Рішення № 65747531, 29.03.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 543/690/16-ц Номер провадження 22-ц/786/944/17Головуючий у 1-й інстанції Гришко О. Я. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді : Обідіної О.І.

Суддів : Панченка О.О., Пікуля В.П.,

За участю секретаря : Кальник А.М..

Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Оржиця-водоканал" на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 13 лютого 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства "Оржиця-водоканал", третя особа директор Комунального підприємства "Оржиця-водоканал" ОСОБА_3, про зміну формулювання звільнення, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку, стягнення з відповідача компенсації за невикористану щорічну відпустку, стягнення моральної шкоди, завданої незаконним звільненням,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 13 лютого 2017 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ, виданий Комунальним підприємством «Оржиця-водоканал» № 24 від 08.07.2016 року «Про звільнення з посади головного бухгалтера ОСОБА_2 на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України у звязку із втратою довіри».

Змінено формулювання звільнення ОСОБА_2 з Комунального підприємства «Оржиця-водоканал» на: «Звільнена за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України».

Стягнуто з відповідача комунального підприємства «Оржиця-водоканал» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні у сумі 8722 грн. 38 коп.

Рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Стягнуто з Комунального підприємства «Оржиця-водоканал» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану незаконним звільненням у розмірі 3000 грн.

Стягнуто з Комунального підприємства «Оржиця-водоканал» на користь ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір у розмірі 1267 грн. 76 коп.

Стягнуто з Комунального підприємства «Оржиця-водоканал» на користь ОСОБА_2 витрати, повязані з оплатою правової допомоги адвоката, у сумі 1426 грн. 20 коп.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в іншій частині відмовлено.

Стягнуто з Комунального підприємства «Оржиця-водоканал» на користь держави судовий збір у сумі 551 грн. 20 коп.

В апеляційній скарзі КП «Оржиця-водоканал», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невірну оцінку зібраних по справі доказів, просить рішення скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що зявились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, про її часткове задоволення.

Згідно п.3 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити рішення.

Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 з 02.01.2002 року перебувала на посаді головного бухгалтера в ДП «Оржиця-водоканал» за умови неповного робочого дня.

04.05.2005 року вона була звільнена з роботи у звязку з переведенням за її згодою за п. 5 ст. 36 КЗпП України, та в цей же день ОСОБА_2 була прийнята на посаду головного бухгалтера на роботу в КП «Оржиця-водоканал».

Відповідно до наказу № 24 від 08.07.2016 року ОСОБА_2 звільнено з посади головного бухгалтера підприємства згідно ч. 2 ст. 41 КЗпП України у звязку із втратою довіри.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2, після доповнення позовних вимог, просила визнати незаконним наказ про звільнення з посади в звязку з втратою довіри та змінити формулювання звільнення з п.2 ст.41 КЗпП України на ст.38 КЗпП України «за власним бажанням», стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 11787 грн., компенсацію за невикористану щорічну відпустку -4587,38 грн., судові витрати та моральну шкоду 10000 грн.

В обґрунтування заявлених вимог посилалась на те, що 23.06.2016 року нею подано заяву про звільнення за власним бажанням, яка була зареєстрована на підприємстві в цей же день, проте звільнення відбулось 08.07.2016 року з формулюванням «в звязку з втратою довіри». Копію наказу про звільнення та трудову книжку отримала 25.08.2016 року засобами поштового звязку. Вважає своє звільнення з підстав п.2 ст.41 КЗпП України безпідставним та таким, що проведено з порушенням норм трудового законодавства.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції встановив безпідставність посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, визначений ч.1 ст.233 КЗпП України, оскільки остання отримала наказ по своє звільнення та відповідно трудову книжку поштовим відправленням лише 26.08.2016 року, а до суду за захистом своїх прав звернулась 23.092016 року, тобто в межах встановленого законом місячного строку.

Врахувавши, що позивач не є працівником, який безпосередньо обслуговував грошові кошти та товарні цінності, що вбачається з її посадової інструкції головного бухгалтера, суд визнав порушенням трудових прав позивача її звільнення за п.2 ст.41 КЗпП України та встановив відсутність наданої в передбаченому законом порядку згоди профспілкового комітету на звільнення позивача з підстав ч.2 ст.41 КЗпП України.

При цьому, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування передбаченої ст.117 КЗпП України відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, оскільки повний розрахунок із звільненим працівником відповідач провів 12.10.2016 року, у звязку з чим стягнув на її користь 8722 грн. 38 коп. та допустив до негайного виконання рішення в цій частині в межах платежу за один місяць, одночасно стягнувши з підприємства 3000 грн. моральної шкоди.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитись з висновками місцевого суду в частині вирішення судом питання про допущення судового рішення до негайного виконання та в частині визначення розміру морального відшкодування, одночасно погоджуючись з іншими висновками суду першої інстанції.

Так, за змістом ч.2 ст.41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;

В наказі КП «Оржиця-водоканал» № 24 від 08.07.2016 року про звільнення ОСОБА_2 з посади головного бухгалтера вказано, що внаслідок недбалого ставлення до виконання посадових обовязків, а саме: відсутній журнал реєстрації прибуткових та видаткових касових ордерів, виправлення в касових ордерах, несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів, нарахування та донарахування заробітної плати працівникам підприємства без наказу начальника та з вини головного бухгалтера ОСОБА_2 на підприємстві було виявлено порушення ведення бухгалтерського обліку, дотримання фінансової дисципліни, що підтверджується службовою перевіркою та аудиторським звітом про результати перевірки дотримання бухгалтерського та податкового законодавства, складеним 04.07.2016 року.

Таким чином, підставою для звільнення ОСОБА_2 за ч.2 ст.41 КЗпП України стали висновки аудиторської перевірки, що само по собі не є безумовною підставою для застосування роботодавцем таких наслідків як звільнення працівника у звязку з втратою довіри, за умови, що такий працівник не є особою, яка безпосередньо обслуговує товарно-матеріальні цінності.

Вірно оцінивши зібрані по справі докази та визначившись з характером спірних правовідносин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позивач, працюючи на посаді головного бухгалтера,згідно до своєї посадової інструкції не є матеріально-відповідальною особою, яка безпосередньо обслуговує грошові кошти та товарні цінності, не одержує їх під звіт, а відтак не може бути субєктом звільнення за ч.2 ст.41 КЗпП України.

Крім того, судом вірно встановлені обставини щодо наявності підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.08.2016 року по 11.10.2016 року р. в розмірі 8722,38 грн.

Разом з цим, посилання про негайне виконання судового рішення в межах платежу за один місця в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні фактично є зайвим з огляду на положення ст. 217 ЦПК України, оскільки судове рішення в частині стягнення сум, передбачених положеннями ст. 117 КЗпП України, після вступу в законну силу підлягає виконанню на загальних підставах.

Одночасно, з цим підлягає виключенню з резолютивної частини судового рішення посилання про стягнення з відповідача на користь держави судового збору в розмірі 551,20 грн. за вирішення вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та допущення в цій частині судового рішення до негайного виконання в межах платежу за один місяць.

Також, колегія суддів вважає визначений судом першої інстанції розмір морального відшкодування в 3000 грн. завищеним з огляду на наступне.

Так, вірно встановивши факт порушення законних прав звільненого працівника не своєчасною виплатою заробітної плати при звільненні та невірною підставою припинення трудових відносин, що завдало позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції при визначенні її розміру виходив з тривалості протиправних дій відповідача та необхідності позивачу докладати додаткових зусиль для організації свого життя, при цьому не конкретизував в чому саме полягають ці зусилля та втрата нормальних життєвих звязків.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про зменшення розміру морального відшкодування до 500 грн., які в даному випадку, разом з компенсаційними виплатами в порядку ст.117 КЗпП України, будуть достатніми для сприяння відновлення порушених прав позивача.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Так, не заслуговує на увагу твердження апелянта про те, що судом не була розглянута вимога про поновлення строку звернення до суду за захистом трудових прав з поважних причин, оскільки суд дійшов висновку про своєчасне звернення ОСОБА_2 до суду, а відтак необхідності вирішувати питання про його поновлення не було.

Не ґрунтуються на матеріалах справи посилання апелянта на те, що позивач знала про існування свого наказу 13.07.2016 року, оскільки зібраними по справі доказами доводиться факт отримання нею наказу про звільнення поштовим звязком 26.08.2016 року.

Доводи апеляційної скарги щодо завдання підприємству матеріальних збитків внаслідок порушення посадової інструкції та не повернення до каси підприємства отриманих від одержувачів послуг коштів - не були предметом розгляду в суді першої інстанції, позаяк ухвалою Оржицького районного суду від 28.10.2016 р. відмовлено в прийнятті до провадження зустрічних вимог КП Оржиця-водоканал» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання своїх трудових обовязків. У звязку з цим, колегія суддів позбавлена можливості дати відповідну правову оцінку зазначеним доводам апеляційної скарги.

За вказаних обставин колегія суддів вважає за необхідне відхилити наведені доводи апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.3 ч.1 ст.307, п.п.3,4 ч.1 ст. 309, 314, 316, 319 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Оржиця-водоканал" задовольнити частково.

Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 13 лютого 2017 року змінити, виключити з резолютивної частини рішення посилання на негайне виконання судового рішення в частині стягнення з КП «Оржиця-водоканал» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та посилання на стягнення на користь держави судового збору в сумі 551 грн.20 коп.

Зменшити розмір моральної шкоди з 3000 грн. до 500 грн.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: (підписи)

З оригіналом згідно.

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1