченка О.В.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

провівши в приміщенні суду в м.Бахмуті підготовче судове засідання у кримінальному провадженні, внесеному 28.10.2016р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22016050000000237, за обвинуваченням:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Зугрес Донецької області, громадянина України, одруженого, займає посаду Миронівського селищного голови Бахмутського району Донецької області, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.110 ч.2 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.110 ч.2 КК України, надійшов до провадження судді 24.03.2017року.

Ухвалою судді від 24 березня 2017р. підготовче судове засідання за дійсним кримінальним провадженням було призначено на 05.04.2017р.

Прокурор у підготовчому судовому засіданні просив постановити ухвалу про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту, вважаючи, що під час досудового розслідування були дотримані всі вимоги КПК України, підстав для закриття провадження чи повернення обвинувального акту не вбачає. Також, зазначив, що строк обраного обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою закінчується 07.04.2017 року. На даний час продовжують існувати ризики, що існували при обранні запобіжного заходу, у т.ч., можливість впливати на свідків, переховування від суду, а тому, заявив клопотання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою.

Захисник та обвинувачений підтримали позицію прокурора щодо призначення обвинувального акту до судового розгляду, однак, щодо продовження відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою заперечували, мотивуючи відсутністю підстав та відсутністю письмового клопотання прокурора.

Вислухавши учасників кримінального провадження, вивчивши матеріали обвинувального акту з додатками, суд приходить до наступного.

Згідно з п.3 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Згідно з положеннями п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

У відповідності з ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 КПК України.

Формулювання обвинувачення має бути конкретним, тобто в ньому повинно бути детально описано місце вчинення злочину, час, спосіб вчинення, зокрема, конкретні дії (бездіяльність), які були скоєні обвинуваченим, ознаки суб'єктивної сторони злочину (форма вини, мотив, мета) та інші обставини, відповідно до положень ст. 91 КПК України.

Пунктом 1 частини 1 статті 91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні доказуванню підлягають :

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).

Відповідно до п.5 ч.2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт, окрім іншого, має містити :

- виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Обвинувальний акт по обвинуваченню ОСОБА_2 за ч.2 ст. 110 КК України цим вимогам не відповідає.

Згідно з приписами Закону правова кваліфікація є юридичною оцінкою вчиненого особою діяння з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Зазначене свідчить про те, що правова кваліфікація повністю залежна від фактичних обставин кримінального правопорушення, а відтак формулювання обвинувачення, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, не можуть суперечити правовій кваліфікації, тобто юридичній оцінці зазначених дій.

Не вдаючись до аналізу доказів у справі, не оцінюючи правильність кваліфікації дій обвинуваченого та не вирішуючи питань, що притаманні для судового розгляду, суд, дослідивши виключно обвинувальний акт, вважає, що він не повністю відповідає вимогам закону, а призначення судового розгляду за ним буде грубим порушенням права обвинуваченого на захист, оскільки формулювання обвинувачення, виклад фактичних обставин справи та правова кваліфікація викладені неоднозначно та суперечать одне одному.

Так, з обвинувального акту вбачається, що прокурор, зазначаючи правову кваліфікацію інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, заздалегідь, без вироку суду стверджує, що обвинувачений вчинив інкримінований йому злочин, що є безпідставним і недопустимим. При складанні обвинувального акту, з урахуванням принципу, визначеного ст. 17 КПК України, можливо вказувати тільки на те, що особа обвинувачується у вчиненні певного кримінального правопорушення.

Вказівка ж в обвинувальному акті на те, що обвинувачений скоїв злочин, передбачений ч. 2 ст. 110 КК України, - є порушенням принципу презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, як засади кримінального провадження, передбаченої ст. 17 КПК України, яка випливає зі ст. 6, 129 Конституції України, п. 2 ст. 311 Загальної декларації прав людини Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 року, п. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права Генеральної Асамблеї ООН від 18.12.1966 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року, за змістом яких кожна особа вважається невинуватою у вчиненні злочину (кримінального правопорушення) і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Також, обвинувальний акт, в порушення п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України, не містить відомостей щодо місця проживання обвинуваченого ОСОБА_2, а вказано лише місце його реєстрації: АДРЕСА_1.

Згідно положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає. Таким чином, в обвинувальному акті не зазначено саме місце проживання обвинуваченого.

Окрім того, аналіз змісту обвинувального акту вказує на те, що обвинувальний акт складений без дотримання положень ст. 291, ст.91 КПК України, оскільки, з тексту обвинувального акту неможливо зробити висновок, чи викладені в обвинувальному акті фактичні обставини кримінального правопорушення, або формулювання обвинувачення , яке, при цьому, повинно викладатися після правової кваліфікації .

Викладення фактичних обставин з підсумком про те, що особа вчинила те чи інше кримінальне правопорушення, як це зроблено в обвинувальному акті щодо ОСОБА_2, не може замінити формулюваня обвинувачення.

Формулювання обвинувачення повинно ґрунтуватися на обставинах, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, факти, які впливають на ступінь його тяжкості, тощо.

Правова кваліфікація дій особи повинна містити не тільки посилання на окрему статтю та її частину, а й точне формулювання, зокрема об'єктивної сторони та кваліфікуючих ознак.

Між тим, викладене в обвинувальному акті формулювання обвинувачення з зазначенням правової кваліфікації є не конкретним і неоднозначним, що унеможливлює здійснити судовий розгляд на підставі цього обвинувального акта та позбавляє обвинуваченого права на ефективний захист.

Так, ст. 110 КК України передбачає кримінальну відповідальність за умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій.

Під зміною меж території України необхідно вважати збільшення чи зменшення території, приєднання чи відєднання від території України будь яких її частин.

Зміною державного кордону України може визнаватись зміна лінії, що визначає межі території України, перенесення чи встановлення такої лінії всупереч визначеному порядку.

Не охоплюється цією нормою закону дії, спрямовані на зміну меж інших територій чи кордонів, як то: міст, районів, областей; федералізація; насильницька зміна чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади чи заклики до вчинення таких дій.

Тобто, об'єктивна сторона злочину може бути у наступних формах:

- дії, вчинені з метою зміни меж території України;

- дії, вчинені з метою зміни державного кордону України;

- публічні заклики до вчинення таких дій;

- розповсюдження матеріалів із закликами до таких дій.

Інкримінуючи ОСОБА_2 скоєння умисних дій, вчинених з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, орган досудового слідства не визначився з конкретною формою об,єктивної сторони злочину за ч.2 ст.110 КК України , а саме, щодо вчинення обвинуваченим умисних дій , вчинених з метою зміни меж території України , або з метою зміни державного кордону України, або з метою зміни меж території України та зміни державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, і тим самим, формулювання обвинувачення викладено не конкретно, з наявною альтернативою при визначенні об,єктивної сторони злочину, і, що є неприпустимим та суттєвим порушенням вимог КПК України, а також, порушенням права обвинуваченого на захист.

При цьому, викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які є одночасно і формулюванням кримінального правопорушення, містять з цього приводу протиріччя, а саме, одночасно зазначено, що ОСОБА_2 діяв з метою зміни меж території та державного кордону України , так і діяв з метою зміни меж території або державного кордону України.

Крім того, в обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_2, усвідомлюючи , що своїми діями , направленими на організацію незаконного референдуму про визнання державної самостійності т.з. « Донецької народної республіки», сприяв легалізації діяльності незаконним збройним формуванням, які захоплювали та утримували території смт. Миронівський Бахмутського району та частини Донецької області з метою зміни меж території та державного кордону України. Однак, диспозиція ст. 110 КК України не містить умисних дій щодо сприяння легалізації діяльності незаконним збройним формуванням .

Але відповідно до вимог кримінального процесуального закону, зокрема ст.ст. 277, 291 КПК України, обвинувачення має бути логічним і конкретним, виходячи з об'єктивно встановлених обставин кримінального правопорушення.

Без цього суду на початку судового розгляду неможливо однозначно уяснити для себе суть обвинувачення, роз'яснити її обвинуваченому, прийняти правильне рішення щодо можливого визнання обвинуваченим фактичних обставин справи і визначити обсяг доказів, які підлягають дослідженню.

Неконкретність обвинувачення порушує права обвинуваченого на захист вже з моменту надання йому копії обвинувального акта, т.я. захищатися від неконкретного обвинувачення неможливо, з урахуванням ст. 42 КПК України, яка передбачає, що обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його обвинувачують.

Недопустимим є використання при формулюванні обвинувачення загальних фраз.

Підставою для зміни обвинувачення в суді є лише встановлення нових фактичних обставин кримінального правопорушення. Цьому праву прокурора кореспондує його обов'язок належним чином виконувати свої повноваження під час досудового розслідування.

Відповідне право у прокурора виникає лише під час судового розгляду, за наявності визначених у законі підстав і волі на те. Суд позбавлений процесуальної можливості примусити прокурора конкретизувати обвинувачення.

У відповідності до п.3 ч.3 ст. 314 КПК України, такий обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору.

Суд вважає наявними ризики, передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, на яких наполягає прокурор. Застосування більш м'якого запобіжного заходу згідно до ст.176 КПК України не передбачено.

На підставі ч.1 ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, за результатами якого, у разі визнання особи винуватою, мотивувальна частина вироку має містити, як на тому наголошується в п.2 ч.3 ст.374 КПК України, зокрема, формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення та статтю (частину статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Такі суттєві недоліки обвинувального акту та його невідповідність вимогам ст. 291 КПК України перешкоджають об'єктивному розгляду справи.

Дана неповнота і неконкретність обвинувачення та протиріччя в ньому дійсно порушують право обвинуваченого на захист та позбавляє суд першої інстанції можливості проводити судовий розгляд на підставі конкретного обвинувачення і повинна бути усунута саме органом досудового розслідування.

Приймаючи таке рішення, суд, також, зазначає, що реєстр матеріалів досудового розслідування не в повній мірі відповідає вимогам ст.109 КПК України .

Оскільки суд дійшов висновку про повернення обвинувального акту прокурору, тому, питання про судовий виклик свідків судом не розглядається.

Вирішуючи усне клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд приходить до наступного.

Вважаючи на те, що обраний відносно ОСОБА_2 запобіжний захід у виді тримання під вартою, який спливає 07.04.2017р., з урахуванням його тривалості на даний час не виходить за межі розумного строку, відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується, на даний час справа не розглянута судом, а також, беручи до уваги тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні злочину, дані про особу обвинуваченого, а також, враховуючи, що на даний час не відпали ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які враховувалися при обранні міри запобіжного заходу обвинуваченому під час досудового розслідування, у тому числі переховування від суду та можливий тиск на свідків, суд прийшов до висновку про обґрунтованість клопотання прокурора та, з урахуванням вимог ст.331 КПК України, положень ст.176 КПК України, про необхідність продовження обвинуваченому строку тримання під вартою.

Керуючись вимогами ст. 331 КПК України, суд вважає за необхідне ОСОБА_2 продовжити міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою, але на строк, що не перевищує 60 днів.

Керуючись ст.ст. 27, 31, 32, 33, 91, 109, 110, 176, 183, 291, 293, п.3 ч.3 ст.314, ст.331 КПК України, суд-

У Х В А Л И В:

Повернути обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22016050000000237 від 28.10.2016 року, відносно ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.110 КК України, прокурору відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Донецької області Колмакову А.І.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, строк тримання під вартою в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» Південно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України по 03 червня 2017 року включно.

Копію ухвали направити до Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» Південно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Донецької області через Артемівський міськрайонний суд протягом семи днів з дня її проголошення, а обвинуваченим у той же строк з моменту вручення копії ухвали.

Суддя: Л.А.Радченко