Ухвала суду № 65746897, 04.04.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 751/3840/15-ц Головуючий у І інстанції Теремецька Н. Ф.Провадження № 22-ц/780/1115/17 Доповідач у 2 інстанції Гуль В. В.Категорія 18 04.04.2017

УХВАЛА

Іменем України

04 квітня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді: Гуля В.В.,

суддів: Іванової І.В., Савченка С.І.,

при секретарі: Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 28 грудня 2015 року у справі за позовом комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» до ОСОБА_2 про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за комунальні послуги, -

в с т а н о в и л а:

у квітні 2015 року «Управління житлово-комунального господарства» звернулося із позовом, посилаючись на те, що 01.01.2009 року між комунальним підприємством «Управління житлово-комунального господарства» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 був укладений договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 05-09-Т на об'єкт: нежитлове приміщення загальною площею 72,6 кв.м. магазин-салон «Меблі, системи та електроінструменти», розташований за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2.

09.10.2013 року КП «УЖКГ» отримало заяву ОСОБА_2 про переукладення договору про постачання договору про постачання теплової енергії в гарячій воді № 05-09-Т від 01.01.2009 року на той самий об'єкт з ОСОБА_2, але як з фізичною особою в зв'язку з припиненням нею підприємницької діяльності.

КП «УЖКГ» пішло на зустріч та направило ОСОБА_2 супровідним листом вих. № 01-04-25/2343 від 24.12.2013 року для підписання нового проекту договору про постачання теплової енергії в гарячій воді № 47-13-Т від 01.10.2013 року, який до теперішнього часу ОСОБА_2 не погоджено та не підписано.

Враховуючи, що виконавцем надаються житлово-комунальні послуги, а споживач їх отримує, однак ухиляється від укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, позивач просив визнати договір № 47-13-Т від 01.10.2013 року про постачання теплової енергії в гарячій воді між позивачем та відповідачем укладеним та стягнути заборгованість спожитих комунальних послуг за постачання теплової енергії в гарячій воді за період з жовтня 2013 року по лютий 2015 року у розмірі 17873,28 гривень, а також стягнути з відповідача на користь позивача витрати на юридичні послуги в сумі 10000 гривень.

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 28 грудня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 17873 гривні 28 копійок, судові витрати на правову допомогу в сумі 4832 гривні 80 копійок та по оплаті судового збору в сумі 243 гривні 60 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач просить у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права рішення суду скасувати і відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Славутицької міської ради Київської області 22.11.2007 року, належить на праві приватної власності нежиле приміщення, магазин-салон «Меблі, системи та електроінструмент» за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яке зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 03.12.2007 року(т.1 а.с. 11).

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 26.04.2005 року(т.1 а.с. 8).

01.01.2009 року між КП «УЖКГ» та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 згідно поданої заяви був укладений договір № 05-09-Т про постачання теплової енергії в гарячій воді, згідно якого КП «УЖКГ» взяло на себе зобов'язання постачати споживачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних обсягах у магазин в нежитловому приміщенні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, а споживач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором.

До договору № 05-09-Т від 01.01.2009 року між КП «УЖКГ» та ФОП ОСОБА_2 було укладено чотири додаткові угоди, яким були внесені зміни до зазначеного договору, зокрема, щодо зміни тарифів на теплову енергію (т.1 а.с. 19-20).

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 06.06.2014 року ОСОБА_2 припинила свою підприємницьку діяльність( т.1 а.с. 9-10).

09.10.2013 року комунальним підприємством «Управління житлово-комунального господарства» отримано заяву ОСОБА_2 від 4 жовтня 2013 року про переукладення договору про постачання теплової енергії в гарячій воді № 05-09-Т від 01.01.2009 року з нею, як з фізичною особою, договорів про надання комунальних послуг, щодо приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 24).

У відповідь на лист ОСОБА_2 24.12.2013 року КП «УЖКГ» направило на адресу відповідачки проект договору про постачання теплової енергії в гарячій воді № 47-13-Т, підписаний КП «УЖКГ», який до цього часу ОСОБА_2 не підписаний (т.1 а.с. 26-30).

Задовольняючи позов в частині стягнення заборгованості, суд виходив з того, відповідно до ст. ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, ст. ст. 47-49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у разі припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Встановивши, що зобов'язання за договором № 05-09-Т про постачання теплової енергії в гарячій воді, укладеного між КП «УЖКГ» та ФОП ОСОБА_2, не припинилися у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності фізичної-особи підприємця ОСОБА_2, суд в цій частині задовольнив позов і стягнув оплату за фактично спожиті послуги.

З тих підстав, що за договором № 05-09-Т від 01.01.2009 року між сторонами правовідносини не припинилися, суд відмовив у задоволенні первісних вимог про визнання укладеним договору № 47-13-Т від 01.10.2013 року.

Такий висновок відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи договір від 01.01.2009 року, що укладений між КП «УЖКГ» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 про постачання теплової енергії в гарячій воді № 05-09-Т на об'єкт: нежитлове приміщення загальною площею 72,6 кв.м. магазин-салон «Меблі, системи та електроінструменти», розташований за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2, діяв до виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності ФОП.

У разі припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 4 грудня 2013 року у справі № 6-125цс13.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо-та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити послуги з водопостачання та водовідведення виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

Відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

За таких обставин, суд обгрунтовано стягнув із споживача за послуги постачання теплової енергії в гарячій воді, як за період договірних відносин, оскільки зобов'язання мають виконуватись належним чином, так і після цього, як за фактично спожиті послуги.

Згідно бухгалтерської довідки №01.08/476 від 17.03.2015 року, актів про використання теплової енергії за жовтень 2013 року, листопад 2013 року, грудень 2013 року, січень 2014 року, лютий 2014 року, березень 2014 року, квітень 2014 року, жовтень 2014 року, листопад 2014 року, грудень 2014 року, січень 2015 року, лютий 2015 року, рахунків-фактур № 000000199 від 17.02.2014 року, № 000000200 від 17.02.2014 року, № 000000238 від 05.03.2015 року, № 000000239 від 05.03.2015 року, № 000000238 від 05.03.2015 року, № 2015 від 12.03.2015 року відповідачка за період з жовтня 2013 року по лютий 2015 року не сплачувала за спожиту теплову енергію, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 17873,28 гривень (т.1 а.с. 36-43).

Підтвердженням цього, що відповідач, в період з жовтня 2013 року по лютий 2015 року, отримувала послуги по постачанню теплової енергії в гарячій воді від КП «УЖКГ», є акти про використання теплової енергії, що знаходяться в матеріалах справи, в яких зазначено кількість використаної теплової енергії в Гкал та тарифи, по яким розраховувалась вартість використаної теплової енергії.

Доводи апеляційної скарги про те, що ці акти є недопустимими доказами через факсимільний підпис відповідальної особи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони стосуються того самого нежитлового приміщення, якому надавалися послуги, і за своїм змістом констатують кількість використаної теплової енергії в Гкал та тарифи, за якими розраховувалась вартість використаної теплової енергії.

Крім того, законність використання факсимільного підпису підтверджується Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88(т.2 а.с. 50-58).

Відповідно до Постанови національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України № 44 від 30.09.2011 року встановлено комунальному підприємству «УЖКГ» з 1 жовтня 2011 року тарифи на теплову енергію для потреб бюджетних установ: 732,26 грн. за 1 Гкал без ПДВ, для потреб інших споживачів: 732,26 грн. за 1 Гкал без ПДВ. Постановою національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг № 387 від 31.12.2013 року з 01.01.2014 року встановлено для КП «УЖКГ» тарифи для потреб бюджетних установ: 580,66 грн. за 1 Гкал без ПДВ, для потреб інших споживачів - 686,89 грн. за 1 Гкал без ПДВ. Постановою національної комісії, що здійснює державне регулювання у сері комунальних послуг № 182 від 31.03.2014 року з 1 квітня 2014 року встановлено тарифи для КП «УЖКГ» на теплову енергію для потреб бюджетних установ: 813,17 грн. за 1 Гкал без ПДВ, для потреб інших споживачів - 834,17 грн. за 1 Гкал без ПДВ. Постановою національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг № 807 від 27.06.2014 року з 01 липня 2014 року встановлено тарифи для КП «УЖКГ» на теплову енергію для потреб бюджетних установ: 1009,81 грн. за 1 Гкал без ПДВ, для потреб інших споживачів (крім населення)- 1009,81 грн. за 1 Гкал без ПДВ. Постановою національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 580 від 28.11.2014 року з 01 грудня 2014 року встановлено тарифи для КП «УЖКГ» на теплову енергію для потреб бюджетних установ: 1199,50 грн. за 1 Гкал без ПДВ, для потреб інших споживачів (крім населення)- 1199,50 грн. за 1 Гкал без ПДВ, для потреб релігійних організацій (крім обсягу, що використовується для провадження виробничо-комерційної діяльності) - 671,10 грн. за 1 Гкал без ПДВ(т.1 а.с. 31-35).

Отже, розрахунок використаних Гкал за місяць у даному приміщенні здійснювався відповідно до затверджених державним комітетом України по житлово-комунальному господарству «Нормами та вказівками по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також господарсько-побутові потреби в Україні» КТМ 204 Україна 244-94 », що долучені до матеріалів справи (т.2 а.с. 44-47), як для інших споживачів за нежитлове приміщення.

У встановленому законодавством порядку розмір нарахованих послуг відповідач не спростувала. Послуги нараховані для інших споживачів, саме за нежитлове приміщення.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом необґрунтовано і незаконно покладено на відповідача судові витрати спростовуються ч.1 ст.88 ЦПК України, якою передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно ч.1 ст.79 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як зазначено у ч.3 цієї статті до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Відповідно до ч.1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

В частині 2 цієї статті зазначено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу, зокрема, у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Як зазначено у п.48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової длопомоги у конкретній справі(наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Як вбачається з матеріалів справи згідно договору про надання юридичних послуг від 02 березня 2015 року, укладеного між КП «УЖКГ» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, останній зобов'язався надати замовнику юридичні послуги по утриманню з ОСОБА_2 заборгованості за комунальні послуги на користь замовника(т.1 а.с. 47).

Оплата витрат за надання правової допомоги позивачу та надання послуг за цим договором підтверджується актами виконаних робіт № 1 від 31 березня 2015 року, № 2 від 20.04.2015 року, квитанцією про сплату коштів на підставі договору про надання юридичних послуг від 02.03.2015 року на суму 10000 гривень ( т.1 а.с. 48, т.2 . а.с. 56,57).

Як вбачається з акту виконаних робіт № 1 від 31.03.2015 року, за період з 02.03.2015 року по 31.03.2015 року виконавець в інтересах замовника здійснював надання юридичних послуг з правозахисту по цивільній справі, яка слухається в Новозаводському районному суді м. Чернігова, та підготовкою матеріалів для апеляційного суду Чернігівської області стосовно стягнення з громадянки ОСОБА_2 заборгованості за користування комунальними послугами, які надав замовник.

За вказаний період виконавець самостійно організовував роботу зі збору необхідних документів, готував позовну заяву та передав до суду необхідні документи, що стосується справи в інтересах замовника. Сторони оцінили виконану роботу в розмірі 6000 гривень. Загальний час, витрачений виконавцем згідно договору від 02.03.2015 року становить 12 годин(т.2 а.с. 56).

З акту виконаних робіт № 2 від 20.04.2015 року, за період з 01.04.2015 року по 20.04.2015 року виконавець в інтересах замовника здійснював надання юридичних послуг з правозахисту по цивільній справі, яка слухається в Новозаводському районному суді м. Чернігова, та підготовкою матеріалів для апеляційного суду Чернігівської області стосовно стягнення з громадянки ОСОБА_2 заборгованості за користування комунальними послугами, які надав замовник. За вказаний період виконавець самостійно організовував роботу зі збору необхідних документів, готував позовну заяву та передав до суду необхідні документи, що стосується справи в інтересах замовника. Сторони оцінили виконану роботу в розмірі 4000 гривень. Загальний час, витрачений виконавцем згідно договору від 02.03.2015 року становить 10 годин(т.2 а.с. 57).

Визначаючи суму витрат на правову допомогу, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, суд першої інстанції врахував час, затрачений представником позивача в судовому засіданні, тривалість якого згідно журналу судового засідання від 18.12.2015 року становить 4 години 38 хвилин, та згідно журналу судового засідання від 28.12.2015 року - 2 години 30 хвилин, всього 7 годин 08 хвилин, а також врахував час, затрачений представником позивача на складання позовної заяви, підготовки необхідних документів до суду, який вважав достатнім тривалістю 2 години.

Враховуючи, що на час складання позовної заяви та підготовки необхідних документів до суду було встановлений розмір мінімальної заробітної плати згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» в сумі 1218 гривень, а на час розгляду справи в суді і участі представника позивача в судових засіданнях, 1378 гривень, суд обгрунтовано виходив з вимог вказаного законодаввства, оскільки стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на правову допомогу в розмірі, що становлять 4832 гривні 80 копійок ( 1218 х 0,4 х 2 + 1378 х 0,4 х 7), який відповідає граничному розміру, встановленому Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Оскільки позов був поданий до Новозаводського районного суду міста Чернігова та після цього переданий за підсудністю до Славутицього міського суду Київської області, судові витрати стягуються в тому числі, які понесені і в тому суді. Повноваження особи, яка надавала правову допомогу та оплата послуг підтверджені документально.

Доводи апеляційної скарги про порушення процесуальних норм про те, що суд розглянув справу з порушенням правил підсудності, а також з порушенням правил підвідомчості - необгрунтовані, оскільки спір у справі стосується фізичної особи, а в частині підсудності згідно ст. 117 ЦПК України, у разі передачі справи з одного суду до іншого, спори між судами про підсудність не допускаються.

Таким чином ці підстави відповідно до цивільного процесуального законодавства не є підставами для скасування рішення суду.

За таких обставин рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга, як необґрунтована підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 303, 304, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2відхилити.

Рішення Славутицького міського суду Київської області від 28 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді