Ухвала суду № 65754068, 04.04.2017, Тлумацький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 353/1105/16-к

Провадження № 1-кп/353/16/17

У Х В А Л А

04 квітня 2017 року місто Тлумач

Тлумацький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого - судді Луковкіна У.Ю.

за участю: секретаря - Бойко В.Я.

прокурора прокуратури Івано-Франківської області - Романовського І.О.

обвинуваченого - ОСОБА_2 та його захисника - адвоката Піварчука М.І.

потерпілої - ОСОБА_4 та її представника - адвоката Жичицької С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Тлумач клопотання прокурора прокуратури Івано-Франківської області Романовського І.О. про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого по кримінальному провадженні N 12016090000000162, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.08.2016 року, за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -

в с т а н о в и в:

В провадженні Тлумацького районного суду Івано-Франківської області на стадії судового розгляду перебуває кримінальне провадження N 12016090000000162, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.08.2016 року, за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання, яке попередньо подав через канцелярію суду, про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_2, строком на 60 діб. На обґрунтування клопотання зазначив, що ризики, які стали підставою для обрання щодо обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою станом на день розгляду справи не зменшились, а саме: злочин у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_2 відноситься до категорії тяжких злочинів, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі від трьох до восьми років, обвинувачений. усвідомлюючи про неминучість покарання за вчинення злочину у вигляді позбавлення волі може переховуватись від суду, може незаконно впливати на потерпілу та свідків, а також може вчинити інше кримінальне правопорушення.

Обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник - адвокат Піварчук М.І. в судовому засіданні щодо клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою заперечили, просили змінити запобіжний захід на особисте зобов'язання. Обвинувачений ОСОБА_2 повідомив, що визнає свою вину у ДТП, закінчив ПТУ № 15 по спеціальності автослюсар по ремонту машин та перебуваючи на волі зможе заробляти кошти та пересилати їх потерпілій. Захисник обвинуваченого ОСОБА_2 - адвокат Піварчук М.І. додатково зазначив, що на його думку ризики прокурором не доведені. Крім того обвинувачений позитивно характеризується по місцю проживання, його батьки є пенсіонерами, в т.ч. батько є інвалідом І-ої групи та потребує сторонньої допомоги.

Потерпіла ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримала клопотання прокурора та пояснила, що на даний момент вона зацікавлена в тому, щоб обвинувачений сплачував їй грошові кошти на утримання дітей, оскільки годувальником сім'ї був загиблий чоловік, хоча офіційно він працевлаштований не був. Повідомила, що з моменту ДТП до теперішнього часу отримувала від родини обвинуваченого грошові перекази на загальну суму 15000,0 грн. Ствердила, що жодного тиску на неї ні зі сторони обвинуваченого, ні зі сторони його родичів не було.

Представник потерпілої ОСОБА_4 - адвокат Жичицька С.Р. в судовому засіданні клопотання прокурора щодо продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підтримала. Вказала на те, що в неї існують припущення стосовно того, що у разі звільнення з-під варти обвинуваченого, він перестане сплачувати кошти потерпілій.

Заслухавши думку прокурора, обвинуваченого та його захисника, потерпілої та її представника, вивчивши матеріали провадження в межах, наявних у суду та достатніх для вирішення питання щодо продовження дії запобіжного заходу, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

У відповідності до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховатися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

23.08.2016 року ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області відносно ОСОБА_2, який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів з дати винесення ухвали - до 20.10.2016 року. Також у вказаній ухвалі зазначено обставини, які послужили підставою для обрання щодо обвинуваченого запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою. 18.10.2016 року ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_2 строком на 60 днів з дати винесення ухвали - до 16.12.2016 року включно. 15.12.2016 року ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_2 строком на 60 днів з дати винесення ухвали - до 12.02.2017 року включно. 10.02.2017 року ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_2 строком на 60 днів з дати винесення ухвали - до 10.04.2017 року включно.

Розглядаючи питання щодо доцільності продовження попередньо обраного запобіжного заходу суд вважає, що прокурор в достатній мірі обґрунтував наявність обґрунтованої підозри та ризиків для обрання запобіжного заходу. А тому дійсно у відповідності до положень ст.194 КПК України є підстави для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу.

Разом з тим, у відповідності до положень ч.4 ст.194 КПК України визначено, що якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

На думку суду, прокурор не в достатній мірі обґрунтував підставність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, та не довів недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477, суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

При цьому суд враховує практику Європейського Суду з прав людини у питанні продовження строків тримання під вартою. Так, у справі "Харченко проти України"(Заява N 40107/02) Страсбург, 10 лютого 2011 року (ОСТАТОЧНЕ 10/05/2011) Суд нагадав, що пункт 4 статті 5 Конвенції ( 995_004 ) передбачає право осіб, яких затримано або взято під варту, на перегляд процесуальних і матеріально-правових умов, які з точки зору Конвенції є суттєвими для забезпечення "законності" позбавлення їх свободи. Це означає, що компетентний суд має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, на підставі якої здійснено затримання, та легітимність мети, з якою особу затримано і потім узято під варту (див. рішення у справі "Буткявічюс проти Литви" (Butkevicius v. Lithuania), N 48297/99, п. 43, ECHR 2002-II (витяги)).

У Справі Мамедова проти Росії (Заява 7064/05) від 01 червня 2006 року Європейський суд з прав людини вказав, що розглядаючи законність і обґрунтованість подальшого тримання заявниці під вартою, районний і обласний суди увесь час посилалися на серйозність висунутого обвинувачення як на головний чинник для оцінки можливості того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме відправленню правосуддя або вчинятиме нові злочинні дії. Однак, як не раз зазначав Суд, хоч суворість покарання, що загрожує заявникові, має значення для оцінки небезпеки його зникнення або вчинення нових злочинів, потребу подовжити строк тримання під вартою не можна оцінювати з чисто абстрактної точки погляду, зважаючи лише на тяжкість злочину. Так само і подовження строку тримання під вартою не може застосовуватися через те, що вироком може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі (див. рішення у справі «Летельє проти Франції» (Letellier v. France) від 26 червня 1991 року, Серія A, № 207, п. 51; також див. справи «Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia) від 8 лютого 2005 року, № 45100/98, п. 102; «Гораль проти Польщі» (Goral v. Poland) від 30 жовтня 2003 року, № 38654/97, п. 68; «Ілійков проти Болгарії» (Ilijkov v. Bulgaria) від 26 липня 2001 року, № 33977/96, п. 81).

В даному випадку необхідність продовження строку тримання під вартою прокурор обґрунтовує тяжкістю обвинувачення та наслідками, які настали у результаті скоєння інкримінованого злочину.

Суд, заслухавши учасників судового провадження, вважає, що на даній стадії судового провадження існування таких ризиків як незаконний вплив на потерпілу, свідків та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином виключено. Крім того, сама потерпіла в судовому засіданні ствердила, що жодного впливу або тиску на неї з боку обвинуваченого або його родичів не було. Також суд вважає, що такий ризик, як переховування обвинуваченого від суду або вчинення ним іншого кримінального правопорушення, прокурором на даній стадії процесу не доведений.

Так, рішенням ЄСПЛ у справі Орловський проти України, засудженого за вчиненого ряду особливо тяжких злочинів, було встановлено порушення п.3 ст.5 Конвенції - право на судовий розгляд протягом розумного строку або на звільнення під час розгляду справи з гарантією явки в судове засідання.

Згідно рішень ЄСПЛ у справі Панченко проти Росії ризик втечі не повинен оцінюватися тільки на підставі суворості покарання, яке може слідувати; Бегчіев проти Молдови - ризик втечі повинен оцінюватися в світлі таких факторів, як характер людини, його моральні принципи, наявність місця проживання і роботи, сімейні узи, будь-які інші зв'язки з країною, в якій ведеться його переслідування; справа Ньюмейстер проти Австрії - ризик втечі неминуче знижується з плином часу, проведеного в ув'язненні; Ідалов проти Росії, Гаріцкі проти Польщі, Храіді проти Німеччини, Іліжков проти Болгарії - серйозність майбутнього покарання є релевантною обставиною при оцінці небезпеки втечі обвинуваченого, сама по собі тяжкість звинувачення не може служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення, що також знайшло своє відображення в рішенні Конституційного Суду України від 08 липня 2003 року № 14-рп/2003.

При розгляді даного кримінального провадження суд бере до уваги тривалий термін перебування обвинуваченого під вартою та те, що деякі ризики, які вказувались стороною обвинувачення як підстава для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою (наприклад, вплив на потерпілу), на даний час відпали. Крім того, на даний час органом державного обвинувачення не надано суду будь-яких ґрунтовних доказів спроб обвинуваченого переховатися від суду; або незаконно впливати на потерпілу та свідків, у цьому ж кримінальному провадженні; або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, або вчинити інше кримінальне правопорушення.

Таким чином, на даний час суд приходить до висновків про відсутність таких ризиків, передбачених положеннями ст. 177 КПК України, для запобігання яким призначений найбільш серйозний запобіжний захід, передбачений КПК України.

При вирішенні даного клопотання судом також враховуються обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в т.ч. суд бере до уваги наявність у обвинуваченого постійного місця проживання в Україні, його позитивну характеристику, наявність родини, в т.ч. батька, який є інвалідом І-ої групи та який потребує сторонньої допомоги (довідка МСЕК № 025581), а також добровільне перерахування родичами обвинуваченого у період з 26.09.2016 року по 22.02.2017 року на користь потерпілої ОСОБА_4 грошових коштів на загальну суму 15000,0 грн. (лист УДППЗ «Укрпошта» від 02.03.2017 року та копії квитанцій).

Вирішуючи клопотання, суд враховує, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (Конвенція), а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). При цьому тримання під вартою є винятковим видом запобіжного заходу та застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе відвернути ризики, зазначені у ст. 177 КПК. При розгляді клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України").

Згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції зі спливом певного часу лише наявність обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і сторона обвинувачення має навести інші аргументи для продовження тримання особи під вартою. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості" (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року). При цьому винесення судом ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в якій на обгрунтування вказано лише перелік законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у справі "Белевитський проти Росії", пункти 111 - 112 рішення від 1 березня 2007 року; п. 85 рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року).

Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини з приводу того, що серйозність пред'явленого обвинувачення і ризик втечі може бути аргументом лише при обранні запобіжного заходу і відповідно до п.3 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованості підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи.

Згідно з рішенням Європейського суду «Марченко проти України» від 10.02.2011 р., яке є частиною національного законодавства, продовження тримання під вартою може бути виправданим тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості переважає принцип поваги до свободи особистості.

При цьому береться до уваги, що «ризик втечі або уникнення правосуддя» зменшується з часом, адже включення строку запобіжного ув'язнення до строку покарання, якого мав підстави боятися обвинувачений, трохи пом'якшує цей страх і зменшує його наміри втекти. При обґрунтуванні цієї підстави необхідне дослідження характеристики особистості, утримуваної під вартою. При цьому на користь звільнення свідчать: наявність постійного місця проживання, усталений спосіб життя, наявність утриманців, відсутність спроб ухилитися від правосуддя, стан здоров'я (рішення ЄСПЧ у справі «Пунцельт проти Чехії»).

Суд, керуючись ст.ст.3, 5, 6, 7 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, 1950 року, приходить до висновку про те, що на даній стадії судового провадження запобіжний захід у виді домашнього арешту буде достатнім для забезпечення кримінального провадження з огляду на закінчення дослідження доказів обвинувачення, допиту потерпілого та свідків як обвинувачення так і захисту.

Враховуючи все зазначене вище у своїй сукупності, суд приходить до висновку про те, що є підстави вважати, що застосування щодо обвинуваченого такого виду запобіжного заходу як домашній арешт, в даний час зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а також його можливим спробам сховатися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інший злочин, а також, враховуючи доведеність прокурором наявності всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, вважає за необхідне обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, поклавши на нього обов'язки, визначені ч. 5 цієї статті.

Керуючись ст. 29 Конституції України, ст.ст. 3, 5, 6, 7 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 177, 178, 183, 194, 331 КПК України, суд, -

постановив:

Змінити обвинуваченому ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Звільнити обвинуваченого ОСОБА_2 з-під варти в залі суду.

Застосувати щодо обвинуваченого ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з метою забезпечення виконанням покладених на нього процесуальних обов'язків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 4, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:

- прибувати за викликом до суду;

- цілодобово не відлучатися з місця проживання: АДРЕСА_1 без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

- утриматися від спілкування зі свідками та потерпілою по справі;

- здати на зберігання до сектору Тлумацького РС УДМС Івано-Франківської області паспорт громадянина України, який дає право виїзду за її межі.

Дані зобов'язання застосовуються до ОСОБА_2 на строк 60 днів, з дати винесення цієї ухвали до 02 червня 2017 року включно.

Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_2, що в разі не виконання покладених на нього обов'язків, до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід і накладено грошове стягнення у розмірі 1 (одного) розміру мінімальної заробітної плати.

Копію ухвали для виконання направити начальнику Івано-Франківської установи виконання покарань (№ 12) та вручити копію цієї ухвали прокурору, обвинуваченому, захиснику, потерпілій та її представнику негайно після її оголошення.

Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуюча У.Ю. Луковкіна