Рішення № 65746875, 29.03.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/8273/15-ц Головуючий у І інстанції Сердинський В. С.Провадження № 22-ц/780/1110/17 Доповідач у 2 інстанції Таргоній Д. О.Категорія 46 29.03.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

29 березня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів - Голуб С.А., Приходька К.П.,

за участю секретаря Дрозда Р.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та доводи учасників судового процесу, колегія суддів,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року позивач ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_2, в якому, з урахуванням поданої пізніше заяви про зменшення та уточнення позовних вимог, просив суд ухвалити рішення про визнання за ним права особистої приватної власності приміщення торговельних павільйонів (МАФ), місце розташування яких погоджено на схемі під №5, 6, 7, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову зазначав, що 19 листопада 1994 року між ним і відповідачем було зареєстровано шлюб.

Починаючи з 05 грудня 2003 року він зареєструвався суб'єктом підприємницької діяльності для того, щоб збільшити свої доходи і доходи, пов'язані із забезпеченням сім'ї, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрація СПД.

З метою здійснення підприємницької діяльності в 2003 році позивач звернувся до комісії з питань благоустрою і розташування малих форм у місті, на що отримав витяг з протоколу комісії від 31 жовтня 2003 році про надання приватному підприємцю ОСОБА_3 дозвіл на розміщення 2-х спарених кіосків за адресою АДРЕСА_1.

В листопаді 2003 року Броварською районною санітарно-епідеміологічною станцію приватному підприємцю ОСОБА_3 було видано лист - погодження за №1402 «Про погодження схеми розташування павільйонів по АДРЕСА_1».

17 лютого 2005 року Броварським управлінням ГУ МНС в Київській області було видано приватному підприємцю ОСОБА_3 погодження за №203 про розміщення торгового павільйону.

На думку позивача вказані обставини підтверджують, що торгові павільйони, отримані позивачем, є майном фізичної особи - підприємця.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2014 року, яке набрало законної сили 02 грудня 2014 року, шлюб між сторонам було розірвано.

Посилаючись на існування між сторонами спору щодо зазначеного у позові майна, ОСОБА_3 просив позов задовольнити.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2016 року позов задоволено. Визнано особистою приватною власністю фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, приміщення торговельних павільйонів (МАФ), місце розташування яких погоджено на схемі під №№5, 6, 7, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмірі 3654 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення по справі, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що вирішуючи питання про задоволення позову, суд першої інстанції не з'ясував за які кошти було побудовано спірні павільйони, джерело походження цих коштів, обсяги доходу позивача. Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги правову позицію ВС України, викладену в постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року по справі № 6-21цс15.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції в повній мірі даним вимогам закону не відповідає.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 19.11.1994 року по 02.12.2014 року. (а.с. 21)

05 грудня 2003 року позивач ОСОБА_3 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності- фізична особа, що підтверджується відповідним свідоцтвом. (а.с. 12)

У 2003 році позивач звернувся до комісії з питань благоустрою і розташування малих форм у місті, на що отримав витяг з протоколу комісії від 31 жовтня 2003 році про надання приватному підприємцю ОСОБА_3 дозвіл на розміщення 2-х спарених кіосків за адресою АДРЕСА_1.(а.с. 9)

В листопаді 2003 року Броварською районною санітарно-епідеміологічною станцію приватному підприємцю ОСОБА_3 було видано лист - погодження за №1402 «Про погодження схеми розташування павільйонів по АДРЕСА_1».

17 лютого 2005 року Броварським управлінням ГУ МНС в Київській області було видано приватному підприємцю ОСОБА_3 погодження за №203 про розміщення торгового павільйону.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що майно фізичної особи - підприємця, яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до ст. 57 СК України, а не як суб'єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання статей 60, 61 СК України.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується, оскільки вони зроблені за неповного з'ясування судом першої інстанції обставин справи та з порушенням вимог матеріального права.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 70 СК України). Відтак при вирішенні спору про поділ майна подружжя слід виходити з презумпції рівності часток подружжя у набутому ними майні.

Пунктами 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" судам розяснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Порядок здійснення подружжям права спільної сумісної власності та право подружжя на розпорядження спільним сумісним майном визначено у ст.ст. 63, 65 СК України.

Водночас відповідно до ст. 59 СК України той з подружжя, який є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей.

Одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності. Окремою формою підприємницької діяльності є підприємницька діяльність фізичних осіб. Жодних спеціальних умов чи обмежень використання фізичною особою, яка перебуває у шлюбі, свого майна для здійснення підприємницької діяльності законом не встановлено.

Так, згідно зі статтею 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

ФОП, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Отже, майно ФОП, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.

Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно ФОП може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15, яка має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції, зробивши висновок про те, що спірне нерухоме майно не перебуває у правовому режимі спільної сумісної власності подружжя, не з'ясував, чи це майно було придбано за рахунок належних подружжю коштів чи за кошти позивача ОСОБА_3, як фізичної особи - підприємця.

Перевіряючи зазначені обставини, колегією суддів встановлено наступне.

03.03.2017р. суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності Фонду держмайна України від 19.08.2014р. НОМЕР_2) складено висновок про ринкову вартість споруди торгівельного спареного павільйону НОМЕР_3 (МАФ) загальною площею 48,0 кв.м., що розташовано за адресою: АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_3 Відповідно до даних висновку, вартість споруди становить 50 256 гривень.

Згідно з ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексом.

Оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували здійснення будівництва торгівельних павільйонів, що є предметом спору, за рахунок особистих коштів позивача, розмір цих коштів та джерело їх походження, колегія суддів апеляційного суду вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо доведеності позивачем своїх вимог.

У той же час, відповідач ОСОБА_2 в обґрунтування своїх заперечень надала суду документи, підтверджуючі факт її працевлаштування з січня 2004 року по березень 2010 року, а також копію свідоцтва про реєстрацію її як фізичної особи - підприємця з 22.02.2010 року.

Згідно ст.57 СК Укураїни особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до положень ст. 60 СК України, діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презупцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст.58,59 ЦПК України), і це є її процесуальним обов'язком (ст.ст.10,60 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що спірне майно було придбане сторонами в період шлюбу і є їх спільною сумісною власністю подружжя, оскільки кожна із сторін у період його придбання мала певні джерела доходу.

При розгляді справи позивач не надав належних і допустимих доказів і такі у справі відсутні про те, що дані павільйони є його особистою власністю, згідно положень ст.57 СК України.

За таких обставин висновок суду про доведеність права особистої приватної власності на спірне майно є безпідставний.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає відхиленню у зв'язку з його недоведеністю.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2016 року - скасувати. Ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 4019 (чотири тисячі дев'ятнадцять) гривень 41 копійку.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили

Головуючий

Судді: